Хороші справи політиків замість розмови по суті

Непогану акцію провів Арсеній Яценюк – зібрав киян і чистив з ними місто. Від цього програли хіба що бомжі, з-під носа яких забрали купу порожніх пляшок.Ніхто не сумнівається у мотивах таких дій – адже іде передвиборча кампанія, де Яценюк хоче перемогти. Таким чином він прагне звернути на себе увагу і завоювати голоси виборців.

Ленінська колода не дає спокою більшості українських політиків

Але безвідносно до мотивів чистити власне місто - справа хороша. Якщо напружити пам`ять, то подібні акції можна пригадати і в інших політиків. Віктор Ющенко виходив садити дерева. А Юлія Тимошенко колись розважала киян тим, що цілим Кабміном пішла на ковзанку. Правда, тоді до виборів було далеченько й такі дії не сприймалися як такі, що організовуються спеціально для передвиборчої кампанії.

Можна спрогнозувати, що зараз й інші кандидати почнуть завойовувати увагу електорату й вигадають щось подібне. Наприклад, Віктор Янукович закличе громадян на один день не розмовляти українською мовою, аби таким чином поліпшити відносини з братнім дружнім народом. Юлія Тимошенко оголосить хвилину недиху, коли всі громадяни муситимуть затамувати дихання, щоб не забруднювати атмосферу вуглекислими газами.А Віктор Ющенко поведе своїх прихильників в якийсь черговий похід для встановлення козацьких хрестів на якійсь горі поближче до неба. Володмир Литвин вигадає щось таке, що продемонструвало б як він конце потрібний Україні і що Україна без нього не проживе.

І це все не є погано. У наших політичних лідерів неодмінно знайдуться прихильники, котрі підтримають їхні ідеї. Єдине, що бентежить – відсутність розмови по суті передвиборчої програми.

Не кажу, що варто було б поцікавитися, чи вдалося поліпшити життя вже сьогодні, скільки з десяти кроків було зроблено назустріч людям і чи вдалося здобути справедливість, за яку варто було боротися? Це начебто само собою зрозуміло, але ніхто не цікавиться тими вищенаведеними запитаннями.

Невиконання політиками їхніх обіцянок суспільство вже сприймає як норму. І полтикам це тільки на руку. Це дозволяє їм замість вироблення чіткої позиції з того чи іншого важливого питання робити суто пропагандистські іміджеві крок. У і ще вони балакають переважно про те, як переформатувати владу.

Не скажу, що формат влади неважливий. Але громадяни мусили б поставити і питання про те, які конкретні кроки по модернізації країни здійснюватимуть наші потенційні президенти і як ці кроки поліпшать наше життя.

Наприклад, якщо говорити про податки, то варто було б нарешті поставити питання, аби нерухомість наших мешканців Кончі-Заспи та інших подібних районів оподатковувалася б належним чином. Іншими словами – оподаткування варто так диференціювати, що за надмірну кількість майна доводилося б платити більше. Останнім часом звучать нарікання на те, що знову малий бізнес почали душити податками. Малі і середні бізнесмени мають самоорганізуватися для захисту своїх інтересів.

Останні події, пов’язані з кризою, показали, що і далі наші можновладці або люди при великих грошах вирішують проблеми за рахунок решти членів суспільства. Отож, існує необхідність виробити механізми солідарної відповідальності, коли б втрати від кризи пропорційно лягали на все суспільство. Звісно, ці ідеї лише плоди поверхових спостережень. Вони можуть бути іншими. Але нам, громадянам, вже треба знаходити шляхи не лише висувати їх, але і контролювати їхнє виконання. І змусити політиків не тільки щось проголошувати, але і пояснювати механізми реалізації своїх обіцянок.

суспільство політики