Сапери на війні та в тилу. Як відрізняється їхня робота

Що мучить сапера, поки точиться бій?

Військовий сапер, а в цивільному житті блогер і політик “Демсокрири” Юрій Гудименко розповідає, як один і той самий підбитий російський танк переміновували по черзі українські й російські сапери. У результаті техніку замінували в кілька шарів. “В армії є погана звичка, яку називають «хоботитися», тобто рискати по місцях, які покинув ворог, і шукати цікаві трофеї. Будь-що кинуте, поруч з чим не стоїть український військовий у пікселі, – потенційно вибухонебезпечне", – каже сапер. До території, на якій попередньо був ворог, треба ставитися як до вже замінованої та відповідно поводитися.

Гудименко, який зараз отримав поранення, служить у 130-му батальйоні тероборони, де досвідчені колеги зробили з нього військового сапера. Професію не обирав — усе сталося випадково.

Робота військового сапера кардинально відрізняється від роботи саперів ДСНС або саперів з гуманітарного розмінування. Військовий сапер — це людина, яка будує окопи, мінує підходи до них і розміновує ворожі мінування.

Військовий сапер виходить у сіру зону між своєю позицією та ворожою і там встановлює міни: протитанкові, керовані протипіхотні, сигнальні розтяжки. І якщо пощастить, то повертається до свого підрозділу й складає мапу, на якій позначає розташування встановлених мін. Ці дані передають командирам, а згодом вони потрапляють до єдиної системи.

Ворожі міни, нерозірвані снаряди й усе, що може вибухнути та поранити наших бійців, сапери підривають. Вибухонебезпечні предмети складають в одне місце, закладають біля них, під них або в їх середину тротилові шашки, вставляють детонатор і шнур. Група заздалегідь попереджає всіх довкола й дає команду по рації.

Потім сапери підпалюють шнур і відходять на безпечну відстань – відбувається вибух, за звуком якого зазвичай можна визначити, чи підірвалася лише одна шашка або кілька, чи й сам небезпечний предмет, — тоді звук гучніший і трохи інший. Далі військові повертаються й перевіряють: якщо небезпечний предмет лише вивернуло з землі, підривають його ще раз.

Військовий сапер працює лише на тій території, де планує воювати або вже воює його підрозділ.

Коли армія заходить на позиції, де раніше перебував ворог, то перевіряє посадку й усе, що залишилося від окупантів. У своїй роботі саперні підрозділи використовують міношукачі та щупи (палки з загостреними кінцівками, якими перевіряють землю на наявність вибухівки). Але Юрій зазначає, що найголовніший інструмент – це власні очі. Більшість "сюрпризів", які залишають росіяни, небезпечно шукати за допомогою приладів, бо якщо ними розмахувати, є великі шанси зірвати перед собою розтяжку.

Юрій Гудименко (ліворуч) з побратимом і "набір сапера"

Загалом існують спеціальні дрони, реактивні установки розмінування УР-77, але у своїй практиці наш співрозмовник їх не застосовував. Він зазначає, що така техніка не годиться для роботи в посадці з щільною листвою, де легко закласти вибухівку й де більшість випадків стаються в позиційній війні.

— Сапер перекриває якийсь напрямок десятком-другим мін — це займає 4 год. Якщо цього не зробити, то армії доведеться постійно тримати там 10 людей з протитанковою зброєю, які змінюватимуть одне одного. І відповідно, знижуватимуть боєздатність армії, — каже Юрій.

Що найважче в роботі сапера? Військовослужбовець говорить, що попри всі жарти, що сапер не помиляється двічі, є ще й психологічна проблема. Річ у тім, що коли точиться бій, робота саперної групи призупиняється до відносного затишшя. І в цей час, за словами Юрія, від сапера дуже мало користі:

— Це психологічно важко, коли всі б'ються, а ти розумієш, що зараз, окрім як трішки постріляти з автомата, більше нічим корисним бути не можеш. Але треба розуміти, що потім, коли настане спокій, усі будуть плюс-мінус відпочивати, а в тебе почнеться найгарячіша пора.

Гуманітарне розмінування

Гуманітарне розмінування відбувається тоді, коли на вже звільненій території від убивчих предметів війни очищають певну ділянку. Цим займаються лише сертифіковані фірми, внесені у відповідний державний реєстр.

— Гуманітарне розмінування завершується передачею землі кінцевому користувачу з відповідними гарантіями безпеки та якості, – каже голова правління Асоціації саперів України Тимур Пістрюга.

Гуманітарне розмінування передбачає кілька етапів. Спочатку збирають інформацію та складають мапи забруднення і звіти з рекомендаціями. А потім уже розміновують, застосовуючи різні методи.

— Ми плануємо залучати роботів з дистанційним керуванням, що забезпечить безпеку нашим саперам і, звісно, підвищить ефективність, – каже Тимур Пістрюга.

Завершувальним етапом є перевірка території державною інспекцією зовнішнього контролю якості методом так званих спроб (здійснює ті самі функції, що й сапери). Лише опісля на основі складених нею актів готують відповідну документацію й ділянку передають кінцевому користувачу.

Сапери ДСНС

Коли хтось повідомляє про вибухонебезпечні предмети, то знешкоджувати їх приїздять сапери ДСНС. Керівник розрахунку йде першим, щоб визначити категорію боєприпасів і подальші дії.

Є дві категорії: до першої належать вибухонебезпечні предмети, які можна переносити й доставляти до місця знищення, до другої – небезпечні боєприпаси, які слід знищувати на місці (ВНП огороджують, про наявність сповіщають місцеві органи самоврядування й поліцію, здійснюють евакуацію населення, що перебуває поблизу).

Усі боєприпаси перевозять спеціальними піротехнічними машинами до місця знищення.

Коли небезпечного предмета не видно, група здійснює пошук за допомогою металошукачів або щупів. Сапер, який почув сигнал металошукача, починає розкопувати ВНП, щоб його було краще видно, і сповіщає про знахідку керівника розрахунку.

За словами начальника групи піротехнічних робіт ГУ ДСНС України у Донецькій області Сергія Продана, металошукачі можуть розпізнати металеві ВНП на відстані до 1 м.

Загалом є кілька видів міношукачів, які відрізняються глибиною пошуку: до 0,6 м (звичайні) до 3 м та до 6 м (спеціальні котушки, що виловлюють великі боєприпаси).

До того ж начальник групи з піротехнічних робіт розповідає, що є металошукачі, підключені до супутника, які здатні розпізнати навіть пластмасу (на екран виводяться розміри та глибина залягання небезпечного предмета). Але у своїй діяльності підрозділ Сергія Продана використовує звичайні металошукачі (до 0,6 м).

Щоб знешкодити один боєприпас на місці, група ДСНС витрачає близько 1–1,5 год (сюди належить сповіщення, переміщення на безпечну відстань і закладення засобів підриву).

Перше місце з мінної проблематики

Ще до 24 лютого Україна посідала четверте місце в п'ятірці країн світу щодо кількості жертв від мін і вибухонебезпечних предметів. Нас випереджали лише Афганістан, Малі та Ємен.

Голова правління Асоціації саперів України Тимур Пістрюга каже, що сьогодні ситуація катастрофічна – Україна перебуває на першому місці з мінною проблемою за всіма статистичними даними.

У нас зараз є приблизно 139 тис. кв. км потенційно небезпечної території, для очищення якої потрібні величезні кошти. Спрогнозувати, скільки потрібно часу займе повне очищення країни, важко.

Міни в дитячих іграшках, пачках цигарок і цукерок

Фахівці розповіли, що росіяни грають нечесно: ворог використовує заборонені боєприпаси та мінує побутові речі.

Юрій Гудименко каже, що окупанти застосовують касетні боєприпаси, а також розтяжки з мінами та гранатами, заборонені Оттавською конвенцією (підписана у грудні 1997 року, набула чинності в 1999-му).

Товариш Юрія, також сапер, підірвався на протипіхотній міні ПФМ-1 ("пелюстки") — чоловіку відірвало фактично всю ступню. І таких випадків у країні чимало.

Начальник піротехнічного підрозділу в Донецькій області також зазначає, що його група неодноразово виявляла небезпечні знахідки в пачках від цигарок і цукерок, у які росіяни закладали саморобні вибухові пристрої. А іноді й у м'які іграшки, внаслідок чого страждали діти. Такі випадки, за словами Сергія Продана, найчастіше траплялись на Маріупольському напрямку та в напрямку Торецька, ближче до лінії розмежування.

Ворог мінував дивани й крісла, залишав вибухівку на дитячих майданчиках. Сапери кажуть, що небезпечною може бути також покинута військова техніка й залишки від снарядів, фосфорних бомб тощо.

— Усі предмети, в яких є вибухова речовина або порохові заряди, становлять загрозу життю людей і тварин, – зазначає начальник групи піротехнічних робіт.

Не чіпай!

При виявленні вибухонебезпечних предметів усіх видів треба повільно, без різких рухів і бажано тим самим шляхом відійти на безпечну дистанцію, запам'ятовуючи точне місце розташування. А потім обов'язково зателефонувати на номер 101 — це служба порятунку ДСНС.

У жодному разі не можна торкатися руками, переносити, перекочувати, намагатися розібрати тощо. Заборонено кидати міни чи нерозірвані боєприпаси у вогнище або підпалювати їх.

— Міни мають сімейність і дуже трапляються по одній. Там, де є одна, найімовірніше, буде й інша. І про це потрібно пам'ятати, – каже Гудименко.

Кожна родина має здійснити обов'язкову роботу з дітьми вдома: навчити правил поводження й показати небезпечні предмети на малюнку, щоб очі й мозок звикли виокремлювати їх з довкілля: листя, гілочок тощо.

Голова правління Асоціації саперів Тимур Пістрюга зазначає, що наразі тривають тренінги щодо попередження ризиків від мін і вибухонебезпечних предметів. Таке навчання є невіддільною частиною протимінної діяльності, спрямованої на збереження життя та здоров’я наших громадян. Кожен громадянин, попри місце його перебування, має знати три золоті правила поводження в разі небезпечної знахідки:

1. Не підходь
2. Не чіпай
3. Телефонуй 101 (служба порятунку ДСНС)

До того ж особливо обережними та пильними треба бути тим, хто повертається додому на територію, яка була раніше окупованою.

Начальник групи піротехнічних робіт радить усім, хто повертається на деокуповані території, не відкривати самим воріт / дверей, а звертатися до Національної поліції для попереднього огляду житла. Імовірно, що на території, крім небезпечних предметів, можуть бути також постраждалі або мертві люди.

міни сапери