“Жартуємо про секс і смерть”. Розповідь бійця про побут і настрій на передовій
Мене звати Сергій Фіщук, позивний "Шутнік". Від травня я є бійцем взводу вогневої підтримки одного з ОЗСП Національної Гвардії України й зараз служу в цьому підрозділі на східному напрямку.
Я намагаюся вести літопис нашого тутешнього життя: записую його й фіксую на фото.
Облаштування та підготовка до зими
Наше укриття залишається цілим максимум кілька місяців. Росіяни щодня обстрілюють село, тому на вулицю, на якій ми стоїмо, постійно прилітає. А отже, доволі часто нам доводиться шукати нове місце.
Зараз ми готуємося до зими. У підвалах облаштовуємо опалення буржуйками або купуємо газові обігрівачі. Розбиті снарядами будинки мокнуть під дощем, підвали протікають. Від цього рятуємося монтажною піною, якою задуваємо щілини, та плівкою, яку стелимо на підлогу.
Буржуйка в нашому підвалі дає змогу тримати постійну температуру близько 18-25 градусів. Тому ми щодня шукаємо й носимо дрова. Іноді це доволі довгий процес, коли ходити по дрова заважають ворожі дрони з вибухівкою.
Наприклад, ми з побратимом з позивним “Чіча” брали великий кошик, ішли через кілька будинків по дрова, накладали їх і перебіжками від будинку до будинку діставалися нашого укриття.
Сон
Спимо зараз усі в підвалах, улітку ночували в покинутих будинках і спускалися в укриття під час обстрілів. Але з настанням холодів у будинках без вікон і дверей дуже холодно, тому сухий і бажано теплий підвал – найкращий варіант для сну. Нині нас тут п’ятеро, хоча частіше хлопці живуть по троє-четверо.
На війні люди можуть так звикати до обстрілів, що вони не заважають спати.
Пам’ятаю, як на початку літа росіяни наступали на сусіднє село впродовж 2 год, а ми допомагали суміжним підрозділам прикривати фланги – все навколо гриміло й вибухало. Ми зібралися на нараду на командно-спостережному пункті, щоб обговорити подальші дії – і тут вийшов з будинку “Абвер” – заспаний, лише в кітелі, й запитав, що взагалі відбувається.
Одяг і спорядження
Ми ходимо у двох типах камуфляжу, які видали в частині. Це “мультикам” і “хижак”. Зі спорядження також видали індивідуальну аптечку, РПС (ремінно-плечову систему), протигаз, взуття, термо- і звичайну білизну, шкарпетки, футболки, кепку або панаму на вибір. Плитоноску й половину підсумків я купував сам. Зимове спорядження в нас від Нацгвардії, але воно жахливе щодо комфорту й термозбереження. Тому на зиму планую купувати кращу й дорожчу форму. Загалом спорядження поступово стає більше й воно якісніше.
Гігієна
Оскільки ми базуємося в селі, то з цим значно легше. Улітку й на початку осені користувалися літніми душовими. Спочатку набирали воду з колодязів. Десятка відер води вистачало двом-трьом будинкам, щоб раз на кілька днів мати змогу купатися. Згодом під’єднали до генератора насос і качали воду з колонок. Тоді купалися майже щодня.
Під кінець осені більшість душових на нашій вулиці знищили разом з будинками. Та й митися на холоді охочих мало – далеко не всі до цього пристосовані, ніхто не хоче хворіти “на нулі”. Тому зараз ми “купаємося” за допомогою вологих серветок.
Ще можна поїхати помитися в сусіднє село, яке далі від передової. Але це додатковий ризик потрапити під обстріл, як сталося з хлопцями на початку осені, коли після “банного дня” їхню машину обстріляв танк. Медикам тоді довелося евакуювати трьох поранених.
Пацюки та миші
На чергуванні ми покладаємося не лише на тепловізори та прилади нічного бачення, а й на слух. Але тоді на заваді стають вони – пацюки та миші, які часом шарудять, як слони: шукають їжу, б’ються, пищать, шкребуться тощо. Ми з “Пластіком” до них уже звикли, вигадуємо про них історії, що вони або грають у футбол, або на музичних інструментах, або намагаються вигнати нас з посту. Загалом оскільки ми здебільшого сидимо в підвалах, а не в окопах, то проблем з гризунами в нас менше. Щодо цього дуже допомагають місцеві коти, яких тут безліч і які завжди раді поласувати гризунами.
Сміття
Його намагаємося ховати в гаражах, сараях чи під навісами, щоб з російських квадрокоптерів воно не проглядалося. З тієї самої причини не спалюємо.
За чим сумуємо
Сумуємо за близькими, звісно. Дуже сумую за своєю дружиною. Окрім людей, сумуємо також за мирним побутом. За безперервним і тихим сном, який після “нуля” здається однією з найбільших розкошів у світі. За гарячою водою з крана, за можливістю набрати ванну, за туалетом без обстрілів. За світлом не від генератора чи акумулятора.
До того, як у нас з’явився Starlink, доводилося лазити на дах єдиного будинку, де ловив мобільний інтернет, щоб поспілкуватися з близькими. Іноді для цього їхали на сусідні позиції або шукали кращі дахи, де ловить зв’язок. Хоч це й було не дуже безпечно, але спілкування справді допомагає залишатися в психологічній рівновазі.
Як відпочиваємо
Спимо. Є люди, які відключаються просто за лічені секунди, щойно знайдуть зручну для себе позу. І ця поза може бути навіть на позиції, під деревом, у 30-градусну спеку. Або в якомусь погребі, куди випадково заскочили, ховаючись від обстрілу.
Граємо. Якщо є ноут і Starlink, то хлопці грають на ньому в ігри – на "нулі" можна максимально зануритися в якийсь War Thunder чи Battlefied. Наприклад, як це робив “Лєтов”, який у “танчиках” їхав на штурм, коли по нас працював реальний танк.
Ми з “Пластіком” катаємо в “Героїв меча та магії” (він постійно програє). Також у хід ідуть карти, пацани перекидаються в дурня або в покер. Якщо трапляються якісь "настолки", то можна посидіти й за ними.
Жарти
Жарти на війні – максимально ідіотські й чорнушні. Мабуть, гумор і сміх – справді захисна реакція на стрес. Тому ми завжди у веселому настрої. У пріоритеті тем — секс, дупи, фекалії, смерть. Сміємося під обстрілами, коли ховаємося в укритті. Коли на позиціях на 8 год зник хлопець зі взводу, то поки ходили його шукати, стільки жартували про це на командно-спостережному пункті, що командир вигнав мене звідти до свого підвалу. Жарти про нашу ймовірну смерть або каліцтва – взагалі серед найпоширеніших.
Постійно жартуємо з побратимів. З позивних, зовнішності, характеру, вчинків, минулого життя. Ці жарти такі чорнушні й цинічні, що більшість навіть не можу тут процитувати. Але й не треба, бо гумор на передовій потрібен для виживання, а не для популяризації.
Співіснування
Ми опинилися в компанії людей, з якими, мабуть, ніколи не перетнулися б у мирний час. Усі тут – з доволі різним минулим, серед яких є юристи, будівельники, хіміки, пожежники, кримінальники, професійні військові, офісні працівники, поштарі, а в моєму випадку — один скромний соціолог. Світогляди також різні.
Авантюристи, патріоти, праві та ліві, пацифісти й "м’ясники", божевільні та напрочуд адекватні люди. Головне тут — пам'ятати, що в нас є спільний ворог, який хоче нас знищити. Це дуже допомагає засунути якомога глибше своє невдоволення чимось незначним у побратимах.
Один з необхідних критеріїв співіснування – повага. Не варто нереально напружуватися, щоб її здобути. Щонайменше слід не робити відвертих дурниць. Адекватно реагувати на прохання й нормально спілкуватися. Без зверхності, лицемірства, пихи.
Але через якийсь час сварки все одно трапляються – через стрес, екстремальні умови, втому. Якщо в теплу та світлу пору року пересваритися могли, наприклад, після чотирьох тижнів на позиціях з інтенсивними бойовими діями, то під кінець осені це може відбутися вже через тиждень. Скорочення світлового дня, життя в підвалах і зменшення бойової активності загалом б’ють по нервах значно сильніше, ніж можна уявити.
Люди
На війні відразу стає видимим минуле людини. Де жили, на кого вчилися й працювали, які є звички та яке світобачення. Як на мене, то є два типи найбільш підготовлених до війни людей – умовний мешканець з села та умовний професійний турист. Людині з села легко облаштувати повсякденний побут. Зібрати \ розібрати стару машину, дістати потрібні деталі, полагодити насос для води, зробити розгалужену систему подачі води на кілька будинків, зробити ніж зі шматка металу тощо. Тому, хто займався туризмом, значно легше переносити саме важкі умови життя. Ходити пішки по кілька кілометрів, спати місяцями в одному спальнику, готувати їжу в похідних умовах.
Якщо брати наш будинок, то найбільш підготовлені до життя на війні – “Льотчик”, “Пластік” та “Чіча”. Вони завжди відразу беруться розв’язувати якісь проблеми. Наприклад, ми якось притягли 500-літрову бочку на дах будинку, а “Пластік” з “Льотчиком” зробили розкішну систему водопостачання. Під’єднали насос до генератора, кинули кілька шлангів на бочку, літню кухню, літній душ і туалет. Поставили унітаз замість дірки у вуличному туалеті. Тобто в нас були всі “лакшері” умови, які лише можна уявити "на нулі". Зараз більшість цього знищено обстрілами.
“Алхімік”, наприклад, дуже просто розв’язував проблему протікання стелі. Спочатку він ліг головою в інший бік, а потім повісив на мотузці для білизни над собою велику ковдру, щоб вода скапувала на неї.
Я, наприклад, узагалі не пристосований до екстремальних умов. Єдині звички, які мене дуже рятують, – це пофігізм і лінь. Перше допомагає екстраполюватися від негативних чинників у побуті, а друге – швидко облаштувати навколо себе необхідний мінімум, щоб у вільний від роботи час просто відпочивати.
Якщо говорити про навички, то питання потреб підрозділу у спорядженні я намагаюся закривати у своїх соцмережах. За місяць ми змогли зібрати кошти на дві машини для взводу та два розвідувальні квадрокоптери.