Зимувати вдома. Як ірпінчани об’єднуються, щоб під час війни рятувати обстріляні будинки

“Треба самим рятувати будинок”

"Треба самим рятувати будинок, бо поки чекатимемо на відшкодування від держави, він розвалиться", — ще у квітні писали в сусідському чаті багатоквартирного будинку по вулиці Тургенівській, 10 в Ірпені. До війни в ньому жило понад 400 людей, останні з яких виїхали 24 березня, після мінометного обстрілу, коли прилетіло в сусідню квартиру з тією, де ще залишилися люди.

У квітні, коли мешканці почали повертатися додому, у дворі, як і в усьому місті, стартував сезон суботників, що іноді тривали й у будні дні.

— Наші чоловіки самотужки зробили тимчасове перекриття даху, — розповідає голова ОСББ Оксана Сергієнко, — а також розібрали завали у зруйнованій котельні, навели лад у дворі, полагодили місця прильотів: дитячий майданчик, ворота, паркан, ліфтову секцію.

“Ми ж не орки”

Дехто з тих, хто не повернувся з евакуації, підтримував сусідів-робітників піцою та пивом (скидали гроші на картку). Цій 12-поверхівці навпроти міської поліції ще відносно пощастило (порівняно з поліцейською будівлею). Пощастило — бо будинок підлягає відновленню, а відносно — бо пошкоджено несучі конструкції, дах і котельню, яку в новобудовах часто розташовано саме під дахом. Загрозу мінометних обстрілів проєктувальники 15 років тому явно не брали до уваги.

Якщо взимку будинок стоятиме з дірками в даху, без вікон і без котельні — то не буде опалення, а отже, навесні стане ще більше проблем з відновленням. “Що можемо самі, треба робити, — розмірковує в будинковому чаті мешканець, який повернувся додому серед перших. Його квартира — одна з тих 16 в цьому будинку, в які прилетіли снаряди. — Чекати на допомогу від держави можна довго й нудно. Гроші більше потрібні на фронті, йде війна…”

— Чоловік утратив роботу, а декретні — 860 грн, — розпачливо відповідає сусідка. Всім очевидно, що йдеться про гроші.

"Усі все розуміють, але треба шукати вихід разом. Ми ж не орки якісь", — відповідають їй.

Вислів “ми ж не орки” ще не раз прозвучить у цьому чаті й стане мемом (“Хто знову викинув будівельне сміття в харчові відходи? Люди, ми ж не орки”).

Сила сусідських чатів

Будинковий чат — маленька модель суспільства: хтось бере ініціативу, хтось дискутує, хтось деструктивно спамить, хтось мовчить і спостерігає, хтось надсилає гіфки на свята. Психологи, які спеціально для ТЕКСТІВ ще до війни досліджували спілкування в таких чатах, пояснювали, чому в них надто багато агресії та надто мало конструктиву, проте визнавали, що це ефективний інструмент взаємодії та суспільного діалогу.

Під час війни цей діалог запрацював і став фактично єдиним каналом для ефективної комунікації між розкиданими по світу сусідами. І про евакуацію, і про суботники, і про збір коштів на відновлення, і про інформаційні кампанії для порятунку свого житла тисячі сусідів в Ірпені та інших містах домовляються в будинкових чатах. В них стало менше нетерпимості і роздратування, натомість більше розуміння і взаємопідтримки.

Об’єднання мешканців багатоквартирних будинків стали критично важливою структурою у цьому процесі. ОСББ “Еверест 10” і зокрема Оксані Сергієнко, мамі двох дітей, є чим пишатися. За чотири роки її головування в будинку зробили капремонт даху, встановили камери відеоспостереження, завдяки міській програмі співфінансування оновили дитмайданчик, зробили ремонти в під’їздах і гідроізоляцію фундаменту, впорядкували парковку.

Тепер увесь свій досвід голова ОСББ спрямовує на пошук коштів і можливостей, щоб відновити будинок. Поки вона з дітьми була за кордоном, справами на місці займався її чоловік. Мешканцям доводиться брати на себе всю відповідальність за власне житло, сповна відчувши себе співвласниками багатоквартирного будинку.

Збори членів ОСББ на Тургенівській провели з трансляцією в ZOOM, дистанційні учасники проголосували за допомогою цифрового підпису. Окрім суботників, вирішили здавати по 30 тис. грн з квартири на відновлення котельні.

Без бурхливих дискусій не обійшлось, але людям вдалося домовитися.

“Привіт з передка! — написав у розпал суперечки Остап з третього під’їзду, який пішов воювати. — Кожен має зробити все можливе й докластися до розв'язання спільних проблем по нашому будинку. Є люди, яких потрібно підтримати, але це 5-10% від загалу. Усі інші мають права й обов'язки щодо своєї власності. Уникнути відповідальності не вдасться. Ви набули спільну власність, тобто стали співвласниками і радостей, і проблем, і форс-мажорів, як ось зараз.”

Але й цих коштів, які кожній родині нелегко знайти під час війни, — недостатньо. Згідно з кошторисом, який склали після всіх експертиз і візитів комісій, на нову котельню потрібно понад 3 млн грн, на відновлення дахового приміщення, де вона розташована, — близько 4 млн грн.

Мешканці вирішили шукати благодійників: сайт із закликом допомогти врятувати будинок запрацював у червні, приблизно через тиждень після того, як у чаті озвучили таку ідею. Його зробив один з мешканців, ще кілька днів займалися наповненням. Щоб зібрати кошти, хтось влаштував благодійну лотерею в інстаграмі (серед тих, хто пожертвував 100 грн на відбудову, розіграли фотосесію), хтось написав зворушливі листи своїм іноземним друзям і роботодавцям (сайт, до речі, перекладено 10-ма мовами, крім української), хтось поширив пост зі своєю історією в соцмережах.

За два місяці їм вдалося зібрати трохи більше ніж 300 тис. грн, з яких 100 тис. грн зібрали за перші два тижні. Це значно менше, ніж потрібно, але ОСББ “Еверест-10” не здається.

“Доброраду” потрібен дах

За свої будинки у схожий спосіб сьогодні борються десятки сусідських спільнот в Ірпені та інших деокупованих містах: люди виходять працювати самі, вкладають власні кошти, шукають благодійників, співпрацюють з владою, створюють сайти й сторінки в соцмережах із закликами про підтримку.

Серед таких і ОСББ “Доброрад” на вулиці Університетській, 16, де до війни мешкало 50 сімей. П’ять поверхів, три під’їзди – компактно та зручно не лише для проживання, а й для того, щоб налагоджувати добросусідські відносини. Більшість мешканців заселилися одночасно. Разом облаштовували клумби, прикрашали ялинку на Новий рік, збиралися на свята у дворі.

З початком війни дім спорожнів. У березні туди двічі прилітало, виникали пожежі. Після звільнення Ірпеня з’ясувалося, що зруйновано дах і верхній поверх, на нижньому поверсі вигоріли дві квартири, знищено абсолютно всі комунікації, вибито вікна. Ситуація критична.

Будинок був на окупованій частині міста, у межах кілометра від нього росіяни облаштували штаб і госпіталь. Але в дім не заходили. Щойно ірпінчанам дозволили повернутися в місто, перші мешканці будинку вже обговорювали графік чергування, щоб стерегти дім від мародерів, і скидали гроші на генератор.

Подальшими кроками, як і всюди, де побували окупанти, стали розмінування території, розбирання завалів та оцінювання масштабів руйнувань. Будинок оглянули дві комісії: державна й приватна, й обидві визнали його таким, що підлягає відновленню.

Тутешні мешканці так само не надто сподіваються на підтримку держави, тому взялися до роботи самі, а також відкрили благодійний збір на спеціально створеній сторінці будинку у фейсбуку. До настання холодів критично важливо відбудувати дах, інакше врятувати помешкання буде проблематично.

— Я виїжджала з дому з 4-річним сином і одним міським рюкзаком, який навіть щільно не напакувала, — згадує Ірина, мешканка однієї з квартир на Університетській, 16. — Тобто залишила майже все у стінах, які були моїм домом. Забрала найважливіше – свою дитину. До того ж чомусь вірила, що коли все залишу, як є, то швидше повернуся. Але також і розгубилася – що брати з ретельно зібраного за все життя? Книжки? Старі фото? Листівки? Пам’ятні сувеніри? Улюблену сукню? Подарунки від друзів? Як визначити більшу чи меншу вартісність кожної речі, коли вони всі є моїм життям? Зараз це життя заливають рясні літні зливи. І те, що не постраждало від вибуху, щодня руйнує стихія. Минуле з кожним дощем відпадає маленькими шматочками. Будинку критично потрібен дах, а його можуть зробити лише спеціалісти.

— Вивезли 8 т металобрухту, який колись був нашим дахом і нашою побутовою технікою. Завдяки цьому виручили 16 тис. грн, які підуть на відбудову, — звітують мешканці на сторінці будинку у фейсбуку. — Весь метал ми розібрали самі: і дах, і побутову техніку, й прибрали сміття з квартир, які вигоріли. Це дало нам змогу зекономити 190 431,32 грн.

На ремонт цього будинку, за попередніми оцінками, потрібно понад 10 млн грн. Це непідйомна сума для 50 сімей, з яких 13 залишилися зовсім без житла, а більш ніж половина квартир — у непридатному стані.

“Збір коштів триває. Ми вдячні кожному, хто долучається й допомагає. Ви даєте надію сім'ям знову жити у своїх домівках”, — пишуть мешканці Університетської, 16.

Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

осбб відбудова України ірпінь ісар