"Я більше так не буду". Як в Україні карають колаборантів і зрадників
4 жовтня правоохоронці затримали й повідомили про підозру в колабораційній діяльності жінці, яка під час окупації була "старостою села Василенкове" в Харківській області та працювала на російських загарбників. А кілька днів тому прокуратура та СБУ повідомила, що затримала колаборантку, яка очолювала окупаційну "роспочту" на Харківщині, поширювала друковані джерела інформації, які дискредитували Збройні сили України та чинну владу, закликала громадян України перейти на бік ворога й пропонувала працевлаштувати у відділеннях "пошти", підконтрольних окупаційній адміністрації РФ.
Обох затримали за "легкою" новою ст. 111-1 КК України (колабораціонізм), яку запровадили лише цього року.
Але як свідчить практика, навіть "важчі" статті, такі як держзрада чи сепаратизм (відповідно до 111 та 110 КК України) — не гарантовано ведуть до тюрми. У липні набув розголосу випадок з мером міста Південне в Харківській області Олександром Брюхановим (підозра за ст. 110 та 111 КК України). Суд у Харкові, з одного боку, визнав його винним, а з іншого — присудив умовний термін (тобто без фізичного ув'язнення). Для цього виявилося достатньо "повністю визнати провину, покаятися ("щиросердечно" — ред.) і укласти угоду зі слідством".
ТЕКСТИ розповідають, скільки разом у 2022 році було справ проти колаборантів, зрадників і сепаратистів, як часто вони опиняються на лаві підсудних і яке саме покарання отримують?
За даними Реєстру судових рішень, у 2022 році, станом на кінець вересня, суди першої інстанції винесли майже 350 вироків. По 100 вироків припадають на три статті: 111 ККУ (держзрада), 111-1 (колабораційна діяльність, з'явилася лише цьогоріч) і 110 стаття (сепаратизм). Повний перелік і опис статей можна переглянути в кінці статті в розділі Методологія).
І хоча кількість вироків цього року прогнозовано зросла, за даними Нацполу, станом на вересень, разом було відкрито майже 1,4 тис. справ проти колаборантів. Раніше прокуратура повідомляла також про понад тисячу справ щодо зрадників. Кількість справ за сепаратистим не відома.
З цих відомостей зрозуміло: поки що лише близько 10% усіх справ дійшли до суду та вироку. В Нацполі пояснюють, що більшість колаборантів утікають до Росії після деокупації територій. До того ж раніше правозахисники критикували нову колабораційну статтю через нечіткість її формулювань. Проте точні причини невисокої кількості вироків на тлі відкритих справ невідомі.
Але крім кількісних показників, важливі також якісні. Зазвичай за системою кримінальної юстиції лише 10-15% вироків виправдальні. А в ситуації з колаборантами, зрадниками й сепаратистами, якщо їхні справи дійшли до вироку, шанси бути виправданим становлять лише кілька відсотків.
Розглянемо це детальніше на прикладі двох основних за останні роки статей ККУ.
110 стаття ККУ (сепаратизм)
Стаття 110 — сепаратизм (дії, заклики чи розповсюдження матеріалів про посягання на територіальну цілісність) є тяжкою, тобто передбачає ув'язнення. До 2022 року більшість вироків були з відтермінуванням ув'язнення (умовний). Як, наприклад, у випадку з мером Брюхановим.
Це характерна риса всієї української юстиції, що є наслідком просування прокуратурою практики угод зі слідством про визнання винуватості, яка дає їй змогу показувати "швидкі" результати. Хоча у 2022 році цієї практики стало менше. Майже половина з тих, кого засудили до ув'язнення, із залу суду тепер мають піти в тюрму без жодних відтермінувань чи умов.
111 стаття ККУ (Держзрада)
Стаття 111 — держзрада — тяжча. Це перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України. Порівняно з сепаратизмом, менше й самих справ, й умовних вироків.
Для аналізу ми обрали такі статті ККУ: виправдовування агресії (ст. 436), сепаратизм (ст. 110 ККУ), держзрада (ст. 111), колабораціонізм (ст. 111-1 — з'явилась у 2022 році) й різні види ст. 114 ККУ (розголошення пересувань військової техніки, військових, корегування вогню противника тощо). Точну кількість і результат справ полічити важко. Іноді обвинувачення розвалюється на стадії судового процесу й закривається ухвалою суду (не плутати із вироком, де обвинуваченого може бути й виправдано, й визнано винним). Частину вироків постфактум приховують (часто коли йдеться про держтаємницю), тому важко перевірити статус вироку і результат. Також кожна справа може мати більш ніж одну статтю. У такому разі ми їх подаємо в статистиці окремо, залежно від переліку вказаних статей. До того ж застосовуємо інший, аніж Судова адміністрація, підхід до класифікації справ: не за статтями, за якими вони потрапили до суду, а за (у разі перекваліфікації) статтями, які фігурують у резолютивній частині вироку.
