Російські вчителі в Україні. Хто вони та звідки взялися

Розчинені в кислоті

Після звільнення українськими військовими Харківщини надзвичайно широкого розголосу набула історія про затриманих російських учителів, які навчали дітей за російською навчальною програмою. Медіа одразу повідомили, що йдеться саме про російських вчителів.

Ірина Верещук заявила про російських учителів, яким загрожували великі терміни ув’язнення. "Порушення Женевських конвенцій, зокрема щодо навчання дітей на окупованих територіях у звичних їм культурних традиціях і їхньою мовою, — це порушення законів війни, за що передбачено окрему відповідальність. Запевняю: російських громадян точно буде покарано, якщо вони негайно не залишать нашу територію", — повідомила Верещук.

Такі заяви викликали справжнє виття на російських пропагандистських ресурсах. Один зі штатних російських пропагандистів Шарій договорився до того, що заявив, наче російських учителів українці “розчинять у кислоті”.

Проте від часу заяви Верещук уже минуло кілька днів, а жодних фото чи ФІО затриманих російських учителів українці поки що не показали. Ба більше, журналісти “Громадського радіо” звернулися з запитом до Генеральної прокуратури, де їм повідомили, що "українські правоохоронці не затримували російських вчителів на деокупованих територіях".

Паралельно "міністр просвєщенія Росії" Сергєй Кравцов заявив, що всі вчителі, які виявили таке бажання, вже виїхали з Харківщини на територію Росії.

Але поспішати оголошувати інформацію про російських учителів “качкою” не варто. Бо за назвою “російські вчителі” можуть ховатися українські чи, точніше, колишні українські вчителі.

"Освітні" тури в Курськ

Росія буквально з перших днів окупації почала дуже активно переводити український освітній процес на російські рейки. Це було задумано як масштабний процес, планували переатестовувати українських учителів згідно з російськими освітніми програмами. Тобто вже “перелицьовані” колишні українські вчителі мали викладати дітям усі предмети російською мовою за російською програмою, де не було жодного Шевченка та Стуса, а величними історичними постатями вважали Івана Грозного й Пєтра Першого.

Свого часу ТЕКСТИ писали, як це відбувалося на Херсонщині, до яких приїжджали викладачі з Криму або яких самих вивозили до Криму на “перенавчання”. Паралельно окупанти вимагали від учителів й інших виявляти колаборацію. Звісно, йшлося про перехід на російську мову викладання, а також вимагали оформити російське громадянство. Тобто на виході такого процесу мав опинитися той самий “російський учитель”, що послугувався російською мовою та жив у російських культурних координатах із, вочевидь, свіжоотриманим російським паспортом.

На Херсонщині такі “нововведення” викликали опір в освітян — хтось не погодився та звільнився, хтось виїхав на неокуповані території, хтось і далі учителював та намагався бути менш “замазаним” у цій прикрій історії. Хоча й без колаборантів, звісно, не обійшлося.

На жаль, ТЕКСТАМ поки що не відомо, чи здійснювали схожі спроби непокори вчителі Харківщини. Якщо вони були, то ми готові розповісти про них на наших сторінках.

А ось що зараз можна точно стверджувати, то це те, що принаймні деякі вчителі Харківщини таки взяли участь у програмах з переведення української освіти на російські рейки. Схема тут була досить однотипною і для Херсонщини, й для Харківщини. Педагогів вивозили у найближчий російський регіон, де на них чекала показова програма з лекціями, відвідинами російських закладів і зустрічами з російськими чиновниками. У випадку з Херсонщиною таким регіоном був Крим. Центром “освіти”, тобто пропаганди, для вчителів Харківщини став географічно близький до них Курськ.

Добре, що місцеві пропагандистські канали зробили з самого факту перенавчання вчителів елемент пропаганди й доволі детально його висвітлювали, тому матеріалів про це нині вдосталь.

На одному відео показано приїзд учителів до Курська. Одразу впадає у вічі досить поважна кількість охочих перевиховатися, яких привозять кількома автобусами. Закадровий голос каже, що “ще одна сотня” вчителів прибула до міста.

Приїзд харківських освітян до Курська на “перевиховання”.

Російські пропагандистські джерела заявляли про сотні таких учителів.

Ось як про це написало одне з пропагандистських видань: “Будут выбивать из голов всю свидомую украинскую ересь. Говорят, что наиболее глубоко будут переобучать учителей истории”.

Кадри з пропагандистського ролика, оприлюдненого буквально за тиждень до визволення області. На ньому харківські освітяни уважно слухають чиновників з країни-агресора.

Кадри зі ще одного відео "виробництва місцевих пропагандистів", де вчителі діляться своїми враженнями після повернення додому.

“Надєємся только на лучшєє”, — дехто з педагогів повернувся з Росії, вочевидь, у хорошому настрої.

“В веліколєпном восторгє і чудєснєйшем настроєнії”, — так колишня українська педагогиня з Куп’янська розповіла за свої враження після відвідування Росії. Цікаво, чи допустять її знову викладати в школі українським дітям.

Питання відповідальності

Цікаво, яку відповідальність передбачено для цих освітян після того, як у Генпрокуратурі заявили про відсутність справ щодо “російських учителів”.

Звісно, на освітян тиснули. Так, усім в окупації було важко. Але не треба забувати, що російський режим відвів цим освітянам особливу роль — виховати з малих українців реальних “зомбі”, яким одразу після закінчення школи можна буде дати автомат і направити вбивати своїх співгромадян на догоду кремлівському диктатору. Щось схоже ми спостерігаємо в режимі реального часу на окупованих територіях Луганської та Донецької областей, коли ще вчорашні випускники тамтешньої освітньої, а насправді пропагандистської системи стали звичайним гарматним м’ясом для російської імперії. У кращому разі вони можуть потрапити в полон, але частіше — повернутися додому в труні. Так слабкість одних, зокрема вчителів, обертаються катастрофою для інших.

Також не варто забувати, що дехто пішов таким шляхом свідомо, намагаючись утриматися на своїй посаді чи зробити при окупантах кар’єру. Поява в інтернеті актів вилучення зі шкіл українських книжок, де стоять підписи самих педагогів, — це, мабуть, одне з найганебніших явищ нашого сьогодення.

І окреме питання до українського Міністерства освіти. Ще з часу підготовки матеріалу про освітян Херсонщини ТЕКСТИ постали перед ситуацією, коли міністерство фактично самоусунулося від проблеми з освітянами на окупованих територіях. Не було сформовано й доведено до них жодних рекомендацій, як їм поводитися в окупації, не було зроблено жодних ініціатив щодо їх координування.

Водночас багато самих освітян завжди займали позицію “як влада скаже”, перетворювалися на безвідмовну сіру масу для виконання вказівок місцевих чиновників. Коли влада змінилася, вони просто спробували підлаштуватися під нову владу й непомітно перетворитися з безвідмовних виконавців на колаборантів.

колабораціонізм україна окупація росія