Україні потрібні різні системи ППО, до того ж не обов’язково суперсучасні. Погляд експерта
Ракетні удари по об’єктах критичної інфраструктури мають дедалі сильніше переконувати світ у необхідності забезпечити Україну більшою кількістю систем протиповітряної та протиракетної оборони. Водночас не обов’язково зациклюватися на надсучасних системах останніх розробок. Оскільки в Україні є потреба у великій кількості систем на короткому проміжку часу, то ППО, які в "мирний" час вважали б "застарілими", зараз цілком згодяться.
Старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), колишній офіцер сил ППО Густав Грессел (Gustav C. Gressel) вважає, що головний виклик для України зараз не в якості ППО, а в недостатній їх кількості, і Захід здатен це змінити. ТЕКСТИ наводять адаптований переклад треду з його роздумами.
Поки російські ракети падають на цивільні об’єкти по всій Україні, постає питання, що робити далі. Мої думки щодо цього базуються на відкритій інформації і стосуються а) зброї, яку використовують росіяни, б) систем ППО України і в) способів допомоги від Заходу.
Якою зброєю атакують Україну?
Київ і багато інших міст України перебувають у зоні дії балістичних ракет малої дальності (БРМД), зокрема "Іскандерів" і "Точок-У". Їх найважче перехопити. "Іскандер" прилітає під кутом близько 70° і на високій швидкості – понад 2400 м/с. Щоб його перехопити, ракета має дуже швидко летіти назустріч і різко підійматися вгору. Якщо "Іскандер" маневрує під час зниження, це стає ще складніше, оскільки перехоплювач має також швидко корегувати свій маршрут. Тобто практична дальність дії ракет ППО значно зменшується. Ракета, яка може перехопити дозвуковий літак на відстані 50 км, здатна захищати об’єкти від атак таких балістичних лише на відстані кількох кілометрів навколо вогневої позиції.
Наслідок атаки на центр Києва. Фото: Радіо Свобода
"Калібри" прилітають зі значно меншою швидкістю (~240 м/с) і на малій висоті (залежно від рельєфу, але зазвичай від 50 до 100 м над землею). Як ціль їх також легко перехопити, як і будь-який інший дозвуковий літак, однак їх невелика площа розсіювання та інфрачервоний слід означають, що часто їх виявляють занадто пізно. Наявність кількох датчиків, які підтримують один одного, може пом’якшити цю проблему. Спеціальні низьковисотні радари, такі як старий добрий "Фламінго", могли б у цьому допомогти.
Відео "приліт «калібра» у Львові"
Нарешті – "баражуючі" "дрони-камікадзе". Вони є найповільнішою ціллю, їхня щвидкість трохи більша за 50 м/с. Але оскільки вони повільні, то можуть слідувати вздовж рельєфу нижче, ніж крилата ракета, і часто летять за межами прямої видимості радара. Також вони дуже дешеві – коштують приблизно 20 тис. доларів за штуку, що значно дешевше, ніж будь-яка ракета ППО, створена для їх перехоплення. Тому вони також з’являються в більших кількостях і зазвичай у шаховому порядку. Перша хвиля надає інформацію про захист цілі, яку необхідно обійти другою.
Через брак боєприпасів Росія також вдалася до використання ракет протиповітряної оборони та протикорабельних ракет для наземного нападу. Ці ракети не надто впоруються з такими завданнями.
Системи класу "земля-повітря" взагалі не мають жодного режиму наземної атаки, тому вони можуть лише грубо вразити умовну ціль без точного наведення. (Зазначимо, що тут експерт дещо помиляється, адже російська протиповітряна ракета С-300 має функціонал, який дозоляє їй влучати по наземних цілях, хоча і з обмеженою точністю. Детальніше читайте тут). Протикорабельні ракети мають режим наземної атаки, але їм потрібні великі будівлі, щоб їхні радіолокаційні засоби самонаведення могли орієнтуватися. Коли росіяни завдавали ударів під час цієї атаки, вони використовували високоякісні й дорогі балістичні та крилаті ракети як інструменти терору проти незахищених цілей.
Виклики для ППО України
Передусім, немає жодної системи зброї, яка годиться для всіх типів ракет, оскільки цілі досить різні за швидкістю, курсом, висотою та кількістю. Протиповітряна оборона має бути багаторівневою, а різні системи озброєння – підтримувати одна одну.
Ще в березні та квітні українська протиповітряна оборона навколо Києва була щільною й багатошаровою. Вони перехопили кілька ракет "Точка-У" й "Калібр", хоча, звісно, не всі в межах однієї хвилі атаки. За даними ЗСУ, у цій атаці вдалося перехопити 41 із 75 ракет.
Проблемами протиповітряної оборони, зокрема на Заході, є розгортання на сході, де відбувається основна частина бойових дій, нестача боєприпасів і раптовість повітряних атак.
Основною системою протиповітряної оборони українських ВПС є система С-300. Зокрема С-300ПМУ здатний перехоплювати означені вище балістичні ракети, однак більшість С-300 є версіями ПС/ПМ. Вони мають діапазон 150–90 км проти літаків, і він зменшується до рівня нижче за 30 км (або нижче) проти ракет із причин, зазначених вище.
Словацькі С-300 рушають в Україну
Оскільки ці установки є основою української протиповітряної оборони впродовж 7 місяців, наявна проблема забезпечення їх боєприпасами. Словаччина передала свої С-300 у квітні, але зважаючи на високе споживання ракет, цього не достатньо.
Систему С-300 доповнює Бук-М1. Хоча ця установка не годиться для боротьби з балістичними ракетами малої дальності, вона значно краща проти низьколітаючих цілей, таких як крилаті ракети та безпілотники, проти яких С-300ПС/ПМ мають проблеми із самонаведенням. До того ж "буки" потрібні для захисту від російської авіації на театрі військових дій на сході. Україна також використовує проти безпілотників системи малого радіусу дії, такі як ПЗРК Ігла / "Стінгер" / "Гром" і зенітні самохідні установки "Гепард".
Оператори ПЗРК навряд чи можуть помітити маленькі дрони, тому їм потрібен радар або інші датчики. Українці інтегрують ці системи малої дальності в мережі ППО. Однак захист великих міст за допомогою ПЗРК вимагав би великої кількості пускових установок через їх малий радіус дії.
Територія України велика, тут багато цінних цілей. Тому дуже важлива кількість систем ППО
Та навіть без дефіциту боєприпасів захищати Україну – справа нелегка. Територія велика, багато цінних цілей: міста, електростанції, комунікаційні вузли. Певною мірою винищувачі можуть закривати розрив між зонами дії систем протиповітряної оборони від крилатих ракет і безпілотників, але залежно від напрямку атаки вони мають бути поруч і в повітрі. Нещодавній інцидент з прольотом "Калібра" над територією Молдови демонструє, що так Росія могла пробувати облетіти патрулі в центральній Україні.
Чим може допомогти Захід?
Протиповітряна оборона не була пріоритетною для Заходу впродовж останніх 30 років, оскільки Талібан та інші наші вороги не мали вражаючих військово-повітряних сил. Більшість систем протиповітряної оборони в Євросоюзі розробляли на комерційній основі, оскільки існував експортний ринок, а не тому, що в них були зацікавлені наші армії та бюрократія. Це негативно вплинуло на виробничі можливості (низькі), витрати (високі) й доступність (їх немає "під рукою").
Німеччина відреагувала найшвидше – у травні оголосила про постачання IRIS-T SLM. Це технічно потужна система, хороші датчики, радіус дії 40 км від літаків (тільки точкова оборона від балістичних ракет), мобільна. Але її можуть постачати лише за фактом виготовлення, тому одну батарею нададуть цього року та три у 2023-му.
IRIS-T SLM. Фото: Вікіпедія
США приєдналися до процесу й запропонували NASAMS схожої системи. Дві батареї прибудуть цього року, до шести разом наступного. Їх також постачатимуть одразу з конвейєра. Але порівняно з наявними в Україні численними батареями С-300 і "буків", цього надто мало.
Західні системи сучасніші за радянські, але, знову ж таки, Україна це велика країна. Кілька систем навряд чи можна використовувати для доповнення / підтримання одна одної. Надто багато місць, які потрібно захистити, для надто малої кількості батарей. Один об’єкт захищає батарея, а не одна установка.
РЛС і центр управління вогнем — це теж важливі елементи, які є в кожній батареї. Тому коли ми читаємо, що "нададуть стільки-то пускових установок", слід розуміти, що до них потрібні ще радари й центри управління. ЗРК SAMP-T від Франції та Італії, французькі ЗРК VL MICA були б чудовим рішенням. Іспанія роздумує, чи надсилати Україні вживані системи ASPIDE. Старіші і з меншим радіусом дії, вони таки згодяться, зокрема проти "Калібрів" і безпілотників.
Однак кількість таких установок все одно буде низькою, оскільки виробництво цих систем у мирний час відбувається дуже повільно. Нарощення виробництва коштує дорого й потребує довгострокових зобов’язань країн ЄС фінансувати це та закуповувати майбутні системи після війни в Україні.
SAMP-T. Фото: dailysabah.com / Reuters
Звичайно, я наполегливо рекомендував би це, оскільки в НАТО дуже мало систем протиповітряної оборони й нам знадобляться такі системи після цієї війни (Україні ж вони потрібні зараз).
Щодо систем малої дальності, особливо зброї, ситуація ще драматичніша. Проти безпілотників така зброя є єдиним економічно ефективним рішенням, оскільки їхні снаряди дешевші за безпілотники. Однак основним виробником такої зброї в Європі є/був Oerlikon у Швейцарії, тому можуть виникнути політичні перешкоди щодо експорту.
Хоч би якими старими були системи попередніх поколінь, для захисту від іранських безпілотників вони згодяться
Я не знаю, чи є в нас старі Bofors 40mm/L70. Але хоч би якими жахливо старими вони були, для захисту портів від іранських безпілотників вони згодяться.
І це приводить мене до ще одного висновку. Ми часто фетишизуємо технології та відмовляємося від ефективності старої зброї. Якщо модернізувати відповідні датчики, старий GDF-002 або Bofors L70 стане доброю зброєю точкового захисту, щоб захистити критичну інфраструктуру. Додати нові датчики та інтегрувати їх у сучасні системи управління легше, ніж проєктувати й тестувати нові системи з нуля.
