“Дім з дірою” в Запоріжжі. Мешканці розповіли, як пережили ракетний удар

15 жовтня, на шостий день після трагедії, великий кислотно-жовтий кран ще витягував уламки плит. На місці працювали міські служби. Навколо на варті стояли поліцейські. Того дня там уже не було чути ні криків, ані плачу, які в перші дні після обстрілу свідчили про те, що під завалами знайшли загиблих або частини їхніх тіл.

У повітрі стояв гіркий запах паленого ганчір'я, змішаний із запахом обвугленої деревини. В осінньому листі під ногами валялися шматки заліза, уламки й залишки того, що раніше було одежею, меблями, іграшками. Дорогу біля будинку перекрили. Тиша. Вітер розгойдує червоно-білу стрічку, що розділяє межу між будинками й перехожими, які час від часу зупиняються, але потім ідуть далі.

Вибух. Грім. Руїни

У ніч на 9 жовтня близько 02:00 в Запоріжжі, яке вже звикло до нічних повітряних тривог, почули новий, особливо моторошний звук. Завила сирена, пролунав вибух, а потім близько хвилини чулися відлуння, схожі на грім.

О 2:24 міська влада повідомила про 10 нових “прильотів”. Уже за 10 хв у мережі почали зʼявлятися фото руїн і вогнища. На них був 9-поверховий будинок по вулиці Зестафонська, 8, що у Дніпровському районі (Осипенківський мікрорайон).

Це правий берег міста, який довгий час вважали відносно безпечним. Від початку повномасштабного вторгнення його майже не обстрілювали. Однак восени ситуація різко змінилася. Інтенсивність нічних обстрілів зросла. 24 вересня один снаряд влучив у 3-поверхівку в цьому районі – менш ніж за 5 км від 9-поверхівки на Зестафонській.

У ніч на 9 жовтня ракета влучила у фундамент панельного будинку між третім і четвертим під’їздами. Частина 4-го склалась як картковий будиночок. Квартири від 1-го до 7-го поверху провалилися вниз разом з мешканцями, а 8-й і 9-й на певний час зависли над прірвою у вигляді “арки”. Фундаментом пішла тріщина. Ударна хвиля зруйнувала квартири в інших під'їздах і будинки поруч. Опісля почалася пожежа. І паніка. У сусідніх дворах горіли й вибухали машини.

Як російські удари руйнують багатоповерхівки, і чому панельні будинки страждають найбільше – читайте тут

Люди, які змогли самостійно вибратися надвір, дивилися, як вогонь знищує їхні житла – все те, що вціліло після удару ракети.

О 2:45 був відбій тривоги.

“200 – пошук загиблих”

Уранці 9 жовтня на галявині поблизу дому лежали тіла: вкриті ковдрами, килимами, шматками якихось тканин. Деякі було вже запаковано в пакети. Тим, хто вижив, доводилося проходити повз ці тіла, щоб дістатися лікарів і волонтерів.

За 8 місяців війни люди вже звикли до фото чорних мішків, які свідчать про загиблих. Це звична страшна картина в деокупованих містах і селах. На руїнах зруйнованої російською ракетою багатоповерхівки спеціальним службам довелося збирати понівечені кінцівки та фрагменти кісток навіть у звичайні пакети АТБ.

Того дня рятувальники почули з-під завалів слабкі звуки. Прислухалися – й знайшли та дістали 22-річну дівчину. Вона підказала, де шукати інших, які могли вижити. Чоловіки вже готувалися йти за її орієнтирами, коли раптом почали обвалюватися верхні поверхи і дах, які раніше висіли, створивши ту саму “арку”. Звук падіння шматків був схожим на вибух – усі попадали на землю, знову почалася пожежа. Людей під завалами врятувати не вдалося. У роботі рятівників найважливіші перші години.

Через два дні, коли пожежа згасла, до будинку під'їхала машина, з якої вивели собак у спеціальному взутті та шлейках з написами “200 пошук загиблих”.

“Ніколи не бачив панельний будинок у розрізі”

Коли мешканець Запоріжжя Владислав Демідовець дізнався про вибухи, то одразу подзвонив батькові — його тато й мама, Сергій та Ольга Демідовці, жили в першому під’їзді разом з його 6-річним братом. У трубці спершу були гудки, а потім – крики, вибухи, плач.

– Тато через контузію говорив дуже голосно. Він сказав: "Ми живі, все нормально, прилетіло до будинку. Один під'їзд обсипався. Мертві люди, поранені люди, всі бігають у паніці. Я тебе не чую, пиши”, – згадує Владислав розмову з батьком тієї ночі.

У ніч на 9 жовтня Ольга прокинулася від першого потужного вибуху, який прилетів на іншу вулицю мікрорайону. Почала поспіхом збирати речі й вибігла на балкон. Тієї миті ракета влучила прямо в їхній будинок. Ольгу відкинуло вибуховою хвилею. Її чоловіка вдарило дверима, що відірвалися від балкона. Він пролетів через усю кімнату й ударився головою об стіну, втратив свідомість. Далі, щойно отямився, схопив сина, дружину, папугу та помчав з ними на вулицю.

— Тоді хтось саме пішов покурити, а хтось подивитися, що там і де бабахнуло, потім бахнуло зовсім недалеко від нас. Аж ось і ми вже виповзали з кімнат і балконів. Звісно, це був шок, ми не розуміли, що відбувається, де двері, де діти, що взагалі з вухами й тілом, – розповідає Сергій про ту ніч.

Їхній старший син Владислав, який мешкає окремо, після дзвінка батькам одразу помчав на Зестафонську.

– Там було моторошно, все горіло, всі бігали. Я стояв і дивився на будинок, а в ньому – дірка, – згадує він ту ніч. – Паніки не було, але було дуже боляче на це дивитися. Я ніколи не бачив панельний будинок у розрізі, не хотів вірити, що це не сон, а реальність. І що це мій будинок.

Його батьки вціліли. Але в батька були садна й подряпини на спині, а також контузія – він погано чув, крутилося в голові, іноді втрачав свідомість. Мама мала порізи. З маленьким братом було все гаразд, він спав, добре закутавшись у ковдру. Вижила навіть 13-річна папуга Петрівна. Після обстеження в лікарні виявилося, що в батька Владислава розрив вушної перетинки, контузія, крововилив у мозок – він одразу цього всього не відчув. Їхню квартиру серйозно пошкодило – туди батьки багато років вкладали зароблене, щойно закінчили капітальний ремонт.

— Наслідки для нас більше моральні. Фізично нас менше зачепило, ніж третій і четвертий під'їзди, – розповідає Сергій Демідовець. – Там люди взагалі не розуміють що, де і як. Хто вибрався, хто не вибрався, хто поламаний, хто порізаний, хто побитий — і всім дуже страшно. Були люди (в будинку – ред.), які приїхали сюди, втікаючи від війни. Наприклад, троє приїхали з Мелітополя, орендували квартиру, мали дві машини. Машини згоріли, одна людина загинула, двоє в лікарні. Ось так люди втекли від фронту. І таких історій багато.

Ольгу з сином Сергій відправив на захід України, де відносно безпечно. Каже, малий швидко оговтався від пережитого. Однак згодом почав боятися гучних звуків.

“Я побачив те саме, що показували в Маріуполі”

Олександр і Катерина жили в третьому під’їзді на третьому поверсі. У них є 3-річний син Давид і кіт Ганс. Пара планувала майбутнє та мріяла переїхати до Харкова: жити в більшому місті, розвиватися. Однак і цю мрію тієї ночі зруйнувала Росія. Сім’ї вдалося вижити. Але вони залишилися без житла, речей і спогадів.

– Була дуже потужна вибухова хвиля, – згадує Олександр про ніч на 9 жовтня. – Я думав, що прилетіло десь по сусідству. Але не уявляв, що так близько, аж поки ми вибрались у двір.

Він розповідає, що хоча Запоріжжя прифронтове, у своїй квартирі вони почувалися відносно затишно й безпечно. Хотіли залишатися в місті до перемоги.

– Приблизно о 12:00 я почув три або чотири потужні вибухи неподалік. Близько 02:00, коли дружина вже спала в нашій кімнаті, а дитина – у своїй, я пішов на кухню. Десь за хвилину після вибухів глянув ліворуч – і побачив один приліт та вибух. А потім другий приліт і вибух. Відчув вибухову хвилю. Але було видно, що це далеко від нашого будинку. Коли це побачив, то крикнув дружині: “Щось дуже близько, вставай!”. Потім було недовге затишшя – і ще один дуже потужний вибух. Це ракета влучила вже в наш будинок.

У короткому проміжку тиші дружина встигла прокинутися й добігти до сина. Олександр зазначає, що їй пощастило вийти з квартири до вибуху. Коли вхідні двері вирвало й зігнуло, наче лист заліза, вони вже вибігали з будинку.

— Поки дружина вдягала дитину, я шукав по квартирі кота – знайшов, на щастя, то забрали і його, – розповідає Олександр. – Ми вискочили в тому, що трапилося під руку: я в зимовому пуховику, дружина лише куртку встигла накинути. Коли ми вийшли надвір, стало по-справжньому страшно, бо до того моменту я думав, що прилетіло не в наш будинок.

— Ми застигли, я сховав за собою дружину з дитиною. Попереду дуже близько горіли автомобілі. Я сам автомобіліст, тому чудово розумію, що це може означати, і, напевно, секунд на 20 розгубився, куди рухатися: ліворуч чи праворуч – бо вони ж вибухатимуть. Що й сталося через кілька хвилин, але ми вже відійшли на безпечну відстань. Я зняв свій пуховик і розклав його на землі. Ми сіли й почали отямлюватися. Я повернув голову ліворуч і побачив, що сталося з нашим будинком. Ось коли показували Маріуполь – тут я побачив те саме. І зрозумів, скільки людей загинули миттєво та як близько смерть була до нас. Тієї миті мені реально стало страшно.

Прокручуючи в голові події тієї ночі, Олександр пригадує нюанси, завдяки яким їм вдалося вижити і які могли коштувати комусь життя або здоров'я. Наприклад, багатьох людей посікло склом, а тому краще перебувати далі від вікон.

– У мить вибуху я курив біля відчиненого вікна, тому отримав удар вибуховою хвилею, але скло на мене не посипалося. Так само в дитячій кімнаті вікно відчинилося, а не розбилося, бо було прочиненим.

Уранці родина повернулася додому, щоб забрати вцілілі речі. У квартирі вони побачили тріщини, зірвані вікна та двері. У ній стояв запах гару.

Нині сім'я поїхала в Трускавець. Там небайдужі знайомі надали тимчасовий притулок, іншого житла Олександр і Катерина не мають.

Олександр додає, що не зможе в майбутньому привести свого сина додому. Адже кожен сантиметр того, що залишилося від їхнього дому, нагадуватиме про ту трагічну ніч.

У ніч на 9 жовтня російська ракета забрала життя 12 людей у будинку на Зестафонській. 8. Ще 49 осіб потрапили до лікарень. Не всіх мешканців вдалося знайти – є зниклі безвісти. За життя інших і досі борються. Більшість будинку, яка залишилася стояти після вибуху, перебуває в аварійному стані й не придатна до життя.

Фото авторки та героїв публікації.

злочини РФ руйнування ракетний удар запоріжжя