Бій під Крутами 100 років потому. 28 лютого 2022 року там розгромили росіян

2022-й, як 1918-й для росіян: "Наше бойове завдання – взяти Київ…”

"Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров'ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо". Михайло Муравйов, який командував більшовиками, сказав це на мітингу в Бахмачі у 1918 році. Те саме міг би повторити будь-який російський командир у 2022-му.

Невдовзі після проголошення незалежності Української народної республіки 300 студентів зупинили там 4-тисячну Червону армію: "Наші розвідчі стежі, вислані навколо, виявили, що в селах ворога немає, а на ст. Бахмач і Плиски до 3000 москалів, з них до 1500 матросів, які мають доброї конструкції панцирки, військом керує Муравйов".

Бій під Крутами дав час уряду УНР підписати 9 лютого Берестейський договір з країнами Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія). УНР визнали самостійною державою, а її армія здобула підтримку німецької та австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками.

Для УНР загиблі студенти одразу стали героями. 27-х із них росіяни взяли в полон і розстріляли.

Командувачем українських частин, які брали участь у бою під Крутами, був Аверкій Гончаренко – колишній капітан російської імператорської армії, нагороджений Георгіївським хрестом. Після війни він оселився на Галичині. У Другій світовій воював у лавах Першої української дивізії Української національної армії (дивізія "СС Галичина"). Помер в еміграції у США в 1980 році.

Детальніше про бій під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 року, читайте тут. Про тих, хто вижив у тому бою, – ось тут.

2022-й. Новітня історія про бій під Крутами

— Ситуація майже ідентична. Але з різницею в 100 років, — підтверджує 52-річний Олег Бузун, голова Крутівської ТГ, історик за першою освітою. — Події – наче новий виток спіралі. Ці уроки треба вивчити й пам’ятати.

– У день вторгнення, 24 лютого зранку, ми провели виконком Крутівської громади. О 12:00 усі наші старости вже були в ніжинському військкоматі й отримали зброю, — згадує той день Бузун. — І одразу, хоч і в хаосі, але почали формувати місцеву тероборону. Прийшли близько 30 найактивніших чоловіків. Координував Микола Ворона з Крут. Я був у військкоматі й виконував військові розпорядження.

— У напрямку села Крути в перші дні повномасштабного вторгнення військових ЗСУ не було. З 25 лютого рух спротиву чинила наша тероборона, — окреслює ситуацію 37-річний Олександр Шевченко, полковник ЗСУ, заступник начальника управління ракетних військ і артилерії ОК "Північ". — Ішли колони ворожої 90-ї танкової дивізії центрального військового округу, 6-й танковий полк, командиром якого був полковник Захаров, він загинув пізніше під Броварами. Росіян було близько 3000 осіб. З нашого боку опір чинили до 400 осіб: ТРО, рух опору, місцеві жителі.

Коли генерал-майору Віктору Ніколюку, командувачу військ ОК "Північ", доповіли про рух ворожої техніки в тому напрямку, він подзвонив голові місцевої громади. Той дав теробороні команду діяти.

– 25 і 26 лютого дорогою, поруч з меморіалом пам’яті Героїв Крут, сунули російські війська, – розповідає голова Крутівської ОТГ. – Понад 700 одиниць важкої техніки. Через кілька днів місцеві жінки вже почали розрізняти танки, БТРи, САУ. У колоні 500 одиниць танків Т-72 точно було. Тентовані КамАЗи з солдатами. Легковики, схожі на джипи. Бензовози, польові кухні. Їх навіть не рахували.

Затримали росіян на три доби

Звернути на Крути російську армію спонукав підрив батуринського мосту через річку Сейм на їхньому шляху до Києва. Росіяни не мали можливості переправитися, а тому пішли в обхід, через Конотоп (Сумська область) у бік Бахмача й через залізницю, через Плиски, Хороше Озеро та Крути.

– І тут сказала своє слово наша тероборона, – гордо каже голова Крутівської громади. Додає, що тероборонці затримали просування російської колони на три дні. Біля залізничної станції Крути вони вирубали майже всю лісосмугу завдовжки 200 м і створили завал на дорозі.

— О третій дня почали валити, — описує 25 лютого Володимир Хілько, інспектор з питань доброустрою територій населених пунктів Крутівської ТГ. — Назбирали бензопил. Від села до лісопосадки – десь 1 км. Їхали хто велосипедами, хто машинами, хто мотоциклами. Нас з півсотні було: і тероборонці, й просто місцеві жителі. Спилювали всі дерева, завалювали дорогу. Бензопили гули години дві точно. Три доби потім росіяни не могли там проїхати.

Спостерігали й доповідали в тероборону

Ворожа техніка стала перед знаком села Пам’ятне, за кілька кілометрів на північний захід від Крут. В’ячеслав Колотило, охоронець меморіального комплексу пам’яті Героїв Крут, живе в селі Пам’ятне, його будинок майже під тією дорогою, де три доби стояли росіяни. Під час окупації він і далі ходив на роботу, хоча музей був зачинений. Залізнична станція теж не працювала, поїзди не ходили.

— Вийшов на чергування, дивлюся – колона йде. Танки Т-72 і САУ. Повернули, переїхали через наш переїзд. Зупинилися за кілька десятків метрів від музею. Сиджу, дивлюся на них. Прапор України висить. Думаю, може, стріляти будуть. Постояли хвилин чотири, розвернулись і посунули в інший бік.

З його будинку добре проглядалася дорога, під його парканом росіяни поставили свою САУ. В’ячеслав з дружиною рахували техніку, спостерігали за її рухом з вікна, доповідали тероборонцям про ситуацію, а ті передавали далі військовим.

Їдемо до тієї лісосмуги майже через рік, коли вона вже потроху заростає новими деревами. Зі старих такі колоди лежать – не обхопиш. Російські танки й САУ стояли неподалік, на дорозі, на городах у селян. Якась частина техніки попрямувала на сусіднє село Хороше Озеро за 7-8 км від Крут. Воно було в окупації п’ять днів – дехто з тамтешніх селян обурювався: мовляв, у Крутах дорогу танкам перекрили, то вони в їхньому селі зупинилися. Але іншого виходу не було. Місцеві жителі повтікали: хтось переїхав у село Печі, хтось – у бік Ніжина.

Селяни досі переповідають історії про російську окупацію, вони вже звичні: росіяни грабували магазини й селян, знищували їхнє майно, тулили військову техніку на городах і під хатами, розстріляли вежу мобільного зв'язку.

“Пустили пушку, що ЗСУ сидять у лісопосадці”

25 лютого, перекривши дорогу колодами, крутяни взялися за “ІПСО”:

— Язики в нас довгі, пустили пушку, що ЗСУ сидять по всій лісопосадці в повній бойовій готовності й уже на них чекають, – сміється голова громади. – Вони почали ту посадку обстрілювати. А там нікого. Наступного дня притягнули здоровенний броньований механізм "БАТ" – тягач з ковшем, щоб завали розчищати. Звільняли чомусь тільки зустрічну смугу руху. Ліворуч. Правий бік дороги не чіпали.
Ще кілька місяців потім той "БАТ" стояв посеред мосту, як їхати на село Талалаївку Ніжинської громади – росіяни кинули, коли тікали.

Вони почали ту посадку обстрілювати. А там нікого

На четверту добу, 28 лютого, окупанти таки зібралися рушити розчищеною дорогою далі – на Ніжин. Селяни згадують, як о шостій ранку разом завелась і загуркотіла на все село їхня техніка.

На виїзді з села колону “зустріли" перші залпи українських "Ураганів" – військові встигли зайняти й підготувати позиції за 15 км звідти, в Ніжині.

— Наша артилерія почала бити по них якраз на виїзді з Крут, — додає Бузун. Поки росіяни розбирали завали, українські військові виграли час, підготувалися, зайняли зручні позиції, – підтверджує слова голови громади полковник Шевченко з ОК “Північ”. – А коли російські танки рушили в напрямку Києва, їх накривали наші "Урагани". На тій ділянці працював перший дивізіон 27-ї реактивної бригади, що підпорядковується Сухопутним військам.

— Гатили їх добре. У мене тоді кухвайка на пуговицях була, аж розщібнулася від вибухової хвилі, — сміється Хілько. — Танки їздили, як на шосе. Дорогу вибили повністю. Я жартую, що підготували її до великого будівництва. Асфальт і зрізати не треба, від нього нічого не лишилося. Остаточно угрупування росіян, що наступало в цьому напрямку, розбили вже на Київщині.

"Під час ведення бойових дій у Броварському районі Київської області зазнала значних втрат в особовому складі й техніці батальйонно-тактична група (БТГр) 6-го танкового полку (Чебаркуль) 90-ї танкової дивізії Центрального військового округу, – дає офіційне зведення полковник Шевченко. – Зокрема ліквідовано командира полку полковника А.Захарова. В результаті значних втрат БТГр 6 разом з БТГр 239 були змушені відступити та перейти до оборони".

Голова громади спростовує чутки, нібито росіяни знищили меморіал пам’яті Героїв Крут, які поповзли тоді селом. Але вони дійсно до нього під’їжджали. Дехто стверджує, що навіть фотографувалися поряд.

– Думаю, ті лопухи крутівську історію не знали, – додає Бузун. – Якби знали, що за меморіал, живим його не залишили б (так і сказав – живим – авт.).

Ще з торішніх подій селянам запам’яталися російські КамАЗи, забиті тілами окупантів після боїв. Розповідають, що з кузовів стирчали руки й ноги. Очільник громади каже: “Чоловік 200 було точно”. І додає, що це помста росіянам за героїв Крут.

“Герої Крут боролися – і це зерно проросло”

— Чи не даремною була жертовність під Крутами тоді, у 1918-му? – розмірковує Олег Бузун. – Особливо московська історіографія старалася применшити, “затушувати” ті події. Були сумніви. Але це не була поразка. Ні тоді, ні тепер. Це було протистояння сили волі й духу. Герої Крут боролися. І це зерно проросло. Зараз ми дали відсіч. Бо розуміємо, де ми, хто та на якій землі виросли. Дуже часто історія бою виривається з контексту. Був бій і жертовність, а що далі? Але ж не треба забувати, що в 1917 році теж була революція. Чекаємо на нову революцію в Росії, щоб вони нарешті зайнялися своїми проблемами. Так і буде. Я історик. Я знаю, що всі імперії руйнуються.

битва за київ бої чернігівщина крути