Дві школи на одного школяра. За мовчання Міносвіти діти-біженці платять подвійним навантаженням
“Для нас ніхто не робить «поблажки», дитина вивчила за літо мову й навчається на рівних з іншими учнями. Тому навіть сімейна форма навчання в українській школі створює додаткове навантаження, коли дитині й так важко. Але ми боїмося втратити місце там. Тому доводиться викручуватись”, — каже Лідія з Миколаєва, яка в березні з 10-річною донькою вимушено переїхала з України в Болгарію.
Українські школи бояться відпускати своїх учнів навчатися у школах за кордоном, батьки остерігаються проблем із подальшим зарахуванням в Україні закордонного навчання, Міносвіти мовчить, а пів мільйона школярів-біженців намагаються навчатись у двох школах одночасно.
Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну близько 488 тис. українських школярів опинилися за кордоном. У деяких країнах ЄС міграційна служба зобов'язує батьків-біженців віддавати своїх дітей у місцеві школи.
Водночас українські педагоги бояться втратити роботу через малу кількість школярів, тому просять учнів залишатися навчатись у школі, бажано на дистанційній формі навчання, а не на сімейній – щоб зберігати наповнення класів у школах.
— У нас нормальна школа, хороша класна керівниця, ми з нею завжди добре спілкувалися. Вона запитала, чи можливо, щоб ми залишилися на дистанційному навчанні, а не переходили на сімейну форму, й ми погодилися, — розповідає Олексій, батько 13-річного школяра, який навчається у Швеції. Хоча фактично його син самостійно опановує українську шкільну програму.
— Я ж розумію, що там працюють живі люди і зараз їх звільнять та викинуть на вулицю. Куди вони підуть? — пояснює батько своє рішення.
МОН не дає чітких рекомендацій
Міністерство освіти України досі не створило єдиної чіткої процедури, за якою українські школи прийматимуть учнів-біженців назад у наступному навчальному році. Ми надіслали три запити в Міністерство з проханням роз’яснити ситуацію. Відповіді не отримали на жоден.
Радниця міністра освіти України Іванна Коберник пояснює, що формально новий закон про освіту, ухвалений у 2018 році, дає школам змогу перезараховувати предмети, які школярі вивчали у школі за кордоном. Але в підзаконних актах таку можливість не прописано, тому школи самі вирішують, що їм робити зі школярами-біженцями.
— Це лотерея. Є школи, які лояльно ставляться до перезарахувань, а є такі, що зараз вимагають у школярів виконувати всі завдання й контрольні роботи з усіх предметів, включно з музикою та фізкультурою. На жаль, Міністерство освіти в цьому питанні не задає правильних стандартів, тому на місцях повна самодіяльність. Адекватні директори створили хороші системи перезарахування результатів і підтримки учнів за кордоном, але є й протилежні випадки, до того ж їх чимало. А страждають насамперед діти, — каже Коберник.
Через цю неясність батьки намагаються підтримувати навчання у двох школах, навіть якщо це займає весь вільний час дитини. Хтось боїться втратити місце у своєму класі, хтось остерігається клопотів із зарахуванням після повернення та необхідністю або втратити ще рік на навчання в тому самому класі, якщо оцінки не зарахують.
“Чи візьмуть нас знову в нашу школу?”
Лідія з Миколаєва навесні переїхала з 10-річною донькою до Болгарії. Місцева міграційна служба дозволяє дитині навчатись онлайн в українській школі. Але вона дуже нудилась від сидіння перед екраном у чотирьох стінах. Тому влітку дівчинка вчила болгарську, а вже 15 вересня пішла до місцевої школи.
— Але ми вирішили залишитися на сімейній формі навчання, бо адміністрація попередила, що якщо ми заберемо документи, то нас візьмуть назад у школу, тільки якщо будуть місця, — каже Лідія.
— У нас і до війни були проблеми з тим, щоб потрапити до нашої школи, ще й клас був переповненим. Якби ми мали домовленість зі школою, що навчаємося тут, у Болгарії, а після повернення в Україну здамо академічну різницю й зможемо повернутись у свій клас, ми так і зробили б. Але таких умов нам ніхто не запропонував.
Лідія не знає, як відбуватиметься перезарахування оцінок у школі. Також школа не гарантує, що її донька зможе потрапити назад у свій клас, якщо зараз забере документи.
Таким, як вона, міністр освіти Сергій Шкарлет пропонує своє розв’язання проблеми — повертатись додому.
— Я з Миколаєва, куди мені повертатись? Хотіла б лояльнішого ставлення до мам з дітьми. Дуже багато наших знайомих українців у Болгарії й досі навчаються тільки в українській школі онлайн. Але якщо бойові дії, не дай боже, затягнуться, планують переходити в болгарські школи, бо дітям не вистачає нормального спілкування.
Удень — італійська школа, увечері й на вихідних — українська
Очне навчання закордоном загалом нелегко дається українським учням. Діти потрапляють у нове невідоме середовище, часто мають вивчати мову з нуля й підлаштовуватись під нову освітню програму, яка істотно відрізняється від української.
Плюс “домашка” з української школи вечорами. Російська армія дістає й тих, хто вирішив повноцінно дистанційно навчатися в українській школі: уроки онлайн постійно зриваються через тривоги та довгу відсутність електроенергії після обстрілів інфраструктури.
Женя — мама 3-класниці та 5-класниці (за українською системою), які переїхали до Італії. Зараз її дівчата навчаються в місцевій школі й додатково в українській за системою асинхронованого дистанційного навчання. Тобто у зручний час переглядають записи уроків і здають педагогам домашнє навчання.
Доньки Жені регулярно спілкуються зі своїми однокласницями в Україні, дуже прив’язані до своїх вчителів і вважають себе ученицями своєї української школи. Тому й залишилися на дистанційці. Але мама хоче перевести їх на сімейну форму, щоб трохи розвантажити.
— Дівчата після школи відвідують додаткові мовні курси, тож увечері після школи ми не маємо часу переглядати українські заняття, — розповідає Женя. — Займаємося на вихідних. Але одного разу до нас прийшли гості, іншого ми перебиралися до нової оселі. І лише за два тижні назбиралося стільки завдань і записів уроків, що невідомо, коли ми зможемо все це розгребти.
Іванна Коберник пояснює, що від подвійного навантаження погіршується якість навчання в обох школах.
— Ця ситуація вчить дітей обманювати й лицемірити, — пояснює вона. — Зрозуміло, що дитина фізично не може повноцінно “тягнути” дві програми, тому вона вчиться списувати. Поки Міністерство освіти не дає чітких рекомендацій, я радила б батькам стежити за станом своїх дітей і ставитися до цього серйозно. Виснажена дитина не здатна успішно навчатися.
Обом донькам нашої співрозмовниці, яка опинилася в Італії, подобається вчитися в місцевих школах.
— Старша донька поки не дуже добре знає мову, – розповідає її мама. – Вона перекладає підручник з італійської на українську, а потім свої відповіді перекладає на англійську, бо їй дозволили відповідати англійською на деяких предметах. Дуже старанно готується до уроків, хвилюється за свої бали – раніше такого за нею не помічала. Не хотіла б, щоб вона втратила це прагнення до знань у реальній школі заради того, щоб опанувати обидві програми.
Що ж робити?
Співзасновниця ГО “Смарт освіта” Зоя Звиняцьківська пропонує декілька варіантів батькам, які не розуміють, чи варто забирати своїх дітей з української школи.
“Варіант перший, якого всі бояться, ‒ забрати документи з української школи, вчитись за кордоном, а потім повернутись в Україну і подати у вашу школу документи, що ви вчились за кордоном в такому-то класі і от ваші оцінки. Має зібратись комісія, вони перезараховують однакові предмети з іноземного атестату, а за іншими ‒ проводять тести, щоб визначити рівень знань. І дитину приймають в школу за віком”.
Зоя нагадує, що в Україні ще до війни були діти дипломатів і професійних мандрівників, які навчались за кордоном. Після повернення в Україну їх приймали в школу назад за віком. Втрата року ‒ це міф. Якщо якихось знань і не вистачатиме, дитина буде надолужувати їх під час навчального року.
“Також є Міжнародна українська школа, створена спеціально для українських дітей, що навчаються за кордоном, ‒ пояснює Звиняцьківська, ‒ Ви можете забрати дитину з української школи, приписати до МУШ і там будуть нараховуватись роки української освіти”.
Якщо батьки хочуть, щоб дитина навчалась очно у школі за кордоном, але продовжувала вивчення української мови, літератури та історії, можна спробувати неформальну освіту. В ГО “Смарт освіта”, наприклад, заняття з цих предметів проводять раз на тиждень онлайн та очно в деяких європейських містах. За ці уроки не будуть нараховуватись бали в атестат, але школярі не витрачатимуть знання з цих предметів.
Якщо ж ви живете у великому місті, найімовірніше, там уже утворилась українська школа чи освітній хаб, або ж є школи, де викладають українські вчителі. Наприклад, у Польщі у Варшаві, Вроцлаві та Кракові працює безкоштовна "Перша українська школа у Польщі".
Звиняцьківська впевнена, що залякування батьків з боку адміністрацій шкіл, виникли через страх ймовірних скорочень. Запроваджена до війни реформа освіти передбачала скорочення сільських малокомплектних навчальних закладів на користь опорних шкіл з більш якісною освітою. Ця реформа не рухалась з місця, адже вчителі і працівники шкіл не хотіли втрачати роботу.
За словами Зої, Україну чекають дві демографічні кризи. Частина дітей так і залишиться за кордоном, і вони народять своїх дітей там. Також в Україні не народяться діти тих, хто загинув під час війни. Стає очевидно, що стільки педагогів і шкіл, як було, не потрібно.
“Всі ці кричущі випадки шантажу, залякування, ультиматумів, які вчителі та адміністратори шкіл ставлять батькам, вся брехня, приховування фактів і експлуатація гарних стосунків ‒ за всім цим стоїть бажання зберегти роботу усім вчителям. ‒ пояснює Зоя, ‒ Батьки мають розуміти реальний стан речей”.
