Люди стають стійкішими. Пожежник з Миколаєва про те, як гасять вогонь під обстрілами

Касетні бойові елементи розкинуло далеко, 22 людей поранило, з них двох – дуже важко. У 71-річної жінки на фото нижче важке поранення голови та лівої частини спини. Це сталося просто поміж житловими будинками в Корабельному районі міста.

Журналістам, які зайшли попит каву пощастило, а бабусі, котра йшла вулицею ні.

Щодня є десятки потерпілих, руйнування будинків і пожежі в навколишніх лісах і полях. Найбільше дістається Корабельному району, який найближче до Херсона. У місті залишаються 230 тис. українців. Це переважно люди похилого віку й ті, хто має якийсь власний бізнес та хоче працювати.

З незнайомими миколаївці розмовляють неохоче – у місті є потенційні зрадники й коригувальники вогню. Тож до чужих уважно приглядаються й навіть нас, журналістів, здали поліційному наряду. Непорозуміння швидко вирішили, а пильність місцевих радує.

Питної води в місті не було й немає досі. З кранів тече солона, якою проблематично митися й навіть прати. І постійні прильоти.

Проте Миколаїв живе. І серед тих, хто щодня реанімує місто, — пожежники.

Про особливості роботи в місті під постійними обстрілами ми розмовляємо з Дмитром Тарновським, заступником начальника 16 державної пожежно-рятувальної частини ДСНС міста Миколаєва.

Дві стіни чи підвал?

— Досі точаться дискусій про надійність укриттів. Чи є такими підвали?

— У селах з того, що ми бачили, підвали надійні. Буквально вчора виїжджали в один з населених пунктів у сірій зоні, здійснювали розвідку й бачили підвал, у якому, було видно, люди жили постійно. Це їх урятувало, вони виїхали.

— А як бути в багатоповерхівках?

— Не скажу, бо не все однозначно. Правило двох стін працює. Ми бачили вдосталь великих завалів по місту, і в одноповерхових будинках це правило працює.

— То в місті краще бігти в підвал чи ховатися між двома стінами?

— З такими видами озброєння, як зараз, чітких критеріїв немає. Бо як влучає ракета? Переважно хаотично. Може поцілити в підвал, а будинок залишиться цілим. А може в п’ятий поверх — і весь будинок складеться. Тож чіткої відповіді немає.

— Скільки у вас викликів упродовж доби?

— У нашій частині багато залежить від просування наших хлопців на фронті. Ми відчуваємо цю динаміку. Зараз щодня надходить два-три виклики. Буває й п’ять-сім. Наприклад, їдемо на пожежу, бачимо перед собою стовп диму й чуємо, що працює ворожа артилерія. Ми зупиняємося, виходимо з машини та спостерігаємо: якщо ситуація дозволяє – їдемо далі. Але іноді мусимо повернутися, бо військові не пропускають: кажуть, ваша безпека важливіша.

Поки ворог перезаряджається

— Ваші люди всі цілі?

— На щастя, так. Мабуть, ми вже навчилися й адаптувались. Кожен виклик у нашій роботі – унікальний. Кожен виклик чогось вчить.

— ДСНС — із тих рятувальних служб, яка постійно працювала з надзвичайними ситуаціями. Ви були готовими до роботи в умовах війни?

— Так. У нас ніколи немає відпочинку, бо у відносно вільний час організовуємо різні навчання й змагання, тож постійно в русі. Нам не можна розслаблятися, бо будь-якої миті може надійти новий виклик.

І колись, і зараз, щоб стати офіцером ДСНС, треба закінчити вищий навчальний заклад. Щоб стати пожежником-рятувальником чи водієм, треба пройти медогляд, тести, здати нормативи. Це стосується загальної фізичної підготовки (біг на 100 м, на 1 км, підтягування тощо) і спеціальної, як-от робота в апаратах, зі спеціальним аварійно-рятувальним обладнанням, рукавами.

— Чи змінився характер пожеж і вогню?

— Характер пожеж — так. Раніше ми найчастіше їздили на пожежі взимку в житловий сектор. Причиною переважно було пічне опалення. Улітку горіли відкриті території через випалювання полів і спалювання сміття. Зараз усе комплексно. Їдемо на пожежу житлового будинку – а на місці бачимо, що горить п’ять-шість будинків.

Часто доводиться гасити руїни, які залишилися після влучання ворога

Значно більші масштаби. Гасіння ускладнено руйнуваннями. Горить, валиться, а під завалами, можливо, є люди. Бо коли починаються обстріли, люди сидять по підвалах. Тож треба одночасно здійснювати розвідку сусідніх будинків, які не горять, і того, що горить, а також оцінювати навколишню ситуацію.

Пожежа на промисловому підприємстві

Щодо обстрілів… Військові нас зразу навчили: чуєте звук — лягайте. Місяць тому по нас активно працювали касетними бомбами. Ми вже все розрізняємо. Одним оком бачимо загрозу, а другим шукаємо собі укриття. І розуміємо, у якому населеному пункті який вид зброї працює.

Ми не раз потрапляли під обстріли. Знаємо, де простріляні місця, де по нас точно стрілятимуть. Буває, сидимо під обстрілами в укритті й рахуємо постріли, вираховуємо, коли вони перезаряджаються, – й тоді в нас є три-чотири хвилини, щоб зібрати наші рукави, людей і виїхати.

— Чи є спеціальні інструкції щодо роботи в умовах війни?

— Є чітка загальна інструкція – зберегти своє життя. Жодна інструкція не розпише кожен випадок. Усього вчить досвід, а його можна здобути в роботі.

Безпосередньо в процесі роботи про цю інструкцію не завжди пам’ятаєш. Ми їдемо на виклик, їдемо з допомогою, якщо люди на нас сподіваються, десь можна й забути про власну безпеку.

— За скільки секунд ви готові виїхати на виклик?

— Норматив дає нам 45 с, але ми вкладаємося у 30-35 с, особливо зараз. Цих 30 с вистачає, щоб водій завів автомобіль, хлопці одяглися, керівник узяв дорожній лист з описом події в диспетчера – і вперед!

Підпалені поля

— Поля також доводиться гасити?

— Постійно. У довоєнний час палії трави також палили так, що згорали їхні господарські будівлі й автомобілі. Поля гасити важко. А зараз ще й обстрілюють. Недавно ми під час жнив працювали на полі. Поле з пшеницею горіло від обстрілів. Поки ми працювали на одному полі (500 га), сталися прильоти на сусіднє. Не встигли закінчити друге – прилетіло на третє поле. Зараз жнива закінчилися, і знову стріляють по посадках.

Тут горить стерня. До війни фермери також часто її підпалювали, щоб витрачати менше солярки на переорювання. Це незаконно.

Детальніше про проблему — в нашому проєкті "Дикість. В Україні щороку близько 20 тисяч пожеж на орних землях"

— Вважаєте, по полях із хлібом стріляли умисно?

— Так. Ми бачили вирви, в прифронтових зонах поля повністю обстріляні. Видно ж – немає ні техніки військової, ні людей. Напівпорожнє село. А прильоти йдуть у поле.

— З якими випадками працювати найважче?

— У полі працювати фізично важко, бо гігантські обсяги роботи. У житловому секторі – морально важко, бо це людські моменти. Особливо, коли господарі перебувають поруч і бачать, як горить їхній будинок.

Якось ми гасили хату бабці років під 90. Питаю: що у вас з водою. Каже: є ставок біля села. Бабця черпає з нього воду, несе два кілометри до блокпоста, хлопці кип’ятять їй воду, вона несе окріп додому, щоб хоч мівіну запарити. Дров немає, допомогти нікому.

У нашій машині в кожного є своя вода, яку ми часто віддаємо місцевим. Також економимо і зливаємо свою воду технічну. У місті водогін пошкоджено від початку війни, тому з кранів у Миколаєві тече солона вода. А в районі водопостачання йде через водонапірні башти з помпами, тобто коли немає світла — помпи не працюють — немає води. Є села, що від березня живуть без світла та води. У селах переважно позалишалися старі люди, яким особливо треба допомогти.

Пожежник показує відео з дітьми, яким привезли воду

Ще моторошно буває від режиму світломаскування Якщо їхати в бік Херсона — раніше око милували освітлені села. А зараз по трасі все чорне й страшне.

— Які види домедичної допомоги найчастіше надаєте?

— Найчастіше маємо справу з переломами та проникненнями від осколків. Кожен з нас уміє надавати першу допомогу. Так було і в довоєнний час. Зараз ми додали у свої аптечки кровоспинні засоби й турнікети. Часом евакуйовуємо поранених до блокпоста. Далі постраждалих забирають медики й військові, бо в них швидші машини. Наше головне завдання — гасити пожежі й рятувати людей на місці події, яке ми не можемо залишати.

— Чи є в області злагодженість груп усіх служб допомоги?

— Є, до того ж добра. Згадуючи початок війни і дивлячись на сьогоднішню ситуацію – це інші служби й інша співпраця. Те, що було в теорії, на папері, через телефонні дзвінки, зараз відпрацьовано на практиці. І працює на 100 %. Треба швидка – вона вже на місці. Потрібна газова служба – вона вже тут. Усі працюємо надзвичайно злагоджено і з розумінням ситуації.

Прильотів більшає, люди стали стійкішими

— Яка загальна ситуація в місті? Чи варто, на вашу думку, починати навчальний рік у підвалах?

— У нас зараз є вказівки перевіряти підвальні приміщення. Укриття, споруди. Важко оцінювати майбутній новий навчальний рік. Але загалом ситуація в місті мене радує. Люди ходять, працюють, комунальники на місці, сміття вивозять. Прильотів — так, більшає, але люди стали стійкішими. Я не сказав би, що почали нехтувати безпекою, навпаки – стали акуратнішими й почали адаптуватися. Якщо є загроза – прислухаються та йдуть в укриття. І водночас місто живе.

— У вас є діти? Чи відправите їх навчатися в підвал?

— У мене двоє дітей. Їхню школу, на жаль, зруйновано. Навчатимуться онлайн. Дружину й дітей я відправив за кордон. Так у мене більше спокою та змоги допомагати людям. Бо коли діти були в місті, яке постійно обстрілювали, морально я почувався важко.

— З колег ніхто не виїхав?

— Ні, усі на місці. Була рекомендація, як у Херсоні: хто хоче — може вивести сім’ї. Також не примушували лишатися тих, хто не хоче чи з якихось причин не може. 98% моїх колег залишилися на місці. Потім повернулася й решта — 2%. Усі на службі, як і раніше.

— Чи очікуєте на спроби наступу на Миколаїв?

— Скажу за свій підрозділ – ми не бачимо жодної ескалації. Видно, навпаки, позитивні моменти. У місцях, де ми здійснюємо рятувальні роботи, бачимо військову техніку, яка працює з нашої сторони. На таке радісно дивитися. Це неймовірно приємні звуки. Настроїв, що росіяни прийдуть і нас захоплять, – ні, такого точно немає. Я й по місту багато катаюся, і по своєму району, – таких настроїв немає в нікого.

— Проросійських симпатій теж нема?

— У розмовах зі мною навіть натяків не було. До війни траплялося, люди різні. Але зараз усі злагоджено вірять у ЗСУ.

Знайдена на згарищі книжка

П.С.

Ми мали домовленість із ДСНС, що коли надійде наступний виклик, спробуємо попрацювати разом. Та коли ми, журналісти, перебували в Корабельному районі Миколаєві, то разом з мешканцями житлового району потрапили під приліт двох касетних бомб. З цієї події й почалася стаття. Побачили на власні очі швидке реагування військових швидких, медичних рятувальників, поліцейських і ДСНС. Того дня від обстрілів постраждало 22 людей і сталося кілька пожеж.

Поки опрацьовували це інтерв’ю, впродовж доби в Миколаївській області сталися 17 пожеж, чотири з яких виникли внаслідок російських обстрілів. В області утримується екстремально висока температура – до 38 градусів.

Станом на 8 серпня від початку повномасштабної війни російські війська пошкодили або повністю знищили на Миколаївщині 9 026 цивільних об’єктів.

Від початку повномасштабної війни від обстрілів на Миколаївщині постраждала 1 481 людина, з них 408 — загинули, зокрема 10 дітей.

Дмитро Тарновський, заступник начальника 16 державної пожежно-рятувальної частини ДСНС міста Миколаїв

миколаїв обстріли дснс пожежники