Чому влада хоче позбутися єдиної успішної кіноустанови — "Довженко-Центру". Інтерв'ю з його екскерівником

Спочатку Державне агентство України з питань кіно (Держкіно) видало наказ про реорганізацію “Довженко-Центру”, згідно з яким усі фільми з фільмофонду слід передати державній установі "Науковий центр кінематографії України". Зі структури центру буде також виокремлено "Українську анімаційну студію", якій передадуть права на українську анімацію. Потім, щоправда, Держкіно виступило з роз’ясненням, що нібито планує зберегти й сам “Довженко-Центр” як “культурний та музейний осередок”. Усе це спровокувало обурення громадськості й гучний скандал. Щоб якось пояснити ситуацію, ТЕКСТИ звернулися до екскерівника й засновника “Довженко-Центру” Івана Козленка.

Іван Козленко: З “Довженко-Центром” відбулося те, що й мало відбутися. Те, чого не вдалося прихопити чи приборкати, намагаються знищити. Звичайно, це планували давно. Уже два роки триває переділ повноважень, функцій і сфер впливу в кінематографі, підставні особи наростили м’язи. І ось вони остаточно перебрали на себе всі функції. “Довженко-Центр” був останньою войовничою інституцією, яка всьому цьому опиралася.

Три замість одного

— Держкіно згодом випустило ще одне роз’яснення, в якому зокрема йдеться, що “Довженко-Центр” і далі працюватиме. Можливо, підстав для обурення таки немає?

Я прочитав так зване роз’яснення Держкіно, яке вносить ще більше сум’яття замість ясності. З нього випливає, що тепер буде аж три окремі інституції: Державна студія анімації, Науковий центр кінематографії України, якому тепер мають передати весь фільмофонд, і “Довженко-Центр” як нібито культурний майданчик з незрозумілими функціями. Хочу нагадати, що основною функцією “Довженко-Центру” є саме збереження фільмофонду, його було засновано з такою функцією, це відтворено в його статуті. Навіщо тепер передавати ці функції якійсь незрозумілій структурі, я не можу пояснити. По суті, ця реорганізація, точніше, дезорганізація призведе до колапсу всього функціоналу зі збереження української кінематографії.

Забудовник

— Які справжні причини такого рішення?

Причин може бути багато. Є питання завислої приватизації двох корпусів “Довженко-Центру”. Імовірно, зараз, в абсолютно несприятливий для цього момент, коли триває війна, їх можна приватизувати за вдесятеро меншою вартістю, ніж вони коштували б за звичайних обставин. Забудовники два роки оббивали пороги Міністерства культури та інформаційної політики з пропозицією інвестиційного договору, готові були фінансувати реконструкцію будови “Довженко-Центру”.

Я б не здивувався, якби після цього вони вирішили розв’язати свої питання в інший спосіб, без жодних джентльменських домовленостей. Варто також згадати про конкурс на позицію генерального директора “Довженко-Центру”, в якому брала участь і провалилася подруга Кудерчук (очільниця Держкіно — ред.), продюсерка Лавренюк. Безумовно, вони не отримали всього, тому тепер хочуть відкраяти по частинах.

Плюс ще дуже важлива моральна, емоційна причина — взагалі не допустити існування спроможної, професійної, модної, зрештою, інституції. Бо “Довженко-Центр” хоч і не має особливої державної підтримки, проте перебуває в постійній колотнечі з органами правління й в останні роки все ж залишався такою інституцією.

Водночас Держкіно, яке має всі можливості, безпрецедентне фінансування за всю історію українського кінематографа, повноваження на рівні з Міністерством культури, в останні роки повністю провалювало діяльність усієї сфери кінематографії. І, безумовно, існування успішної, незалежної інституції поруч — це дискредитація Держкіно, яке з такими ресурсами не здатне налагодити ефективну діяльність.

Провал Держкіно

— Держкіно не здобуло помітних результатів?

Закінчилося все безславно. Кіновиробництво в Україні сильно впало ще до війни. Держкіно цей процес повністю завалило. Мало того, що самі пітчинги було проведено з конфліктом інтересів, та ще й їхні результати сто разів перекроїли. Так само Держкіно не спромоглося зобов’язати кіновиробників, особливо телесеріальних виробників, виробляти фільми з дотриманням Закону про державну мову. Від 2019-го до 2021 року доля україномовних серіалів упала від 40 % до 20 %. Усе це функціонал Держкіно, яким воно має займатися, але не робить цього. Безумовно, це демонстрація непрофесіоналізму й абсолютної нездатності налагодити процес.

Читайте також: Уряд призначив керівника Держкіно. Провалили професіоналку, взяли директорку кінотеатру, яка доти займалася всім потроху (БІОГРАФІЯ)

Сьогодні, коли йде війна й усі ресурси спрямовано на озброєння, можна було б займатися пошуком закордонного фінансування. У Держкіно є спецфонд, який, згідно з українським законодавством, можна наповнювати з інших джерел, крім державного бюджету України. Ось чим мало б займатися Держкіно — наповнювати цей фонд, іти в міжнародні кінематографічні фонди.

Але ні, цим зараз займаються лише незалежні продюсери та спілки, але не займається Держкіно. На всіх кінофестивалях нині амбасадором України є не Держкіно, не Кудерчук, а незалежні продюсери, які намагаються здобути додаткове фінансування для української кіногалузі. А це функція, яку зараз мало б здійснювати Держкіно.

— Чи є нині у світі запит на український кінематограф?

Безумовно. Міжнародні кінофестивалі відкрили пітчинги для українських кінопроєктів, тобто готові дофінансовувати їх. Запит очевидний, але ж його написано англійською мовою і хтось ще має це прочитати. У Держкіно, певно, таких фахівців немає — щоб відкрити скриньку й прочитати лист англійською чи французькою, зрозуміти, про що йдеться, й фахово відповісти.

Таких людей там просто не тримають. Відповідно, закінчується тим, чим закінчується: комунікація з міжнародними фахівцями така сама, як і комунікація з українським громадянським суспільством, коли просто закривають коментарі у фейсбуку й узагалі не відповідають на емейли.

— Уся ця ситуація з “Довженко-Центром” і загалом з українським кінематографом в останні роки — це проблеми менеджменту “Держкіно”, зокрема його очільниці Марини Кудерчук?

Кудерчук узагалі не самостійна постать і ніколи нею не була. Це креатура Сушка (нардеп від “Слуги народу” Павло Сушко — ред.), який, безумовно, в якомусь контакті з Офісом президента.

На фото з Офісу президента: у першому ряду крайня (зліва направо) – Альона Тимошенко (продакшн Film.ua та дружина заступника голови Офісу президента), актор Дмитро Ступка, голова Держкіно Марина Кудерчук, президент України Володимир Зеленський. У другому ряду – артистка та членкиня конкурсної комісії до Ради з державної підтримки кінематографії Даша Трегубова, новообраний голова цього органу Артем Колюбаєв, Андрій Халпахчі (кінофестиваль "Молодість"), нардеп від "Слуги народу" Павло Сушко, продюсерка та режисерка Анастасія Буковська. У третьому ряду: керівник Офісу президента Андрій Єрмак, Сергій Созановський (співвласник Film.ua), артист та член Ради з державної підтримки кінематографії Олексій Тритенко, продюсер Сергій Лавренюк

Тут також варто згадати заступника міністра культури пана Карандєєва — саме йому належить ідея перетворити “Довженко-Центр” на певну культурну установу для проведення заходів. Він мені прямо про це говорив — навіщо вам цей “мотлох”, маючи на увазі плівки фільмофонду, займайтеся проведенням заходів. Тому, думаю, ця спілка Кудерчук — Карандєєв — Сушко, вочевидь, здобула благословення в Офісі президента. Не думаю, що вони самостійно придумали цю штуку. І зараз маємо те, що маємо. Загалом сьогодні вся сфера кінематографії так чи так залежна або керується з Офісу президента.

Читайте також: Свати без меж. Як владний шоубіз захоплює державні культурні інституції та їхні бюджети

корупція кіно культура