Російські “уклоністи” в Казахстані. Що вони говорять про війну, і як їх зустрічають в Уральську

Казахстан має найдовший кордон з Росією – 7500 км. Більшість росіян, які втікають від мобілізації, прямують до Західно-Казахстанської області. За 10 днів – від 21 до 30 вересня – майже 50 тис. з них перетнули кордон і опинилися в обласному центрі – місті Уральськ.

Уральск межує одразу з кількома російськими областями: Оренбурзькою, Саратовською та Волгоградською. Потік росіян ринув сюди одразу після того, як 21 вересня Путін оголосив мобілізацію. Ближче до вечора того самого дня на пропускному пункті “Маштаково” на трасі Уральськ – Самара зібралося багато авто.

У ніч на 22 вересня водії-дальнобійники почали пересилати одне одному фото з величезними чергами на кордоні. Відтоді автомобільна черга не зменшується, а на вулицях Уральська стає дедалі більше чоловіків з Росії, які відрізняються від місцевих казахстанців російської національності тим, що неправильно вимовляють назву місцевої валюти, пересуваються групами й часто роззираються навколо.

"Не кажіть «тэнгэ»"!

Більшість росіян, які потрапили в Уральськ, знають волонтерку Леану. Вона від 24 вересня зустрічає їх на кордоні. З дівчиною ми розмовляємо на посту “Сирим” – це казахстанський пост, що межує з російським постом “Маштаково”. Крізь вітер і мряку вона розповідає, як саме допомагає росіянам, які вперше потрапили до Казахстану.

– Я контактую з таксистами, щоб вони не завищували цін, зідзвонююся з кафе, де їх безплатно годують. Ми, волонтери, допомагаємо з ночівлею, консультуємо щодо реєстрації, міграційної карти, отримання індивідуального податкового номера. Зараз проїзд від посту до міста – а це 60 км – коштує 1000 рублів з людини (17–18 доларів – авт.), – розповідає волонтерка.

За словами Леани, росіяни, які втікають до Казахстану, не підтримують війну в Україні, тому й намагаються уникнути призову.

– Вони не те що воювати бояться, вони кажуть, що це не їхня війна, а війна Путіна. Зараз нам кажуть, що за нашу гостинність вони підуть воювати за нас (тобто за Казахстан). Загалом це хороші хлопці, але звісно, трапляються, хоча й рідко, “екземпляри”, які поводяться так, ніби ми зобов’язані їм допомагати. З першої зустрічі я їм пояснюю, як вимовляти назву нашої національної валюти – “тєнгє”, щоб вони не казали “тэнгэ”. Якось мене спитали: “Чому це так важливо?” Я їм відповіла: “Ми ж, коли приїздимо до Росії, не кажемо “рубля” замість “рубль”.

Волонтерка має слушність, казахстанців обурює, коли росіяни неправильно називають валюту їхньої країни.

У перші дні волонтерів було багато. Вони безплатно годували росіян, купували їм сім-карти й забезпечували нічлігом. Зараз охочих допомагати стає менше, а потік росіян триває, черга з боку Росії щодня лише зростає.

– Учора музиканти приїхали. Кажуть, стояли в черзі дві доби, – розповіла волонтерка. Вона розуміє, що потік росіян створює напруження в місті. Через них у рази зросли ціни на житло.

Вартість оренди в Уральську зросла вчетверо

Якщо раніше в Уральську можна було орендувати однокімнатну квартиру за 50–60 тис. тенге (приблизно 105–125 доларів США) на місяць, то зараз є оголошення, де люди просять за такий варіант 200 тис. (приблизно 420 доларів).

– З підвищенням цін місцеві почали тиснути на своїх же: виганяють їх, щоб пустити росіян, – каже Леана. – І така ситуація всіх напружує. Тому ми заселяємо росіян у хостели – за 700–800 рублів (12–13 доларів) їм здають кімнату на шістьох осіб. Привозимо в табір “Атамекен” (літній дитячий табір на 220 місць у межах Уральська – авт.).

Швидкість пропуску громадян Росії до Казахстану різко зменшилася, порівняно з першими днями після оголошення мобілізації, але це не свідчить, що охочих залишити Росію стає менше. Водій “Ауді” з російським номером розповів нам, що йому довелося стояти в черзі понад дві доби, щоб потрапити в Казахстан.

“Я не маю наміру доводити щось своєю похоронкою”

Перше, що росіяни роблять в Уральську, – це звертаються до Центрів обслуговування населення (ЦОН), де стають на облік у Казахстані строком на 90 дні й оформляють індивідуальний податковий номер. Це дає їм змогу відкрити найпоширенішу в країні банківську картку – Kaspi Gold. Перед двома ЦОНами, які місцева влада виділила лише для обслуговування росіян, від 22 вересня стоять величезні черги.

Уранці 30 вересня в черзі перед одним з них було понад тисячу чоловіків віком 25–30 років. Татуювання, модні зачіски, довге волосся – всі атрибути міських жителів. У багатьох – безпровідні навушники від айфонів. На прохання відповісти на запитання на камеру майже всі одноголосно відмовляються. А дехто відмовляється говорити навіть на диктофон.

– У нас там сім’ї залишилися, боїмося за них, – відповідають усі як один молоді хлопці. Після настороженого погляду з нами погодився спілкуватися хлопець з Казані, назвався Сергієм. Каже, йому 35, хоча на вигляд – не більш ніж 25.

За його словами, вдома в нього залишилася дружина з маленькою дитиною. Терміново виїхати з Росії він вирішив у неділю ввечері, а вже о 10 ранку в понеділок стояв на російсько-казахському кордоні.

– Стояли довго, через деякий час покинули авто й пішли пішки. Ішли 30 км. Перетнули кордон наступного дня о другій ночі. В Уральську я три доби, разом з іншими хлопцями орендували будинок, – розказав Сергій.

Поряд з Сергієм сидить на лавці його друг, якому на вигляд теж років 25. Він прикриває обличчя коміром куртки.

– Чому ти ховаєш обличчя? – питаю. – Ми ж тебе не знімаємо.

– Інші знімають, – каже він і показує рукою на інших журналістів біля ЦОНу. Сергій зі своїм другом розповіли, що їм повістки не приходили, але друзі й сусіди, які ніколи не служили в армії, вже отримали.

– Вони (російська влада – авт.) говорять одне, а роблять інше. Зараз кажуть, ніби почали повертати тих, хто не мав би потрапити під мобілізацію. Але це лише питання часу. Зараз одних уб’ють, потім інших відправлять замість них, – з розпачем у голосі кажуть хлопці.

– А чому ви воювати не хочете? – запитуємо ми.

– Я не вважаю цю війну правильною з нашого боку, бо це ми напали на Україну. Я вважаю Росію агресором, – рівним голосом відповідає Сергій.

– Кажуть, треба йти батьківщину захищати, але вони ж на нас не нападали, – додає друг Сергія. – Батьківщину треба захищати, коли на неї нападають. Вони (українці – авт.) такі самі люди, як ми, і вони на своїй території. У Росії нам не можна висловлювати свою точку зору. Можна спробувати вийти на протести, але їх успішно придушують. Виїхати – наш єдиний спосіб висловити своє бачення. У нас зараз немає жодного плану, як жити далі. Можливо, поїдемо до іншої країни, а поки почекаємо, подивимося.

На запитання, чи вважають його зрадником у найближчому оточенні, Сергій відповів, що багато рідних не знає, що він поїхав. Але в тестя його від’їзд викликав критику.

– Мій тесть, наприклад, сварився, коли дізнався. Йому не сподобалося, бо він підтримує режим. У нас з ним конфронтація. Він підтримує Путіна та вважає цю війну правильною. Доводити йому щось зворотне своєю похоронкою я не збираюся. Історія невдовзі все розставить на свої місця, – додає Сергій.

– А чому тесть підтримує режим?

– Бо він їсти не може без телевізора. Ніби доросла людина, освічена, програміст. Мабуть, пропаганда добре працює, – каже хлопець. За словами Сергія, грошей у них з другом вистачить на два-три місяці. Що робити далі, не знають.

На стоянці ми зустріли трьох чоловіків з Рязані. Вони приїхали з Росії своєю вантажівкою "ГАЗель". Називатися та фотографуватися відмовилися, попросили також не знімкувати держномера їхнього авто. За їхніми словами, стояли на кордоні понад чотири доби. В Уральську вони вперше. Кілька днів ночують у машині: двоє сплять у кузові, один у кабіні. В кузові в них термос, хліб, розстелені матраци. Зізнаються, що втекли в Казахстан через мобілізацію.

– Двоє з нас – з вищою освітою: один фінансист, інший економіст. А я – механік, – розповідає один з чоловіків. – Грошей у мене, наприклад, залишилося небагато, 15 тисяч рублів – і все. Що робити далі, не знаю, треба шукати роботу.

За словами двох із них, навіть батьками не казали, що виїхали з Росії, бо впевнені: ті не підтримають їхнього рішення.

– Вони підтримують війну, їх від телевізора не відірвати, – кажуть наші співрозмовники.

Біля ЦОН ми стали свідками ще однієї розмови.

"Вишикував нас і почав кричати: «Ви 23 лютого святкуєте чи 8 березня?!»"

30-річний чоловік з черги розповів, з чим зіткнувся на пропускному пункті “Тепле” за 40 км від Уральська в бік міста Бузулук Оренбурзької області.

– Годині об 11 вечора на прикордонному посту відбулася перезмінка, прийшла інша зміна, а там полковник. Вишикував нас осіб 10 на території пропускного пункту й почав розповідати…

– Що, на війну агітував іти? – запитує його хтось поряд з черги.

– Та вишикував і почав кричати: “Ви 23 лютого святкуєте чи 8 березня? Що це в тебе за сережки у вухах? А ти чого в навушниках стоїш? Якщо ви втікаєте, як барани, то хоч вишикуйтесь у рівний ряд”.

Хвилин за 20, за словами чоловіка, полковник заспокоївся й вони перетнули кордон.

"Або в тюрму, або в мішку додому привезуть"

Росіяни, які не знайшли житла в Уральську, можуть розміститись у дитячому таборі “Атамекен”. Їх почали туди пускати від 22 вересня. Табір розрахований на 220 осіб. У приміщеннях, схожих на казарми, розташовані двоповерхові ліжка. У дворі "Атамекена" ми зустріли 28-річного хіміка-нафтовика з Москви. Назвався Олексієм. Розповів, що виїхав з Москви 27 вересня. Літаком долетів до Саратова, потім через пост "Озинки" потрапив у Казахстан.

– Я вирішив поїхати одразу, коли дізнався, що мої колеги отримали повістки. Хочу поїхати в Астану чи Алмати, походити по посольствах, дізнатися, як можна виїхати до Європи, – каже він.

Його ми теж запитали, чому не хоче воювати.

– Я не хочу брати в цьому участі, – каже Олексій. – Мені ця війна здається докорінно неправильною. І президент (Путін – авт.) неправильно поводиться, – обережно додає він.

– Ти ще м’які слова добираєш, – зауважує його знайомий, який саме до нас підійшов.

На запитання журналістів, чи дійсно більшість росіян підтримує війну, Олексій відповів, що освічена столична молодь здебільшого війну не підтримує. “За війну”, за його словами, доросле населення, яке потрапило під вплив пропаганди.

– Але випадки різні бувають, – визнає він. – Наприклад, у мене на роботі була колега, яка висловлювалась "за війну". У лютому-березні вона говорила про українців: "Їх треба всіх перебити, щоб швидше все закінчити", але після оголошення мобілізації її чоловік і син різко виїхали з Росії.

– Я планував вступити на навчання й здобути другу вищу освіту, – розповідає Віктор з Підмосков’я, інший наш співрозмовник. – Давно розумів: те, що відбувається у країні, ні до чого доброго не приведе. Завжди був проти Путіна та проти війни й чекаю, коли він помре. А поки що в мене є лише два варіанти: або в тюрму, або додому в мішку привезуть, тому я й виїхав.

Віктор розповів, що служив в армії, тому його, найімовірніше, призвали б серед перших.

– Ті, з ким я служив, почали отримувати повістки. Хтось уже поїхав в Україну. Те, що мене почнуть шукати – питання одного-двох днів, я це розумів, тому й виїхав. При перетині кордону боявся, що вже внесли в базу й не випустять, – каже Віктор. За його спостереженнями, більшість у Росії підтримує війну.

– Я так бачу, що більшість за Путіна, вважає, що він усе правильно робить. Чому так вважають? Думаю, це вплив пропаганди: й телевізора, й радіо, й соцмереж, і блогерів, які впродовж 20 років капали людям на мізки, і це дало такі плоди.

У коридорі двоповерхової будівлі ми зустріли Михайла. Йому 30, він народився в Самарській області, шість років жив у Петербургу. Михайло єдиний погодився фотографуватися й говорити відкрито.

– Ми з братом приїхали вчора вночі. У черзі до посту “Ілек” простояли 60 год. Я працюю вебдизайнером. Раніше робив інтерфейси в дизайн-студії. Після 21 вересня (день оголошення мобілізації – авт. ) мене скрутило, я був у паніці, одразу почав шукати варіанти, як виїхати. Знайшов квитки на Єреван на 1 жовтня, але вирішив, що чекати до цього часу, – не варіант.

За його словами, він служив в армії, хоча не бажав цього.

– Я ніколи не підтримував чинну владу, – додає він. – І завжди був на боці опозиції в цьому питання.

– Чи є у твоєму оточенні ті, які називають тебе зрадником?

– Щоб прямо зрадником, то ні. Але є ті, хто перебуває на етапі заперечення ситуації. Вони кажуть: “Не все так погано, це ж наша країна, все може налагодитися”. Але ні в кого з моїх знайомих немає бажання брати в руки автомат і їхати в Україну.

За словами Михайла, він служив в армії та потрапив у її лави проти власного бажання. Вважає, що зі своєю спеціальністю зможе працювати з будь-якої точки світу. Планує виїхати до будь-якої європейської країни.

Різке збільшення кількості росіян на вулицях Уральська викликало різні реакції в казахстанському суспільстві. Дехто вимагає закрити кордони з РФ. Є такі, що називають приїжджих зрадниками, інші допомагають, бо вважають їх людьми, які потрапили в біду.

Відомий казахстанський журналіст з Уральська Лукпан Ахмед’яров, який підтримує Україну з самого початку російської агресії, прокоментував ситуацію так: “Нехай уже вони краще будуть мігрантами тут, ніж окупантами в Україні”.

Талгат Умаров, Уральськ. Спеціально для ТЕКСТІВ

Уральськ пропаганда мобілізація РФ казахстан російсько-українська війна