Визволяти з окупації, щоб рятувати від раку: робота на два фронти

Хімієтерапія в підвалі

Маленькі пацієнти Кіровоградської дитячої обласної лікарні переїхали до підвалу ще в лютому, розповідає Ольга Присяжнюк, співзасновниця благодійного фонду "Янгол життя".

Саме там вони проходили всі маніпуляції та хімієтерапію. На щастя, "підвал" не зовсім був схожим на вологі й брудні підвали багатоповерхівок. Раніше в лікарні встигли зробити ремонт, і до повномасштабного вторгнення там розташували господарські приміщення.

"Там були всі умови і для процедур, і для безпеки дітей", — каже волонтерка. Згодом діти повернулися в палати, а в укриття медсестри спускають їх лише під час повітряної тривоги.

Сирени, як і свій діагноз, діти різного віку сприймають по-різному.

"Менші все переносять легше. Підліткам важче. Маленьким зробили якусь крапельницю, пішли, і вони граються. А старші важче переживають і розлуку з друзями, і зміни зовнішнього вигляду, і усвідомлення важкого діагнозу".

Відтоді чимало пацієнтів виїхали закордон. Лишилися ті, кому подорож була б надто важкою і хто був упевненим, що й тут зможе отримати потрібне лікування.

"Це так зворушливо, коли мама хворої дитини каже, що не поїде за кордон, бо може лікуватися тут і не хоче просто так займати чуже місце, адже комусь воно може бути потрібніше", — каже вона.

У Кропивницькому ж прийняли першого маленького пацієнта, якому довелося рятуватися з окупації.

Урятувала свою дитину, рятує інших

Ольга професійно й офіційно волонтерить від 2016 року. Своїм головним завданням вважає допомогу батькам, щоб ті могли бути з дітьми, а не переймалися пошуком ліків і грошей для лікування дитячої онкології.

У 2011 році її доньці діагностували рак і вона потрапила до онкогематологічного відділення. Тоді Оля постійно була разом з дитиною. Завдяки тому, що працювала викладачкою, її знало багато людей, тому через знайомих швидко зібрали гроші на лікування. Пошуком ліків займався чоловік.

Але так склалося далеко не в усіх батьків, з якими розділяли біду в лікарні.

Згадує, як мама одного маленького пацієнта мала їхати в село, щоб там на пошті отримати гроші на лікування. А поки повернулася – син помер.

"Туди їздив один автобус зранку, а назад був після обіду. Вона на нього не встигла. У цей час її сину стало погано. До неї навіть не могли додзвонитися. Коли вона наступного дня повернулася, він уже помер", — згадує Оля.

Тоді волонтерів у лікарні не було. Окрім Наталі Тарабріної. Її дитина також колись проходила обстеження в цьому відділенні і, на щастя, виявилася здоровою, але тоді в жінки з’явилося бажання допомагати іншим.

Ольга й Наталя — засновниці благодійного фонду “Янголи життя”

Спершу волонтерила, ведучи міжнародну групу для пошуку грошей для хворих дітей Вконтакті. Але від 2014 року спілкуватися з проросійськими членами спільноти більше не змогла. Уже за кілька років разом з Наталею заснувала благодійний фонд, щоб вивести допомогу дітям на новий рівень і вберегти гроші, адже шахраям підступитися до рахунків юридично оформленої організації значно складніше, ніж вкрасти гроші зі звичайної картки.

"Було страшно брати на себе відповідальність. Страшно, що ми наобіцяємо щось батькам, а виконати не зможемо. Але все вдалося», — каже вона.

Передавали ліки на окуповану територію

Коли в січні дівчата складали річну стратегію з роботи свого фонду, то планували у травні поїхати в Херсон. Там, у Великій Лепетисі, жив із мамою Влад. Він був їхнім підопічним уже два роки, але спілкувалися вони лише дистанційно. Передавали поштою ліки й допомагали.

"Думали поїхати в їхню лікарню, познайомитися й подивитись, може, якийсь цікавий досвід зможемо привезти до нас або поділитися своїм", — каже Оля.

Але сталось інакше. З лютого на 80 днів робота благодійного фонду лягла на плечі Наталі, а Оля вирушила волонтерити на Козачий острів – у кропивницький парк, де цілодобово збирали, сортували й видавали допомогу для територіальної оборони та переселенців.

"У перші дні війни побачила в магазині порожні полиці, а на касі — чоловіка з повним візком круп. Тоді дивилася на нього й уявляла, як у всіх його запасах заводиться міль. Потім було соромно за ту думку, коли за кілька годин до місця збору продуктів для захисників прийшов саме той чоловік і віддав нам куплене", — згадує Ольга. У цій роботі вона провела 80 днів, аж поки потреба в такому волонтерському пункті минула.

Ольга Присяжнюк під час волонтерства на Козачому острові

А Наталя в цей час узяла на себе всю роботу щодо маленьких підопічних. Не забула й про родину з Херсонщини: одразу запропонувала їм виїжджати, проте вони не хотіли – вірили в краще.

Спершу мамі вдавалося телефонувати. Потім зв'язок зник, дзвонити їй вдавалося лише з пагорба за селом. Але за телефонні балачки можна було поплатитися: росіяни забороняли ходити туди й могли відкрити стрілянину.

Весною хімієтерапію для хлопчика, а також інші найнеобхідніші речі обхідними шляхами передавали на окуповану територію. Там був запас ліків, а коли вони вичерпалися й настав час нового курсу "хімії", хлопцю стало гірше. Вибору не було – вирішили їхати.

Це була ціла спецоперація з порятунку, згадує Ольга: шукати водія, бензин і давати хабарі окупантам. Визволення коштувало 20 тис. грн.

Знали, що на блокпосту окупантів — черги з охочих вирватися на підконтрольну Україні територію. Сподівалися, що дорога займе два дні. А насправді на ворожому блокпосту провели 10 діб: автівки пропускали лише кілька годин на день.

"Мама намагалася ходити до росіян і показувала документи про діагнози Влада. Вони пропонували їй їхати на лікування в сусідню районну лікарню, де, звісно, не було потрібних ліків", — каже волонтерка.

Родина не мала з собою вдосталь ні їжі, ні готівки. Спекулянти поблизу блокпоста продавали їжу, але втридорога. Тому з харчуванням допомагали сусіди по автобусу.

Видихнути й зрозуміти, що врятувалися, змогли, коли в автобус зазирнув український військовий зі словами “Слава Україні!”.

У Кропивницькому на Влада вже чекали необхідні обстеження, оплачені фондом, а на маму хлопчика — житло та пропозиція роботи.

Влад і його мама Ольга добирались у Кропивницький десять днів

Рак не бере перерву на час війни

Саме з такою тезою фонд просуває збір грошей тепер.

Нині у фонду близько 60 підопічних. З них 15 проходять лікування саме зараз, а інші в стадії ремісії, проте потребують постійних оглядів і підтримання здоров’я після хімієтерапії.

"Коли дитині діагностують онко, їй дають інвалідність. Після вдалого лікування має минути п’ять років, коли постійно контролюють стан здоров’я, щоб сказати, що хвороба повністю відступила. Лише тоді знімають діагноз та інвалідність. Увесь цей час ми підтримуємо своїх підопічних", — каже Ольга.

А ось збирати гроші стало значно важче ще з середини лютого. Зараз надходження впали втричі.

Усе тому, що 80% пожертв були від простих людей. Середньостатистична пожертва до їхнього фонду – 50 грн.

У червні вона звернулася через соцмережі й попросила скинути хоча б по 10 грн — і так зібрали 50 тис. грн пожертв.

У благодійній допомозі важлива кожна гривня

"Ми співпрацюємо з корпораціями та великими підприємствами. Але вони зазвичай донатять на апаратуру, а щоденні потреби дітей закривали коштом пожертв звичайних людей і казали, що навіть 10 грн важливі", — говорить волонтерка

Гроші підуть насамперед на обстеження Влада й черговий курс лікування. Хоча він був єдиним їхнім підопічним, який опинився в окупації, але готові шукати шляхів евакуації й для інших пацієнтів, якщо будуть звернення. Реквізити для охочих допомогти хлопчикові — тут.

Матеріал створено за підтримки проєкту "Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7", який реалізується Американською Асоціацією юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальність за зміст інформації несе авторка. Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.

волонтери окупація війна