Крадена вода. Як окупанти почали постачати воду з Дніпра в Крим, і чому її надходить мало

Нагадаємо, подачу води до Криму Північно-Кримським каналом було припинено у 2014 році. Раніше канал забезпечував 80-85% усіх потреб півострова в прісній воді, але здебільшого її використовували для вирощування рису на півночі Криму. З окупацією цей бізнес припинився, а отже, й потреба у воді стала меншою.

Але “вода для Криму” стала пропагандистським мемом і окупанти відразу заявили про відновлення водопостачання чи, точніше, початок повномасштабної крадіжки води з Дніпра.

Що цікаво — до часу агресії на материкову Україну в окупантів якось не дуже складалося з єдиним інформаційним тлом щодо висвітлення проблеми води в Криму. То вони намагалися ігнорувати питання й применшити його, то таки визнавали, що проблема є, й писали про якісь шляхи її розв’язання. Так до підконтрольних медіа іноді вкидали інформацію про чергове ноухау окупантів щодо добування води для Криму. То планували бурити якісь нові свердловини, то примусово викуповувати приватні свердловини, то трубопровідні війська (у Росії є навіть такі) перекривали одну з небагатьох кримських річок і воду з неї перекидали до змілілих кримських водосховищ.

Розробили росіяни і якийсь “комплексний план” щодо забезпечення Криму водою вартістю… 50 млрд рублів. ТЕКСТАМ, на жаль, не вдалося ознайомитися з етапами виконання цього плану, але російські медіа писали на початку цього року про нього як про такий, який реалізовують чи реалізацію якого вже завершено. Цікаво, у чиїх саме кишенях осідали гроші за його втілення? Хоча, зважаючи на російські реалії, список тут може бути досить довгим.

На початку 2022 року можна було констатувати: всі зусилля щодо забезпечення Криму водою або були неуспішними, або мали дуже незначний результат. Брак води відчувався не лише в північних районах півострова, а й у столиці автономії – Сімферополі. Тут воду подавали за графіком, а на вулицях установили відповідні ємності. Відчували брак води вже й населені пункти на південному березі Криму. Водночас погіршувалась і якість води – місцеві мешканці нарікали, що замість неї з крану тече якась коричнева каламуть.

Єдине, що полегшувало ситуацію, — це погодні умови. 2021-й став роком справжніх повеней і потопів у Криму. Затоплювало південь Криму, у воді опинилися також міста східної частини півострова, зокрема Керч. Окупанти навіть запроваджували надзвичайний стан через повені в Криму. І вже в червні цього року росіяни через повені оголосили надзвичайний стан у Сімферопольському районі.

Здавалося, тема нестачі води мала принаймні на якийсь час утратити актуальність. Але 24 лютого все змінилося. Саме в день початку повномасштабної агресії Росії проти України російські пропагандистські медіа заявили про відновлення постачання води до Криму. Проблема, яку воліли замовчувати або про яку заявляли як про майже розв’язану, раптом виявилася такою актуальною, що російські окупанти побігли розв’язувати її в перший день своєї масштабної агресії. Водночас водопостачання нібито відновили частини російської окупаційної армії. «Совместным использованием рейдовых отрядов и воздушного десанта на крымском направлении обеспечен выход российских войск к городу Херсон. Это позволило разблокировать Северо-Крымский канал и восстановить подачу воды на полуостров Крым», — розповів речник російських окупантів Конашенков.

Але, як і завжди, росіяни… збрехали. Те, що повідомлення було “качкою”, стало зрозуміло навіть із заяв російських колабораціоністів у Криму. "Дал команду … готовить Северо-Крымский канал к приему воды", — написав голова окупаційної адміністрації Криму Аксьонов того самого 24 лютого, коли російські медіа рясніли заголовками, що водопостачання до Криму було поновлено. Але на початку березня російським окупантам нарешті вдалося пустити дніпровську воду в Крим.

Вони підірвали дамби, що не давали дніпровській воді йти в Крим. Історія й українські правоохоронні органи навіть установили основних злочинців, причетних до підриву й демонтажу зведених українцями гідротехнічних споруд. Слідство встановило, що наприкінці лютого генерал-майор, заступник командувача Чорноморського флоту РФ і полковник, командир 11-ї окремої інженерної бригади Південного військового округу керували підривом споруд каналу. "У результаті пошкодження гідроспоруди значної шкоди завдано цивільній інфраструктурі, унеможливлено здійснення зрошування сільгоспземель на території Скадовського, Каховського районів Херсонської області. Також завдано значної шкоди довкіллю та спричинено матеріальні збитки державі у великих розмірах", – йдеться в повідомленні прокуратури.

Проте справу вже було зроблено. Як свідчать супутникові знімки, станом на 15 березня вода таки пішла в Крим.

Але знищення окупантами гідротехнічних споруд на території Херсонщини не означало автоматичного заповнення водою каналу по всьому Криму. Річ у тім, що якщо по Херсонщині вода йде самопливом, то вже в Криму через підвищення рельєфу в її прокачування включили насосні станції. Разом є кілька насосних станцій, і перша з них — неподалік селища Побєдне у Джанкойському районі. Так ось, згідно з супутниковими знімками, станом на 22 березня жодного перекачування води в бік центрального та південного Криму насосна станція не здійснювала. Фактично, наявність води за насосною станцією зафіксовано лише на початку квітня.

ТЕКСТИ також проаналізували мережу водосховищ, розташованих переважно на півдні та сході Криму, які постачають воду містам і селищам півострова. Саме вони є тими резервуарами, які в останні роки забезпечували водний дебет-кредит півострова. Частина цих водосховищ природного стоку, тобто вони наповнюються водою з місцевих річок і підземних джерел. Інші — з Північно-Кримського каналу. Після перекриття води до Криму у 2014 році відчутні проблеми з наповненням водою виникли саме в тих водосховищ, які наповнювалися водою з Північно-Кримського каналу. Водосховища, які живляться водою з місцевих джерел, майже не змінилися або незначно змінилися у своїх межах.

Аналіз супутникових знімків за 2022 рік показав, що в частини водосховищ, які наповнювалися з Кримського каналу, спостерігається тенденція до збільшення площі. Хоча така тенденція також наявна й у водосховищ, які наповнювалися і з місцевих джерел — вочевидь, зважаючи на щедру на опади погоду. Згадаймо про повені останніх років.

Але дуже важливо, що найбільше водосховище Криму, Міжгірне, яке наповнювалося водою з Північно-Кримського каналу, поки що залишається так само спустошеним, як і торік. Саме з нього воду частково постачали до Сімферополя, а також воно слугувало резервним водосховищем для Севастополя. До речі, представники місцевої окупаційної влади заявляли про масштабні плани з його реконструкції – проте вони залишилися на папері або ж кошти на це потрапили до чиєїсь кишені.

Отже, поки що надто рано стверджувати, що запуск дніпровської води істотно змінив водний баланс півострова. Досі до цього досить активно докладалися сприятливі погодні умови.

Що ж до самого Північно-Кримського каналу та всієї системи водопостачання, то ми можемо лише здогадуватися, у якому стані вона була на момент пуску води і скільки води пішло просто “в землю”. З фото та відео певних ділянок каналу можна зробити висновок, що його полотно було в украй поганому стані, про жодну нормальну гідроізоляцію не йшлося. Окупанти навіть не доклали зусиль, щоб очистити дно каналу від рослинності на момент пуску води, не кажучи вже про ремонт його покриття. На відео одного з кримських пропагандистів ми бачимо, як дніпровська вода в каналі заливає нескошену торішню стерню на дні каналу.

Поганий стан каналу означає, що втрати води при прокачуванні можуть бути справді істотними. Цікаво також подивитися на калькуляцію вартості цієї води, зважаючи на те, що в Криму її прокачування забезпечують насосні станції. Тобто реальна вартість краденої води може бути “золотою”.

Але, вочевидь, росіяни зараз не зупиняться ні перед чим, щоб постачати воду до Криму. Бо окупований півострів нині став великим транзитним і опорним пунктом для ведення війни на материковій Україні. Якісь війська перекидають на материк, інші повертають на ротацію. Більше солдат і техніки — отже, більша потреба у воді. Застосування українською стороною славнозвісних “Хаймарсів”, найімовірніше, стимулюватиме “відсунення” тилових комунікацій росіян дедалі більше в тил — тобто в Крим.

До того ж від часу початку окупації триває безперервна міграція до Криму громадян Росії. Збільшення кількості людей автоматично означає збільшення споживання води. Зараз тенденція до приїзду на окуповані території нових окупантів може лише посилюватися, оскільки Крим стає своєрідними “воротами” для подальшого просування різноманітних представників російської окупаційної адміністрації до українського півдня.

Загалом, якщо оцінювати втрати України від таких дій окупантів, то згідно з підрахунками Державної екологічної інспекції України, сума збитків за самовільне використання водних ресурсів народу України становить 32,6 млн грн на добу. Отже, загальна сума вкраденої окупантами води станом на тепер може бути вже понад 5 (!) млрд грн.

Але пуск води до Криму створює й одну досить позитивну тенденцію. Хай і під окупацією, але Крим і материкова Україна знову стали поєднані блакитною ниткою дніпровської води. Повернення до попереднього стану водної відрубаності Криму стане нищівною поразкою кремлівських пропагандистів, які спочатку переконували, що дніпровська вода не дуже потрібна, а після окупації українського півдня заявили про пуск дніпровської води до Криму як один з істотних здобутків російської агресії. Тому долі українського материкового півдня та Криму знову дуже переплелися — звільнення тієї самої Херсонщини означатиме й заявку на звільнення Криму. Знову відрубати Крим від України буде дуже важко.

Матеріал створено в межах проєкту Fight For Facts!, який фінансує Федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ). Погляди, висловлені в цих публікаціях, належать незалежним авторам і не обов’язково відбивають погляди BMZ.

вода україна окупація крим