Українські біженці в Британії вчать англійську й математику, щоб заробляти більше за “мінімалку”

Я підслуховую діалог українок на шкільному подвір’ї початкової школи на сході Лондона й приміряю на себе їхні ролі. Здається, вони не зовсім мої, але у британців є така фраза: будь-яка робота гарна, якщо тобі треба оплачувати рахунки.

Вікторія в Україні працювала кухаркою в дитсадку і ще в березні приїхала в Лондон до чоловіка за сімейною візою. Він уже декілька років працює на будівництві, орендує кімнату й може інколи підмінити з дитиною.

Більшість українок, які з дітьми знайшли прихисток у Британії, мусять самі викручуватися з нащадками. У садок беруть з трьох років лише на 15 год щотижня, альтернатива – приватний за 50 фунтів у день.

Зі старшими легше — їх можна залишити у школі на "продльонці" – по 11 фунтів у день. Тому коли я тепер бачу оголошення від українок у соцмережах, що "шукаю спонсора в Англії, у мене двоє дітей — 9 місяців та 2 роки, планую якнайшвидше вийти на роботу", то розумію, що ця жінка не вийде на роботу, аж поки діти не підуть у школу, яка в Англії починається від чотирьох років.

Квартирний “Тіндер”

У березні Великобританія оголосила старт візової програми "Дім для українців", за якою британці могли приймати у себе вдома українських переселенців та отримувати за це компенсацію в 350 фунтів за місяць.

Це смішні гроші для більшості мешканців крани, бо тільки оренда кімнати в Лондоні без оплати комунальних рахунків коштує 400-900 фунтів. Ідеться радше про порив допомогти й долучитися, адже кожна родина в підсумку витрачає набагато більше – на оновлення кімнати, закупівлю одягу та продуктів і підтримку родин на перший час.

Здавалося, що у Британії переселенцям буде легше, ніж в інших країнах Європи, – адже англійську в школі вчили всі, а незнання французької або німецької мови відкидають до підніжжя соціальної драбини й доводиться починати з прибирання, сортування складу та іншого. Але й у Великобританії більшість теж стартує з низів, якщо не має просунутої англійської, міжнародного диплома чи IT-досвіду.

Пошук приймаючої родини або “спонсорів” у Британії схожий на спілкування в "Тіндері", коли ти після кількох днів переписок і відеочатів пропускаєш етап першого побачення й одразу приїздиш жити до свого "матчу". Та ще й не сама, а з дитиною.

Головна відмінність "прийому" Великобританії від інших країн Європи – це життя в родинах або в житлі, яке вони тобі виділяють на термін від 6 до 12 місяців. Це може бути окремий будинок чи маленька кімнатка на горищі. Водночас у більшості європейських країн з часом є змога отримати окреме житло чи допомогу на нього.

У групах з пошуку спонсорів в Англії я побачила багато столичних тусовниць, дружин депутатів і рестораторів, а ще учасниць “Холостяка”. Чула, що багато британських депутатів також запросили до себе українців.

Я зрештою обрала родину з двома дітьми в передмісті Лондона, хоча лише зараз розумію, чому так багато людей відмовляли мене від столиці – рано чи пізно час спонсорування завершиться, а середня вартість місячної оренди квартири в Лондоні – 1880 фунтів.

Близько 500 українських сімей уже не змогли вжитися зі спонсорами з різних причин (від “діти тупотіли після 21:00” – а місцеві лягають спати о 20:00, до “відмовилися вакцинуватися від ковіду”) й подали заявки на житло в раду з допомоги безхатькам.

Невигідно паратизувати

Загалом британська система допомоги біженцям не розрахована на те, щоб люди роками сиділи на бенефітах, як тут називають допомогу нужденним. Українцям фактично видали трирічну робочу візу й дали змогу отримувати допомогу з безробіття. Допомога на матір і дитину виходить 620 фунтів, плюс вітальні 400 фунтів на двох виділяє після приїзду місцева рада. Але ті самі гроші можна заробити за тиждень: мінімальна вартість години роботи – 9,5 фунтів, тому при 8-годинному робочому дні заробляєш 1600 фунтів на місяць. Податки становлять від 20% зарплати, але якщо заробляти до 12750 фунтів стерлінгів на рік, то суму не оподатковують.

У Британії зараз багато вакансій на середню зарплату в 32-36 тисяч фунтів стерлінгів на рік. Щоб зрозуміли порядок зарплат при мінімалці у 9,5 фунтів за годину, то ось ціни: няні й працівники на тому самому сміттєвому заводі заробляють від 13 фунтів, прибиральниці – від 12, учителі від 15, а лікарі – від 25 фунтів на годину. Викладач музики бере 30 фунтів за індивідуальний урок.

Додаткова освіта доступна, якщо в родині працює двоє дорослих. Багато українок приїхали з мамами, чоловіками та старшими дітьми. Але цікаво, що у британців, як і в європейців, інший підхід до дитячого дозвілля. Дитина не ходитиме п’ять разів на тиждень на музику. А, наприклад, одного дня йтиме на плавання (7 фунтів групове дитяче), наступного на музику індивідуально (40 фунтів), потім на теніс (груповий 10 фунтів), згодом на футбол (5 фунтів за груповий урок), день у польську школу (за донейшн). Дитячий спорт тут — задоволення, а не голи, бали й медалі.

Куди українці йдуть на роботу

У фейсбук-групі нашого району я бачу розкішне оголошення – соковий бар шукає відповідальних працівників. Це 20 хвилин пішки від школи, де вчиться моя донька, а отже, можна зекономити на проїзді й більше годин працювати.

Але після співбесіди власниця бару так і не передзвонила. За два тижні я знайшла її лист у спамі — вона написала, що я оверкваліфікайтед (занадто кваліфікована), щоб чавити сік, а тому мушу підшукати щось краще.

На другу роботу — а це велика фабрика-пекарня, де готують круасани, хліб і печиво — рекомендує сходити джоб-центр. Вони теж хвалять резюме, але наче не помічають українського досвіду й направляють у супермаркет або на склад “спробувати”, та радять дивитися на вітрини кафе, де розміщують оголошення про найм співробітників.

По карті до пекарні недалеко, але реально це 40-хвилинна мандрівка справжнім лугом з зайцями, що розділяє промзону й житловий район.

Співбесіди немає — мені відразу видають білий халат і довіряють крутити круасани разом з італійцем Вінченце та португальцем Галіо. За круасанами принесли тісто на булки, а потім на кіші.

Декілька разів я просила викликати менеджера, який мав провести співбесіду, але він приходить лише за чотири години — якраз перед закінченням зміни. Кремезний чоловік з фігурою борця запитує в колег, чи справляюся з роботою, і лише потім мене випускають з цеху.

— Коли виходиш на роботу? — запитує менеджер з відчутним польським акцентом.

— А яка зарплата? — не даю йому закінчити.

— Та мінімалка. Крім тебе вже п'ятеро українців дзвонили, — хвалиться мій потенційний керівник. І додає: — Погоджуйся, поки не зайняли місце.

Я теж обіцяю передзвонити згодом і за день готую п’ять видів резюме – від помічника вчителя до продакт-менеджера. Упевнена, що рано чи пізно отримаю пропозицію вищу за мінімалку, адже у Британії після Брекзіту та виходу з Євросоюзу 500 тис. незаповнених вакансій.

Як ведеться іншим українцям, які знайшли прихисток у Британії?

Моїй подрузі Тані треба підтвердити диплом фізіотерапевта — у Великобританії, попри нестачу робочої сили, внутрішні правила незмінні й ніхто після приїзду не стане вчителем, лікарем чи доглядальником без перепідготовки.

Проте донька Тані, 20-річна студентка Марина, знаходить роботу за три дні в місцевому барі. Вона розливає пиво, практикує англійську та мріє рухатися далі — в Канаду. Марина отримує щотижня 450 фунтів і збирає гроші на переїзд до Торонто. На допомогу у Великій Британії вирішила не подаватися.

Інша знайома — колишня менеджерка соціальних мереж Олеся — вже вийшла на роботу продавчинею в магазин мережі Primark у Манчестері. На співбесіді її довго запитували, чи в безпеці рідні, чи комфортно працювати в інтернаціональному колективі, як зручно добиратися на роботу, чи потрібен проїзний і де вона сама купує речі.

37-річна вагітна Валентина змінила передмістя Києва на містечко Бріксом, що в Девоні. Удома вона хвилювалася, що розташований поблизу її будинку аеропорт "Жуляни" може спіткати доля донецького аеропорту.

Чоловік Валентини – британець, тож мову вона знає. Роботу в Англії почала шукати через job centre.

Зрештою отримала дві пропозиції – прибиральницею на кухні й кухарем. Обрала другий варіант і зараз 20 год на тиждень готує їжу. У Києві моя співрозмовниця була головною бухгалтеркою в мережі ресторанів.

Валентина не впевнена, що затримається в Англії, і не хоче витрачати час і кошти на навчання в коледжі чи в університеті – а це рік і 10-12 тисяч фунтів — бо сподівається невдовзі повернутися додому, в Україну.

Але є й більш натхненні приклади.

Діджитал-маркетолог Анастасія отримала роботу в містечку Бат у пішій доступності від дому спонсорів. Каже, що пройшла співбесіду завдяки англійській, яку вивчила на курсах, у подорожах і читаючи бізнес-журнали. А ще в Насті резюме зі стажуванням у Лісабоні та участю в програмі AIESEC Global Talent.

З вересня дівчина планує навчатися в університеті Шотландії, який запропонував українцям безплатну програму. Деякі шотландські виші дали право безплатно навчатися на бакалавраті та магістратурі.

Моя знайома Віка, про яку я писала на початку, зрештою вийшла на лінію сортування сміття — забирає папір і пляшки з конвеєра. Працює чотири ночі на тиждень, отримує по 100 фунтів за ніч. Вона задоволена й каже, що на цій роботі не так важко, як прибирати в готелі. На зароблені гроші мріє повезти доньку на море.

Орендарі проводять кастинг

"Люди, які не знайдуть роботу, невдовзі поїдуть додому, адже не зможуть показати дохід та орендувати житло. Орендувати квартиру чи будинок – це як виграти в лотерею», — каже Лідія Виноградова, яка веде блог "Українка в Британії".

У цій лотереї мають збігтися ціна, гарні умови та лояльний до українців власник житла. Зараз на перегляди квартир у великих містах стоять черги. Більшість орендарів вимагають показати рівень доходів, і щоб він утричі перевищував оренду, та рекомендації, а також мати людину-гаранта, яка підстрахує, якщо ви не зможете заплатити.

Ненадійних орендарів – а українці поки що в цій категорії — просять одразу внести кошти в розмірі від шести до дванадцяти місяців.

І поки українців у змаганні “10 претендентів на одне житло” впевнено обігрують британці.

“Покажи фото руїн”

Я сиджу в місцевому коледжі й роблю тест на визначення рівня англійської мови. Сюди мене теж направили з job центру: поки робота не знайшлася – йди вчитися.

Викладачка, яка стежить за майбутніми студентами, пропонує тим, хто швидко написав, зробити ще й тест з математики – ці два тести дадуть змогу восени розпочати річні курси з математики та англійської, а після закінчення – вступити в коледж на будь-яку спеціальність – від асистента вчителя (а в мене якраз диплом педвузу припадає пилом) до бізнес-консультанта чи кондитера.

Пропозиція вчитися рік трохи лякає, адже планую раніше повернутися додому.

Тести складено, й мене направляють поки що на місячні курси англійської, щоб "пожвавити" мову. Наша група складається на 2/3 з українців, плюс кілька представників Сирії, Афганістану та Конго.

На парі сирієць Абдулла показує фото руїн Алеппо й запитує, чи в нас теж так усе зруйновано та як ми готуємося до хімічної атаки. Він просить фото мого будинку.

Мені трохи незручно, що в мене немає руїн, але я не хочу мірятися понівеченими містами, тим паче, що моя дев’ятиповерхівка на Теремках поки що не постраждала. Наступного разу сідаю за іншу парту.

Довідка

Очікування візи може тривати й два місяці. Станом на 14 червня у Великобританія видала 130 тис. віз українцям, з них 88 тис. — за спонсорською візою, а ще 42 тис. — за сімейною. Крім "Домів для українців" у лютому Британія дозволила українцям, які легально перебувають у країні, запрошувати родичів.

робота біженці велика британія війна