На все – менш ніж хвилина. Як під час українського наступу окупанти втікали в цивільному. Замальовка
На одному з перехресть біля побитої уламками посадки зупиняється "беха" (бойова машина піхоти, БМП). Над розпеченою бронею парує повітря. Довгий ствол гармати щойно виплюнув чергову порцію металу по вогневій точці рашистів – тепер там радісно вирує полум’я та щось вибухає.
Один з бійців, не покидаючи броні, дивиться в бінокль, а потім кидає в рацію:
– Чисто.
"Беха" виплювує хмару чорного диму й буквально стрибає через перехрестя – мчить до крайніх будинків. За нею, дотримуючись дистанції, з посадки повільно рушають бійці й висовує плаский ніс ще одна БМП.
З-за посадки чути удари, повітря наче похитується – підрозділ самохідної артилерії став на позицію й почав працювати по росіянах. 155-міліметрові гармати гучно шлють окупантам привіти від Заходу.
Снаряди з шепотінням проходять майже над головами й набирають висоту.
Піхотинці крутять головами, хтось чухає вуха під шоломом – їх відчутно закладає. Раптом назустріч нашій БМП вискакує автівка. Вона ошелешено рухається від краю до краю дороги – видно, що водій або в розпачі, або… або щойно сів за кермо.
Відстань зменшується. Командир БМП перезирається з командиром групи, обоє одночасно кивають головами.
– Толю, тормозни її.
– Толю, тормозни її.
Лунає коротка, на три постріли, черга. Розриви 30-міліметрових снарядів виростають перед машиною. Та зупиняється.
За кермом – чоловік у цивільному, в салоні ще четверо. Сидять щільно. Під наведеною гарматою не рипаються, але…
Неподалік гупає міна, за секунди – ще одна й іще.
У водія не витримують нерви, й він тисне на газ. «Жигулі» так зриваються з місця, що наш боєць, який пішов перевірити пасажирів, ледь устигає відскочити.
Миттєво лунає черга з броні – це зреагував кулеметник. У відповідь з вікна машини летить неприцільна черга, кулі цвіркають над головами, але по автівці вже працюють усі наявні стволи.
Вона зупиняється, ледь не перекинувшись, і з неї в різні боки вистрибують постаті, відстрілюючись на ходу.
Далеко не втік жоден.
На все – менш ніж хвилина.
Далеко не втік жоден
Гуде рація. Це командир роти:
– Що там у вас?
– Орки намагалися втекти в цивільному одязі. Не втекли.
Кілька секунд тиші, потім звучить явно риторичне питання:
– Полонені є?
Усі лише перезираються та знизують плечима:
– Да ну… які полонені?
– Ну то й біс з ними. Зброю зберіть.
– Плюс.
– Да ну… які полонені?
Командир групи підходить до росіянина, що лежить на землі. Помічає, що одну руку той поклав під тулуб. Тієї самої миті, коли окупант різко перевертається, командир більше відчуває, ніж помічає, затиснуту в руці гранату й відчайдушно кричить, водночас натискаючи на спусковий гачок автомата:
– Лягай!!!
Негучний вибух РГД (ручна граната дистанційна, на вигляд “лиса”), кілька коротких "контрольних" черг.
Коротка доповідь:
– Зброю забрали, один хотів підірватися разом з нашими. Не вдалося. Працюємо далі.
Історію записано зі слів учасників.
