Машина війни: структура та обличчя російського військово-промислового комплексу

На більшість керівників підприємств російського ВПК і досі не накладено санкції. Trap Aggressor зібрав дані про структуру власності та менеджмент цих підприємств.

За даними міжнародної OSINT-групи Oryx, станом на середину липня Росія втратила в Україні 4692 одиниць військової техніки, зокрема 1237 вантажівок і джипів, 950 бойових машин піхоти, 865 танків тощо. Попри оптимістичні заяви деяких експертів, що Росія почала закривати оборонні заводи через брак західних компонентів і використовувати нібито застарілу техніку, війна триває вже п’ятий місяць. За непоодинокими прогнозами, вона не завершиться й до кінця року. Або триватиме ще довше. Аналітики Trap Aggressor ідентифікували компанії, причетні до виробництва російської військової техніки, знищення або захоплення якої в Україні було задокументовано проєктом Oryx.

56 з 67 директорів цих компаній досі не перебувають під санкціями України, США та/або ЄС.

Наприклад, директор танкового концерну “Уралвагонзавод” Олександр Потапов, концерну повітряно-космічної оборони “Алмаз-Антей” Ян Новіков, концерну “Вертольоти Росії” Микола Колесов, концерну “Калашников” Володимир Лепін, Об'єднаної машинобудівельної групи Дмитро Стрежнєв тощо. Повний перелік директорів компаній — виробників військової техніки Росії, знищеної в Україні, та їх наявність у санкційних списках можна переглянути за посиланням.

Структура машини війни

За офіційними даними російського уряду, до військово-промислового комплексу (ВПК) Росії належить 1355 підприємств, на яких працюють 2 млн людей. Ми виділили 69 компаній, безпосередньо причетних до виробництва техніки, знищеної в Україні. Ми зосередили увагу на тих підприємствах, які є кінцевими виробниками техніки або керують такими заводами. Проте варто розуміти, що сотні інших підприємств, які не потрапили у цей список, також займаються виготовленням запчастин, набоїв, логістикою, ремонтом або виготовленням інших типів військової техніки.

Заводи-виробники перебувають у сфері управління більших холдингів, левова частка яких належить державній корпорації “Ростех” — основному центру управління російського ВПК. Рішення передати державні компанії під керівництво “Ростеху” особисто підписує Володимир Путін. Від заснування “Ростеху” у 2007 році компанією керує його друг — Сергій Чемезов, який також є членом партбюро "Єдиної Росії". Найбільші холдинги “Ростеху” займаються окремими напрямами: виробництвом танків (концерн “Уралвагонзавод”), вертольотів (“Вертольоти Росії”), літаків (Об’єднана авіабудівна корпорація), ракет (“Високоточні комплекси”), електроніки (“Техмаш” і “Радіоелектронні технології”) тощо. Водночас до холдингів належать десятки окремих акціонерних товариств. Наприклад, до холдингу “Вертольоти Росії” — близько 50 компаній, до “Уралвагонзаводу” — близько 30 компаній.

“Ростех” також має окрему компанію “РТ-Капітал”, яка керує непрофільними активами й “реанімує” збанкрутілі підприємства через посилені фінансові інвестиції держави. Під таким “ковпаком” опинилися Мотовіліхінські заводи, які керують Спеціальним конструкторським бюро з виробництва артилерійських систем “Нова-СВК”, “Хоста”, а також обслуговуванням ракетних систем залпового вогню “Град” і “Торнадо”.

Концерном протиповітряної оборони “Алмаз-Антей” держава керує через Федеральне агентство з управління держмайном. Проте директор “Ростеху” Сергій Чемезов регулярно коментує діяльність концерну, тож вплив “Ростеху” можна простежити й тут.

Комплекс “Точку-У”, від використання якого російські пропагандисти відхрещувалися після вбивства росіянами мирних мешканців на вокзалі Краматорська, також модернізують під керівництвом держави. За даними російських ЗМІ, Воткінський завод, що виробляє боєприпаси для комплексу “Точка-У”, належить Московському інституту теплотехніки, який перебуває у складі державної компанії “Роскосмос”.

Графіка нижче інтерактивна, клікайте на бульбашки, щоб побачити додаткову інформацію.

Окрім своєї прямої функції виробляти зброю оборонні, точніше, мілітаристські заводи також виконують роль культурних і соціальних центрів населених пунктів, у яких вони розташовані. Недарма у 2016 році Володимир Путін надав вказівку запустити процеси диверсифікації оборонних заводів, які до 2030 року мали б виготовляти 50% цивільної продукції, щоб ще більше зафіксувати залежність різних сфер економіки від державного апарату. Наприклад, підприємства концерну “Алмаз-Антей”, які займаються виробництвом крилатих ракет, систем протиповітряної оборони та зенітно-ракетних комплексів, почали виробляти лічильники для води й газу. Одна рука концерну створює ракети “Калібр”, якими російська армія вже п’ятий місяць вбиває українських громадян і руйнує міста, а інша виготовляє прилади для налагодження щоденного життя пересічних росіян. Так само одне підприємство холдингу високотехнологічної продукції “Технодинаміка” розробляє важкі вогнеметні системи — страшну зброю для поля битви, а інше — звичайні холодильники “Pozis”, які продає в інтернет-магазинах.

Окрім державних акціонерів, військовими заводами володіють і приватні власники, яких, попри формально іншу форму власності, навряд чи можна назвати незалежними від держави. Для прикладу, російський бізнесмен Дмитро Стрежнєв, який за даними російського “Форбс” у 2021 році належав до 200 головних багатіїв Росії, ймовірно, через кіпрську фірму “Мідстрім груп лімітед” володіє Об'єднаною машинобудівельною групою, до якої належить автомобільний завод “Урал” і “Заволжський завод гусеничних тягачів”. Вантажівки та джипи заводу “Урал” і броньовані машини ГАЗ “Алеут” Заволжського заводу українські Збройні сили знищували під час повномасштабної війни. Зв’язки Стрежнєва з російською владою на поверхні: Путін нагородив його як заслуженого хіміка. А також він з університетських часів дружить з російським олігархом Олегом Дерипаскою. У 2020 році Дерипаска продав Стрежнєву акції кількох оборонних підприємств через накладення на Дерипаску американських санкцій, зокрема вже згадані заводи “Урал” і гусеничних тягачів.

За даними ЗМІ, сам Дерипаска досі володіє Військово-промисловою компанією, яка керує Арзамаським машинобудівним заводом і групою компаній ГАЗ. Підприємства виготовляють броньовані машини ГАЗ “Тигр”, ГАЗ “Тигр-М” та БРЕМ-К, які російська армія використовує у війні з Україною. У 2020 році Сполучені Штати заявили, що Дерипаска відмивав гроші для Путіна під час підготовки до Олімпіади в Сочі.

Безпілотники, без яких неможливо уявити сучасну війну, також виготовляють приватні компанії на замовлення російської армії. БПЛА “Елерон” конструюють на заводі “Енікс”, а БПЛА “Орлан” — у Спеціальному технологічному центрі. Материнські компанії обох підприємств установити не вдалося, на відміну від БПЛА “Тахіон”, який виготовляють Іжевські безпілотні системи акціонерного товариства “РС-Лізінг”.

Російська “оборонка” також орієнтується на приватного виробника інформаційних технологій “Русбітех”, відомого операційною системою Astra Linux, виготовленою для російської армії та “Ростеху” задля “імпортозаміщення” західних операційних систем через накладені на Росію санкції.

І державна, й приватна частки російського військово-промислового комплексу пишаються своєю радянськістю. Сайти та соціальні мережі заводів наповнені історіями про “героїчну” участь підприємств у “Великой Отечественной Войне”, інтерв’ю з ветеранами та новинами молодіжних організацій, які влаштовують черговий концерт, забіг чи просто шабаш на 9 травня. Із таким самим запалом компанії підтримують війну Росії проти України.

Російська армія воює технікою російського виробництва, а також озброєнням часів Радянського Союзу. Водночас деякі типи озброєння — наприклад, більшість артилерії — Росія ніколи не розробляла, а тільки відкоркувала запаси часів СРСР. Проте військові заводи й далі підтримують і ремонтують цю техніку навіть радянського виробництва, яка згодом опиняється на території України й завдяки великій її кількості російська армія засіває поле битви металом під схвальні оплески простих росіян. Водночас чимало директорів компаній і самих підприємств перебувають поза міжнародними санкціями, що дає їм змогу й далі працювати та уникати відповідальності за участь у війні в Україні. А від зупинки російських військових заводів, замороження ланцюжків імпортних постачань і зниження економічного потенціалу Росії залежатиме перемога України в цій війні.

війна інфографіка oryx зброя рф санкції