Цього разу Захід повинен піти на ескалацію першим. Як припинити ракетні удари по Україні

Україні пообіцяли передати систему ППО Патріот. Одну — США, ще одну — Німеччина. Ну, може, виторгуємо не по одній, а по дві чи три. Загалом не надто важливо, скільки саме. Нам також допоможуть іншими ефективними системами, але і їх не буде багато, проте, скажімо, ми зможемо прикрити ключові енергооб’єкти. Наразі ще не прикрили, як свідчить останній обстріл, коли ракета розбила турбіну на одній з ТЕЦ, а це означає, що її виведено з ладу дуже надовго.

Стійкість енергомережі

Та навіть якщо ППО ефективна — при масованому запуску ракет деякі з них усе одно влучають у ціль. Зараз, за словами Залужного, ефективність ППО становить близько 75%. Але вона ніколи не сягне 100%. Наприклад, якщо вивести з ладу трансформатор на 750 кіловольт, то відновлювати його буде вкрай важко й довго — виготовлення одного такого займає місяці. До того ж одночасно робити багато трансформаторів наша промисловість не може.

Водночас на Заході таких трансформаторів також немає, тому взяти й привезти їх звідти неможливо, бо в наших електромереж інші технічні специфікації. Тобто кожне влучання послаблює українську енергомережу. На запитання, чи першою впаде наша енергомережа, чи в Росії закінчаться ракети для масових ударів, відповідь, імовірно, буде песимістичною. Наша енергомережа має чимало переваг, як-от розгалуженість і велика кількість обладнання, до того ж щось для ремонту таки постачають союзники, а Росія часто дає маху.

Але ворог, попри санкції, виготовляє нові ракети, має вдосталь старих і потенційно може отримати іранську й північнокорейську зброю. Можливо, ми й "пропетляємо" на чиємусь героїзмі, але загалом ситуація невтішна. Якщо обстріли з нинішньою інтенсивністю триватимуть ще пів року та більше, то шансів зберегти енергоситему цілісною мало. Якщо так станеться, то це не означатиме, що Україна повністю залишиться без електрики, але її розподіл стане значно нерівномірнішим. Звісно, ми почнемо встановлювати мініелектростанції й інше схоже обладнання, але це також займе певний час і завдасть істотних екномічних втрат.

Що змінить ситуацію?

Ця гра — не на рівних. Навіть якщо ми захистимо всі найкритичніші енергооб’єкти, стрибнемо вище голови й полагодимо критичні вузли, ворог усе одно може руйнувати наші житлові багатоповерхівки майже по всій країні.

Гра стане рівною лише тоді, коли Україна й Захід почнуть знищувати платформи в місці запуску ракет до того, як вони вилетять. Україна намагається дронами діставати аеродроми зі стратегічною авіацією. Двічі нам вдалося пошкодити ворожу техніку, але цього дуже й дуже мало, це не змінює ситуації.

Усе кардинально зміниться тоді, коли російський стратегічний бомбардувальник, який піднявся для атаки на Україну, зіб'є якась ракета над територією Росії. Або коли на базу, де готують вильоти, прилетить десяток-п'ятий Томагавків. Ми запитали військового експерта Миколу Бєлєскова, чи можливо це з технічного погляду, якщо відкинути політичні побоювання.

Він відповів: "З повітряного простору України можна пустити по ворожих цілях крилаті ракети повітряного базування JASSM-ER. Або з чорного моря запустити Томагавк. Але все впирається в страх та обмеження”.

Справді, чому США постійно заявляють, що готові воювати своєю армією за Тайвань, але водночас регулярно наголошують, що не братимуть безпосередньої участі в українсько-російській війні?

Відповідь на поверхні: у Росії ядерної зброї в рази більше, ніж у Китаю. До того ж Китай залежний від постачань морським шляхом їжі, добрив для її вирощування й енергоносіїв. Тому мало шансів, що Пекін наважиться на війну, хоч би скільки він робив попереджень і хоч би скільки залітав за лінію розмежування. А Росія, на додачу до величезного ядерного арсеналу, має власну їжу та свої енергоносії (про логіку, якою керуються США для запобігання ядерної війни з Росією, читайте тут). На китайське 101 попередження можна вічно відповідати американським 101 попередженням, а з Росією все серйозно.

Проте Заходу все одно доведеться вступати у війну, рано чи пізно це станеться. Доцільніше та вигідніше зробити це раніше. Пояснимо, чому.

Трішки пізніше, ніж потрібно

Проаналізуймо динаміку західної допомоги. За місяці розмов про російське вторгнення ми не отримували зброї, лише в останні тижні надійшли британські Нлави й американські Джавеліни, а потім Стінгери. Цю зброю потрібно було давати раніше, як і навчати наших бійців, — тоді й ефективність була б кращою, а можливо, навіть вторгнення не почалося б.

Потім наші просили важку артилерію й Хаймарси. Їх дали, але пізніше, — і за це ми заплатили життями дуже великої кількості бійців з наших найкращих боєздатних частин. Вони полягли торік у травні-червні, коли ворог застосував тактику вогняного валу (про це детальніше в нашому проєкті), й нам не було чого цьому протиставити, окрім як вгризатися в землю. Витримали, але ціна стане відомою згодом.

Потім ми довго просили ППО — його не давали, поки не почалися обстріли інфраструктури. Якби дали раніше, то втрат в енергосистемі було б менше, економіка працювала б краще й загальної втоми накопичилося б менше.

Зараз повторюється та сама історія із західними танками. Припускаємо, їх дадуть, але трошки пізніше, ніж потрібно було б.

Це також війна Заходу

Насправді Захід нас ніколи не кине й тягтиме цю війну до кінця. Бо це і його війна. І за цінності, й за чинну світобудову, коли свобода та демократія все-таки залишаються ключовими чинниками в політиці, і чого таїти — за вплив. Якщо західні цінності програють війну в Україні, то втратять привабливість, а сам Захід утратить свій вплив, а отже, й багатство та комфортне життя випаровуватиметься ще швидше, ніж зараз. На Заході це розуміють.

До того ж у нас торік вклали близько 50 млрд доларів допомоги, населення західних країн на нашому боці, попри здорожчання їхнього життя. Відступати колективному Заходу, звісно, є куди, але буде ще дуже й дуже боляче.

У пік загострення ядерної риторики Кремля США й інші західні лідери попереджали Росію, що в разі ядерного удару по Україні на неї чекає дуже руйнівна відповідь. Але Росія хоч і знизила градус риторики, та, по суті, не реагує на всілякі попередження Вашингтона, які тривають з листопада позаминулого року. Вона досі живе в ілюзії своєї величі й думає, що може все собі дозволити. І дуже ймовірно, що Штатам і Заходу доведеться таки завдавати руйнівного удару у відповідь. Насамперед тому, що Росія не вірить, що Захід на нього наважиться.

Тому краще, ефективніше, дешевше й раціональніше перехопити ініціативу в росіян. Бо до цього часу дії Заходу — це лише трохи запізніла (можливо, навіть з об'єктивних причин) відповідь на кожну чергову ескалацію Росії. І, як бачимо, така “тактика відповідей” не працює: війна загрожує затягнутися на роки, а її інтенсивність зростає.

І хоча Росія постійно каже, що воює не з Україною, а з колективним Заходом і США за зміну світового порядку, ракети падають на наші міста, й перспектив припинення цього не видно.

Коли перший Томагавк, запущений з американського корабля американським військовим, приземлиться на аеродром Енгельс, у міст України з'явиться шанс на світло вночі, безпеку та відсутність повітряних тривог. А в Заходу — на уникнення ядерної війни.

Запуск ракети JASSM-ER з літака B-2

томагавк енергосистема обстріли концепція