Казакаріум. Як іспанський ріелтор, секс-підприємець з Естонії та міліціонер з Краснодара керують “казацкімі станіцами” в Європі

* У цьому тексті ми вживаємо терміни "казаки” / “казачество” / “казацький”, щоб підкреслити, що зараз російські казаки не мають нічого спільного з українським козацтвом

Хто такі казаки

З погляду сучасної психічно здорової й освіченої людини, казаки сьогодні — це учасники костюмованих вистав, які займаються пропагандою традиційних цінностей, дивних бойових мистецтв і патріотичного виховання. У Росії їх цілком серйозно й на державному рівні вважають ледь не окремою етнокультурною спільнотою, яка походить з часів донських казаків і яка розвивалася паралельно з українським козацтвом, а згодом стала частиною монархістських рухів і, відповідно, “білої еміграції” в Європі.

У 2017 році казаки відкрили пам'ятник Путіну. З кожним роком вони стають дедалі міцнішою частиною фундаменту його режиму. Фото: https://kazak-center.ru/

Є кілька казацьких рухів, які між собою конкурують, проте цю захопливу історію ми залишимо для інших дослідників.

В Україні спроби на державному рівні “легалізувати” сучасних козаків припинилися чи не в час Віктора Януковича й сьогодні козацькі об’єднання за статусом мало чим відрізняються від звичайних громадських організацій культурно-патріотичного спрямування.

Натомість у Росії казачество з кожним роком лише набирає ваги та стає невіддільною складовою не лише пропагандистської машини, а й силового напряму. Ряджені в кителі, папахи й інші казацькі елементи одягу, представники численних “донскіх войск”, “кубанскіх сотєн” та інших “полків” і “станіц” беруть участь у розгонах мітингів, охороні музеїв, лікарень, церков, шкіл, а також у військово-патріотичному вихованні російської молоді.

Розгін мітингу в Москві, 2018 рік. Фото: Настоящее время

Про статус і “важливість” казацтва може свідчити й той факт, що на весілля міністра закордонних справ Австрії Катрін Кнайсль у 2018 році Володимир Путін привіз десяток донських казаків, які мали виконати для молодих весільну пісню й розважити гостей.

Вам подарунок — казакі. Фото з весілля Кнайсль, 2018 рік

Казацькі об’єднання — це регулярні переможці державних тендерів, а також здобувачі грантів федерального та місцевого рівнів, на які щороку виділяють десятки мільярдів рублів. Тісним є зв’язок з РПЦ, де створено окремий Синодальний комітет взаємодії з казацтвом. Також у Росії є мережа "казачьїх університетів" з військово-патріотичним ухилом, які також фінансує держава.

Очільниками і членами казацьких організацій є депутати Держдуми, міністри й силовики. А отаманів різних рівнів, відповідно до російських законів (!), призначає особисто Путін. При президенті діє Рада з питань казацтва.

Казаки були одними з найактивніших помічників спецпідрозділів Росії в захопленні Криму у 2014 році. Різноманітні казачі загони беруть зараз участь у війні проти України, а їхні “тилові” структури не тільки збирають гроші та гуманітарну допомогу, а й подекуди забезпечують “правопорядок” на тимчасово окупованих територіях.

"Слава Богу, ми казакі!" Добровольче казаче формування "Дон" відправляють у зону "СВО" після відповідного "благословення" РПЦ. Фото: Коммерсант

Міжнародну діяльність казачої мережі теж координують на державному рівні. При Раді з питань казацтва є окрема комісія, яка займається міжнародним співробітництвом. Основною громадською організацією, що координує зарубіжні “станіци”, є Спілка казаків-воїнів Росії та зарубіжжя. Більшість казацьких об’єднань у Європі структурно є представництвами цієї Спілки. Ця сама Спілка сформувала загін “Дон”, який воює проти України на Донбасі.

М’яка сила чи прихована загроза?

На європейську гілку казацьких організацій ми звернули увагу після нещодавньої публікації Reuters про учасників пропутінських мітингів у Німеччині, де фігурували зокрема й казаки, які охороняли один з таких заходів у Кельні.

Як виявилось, аналогічних осередків рядженої культурної пропаганди в Європі більш ніж удосталь. Окрім Німеччини, казацькі організації функціонують з різною інтенсивністю щонайменше у Франції, Іспанії, Італії, Ірландії, Чехії, Словаччині, Сербії, Румунії, Швеції, Фінляндії, Естонії, Польщі.

Водночас здебільшого ці європейські казаки мають державну підтримку з боку Росії. З ними зустрічаються, надають приміщення, організовують спільні заходи посольства Росії, разом з представниками військових аташатів, керівники Россотруднічества (Російські центри науки і культури, відомі як “русскіє дома”).

Учасники міжнародного "казачого бівака" в Ганновері, серпень 2022 року. По центру — фігурант розслідування Reuters, отаман станіци в Ганновері Григорій Крамер. Фото: СКВРЗ

Крім охорони заходів посольств (наприклад під час виборів) або проросійських мітингів, автопробігів і традиційних “бессмертних полків”, казаки також беруть участь у встановленні різноманітних пам’ятників царям і російським послам часів імперії, наглядають за російськими білоемігрантськими кладовищами.

Також їх запрошують до співпраці церкви. Казаки організовують численні “дні казачої культури”, “казачі бали”, “біваки” (щось середнє між пікніком, нарадою старійшин і веселими іграми з шаблями та нагайками), уроки патріотичного виховання (так, у європейських школах!).

Чеський отаман Михайло Дзюба виступає перед учнями гімназії в місті Йіндріхов Градец, 2018 рік. Фото: https://kazaki.cz/

До того ж вони також обмінюються потішними орденами і грамотами власного випуску, їздять один до одного в гості, зустрічаються онлайн на конференціях про “недопустимість переписування історії” й регулярно поминають різноманітних міфічних героїв-казаків з європейських воєн останніх трьох століть.

Місцева влада досить лояльно ставиться до ряджених фріків, чиї веселі заходи додають тихим європейським містечкам неочікуваного колориту і трохи нових дивних туристів з Росії або місцевих російського походження.

Мер містечка Ель Пуерто де Санта (Іспанія) Герман Беардо Каро отримує від отамана Олександра Василенка медаль за розвиток російсько-іспанських відносин. Фото: https://cosacos.eu/

Мери радо фотографуються з казаками (адже їх часто легітимізують представники посольств). А деякі європейські можновладці навіть стають почесними членами цих спільнот. Наприклад, на сайті чесько-словацьої спілки досі як почесний учасник значиться колишній сенатор Зденек Шкромах (на момент включення в перелік був чинним сенатором чеського парламенту).

Проте як свідчить приклад з пропутінськими мітингами в розпал війни проти України, ризики й загрози від сплячих агентів, якими де-факто є казацькі організації, вочевидь недооцінені. Випадок, описаний Reuters, — імовірніше, прокол казаків. Із усіх сайтів і соцмереж європейських казачих об’єднань лише Асоціація казаків Румунії відверто підтримує війну в Україні на своїй сторінці у фейсбуку. Навіть свій аватар вони змінили на логотип загону “Дон”. У решті випадків натяки на “протидію нацистам на Україні” можуть зрідка з’являтися лише в особистих аккаунтах казаків.

Скріншот одного з численних провоєнних дописів на сторінці Румунської асоціації казаків

Елітний рієлтор Василенко

Голова іспанських казаків Олександр Василенко живе в Іспанії щонайменше останні 10—15 років. Цілком імовірно, що свій бізнес із торгівлі елітною нерухомістю він або починав з українцями або купив у українців. Сайт компанії Happy Home Inversiones, S. L. розташовано в українській доменній зоні .UA, у нього є українська версія, а в інтернет-архіві збереглися українські контактні телефони фірми.

Його донька займається кінним спортом, сам він любить гольф, вино й чорну ікру, багато подорожує Європою з родиною, іноді фотографується з дівчатами в кокошниках. Також Олександр відвідує профільні конференції рієлторів елітної нерухомості та виступає з доповідями про ведення бізнесу в Іспанії. Судячи з іспанського реєстру, він має відношення ще й до рибного магазину й ресторану в Марбельї.

Ніщо в рієлторі не видавало отамана. Фото: сторінка у фейсбуку

На паралельне казацьке життя на його основній сторінці в соцмережах майже нічого не вказує. Проте це важлива складова його статусу. Василенко — член координаційної ради співвітчизників, які проживають в Іспанії. Це парасолькова організація, яка координує роботу всіх місцевих російських ГО. Вона є ланкою, що зв’язує співвітчизників з Россотруднічеством — спеціальною державною структурою з роботи з емігрантами й поширенню культурних впливів Росії за кордоном. Як казацький отаман Василенко займається встановленням пам’ятника послу Росії в Іспанії Петру Потьомкіну, організацією маршів “бессмертного полку” в андалуських райцентрах та іншими “казацькими забавами”.

На козацьких заходах. Ліворуч: Василенко почесний гість сербських казаків (2022). Праворуч: на святкуванні Дня побєди в Малазі (2020)

Заступники й помічники Василенка у Союзі козаків Іспанії також цікаві. Першим заступником отамана зазначено військового історика з Москви, засновника Музею військової історії та автора книжки про мистецтво Третього Рейху Дмитра Андрієнка. Секретарем Союзу є податковий консультант з Марбельї та керівник студії електрофітнесу (!) Олексій Кулєшов. Серед радників отамана — помічник ексдепутата Держдуми Жиріновського Артур Цапенко і двоє російських підприємців Євгеній Беловенцев і Євгеній Шишков. Якщо Василенко і Кулєшов хоча б живуть в Іспанії, то яке відношення до неї мають інші персонажі — не зрозуміло.

Історія Василенка є типовою для багатьох європейських казаків. Коли деякі росіяни приїхали сюди 20—30 років тому або, можливо, були іспанцями, німцями, французами вже не в першому поколінні, вони раптом усвідомили себе нащадками донських казаків, відчули “непереборний зв’язок з історичною батьківщиною”.

Або просто вирішили зловити хвилю патріотичного хайпу, який щедро підживлює грошима по всьому світу Кремль через мережу своїх організацій зі співпраці зі співвітчизниками. І тому, маючи вже усталені зв’язки в місцевих громадах, почали поступово вибудовувати нові соціальні структури, які мають стати одним з багатьох “центрів тяжіння” для росіян за кордоном.

Колишній міліціонер Дзюба

Не так успішно, як у Василенка, йшов бізнес у отамана Казачого війська Чеських земель і Словаччини Михайла Дзюби. До Чехії він приїхав наприкінці 1990-х, коли комісувався з органів внутрішніх справ у Краснодарі. Російському виданню “КоммерсантЪ” він розповідав, що спочатку вклав 30 тис. доларів у місцевий бар, але потім продав його, бо “працював на унітаз”. Можна тільки припустити, як він заробив свій стартовий капітал на початку 1990-х, у час, коли за 20 доларів можна було орендувати квартиру в центрі міста.

Михайло Дзюба на празькому кладовищі. Одне із завдань казаків — доглядати за російськими могилами за кордоном. Фото: Пражский экспресс

Наступна бізнес-спроба полягала в організації продажів російських "джипів" УАЗ у Чехії. З очевидних причин звичайні чехи не купували диво російського автопрому. В результаті Дзюба десь узяв гроші й купив завод із виробництва серветок, який 10 років тому приносив йому 100 тис. євро на рік. Також Дзюба тоді планував поставити “на потік” і казацьку діяльність: возити за гроші казацький ансамбль і продавати чехам тури на Кубань. Чи пішла справа — невідомо.

Утім “традиційні” казацькі фестивалі, мітинги й пікети Дзюби та його ряджених колег навіть викликали занепокоєння у чеського уряду: спеціальна комісія розглядала доповідь про загрозу казаків національній безпеці. Щоправда, потім небезпеку визнали перебільшеною.

"Любо, браття!" Отаман Дзюба — другий ліворуч. Фото: https://sibkazak.ru/

Ще кілька років тому Дзюба та громади чеського і словацького казацтва були приймаючою стороною для мотопробігів “Нічних вовків” — улюблених байкерів Путіна, які в дні святкування “вєлікой побєди” їздили Європою з антинатівськими та проросійськими акціями. А сам Дзюба їздив виступати до Державної Думи Росії.

"Волки" й казаки — брати навіки. Мабуть. Фото: https://kazaki.cz/

Друг чекіста Шмирьов

Уже понад 35 років живе в Європі й отаман французького казацтва, громадянин Французької Республіки Геннадій Шмирьов. Проте він не втрачає зв’язку не лише з батьківщиною, куди регулярно возить французьких казаків, а й зі спецслужбами Росії.

На вулиці Парижа чи Марселя Шмирьов (крайній ліворуч) матиме вигляд звичайного французького мсьє. Фото: https://kazak-center.ru/

Один з найяскравіших заходів за його участі — організація поминального мітингу за загиблим “головою “ДНР” Олександром Захарченком у центрі Парижа у 2018 році, який відбувався під патронатом чекістів. Крім Шмирьова та його друга, тоді посла Росії у Франції Олексія Меньшова, в заході взяв участь майже відкритий агент російського впливу Андре Мішель Шанклу (керівник “Комітету Франція — Донбас”, постійний учасник спостережних місій на “виборах” у Росії), а також кадрові співробітники ГРУ ГШ РФ, які формально працюють у військовому аташаті посольства. Заходи на підтримку “Новоросії” та інших хворих фантазій російського політичного керівництва Шмирьов і його казаки здійснювали неодноразово.

У мережі також можна знайти дивні відгуки про нібито участь Шмирьова в шахрайстві щодо довірливих громадян, які звертаються до казаків за допомогою. Але оскільки підтвердити це неможливо, то залишмо історію на рівні міської легенди і "штриха" до образу.

Утікач Піга-Петренко

Нестандартний шлях до лідерства серед казаків Італії обрав місцевий отаман Сергій Піга-Петренка. Він також позиціонується як Президент міжнародного руху за визнання казачества нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО. Своє друге, італійське прізвище — Піга цей казак отримав завдяки тому, що його у віці 41 року всиновила італійська пара, коли на початку 2000-х він утік з казачого ансамблю, що виступав на Сардинії, й вирішив попросити політичного притулку в Італії.

Італійські ЗМІ співпереживали драматичній казці про "казака Сергія"

Згадки про феєричну історію в місцевій пресі викладав у соцмережах сам Піга-Петренко, очевидно, дуже пишаючись своєю кмітливістю. В іншій версії заступником нелегального мігранта, якого збиралися депортувати з Італії, став папа Іван Павло ІІ.

Піга-Петренко залишився на Сардинії, очолив місцевий казацький осередок і почав спокійно їздити делегатом від нього до країни, з якої колись так стрімко втікав. За його ж словами, громадянство Італії він отримав лише у 2016 році. Судячи з регулярних візитів до Росії та активної співпраці з локальним представництвом Россотруднічества, вся ця вистава з утечею та всиновленням від початку могла бути частиною спецоперації російських спецслужб з інфільтрації потрібної людини в середовище місцевих співвітчизників.

Бути російським казаком краще з італійським паспортом, вважає Піга-Петренко. Фото: соцмережі

Цікаво, що в пресі середини 2000-х збереглися згадки про ще одну іпостась Піга-Петренка: у 2006 році він приїздив до Криму як офіційний представник голови "Міжнародного комітету Джузеппе Гарібальді", який пропонував провести в Керчі святкування 200-річчя від дня народження італійського революціонера.

“Сергій Піга-Петренко діє за дорученням і від імені правнучки героя Італії Аніти Гарібальді, якій президент Італійської Республіки 2004 року дав повноваження очолити святкові заходи”, — писали медіа про цього афериста. Жодних подальших згадок про дні Гарібальді в Криму за його участі інтернет, на жаль, не містить.

Електрик-кінолог і секс-стартапер Канишев

Торік у жовтні філія пропагандистського видання “Московський комсомолец” в Естонії спілкувалась з кінологом Миколою Канишевим на тему собачого сказу. Експертну розмову записували після трагедії в Таллінні, коли маленька дівчинка загинула від укусів пса бійцівської породи. Канишев — власник естонської компанії Koerte Paradiis, яка займається професійною підготовкою собак.

Ви можете просто віддавати йому на тренування свого естонського собаку... Фото: МК-Естонія

Також Микола, згідно з його профілем на фейсбуку, є власником компанії FARO OÜ, яка займається облаштуванням електропроводки в Таллінні. Втім, є в електрика-кінолога ще одне захоплення: на цю саму компанію з цим самим реєстраційним номером у доменній зоні Естонії зареєстровано невеличкий сайт секс-знайомств.

Ми ніколи не дізналися б про цю багатогранну людину, якби він не відвідав на рік раніше круглий стіл “Ти моя, Русь державна” в Гельсінкі, організований посольством Росії у Фінляндії та місцевим Россотруднічеством. Захід присвятили видатній ролі казаків у Вітчизняній війні 1812 року. Естонію на ньому представляв “начальник штабу посольської станиці ОСЗКО Фінляндського ЮРТу СКВРіЗ в Естонії, військовий старшина – Канишев Микола”.

... а він виявиться агентом російського впливу. Канишев у другому ряду посередині в чорній уніформі. Фото: https://rurik.se/

На сторінці кінолога у фейсбуку є аналогічні фото в папасі. Канишев, найімовірніше, “спадковий казак": до смерті в 2019 році “станіцу” очолював його батько Юрій Канишев, член Клубу ветеранів правоохоронних органів Естонії. У 2014 році він перебував у складі Комітету з відновлення пам’ятника царю Олександру ІІІ поблизу міста Хаапсалу.

Казакі сербські

На відміну від інших регіональних казачих об’єднань, де основу становлять етнічні росіяни — й нещодавні, й уже давнішні іммігранти з Росії, — у Сербії казацький рух очолюють і координують самі серби. І в Загальносербській казачій спілці, і в представництві Спілки казаків-воїнів Росії та зарубіжжя головами є представники сербської спільноти — щоправда, з радянськими коренями.

Першим у 2013—2014 роках казацьку громаду організував голова Товариства російсько-сербської економічної співпраці і представник у регіоні Союзу військових ветеранів афганської та чеченської війни Росії Стеван Вранич.

Його ж запрошують на свої “зльоти” та “збіги” “офіційні казаки РФ. Загальносербську казачу спілку, яка теж себе вважає єдино правильною казацькою організацією, очолює голова руху “Српски род” і очільник проросійської сербської діаспори Драган Станоєвич.

Обоє вибудовують власну казацьку діяльність на лояльності Росії та прагненні до пошуку спільних культурних кодів з донськими казаками. Наприклад, сербські казаки їздили воювати з ними на Донбас навіть попри пряму заборону сербського уряду брати участь найманцям у іноземних збройних конфліктах.

***

З цього короткого огляду зрозуміло, що казачі організації в Європі:

• є лояльними й найближчими партнерами російських державних структур;
• імовірно, отримують фінансування або щонайменше політичну підтримку з боку посольств і Россотруднічества, а відтак займаються просуванням російської культурно-історичної повістки й серед “співвітчизників”, і серед звичайних європейців;
• мають глибоко інфільтрованих у європейське суспільство членів, багато з яких проживає в цих країнах 25—30 років;
• можуть ініціювати, організовувати, проводити, фінансувати провокаційні акції в інтересах російських спецслужб, зокрема з силовим супроводом, адже фактично є парамілітарними утвореннями;
• можуть залучати до своєї діяльності регіональні еліти, проникати в культурні й освітні середовища;
• зазвичай мають тісні зв’язки або з місцевою православною церквою, або з представництвом РПЦЗ / РПЦ;
• частина казаків — це ветерани правоохоронних органів і спецслужб, тому Росія цілком може використовувати їх для збору інформації в місцях перебування, а постійний взаємний “обмін досвідом” між казацькими громадами різних країн дає змогу координувати їхні дії.

Чи є цей перелік достатнім, щоб відповідні структури у Європі звернули увагу на цю специфічну мережу? Які ризики того, що ці сплячі агенти Росії прокинуться в найбільш зручний момент під виглядом якогось "народного ополчення"? Чи можна мінімізувати їхній негативний вплив, щоб не порушити права на вільне висловлення власних думок, вивчення й поширення власної культури, традицій та звичаїв? Ми залишаємо ці запитання відкритими.

Ось список деяких інших керівників казацьких організацій у Європі, яких нам вдалося виявити, окрім згаданих у тексті:

• Анатолій Бутенко — отаман станиці в Гамбурзі, Німеччина;
• Ганс-Юрген Хефтманн — голова Центрального казачого клубу Німеччини;
• Євгеній Карпухов — отаман посольської станиці в Словаччині;
• Євгеній Яковлєв — отаман “Єлисеєвської” станиці Фінського ЮРТу у Швеції;
• Володимир Бондарчук — отаман казаків Румунії;
• Владлен Дацко — отаман казаків Ірландії, один з організаторів місцевого “Безсмертного полку”;
• Юрій Насібуллін — отаман станиці Єрмака Тимофійовича у Швейцарії;
• Руслан Чепель — отаман станиці в місті Гумерсбах, Німеччина;
• Микола Клещов — отаман громади в Штутгарті, голова “Сімейного союзу казаків Німеччини”;
• Микола Енгель — отаман спеціальної пластунської групи в місті Кельн, Німеччина;
• Микола Огняник — отаман громади сибірських казаків Берліна, Німеччина;
• Андрій Шестаков — отаман Фінляндського юрту;
• Марк (Марек) Василенко — отаман Союзу казаків у Польщі.

Десятки імен інших казаків по всій Європі є у відкритому доступі в різноманітних звітах з їхніх заходів і зустрічей, і потребують окремої систематизації та ідентифікації.

пропаганда Європа русскій мір казакі