Урядові обіцянки не працюють. Як підприємець перевозив виробництво на захід України

Сім’я засновника, генерального директора й головного технолога компанії ТОВ «Daricco LTD» Романа Бонько залишила Київ у перший день повномасштабної війни. Зупинились у Чернівцях, а коли оговталися після перших стресових тижнів, то вирішили перевезти бізнес. По місцевому радіо почули про державну програму з релокації й подали заявку на участь.

Війна підштовхнула до плану В

— Ми виробляємо декоративні штукатурки та фарби на водній основі. Їх використовують під час будь-яких ремонтних робіт на стадії завершення. Таке оздоблення є альтернативою шпалерам або замінює фарбування стін, — розповідає Роман. – Ми є компанією повного циклу, бо маємо власний відділ розробок, виробництво, відділ контролю якості та відділ збуту.

За п’ять років ТОВ «Daricco LTD» виросла з офісу на 13 м кв. до промислового підприємства з налагодженими експертними контрактами. Діяльність на 70% пов’язана з роботою фрілансерів.

Бізнесмени працювали з усією Україною та вийшли на закордонних замовників, мали клієнтів з Австрії й Туреччини. У 2022 році планували збільшити географію продажів і представити свою продукцію хоча б ще на одному континенті. Але повномасштабна війна змінила плани.

– На початку березня з Києва надходило більше поганих новин, аніж добрих, — згадує підприємець. – У підприємства наших колег влучили російські снаряди. Це був перший шок і усвідомлення, що все серйозно. Ми зрозуміли, що за якусь мить можна втратити все, що ми напрацьовували п’ять років. Тому почали думати про план В.

Представники київської компанії зв’язалися з керівництвом Військової цивільної адміністрації (ВЦА), яке займалося державною програмою з релокації бізнесу. Їм пояснили умови участі: треба заповнити заявку, і влада допоможе перевезти обладнання й персонал, а також сприятиме, щоб підприємці перемістилися й поселились у Чернівцях.

Заповнили заявку, й почалися «пригоди»

Після заповнення заявки дані компанії було внесено в загальний список підприємств, готових до релокації.

Перша проблема виникла на етапі пошуків перевізника.

– З нами мала зв’язатися або Укрзалізниця, або Укрпошта, — пояснює Роман. — Але між цими організаціями був великий хаос: дзвонили то одні, то інші, різні люди питали одне й те саме… І ми заплуталися. Ми не зрозуміли, в чому допомога, якщо на державному рівні рятування бізнесу звучало як ідеологія, а на рівні Укрпошти та Укрзалізниці для них це був тягар. Отже, ми вели перемовини з Укрзалізницею, щоб подали вагон, а вони тягнули час. Потім передзвонила Укрпошта і сказала, що нашу заявку беруть. Домовилися перевезти невелике обладнання фурою. Перше, що сказав менеджер: "Ви ж розумієте, що з транспортом зараз погано. Краще заплатити. Ви готові?" Мені так і казали: “Під програму релокації машин немає, а за гроші ми знайдемо”.

Ми перебували в легкому шоку від усього, що відбувалося, тому погодились на оплату з відтермінуванням. Укрпошта надіслала договір і я ухвалив хибне рішення – не порадившись з юристами, відправив підтвердження підпису електронною поштою.

Другим нюансом Роман Бонько називає місцеві “фінансові апетити“, які стрімко зросли від початку війни. В адміністрації йому надали контакти підприємств, на яких можна розміститися. Але через підвищення попиту місцеві підприємці почали підіймати ціни за оренду площ для релокованих підприємств.

– Водночас не було розмови ні про безплатні послуги, ні про знижки, ні про дотації, ні про відтермінування платежів. До того ж на цьому підприємстві є три ціни за оренду для різних орендарів, і нам запропонували не найнижчу. Тобто ми заїхали, одразу підписали договір і почали платити.

У кінці березня компанія виробила перші партії товару. З’явилися кошти на виплату мінімальної зарплатні персоналу.

Були сподівання, що держава компенсує компанії частину часу, поки виробництво буде облаштовуватися та запускатися на новому місці, знаходити нові ринки збуту та перевозити 20 сімей робітників (а це 40 дорослих плюс діти). Але й тут допомоги не було.

– У березні в Чернівцях перебувало понад 500 тис. переміщених осіб, – згадує підприємець. – Якоїсь миті в місті, в якому раніше проживало 250 тис., кількість людей зросла до 1 млн. Квартиру в хрущовці з ремонтом 1990 року й роздовбаними меблями здавали за 800 доларів! Тобто треба було заплатити 800 доларів за перший місяць, 800 – за останній і ще 800 доларів агентству. Ми спробували знайти для працівників квартири, але не вдалося навіть для своєї родини.

Переїжджати в гуртожиток або в необлаштований дитячий садок – разом з дітьми, дружинами, собаками й котами – персонал не захотів. А розмістити людей у нормальних умовах не було можливості.

– Чоловіки погоджувались, а жінки казали, що краще житимуть у селі, – каже він.

З урахуванням вкладень в орендоване приміщення та витрат на проживання до моменту запуску підприємства Роман витратив близько чотирьох тисяч доларів.

Третьою перепоною в релокації став пошук нового персоналу.

– Наймати нових робітників означає всього їх навчати (а в нас майстер навчається два роки). У воєнних умовах треба було знайти якщо не майстрів, то хоча б відповідальних осіб. Соціальні служби направляли до нас контингент, який не можна було розглядати серйозно.

До того ж через мобілізацію після кількох тижнів стажування нові робітники телефонували й казали, що йдуть на фронт. Часто працювати було нікому.

Роман Бонько вважає, що керівників підприємств треба мобілізувати в крайньому разі, бо в них зараз свій, економічний, фронт.

– Якщо почнуть забирати на фронт директорів підприємств, то економіка ляже за пів року, – каже він. – Від початку війни в мене майже не було вихідних. Зараз у нас два виробництва – у Чернівцях і в Києві. І там, і там є персонал і зобов’язання. Ми мінімізуємо збитки, щоб зберегти ресурс та базу клієнтів, яку ще маємо.

Виробництво зменшилося майже на 80%, завантаженість впала на 30%. Якщо до війни тут виготовляли приблизно 300 т готової продукції на рік, цього року навряд чи зроблять 100 т. Проте Роман тішиться, що має змогу допомагати фронту (зусиллями компанії, а також місцевої та обласної адміністрації відправили на передову позашляховик) і переселенцям (підприємство щотижня підтримувало понад 300 внутрішньо переміщених осіб).

У серпні компанія повторно запустилась у Києві. Зараз тут перебуває основна команда, а в Чернівцях залишилася виробнича ділянка, на якій відбувається виробництво певних видів продукції. Обладнання там потужніше, ніж у столиці.

– Певні позитивні моменти є – ми вдвічі збільшили продуктивність за один цикл. Також це новий досвід – зустрітися з новими людьми в новому регіоні, дізнатися про гранти. Але впровадження державної програми залишається на рівні інформпідтримки. По факту, ми витратили свої гроші та нерви. І якщо зараз доведеться платити за березневі послуги Укрпошти, ця програма перетвориться просто на гарну ідею, не прийняту низами. Дуже жаль, що минуло пів року, а чіткої позиції, що таке релокація, немає, – підсумував Роман.

До речі, у Чернівецькій адміністрації бізнесмену пояснили, що послуги перевізників мають бути цілком безплатними, й запевнили, що питання розв’яжуть. Проте минулого тижня йому знову телефонували з Укрпошти й вимагали оплату за транспортні послуги в розмірі 45 тис. грн.

– Будемо писати в Міністерство транспорту, це вже питання принципу, – каже Роман Бонько. – Не дуже зрозуміло, навіщо залучати підприємців до програми релокації, якщо вони все роблять самостійно?

П’ять кроків держави для покращення релокації бізнесу: поради підприємця

1.Створити єдину базу вільних виробничих підприємств з чітким описом, що на них є або які потрібно вкладення.

– Для прикладу візьмемо Чернівці: на території міста є величезна кількість покинутих підприємств, – пояснює Роман Бонько. – Майже до кожного підведено електроенергію й навіть газ. Ці площі стоять з часів Радянського Союзу і не мають попиту. На багатьох потрібно лише заґрунтувати стіни, залити підлогу, поставити пластикові вікна, систему вентиляції та обігріву. Це можна зробити за місяць і за невеликі гроші. Тобто дуже швидко реанімувати будь-яке підприємство для того, щоб завезти виробництво з інших регіонів у західні.

2.Міністерство транспорту має укласти угоду з Укрпоштою та Укрзалізницею і зобов’язатись стовідсотково сплачувати їхні послуги підприємцям.

3.Треба прописати – хто має першочергове право на переїзд. Перевагу слід віддавати тим, хто має щось транспортувати фізично (сировина, склади, обладнання), а не айті-компаніям.

Також треба релокувати спершу тих, хто має багаторічну діяльність та експортні контракти, бо вони залучають валюту до нашої країни. Таких підприємств небагато, але вони мають працювати і не можуть бути обмежені в пересуванні за кордон по діловій діяльності. Зараз до нас ніхто не може приїхати, тому ми маємо їхати до них з презентаціями та переконувати їх працювати з нами.

4.Забезпечити нормальні умови для проживання навченого персоналу. Це основна велика проблема, адже люди не можуть довго жити в необлаштованих дитсадках і гуртожитках, бо приватне житло здають за космічними цінами.

5.Місцева влада повинна бути зацікавленою в розвитку кластера виробничих підприємств. Якщо місцевій владі буде байдуже, то ця програма захлинеться на рівні міністерств. А зараз люди не розуміють, нащо вона потрібна.

Чи справді для релокації роблять усе можливе?

За інформацією виконувача обов’язків директора Департаменту регіонального розвитку Чернівецької ОДА Валентина Дунаєвського, від початку березня до регіону свій бізнес перемістили 120 підприємців, 14 з них повернулись у власні міста після їх деокупації. Найбільше прибуло до Чернівецької області бізнесів з Харківщини. Нові підприємства спеціалізуються на швейній справі, виробництві високовольтного обладнання, велосипедів і модульних будинків, а також на торгівлі, переробці пластику, IT-індустрії, деревообробці тощо.

– Релокувалося багато підприємств, які виробляють продукцію, не типову для нашого регіону, – розповів Валентин Борисович. – Звичайно, ми раді, що вони до нас приїжджають, і стараємося, щоб не їхали від нас. Проблема в тому, що ринок праці на заході України не завжди може задовольнити потреби нових підприємств, тому не вистачає досвідчених працівників.

За словами Дунаєвського, старі підприємства (колишні заводи), які розташовані, зокрема на території Чернівецької області, перебувають у приватній власності.

– У нас наразі немає вільних площ на підприємствах, які можна запропонувати від імені державної адміністрації. І держава не може фінансувати ремонт приміщень, які їй не належать. Їх або мають здати в оренду теперішні власники, і тоді релоковані підприємства можуть зробити там ремонт, або власники самі можуть зробити ремонт і здати чи продати вже готові приміщення, – пояснює він.

На зростання цін на оренду житла й промислових площ влада може реагувати лише шляхом переговорів.

– Контролювати це складно, але ми спілкуємося з власниками площ і в переговорному режимі закликаємо їх установлювати економічно обґрунтовані ціни. Ми закликаємо власників до здорового глузду, щоб вони не перегинали палицю. Більшість дослухається, – запевняє чиновник.

Валентин Дунаєвський вважає, що влада робить усе можливе, а саме:

– бізнесменам допомагають шукати приміщення або пропонують загальну базу вільних виробничих площ і приміщень (близько 70 будов);

– якщо підприємець погоджується, його заявку передають перевізнику – Укрзалізниці чи Укрпошті;

– пропонують безплатно розселити працівників у гуртожитках навчальних закладів;

– співпраця з Центром зайнятості сприяє працевлаштуванню людей.

У планах:

– до кінця року виставити на аукціон два колишні спиртзаводи (підприємці зможуть їх придбати, бо їх включено в перелік підприємств, що підлягають приватизації);

– залучити підприємців до участі в розбудові двох індустріальних парків.

– Першого липня у Чернівецькій області створили два нові індустріальні парки, – розповідає Валентин Дунаєвський. – Ми запрошуємо релокований бізнес власним коштом побудувати на цих площах приміщення, які їм потрібні й за розміром, і за технічним оснащенням. Великої орендної плати не буде, бо в межах індустріальних парків діють пільги. Телефон Департаменту регіонального розвитку Чернівецької ОДА: +380 372 553 253.

На запит ТЕКСТІВ до АТ «Укрпошта» начальник відділу зовнішніх комунікацій Ірина Мельник надала формальну відповідь про те, що організація "не є ініціатором цього проєкту, а лише підрядником. Програма передбачає можливість релокації підприємств з областей, які перебувають у зоні бойових дій, і з можливістю отримання компенсації від держави саме за «переїзд» виробництва". А оскільки "Укрпошта є лише частиною процесу", всі питання краще спрямувати до Мінекономіки. Цю відповідь можна зрозуміти так, що в Укрпошти виникають проблеми з отриманням державних коштів за свої послуги. Принаймні чіткіших пояснень ми не отримали.

Охочих перевозити бізнес різко стало менше

У березні заявки на переїзд підприємств з наближених до бойових дій регіонів до західних областей України подали 1266 підприємців, у червні – 79, ідеться у статистиці на платформі relocate.prozorro.sale. Експерти пояснюють різке зниження кількості претендентів на релокацію впевненістю підприємців у спроможності української армії утримати лінію фронту. Впевненості стає дедалі більше, й підприємці намагаються триматися на своїх місцях до останнього.

– Є ще таке спостереження – серед тих, хто перемістився на початку повномасштабної війни, частина повернулася назад, коли зменшилася фізична загроза для ведення бізнесу, – пояснює керівник групи дослідників від Київської школи економіки (KSE), аналітик Вадим Бізяєв. – Але серед причин повернення – і те, що хтось не отримав потрібної допомоги на місці, хтось не зміг налаштувати ланцюги постачання (це вимагає додаткових ресурсів, знань і розуміння).

– Порівняно з літом, статистика не дуже змінилась, – каже Вадим Бізяєв. – Станом на середину вересня всього, починаючи з березня, подано 1839 заявок, з них перемістилося 739 бізнесів, 543 вже запрацювало на новому місці. А 196 релокованих бізнесів ще не відновили роботу.

– На початку, коли зв’язувалися з підприємцями після подачі заявок, часто виявлялося, що одні передумали, другі не зібралися, а території третіх уже окуповані, – каже експерт. – Щоб допомогти підприємцям, експерти Київської школи економіки розробляють посібник з переїзду та адаптації в нових регіонах.

– Там буде інформація щодо економічних ресурсів дев’яти регіонів, куди Міністерство економіки радить евакуюватися (Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької, Вінницької, до південних територій Волинської й Рівненської), – запевняє Вадим Бізяєв. – А також чек-листи про те, як на новому місці започаткувати нову роботу, як організувати команду, про що подумати для ефективного переміщення. Також ми зробимо калькулятори вартості логістичних витрат, пов’язаних з переїздом, калькулятори розрахунку вартості офісного приміщення, приміщень для співробітників тощо.

Експерти радять підприємцям детально планувати переїзд, прораховувати бюджет, детально вивчивши вартість оренди та інших витрат в обраному регіоні, оцінювати перспективу переїзду з працівниками та найму нових робітників, шукати партнерів, перебудовувати бізнес-модель, зважаючи на собівартість своїх продуктів і послуг. Експерти обіцяють, що посібник буде корисним власникам малого й середнього бізнесів. Він з’явиться в інтернеті в листопаді.

бізнес війна релокація підприємств війна збитки