Як українки в Чехії знаходять роботу та платять податки

300 тис. біженців

Чехія посідає третє місце після Польщі й Німеччини за кількістю українських біженців, які приїхали після початку повномасштабної війни в Україні. Зараз, за даними Міністерства внутрішніх справ Чехії, в країні перебуває близько 300 тис. українців (з 24 лютого минулого року до 24 січня цього року було видано 481 900 віз тимчасового захисту). Вони отримують щомісячну фінансову допомогу, яка поступово зменшується (дорослому нині платять 4860 крон (195 доларів), на дітей – по 3820 крон (154 долари). Якщо зарплата перевищує 8 тис. крон (322 доларів), виплату дорослому скасовують, а гроші на дітей виплачують далі.

Те, що Чехія – за Україну, відчувається в Празі та інших великих містах на кожному кроці. Скрізь майорять українські прапори — на адміністративних будівлях і на звичайних будинках. Жовто-блакитні стрічки можна побачити й на одязі пересічних чехів. Але водночас певний прошарок населення виступає проти цієї підтримки.

Торік на Вацлавській площі в Празі відбулося кілька великих демонстрацій, на яких закликали до відставки уряду, критикували санкції проти Росії та підтримку України. Головне гасло демонстрантів – «Чехія на першому місці». На їхню думку, коли уряд країни надає допомогу українцям, він ставить біженців на перше місце й нехтує інтересами громадян власної країни.

Російський слід

За спостереженням публіциста та політолога Романа Маци, в таких акціях простежується російський слід. Серед їхніх активістів він відзначає Жарко Йовановича, співпрацівника телеканалу російської армії "Звєзда" й головної пропагандистської програми державного телебачення "Росія", та декана факультету народного господарства Вищої школи економіки в Празі Мірослава Шевчика, який на своїх лекціях розповідає, що у війні винна Україна. Проте цифри, які нещодавно озвучив міністр праці та соціальних справ Маріан Юречка – ті самі 8 млрд крон– свідчать, що допомога, виплачена українцям з держбюджету, поступово повертається.

До того ж, як зазначає Маріан Юречка, Чехія допомагає українським біженцям не тільки коштом власного бюджету, а й коштом європейських фондів, зокрема Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). А це "сотні мільйонів чеських крон".

Наталя Петрик: "Для біженців робота — антидепресант"

Наталя Петрик до війни жила в Одесі, понад 14 років керувала відділом персоналу великого підприємства. 13 березня вона разом з 6-річною донькою приїхала до Праги.

Столицю Чехії обрала не випадково. Тут уже понад чотири роки вчиться та працює її старша донька. Саме завдяки їй у Наталі, ще коли жінка їхала до Праги, був запис на безплатний курс вивчення чеської мови. Заняття на ньому допомогли трохи оговтатися й опанувати себе. Адже спочатку від пережитого навіть дихати було важко.

— Перший місяць-півтора я була в якійсь прострації, — згадує жінка.

Попри непростий емоційний стан, Наталя майже одразу після приїзду почала шукати роботу. По-перше, звикла бути діяльною. Працювала навіть у декреті. По-друге, гроші мають властивість закінчуватися. Безумовно, в Чехії біженцям з України дуже допомагають. Надають безплатне житло, виплачують грошову допомогу (перші пів року – по 5 тис. крон, це 200 доларів). Отже, на двох з донькою вона мала 10 тис. крон на місяць. Цієї суми вистачає лише на харчування й на речі першої потреби.

— По-третє, я розуміла, що потрібна якась діяльність, щоб упоратися з тим, що на мене звалилося. Для біженців робота — антидепресант. Голова чимось зайнята, ти не тонеш у спогадах, розпачі й поганих новинах, — розповідає Наталя.

Як hr-спеціалістка вона спершу проаналізувала чеський ринок праці, намагаючись зрозуміти, де може реалізуватися. З собою до Праги привезла всі отримані за роки навчання дипломи. Серед них, зокрема, були дипломи вихователя й психолога. І саме вони знадобилися. Адже до Чехії приїхало багато українок з дітлахами, а тому виник великий попит на спеціалістів, які можуть працювати з дітьми.

Голова чимось зайнята, ти не тонеш у спогадах, розпачі й поганих новинах

Водночас серед біженок виявилося багато українок з педагогічною освітою, тож у цьому сегменті ринку праці виникла чимала конкуренція. Але попри це Наталя вже у квітні змогла влаштуватися в комунікативний центр для українських дітей (по суті, дитячий садочок).

— У Празі я постійно відчуваю підтримку наших людей, — ділиться спостереженням Наталя. – Хоч би де я опинилася, коли зустрічаю українок, вони завжди допомагають розв’язувати будь-які питання. Незнайомі люди дають свої номери телефонів і рекомендації, діляться важливою інформацією. Наше спільне горе нас всіх об’єднало.

У комунікативному центрі для українських дітей Наталя спочатку працювала на волонтерських засадах, а потім влаштувалася вихователькою старшої групи. А нещодавно їй запропонували стати ще й психологинею в цьому дитячому садочку.

Це робота на повний день. Зранку Наталя відвозить свою доньку в чеську школу, а ввечері, після роботи, забирає її (знайшла школу неподалік садка, де працює). Якщо дитина хворіє, їй без проблем надають лікарняний. Не було також жодних труднощів і під час працевлаштування.

– Знаю, що іноді в українок виникають труднощі з медоглядом при оформленні на роботу. Наприклад, комусь доводиться по 2—3 тижні чекати, щоб потрапити до лікаря на огляд. У деяких фірмах також вимагають у потенційних працівників оплатити медогляд із власної кишені. Це може коштувати близько 350—500 крон. У мене, на щастя, все обійшлося без проблем, організаційними питаннями займався працедавець, — розповідає Наталія.

Вікторія Мигур: "У чеській лікарні я отримую унікальний досвід"

Киянка Вікторія Мигур разом з 5-річною донькою опинилася в невеличкому селищі неподалік Острави. Там її разом із ще кількома українськими матусями прихистили в будинку священника. До цього "гуртожитка" незабаром завітало чеське телебачення, яке зробило сюжет про українок. Вікторія розповіла журналістам про своє довоєнне життя, про те, що є лікарем-отоларингологом і хотіла б працювати за фахом і в Чехії.

Цей сюжет на телебаченні став для Вікторії щасливим білетом. Його побачили в одній з лікарень, і буквально через кілька днів зателефонували звідти з пропозицією працевлаштування. Звісно, вона погодилася.

– У середині квітня ми домовилися, а з травня я вже вийшла на роботу, — розповідає Вікторія Мигур.

Щоправда, попри чималий стаж роботи лікарем-отоларингологом в Україні, в Чехії на початку своєї професійної діяльності вона могла сподіватися лише на адміністративну роботу. Адже без нострифікації диплома українці не мають права бути лікарями в чеських медичних закладах.

Вікторія поки що працює з паперами, допомагає медсестрам ставити крапельниці, супроводжує хворих на різні процедури тощо. Але сподівається, що незабаром зможе працювати як лікарка. І для цього вона вже зробила дуже багато кроків.

Насамперед нострифікувала диплом, отримала довідки про відсутність судимості, постійно вчиться на мовних курсах для медпрацівників. Це все потребує часу й витрат. Адже, наприклад, переклад будь-якого документа потрібно робити не у звичайних, а в судових перекладачів. А це дороге "задоволення" (переклад двох дипломів бакалавра й магістра з додатками може коштувати близько 3000 крон – 135 доларів).

– Уже з січня я мала працювати лікаркою. У лікарні дали дозвіл на практику ще в листопаді. Але виникла затримка через Міністерство охорони здоров’я в Чехії. Я туди вже дзвонила. Сказали, що нас дуже багато, тому потрібно чекати, — пояснює Вікторія.

А чекання досить сильно б’є по кишені. Мінімальна зарплата лікаря, за словами Вікторії Мигур, у Чехії становить приблизно 33 тис. крон (близько 1500 доларів, сума залежить, наприклад, від того, в якому саме відділенні працює спеціаліст, який він має стаж, адже за кожен рік стажу тут доплачують 1000 крон). Вона ж зараз отримує мінімальну зарплатню – майже вдвічі меншу: 17,5 тис. крон. З них близько 13 тис. мусить віддавати за квартиру. Істотною підтримкою є виплати на дитину, які досі отримує, хоча й працевлаштована (перші 6 місяців було 5000 крон, потім — 3490 крон).

Виходимо з дому приблизно о 6:30, у садочку – о 6:45, а через 5 хв я вже на роботі.

У Чехії вона з дитиною сама, тому довелося знайти житло, розташоване поруч і з садочком, і з лікарнею, де їй щоранку треба бути вже о 7:00.

– Виходимо з дому приблизно о 6:30, у садочку – о 6:45, а через 5 хв я вже на роботі. Тільки завдяки такій логістиці вдається і працювати, і розв’язувати питання з дитиною. Інакше це було б неможливо, — переконана Вікторія.

Попри певні труднощі, вона не жалкує про обраний шлях.

– У Чехії я здобуваю унікальний досвід. Адже лікарня, де працюю, хоч і розташована в невеликому містечку, проте оснащена сучасним і дорогим обладнанням. Таке в Україні зазвичай є тільки в дорогих приватних клініках, — розповідає Вікторія.

Світлана Санжаренко: "Не хочу ставити своє професійне життя на паузу"

У Чехії Світлана Санжаренко опинилася 8 березня й майже з першого тижня почала шукати роботу. Прагнула працювати за фахом — психологинею. Хоча, як сама зізнається, спочатку були сумніви, чи зможе працевлаштуватися, якщо не знає мови й не має чеської освіти. Тим часом знайомий запропонував роботу на складі.

– Коли я починала приміряти на себе цю роль, то здавалося, краще повернуся додому й займатимуся там своєю справою, ніж працюватиму по 12 год на день на складі в чужій країні, — згадує Світлана.

Тож вирішила шукати роботу за професією, на яку вчилася багато років і яку не хотіла втрачати.

– Я пробувала різні шляхи, переглянула багато сайтів з психологічної допомоги. І так знайшла сайт некомерційної організації AMIGA, яка близько 10 років спеціалізується на допомозі мігрантам. А зараз займається зокрема психологічною підтримкою біженців з України завдяки фінансуванню ООН, — розповідає Світлана.

У квітні вона прийшла на першу співбесіду та семінар. Спочатку співпрацювала з цією організацією як волонтерка. Паралельно надавала психологічну підтримку українським біженцям у соціальній організації в невеличкому містечку під Прагою. А вже в травні почала працювати в команді AMIGA у Празі.

Зараз робочий день Світлани Санжаренко розписаний по годинах. Вона надає індивідуальні консультації українкам, проводить семінари й тренінги для жінок і підлітків. Попри щільний графік, Світлана щаслива, адже займається улюбленою справою.

Каже, жодних труднощів з офіційним працевлаштуванням у неї не виникало. Адже уряд Чехії погодився, щоб саме українські психологи надавали психологічну підтримку українським біженцям.

Нострифікація диплома зайняла 2,5 місяці. Світлана каже, що це могло б відбутися набагато швидше. Бо, по-перше, вона нострифікувала диплом улітку, в період відпусток. А по-друге, їй просто не надійшов лист, що документи готові та їх можна забирати.

Тим, хто, як і вона, опинився в чужій країні, Світлана Санжаренко радить вірити в себе, чітко визначати, що для вас важливо, робити хоча б якісь маленькі кроки й обов’язково спілкуватися з іншими людьми. Вони не тільки підтримають і надихнуть, а й можуть надати інформацію про можливу роботу.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту "Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства", що впроваджує ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є лише відповідальністю Texty.org.ua і не обов`язково відбиває позицію Європейського Союзу.

чехія переселенці війна люди