Канада – не Європа. Що варто знати українцям, які шукають прихисток у цій країні

Чим приваблює Канада

За минулий рік до Канади в’їхало вже понад 130 тис. громадян України. Це, безумовно, найбільший потік за всю історію – навіть після Другої світової війни кількість переселенців була вчетверо меншою (детальний аналіз хвиль української еміграції до Канади можна прочитати тут). Якщо перші з них їхали без жодної певної надії, то вже в березні 2022 року запрацювала канадська програма спрощених віз для вимушених переселенців CUAET, було створено федеральну та провінційну програми для їх підтримки. А також – що особливо важливо – з’явилися численні групи волонтерів, які збирали для них речі, кошти й інформацію: де можна зняти житло (або де є люди, готові надати притулок бодай на кілька днів), якими послугами можна скористатися на місці тощо.

До того ж Канада приваблює тим, що в країні розмовляють англійською, яку більшість вчила у школі, тоді як у Європі – безліч різних мов.

Автор цих рядків сам брав участь у волонтерській групі в Оттаві та створив кілька статей для сайту "Українська Оттава", а згодом почав вести віртуальні уроки у місцевій україномовній школі (такі школи є в багатьох містах Канади – не як автономна мережа, а під патронатом міських шкільних управлінь, school boards).

За минулий рік наша громада в Канаді накопичила певний досвід. Зокрема й щодо деяких помилок, неправильних очікувань від країни, що призводили до проблем на новому місці.

Найчастіша помилка пов’язана з тим, що новоприбулі (або люди, які лише планують переїзд) обізнані з ситуацією своїх українських друзів або знайомих у Європі чи навіть самі жили в Європі та думають, що в Канаді буде "приблизно так само".

Коли переселенець у Європі змушений працювати не за кваліфікацією та освітою, виникає думка, що проблема в мові: якби мене могли швидко зрозуміти, тоді я зробив би кар’єру. Так на думку спадають Канада та США, бо багато з нас вивчали в школі англійську, а не польську, словацьку, угорську тощо.

Для когось, можливо, це банально, але частина "наших" досі сприймає всі країни, які приймають українців, як один "колективний захід". Насправді навіть країни Європи подекуди відрізняються одна від одної досить істотно. А між Європою, Британією та Північною Америкою відмінностей ще більше.

І хоча канадський ландшафт і вулиці канадських міст зовні важко відрізнити від американських, Канада має деякі істотні відмінності від США (а тим паче від Європи). Як мешканець Канади я спробую назвати нижче основні місцеві особливості та сподіваюся, що комусь ця інформація може виявитися корисною й застерегти від хибних рішень. Спершу коротко перелічу основні моменти, а далі перейду до деталей.

• Переселенці в Канаду за юридичним статусом – не «біженці», а «тривалі візитери з правом працевлаштування».
• Канада – не «соціальна держава» (хоча й може видаватися такою порівняно зі США). Деякі сервіси, широко доступні в Європі або в Україні, тут треба ще пошукати, і вони не завжди безплатні.
• Оренда житла коштує досить дорого.
• Транспортна інфраструктура розрахована на тих, хто має автомобіль. Часто між двома населеними пунктами, які близько розташовані на карті, взагалі немає жодного громадського транспорту (автобусів, потягів тощо). Без автомобіля можна вижити певний час, якщо ваше житло та місце роботи розташовані в одному (зазвичай великому) місті.
• Працевлаштування має специфіку, досить відмінну від України – й процес, і власне розташування місць, де можна працювати.
• Дитячі садочки в Канаді – не базова потреба, а розкіш; виняток – провінція Квебек, де натомість обов’язково знадобиться знання французької мови.
• Медицина – не профілактична, до спеціалістів потрапити важко.
• Переселенці похилого віку можуть сподіватися лише на родичів, які добре заробляють; навіть для канадців пенсія – це лише невеликий критичний запас, а не те, на що живуть.

А тепер – детальніше за кожним пунктом.

Перша й головна відмінність: статус українців, які приїжджають до Європи та Канади. У Європі багато країн надають українцям статус біженця чи тимчасового мешканця з правом продовження. Відмінність полягає в тому, що біженцем вважають людину, якій нікуди повертатися. Біженці мають право сподіватися на низку соціальних програм і навіть якийсь, хай і низької якості, притулок. Водночас біженці також певним чином обмежені в переміщенні, бо інакше в органів соціального захисту виникне питання: а ти справді біженець?

Канада відкрила для українців програму CUAET, за якою їм надають гостьову візу строком на три роки з правом продовження та отримання права на роботу, а також з одноразовою фінансовою допомогою (детальніше див. посилання у кінці статті).

Ця програма також дозволяє дітям до 18 років вступити до школи, а решті, за бажання, – вступити до канадських коледжів і вузів.

Федеральні та провінційні уряди надають українцям низку пільг, які зазвичай недоступні решті "просто візитерів". Серед цих пільг однією з найсуттєвіших є право на провінційне медичне страхування, що економить чимало грошей (звичайний візитер був би змушеним купувати приватну медичну страховку).

Тобто зауважимо ще раз: це програма не для біженців у точному юридичному сенсі цього слова (і через це, наприклад, вона досить незручна для людей похилого віку, якщо родичі не готові взяти їх на повне утримання). Канадська програма для українців розрахована на те, що людина приїде й одразу почне активно шукати роботу (і незабаром зможе самостійно оплачувати собі їжу та оренду житла). Є також допомога у придбанні авіаквитків до Канади – але це разова допомога, на яку потрібно заздалегідь записуватися. Також люди, які приїздять до Канади, отримують разову фінансову допомогу (але її розмір на дорослого становить приблизно 1,5 місячної орендної платні за житло в більшості великих міст Канади).

Окрім CUAET, є й інші програми. Але тут треба бути обережним. Як зауважив імміграційний консультант Олег Шиндлер, який був одним з перших читачів моєї статті:

“Дуже багато нечесних ділків схиляє до "халяви" через гуманітарну програму. Я разом з колегами консультантами з нашої волонтерської спільноти написав відкритого листа з детальним аргументами, чому не треба подаватися на “гуманітарну програму”. А що буде далі з CUAET – наразі немає жодної офіційної інформації. Програма діє до 31 березня 2023 року. Всі подані раніше заяви буде розглянуто за старими правилами. Далі можливі зміни. Неофіційно кажуть, що програму продовжать. Проте повернуть оплату державних послуг.”

Він також зазначив, що “CUAET відрізняється від звичайної “візитерської” візи. Українцям надають дозвіл на роботу на 3 роки, а “візітерська” віза – зазвичай на 10 або до кінця терміну дії паспорта (що наступить раніше). Продовження дозволів на роботу можливе, але вже в рамках звичайних можливостей для іноземців: закритий дозвіл на роботу при підтримці роботодавців (LMIA) або в рамках подачі на постійне проживання (можливість отримати лист підтримки для дозволу на роботу від провінцій, після номінації або дозвіл на роботу до кінця розгляду справи на імміграцію від федерального уряду – bridging open work permit)”.

Щоб зрозуміти ключові відмінності між Канадою та Європою, треба згадати, що кілька століть поспіль до Північної Америки їхали саме ті, хто не хотів, щоб там було, як у Європі або “в старому краю”. Тому на новому місці переселенці намагалися не повторювати ту частину європейського досвіду, яку вони сприймали як обтяжливий або небезпечний для себе. Так, у Канаді (як і в США) немає аристократії, вільна конкуренція між релігійними конфесіями де-факто існувала вже з ХІХ століття (хоча і з певними складнощами), а бюрократія – не така дошкульна, як, наприклад, у Німеччині.

До того ж влада в Канаді – не така централізована, як у будь-якій країні Європи, і багато речей вирішують провінційні, а не федеральний уряд. Тож у певних випадках, якщо в одній провінції жити не сподобалося (податки, клімат, мова тощо), можна "емігрувати" в іншу. Переїзд ніяк не вплине на ваш статус іммігранта або громадянина Канади; але можуть змінитися деякі умови проживання, ба навіть основна мова спілкування з офіційними посадовцями, бо в Канаді є одна цілком франкомовна провінція – Квебек, і одна двомовна – Новий Брансвік.

Але водночас дуже багато речей, які в Європі вважають обов'язком держави або які держава оплачує повністю чи частково – в Канаді потрібно оплачувати зі своєї кишені. А деякі звичні для європейця явища важко знайти навіть за гроші.

У Європі є досить багато соціальних програм, але вони виникли не на порожньому місці. Першим запроваджувати ці програми став не хто інший, як Наполеон Бонапарт, і не через доброту, а тому, що революція призвела до занепаду мережу церковної благодійності у Франції, а також тому, що треба було стимулювати чимось сім’ї армійських рекрутів (бо який сенс іти служити, якщо сім’я залишиться без годувальника). Система європейських соціальних програм побудована, можна сказати, на крові багатьох воєн, революцій і релігійних конфліктів. Було дуже багато ситуацій, коли людина "не належала собі", держава вимагала від неї певної мобілізації зусиль – що доводилося якось компенсувати соціальною допомогою.

У Канаді нічого такого не було, держава взагалі мало втручалася у приватне життя. Тобто з одного боку, бюрократія не була такою обтяжливою, а з іншого — "за замовчуванням" людина мала розвʼязувати свої потреби сама (ну може, певною мірою за допомогою громади), а не звертатися до держави. Канадські соціальні програми виникли завдяки профсоюзам, а не загальній мобілізації, тому вони накладають на державу менше обов’язків, порівняно з Європою або тим паче з Україною.

Слабке втручання держави компенсується тим, що в Канаді багато чого роблять на рівні громад – етнічно-релігійних, громад жителів певних районів, громад батьків дітей, що відвідують певні школи, тощо. Українські громади є в кожному великому місті Канади (а також у деяких маленьких), і якщо місто вас приваблює для можливого переселення – є сенс спочатку сконтактувати з громадою (див. посилання у кінці статті).

Житло

Є місцеві групи, які допомагають шукати житло на перший час. На початку війни багато канадців зголосилися розмістити в себе новоприбулих на один, два, три тижні, іноді на місяць. Але я помітив, що вже до кінця літа 2022 року ситуація з житлом стала скрутною; хто міг, той дав притулок, а люди й далі прибували.

Першим шоком для декого була вартість оренди житла. Для "пересічної родини" у великому місті Канади вона становить близько 2000 доларів на місяць, а "чемпіонами Канади" щодо вартості оренди є мегаполіси Торонто й Ванкувер – там за 2000 можна знайти хіба кімнату для неодруженого.

Коли винаймаєте житло в Канаді, на вас чекає ще один шок – у Канаді дуже мало житла, розрахованого на "середній бюджет". До нижньої цінової категорії належать багатоповерхові будинки, але їх небагато, істотно менше, ніж у Європі й тим паче в Україні. Більшість будівель – одно-двоповерхові, окремі або в кондомініумах, а скільки коштує зняти такий будиночок – дивіться самі на сайтах з оренди житла. Канада ніколи не страждала від перенаселення, як Європа, тому канадські міста будують ушир, а не ущільнюють. З погляду канадських будівельних компаній, навіщо будувати дешеве житло, якщо в більшості канадців є іпотека й вони можуть купити будиночок у кредит? (Але скажіть це людині, яка приїхала з мінімумом грошей і не може зняти доступне житло, бо його вже розхапали.)

І ще важливий момент: міста в Канаді забудовані не щільно, як в Україні, вони розтягнені на велику площу. Причина: багатоповерхівки концентруються лише в центрі (downtown), і часто це аж ніяк не найкраще житло. Більшість живе в одно-двохповерхівках.

Звідси витікає ще одна проблема – транспорт.

Загалом, навіть у канадському місті дуже незручно жити до того, як ви зберетеся придбати або орендувати власний автомобіль. Не те щоб неможливо – я ж якось жив перший рік – але у вас буде істотно менше вільного часу та можливостей. Це в Україні крамниці розташовані досить щільно – в Канаді не так, торговельні квартали навмисно відокремлені й віддалені від житлових, щоб в останніх не було галасу; тому до найближчого харчового супермаркету часто доводиться їхати за кілька кілометрів від домівки.

Ще складніше з міжміським транспортом.

Дехто з новоприбулих припустився такої помилки. Через сайти волонтерів вони сконтактували з канадськими сім’ями, які були готові розмістити їх у себе в якомусь невеликому містечку. "Ну гаразд", думали потенційні емігранти, "ми поживемо в тому невеликому містечку, можливо, згодом знайдемо там собі житло – воно ж там дешевше, ніж у мегаполісі. А в мегаполіс будемо їздити, щоб працювати". Добре, якщо на цьому етапі вони залізли на Гугл-мапи і спробували спланувати поїздки до потенційного місця праці – та із здивуванням з’ясували, що до великого міста, лише за 30-40 км від їхнього житла, транспорту немає жодного! А дехто не з’ясував, і людям довелося вже звертатися за допомогою у волонтерів через тиждень-два проживання на новому місці.

Типовий приклад – людина пише у фейсбук-групі: “Добридень, сусіди! Нас тимчасово розмістили в пансіонаті неподалік від міста …, але звідти – 7 км (на Гугл-мапах) до найближчої автобусної зупинки. Чи зможе хтось допомогти та підвозити мене вранці в місто на роботу, а ввечері – назад, доки я знайду постійне житло?” І добре якщо за 7 км – а якщо за 50 км? 100 км? 150 км? Траплялися, на жаль, і такі випадки.

Канадські міжміські потяги (мережа VIA Rail) – транспорт досить дорогий і повільний, до того ж він обслуговує лише вузьку смугу вздовж південного кордону. Можна сказати, предмет розкоші, дешевший хіба за літак. Якийсь аналог приміських електричок (GO Transit) є лише між Торонто та найближчими містами. Міжміські автобуси теж обслуговують не так щоб багато напрямків, і знов-таки лише між досить великими населеними пунктами. У більшість маленьких (і не зовсім маленьких) населених пунктів без машини дістатися не можна взагалі. Ніяк.

В останні роки в Канаді з’явилися аналоги відомого українцям сервісу "Блаблакар": Poparide, Carpoolworld, Rideshare, Kijiji Rideshare та інші. Але тут дуже залежить, звідки й куди ви їдете. Якщо у велике місто – то варіанти завжди знайдуться, навіть із зручним розкладом, а в маленьке містечко може не бути жодного варіанту кілька днів поспіль.

Той, хто вже пожив у Польщі або Німеччині, спитає: чому? Чому в Канаді, такій розвиненій і багатій країні, немає такої розгалуженої та дешевої мережі міжміського транспорту, зокрема залізничного, як у Європі? Причина та сама, що й із соціальними послугами: бо не було великої війни й не було потреби швидко перекидати з місця на місце величезні маси людей. А за своїми потребами на власних машинах канадці їздять досить часто, і мережа шосейних доріг тут розгалужена, величезна й зазвичай її добре доглядають навіть узимку.

Утім, щороку багато канадців переїжджають на нові місця заради нової роботи. Якщо треба переїхати та перевезти речі — це можна зробити відносно легко та безболісно завдяки сервісам на кшталт U-Haul, хоча, звісно, це теж недешево, станом на 2022 рік — приблизно 500 канадських доларів (8—15 тис. грн) за переїзд в межах одного міста або істотно більше — якщо в інше місто.

Багато хто починає шукати роботу в Канаді заздалегідь, до переїзду: придивляється до вакансій на канадських сайтах, розсилає резюме, на які далеко не завжди відповідають, хоча певний шанс є.

Одразу треба зауважити, що в певні професії переселенець потрапити не зможе – принаймні з тими дипломами, які він (вона) привезе з України. Це передусім лікарі та юристи – для роботи за цими фахами доведеться брати канадську освіту майже з самого початку. Заробітки в них досить високі, й професійні асоціації міцно захищають своїх членів від демпінгу з боку прибульців з-за кордону; якісь послаблення можливі хіба для колег з англомовних країн.

Наступний рівень за складністю працевлаштування займають державна й муніципальна служба (будь-яка). Окрім певних сертифікатів, тут потрібні довгі перевірки на рівень секретності (тобто якщо ви не працювали в Канаді принаймні 5 років, а для певних посад і 10 років, то можете навіть не подаватися).

Також важко влаштуватися шкільним педагогом, бо це добре оплачувана професія, і конкуренція за неї вкрай висока. Відповідна освіта та місцеві сертифікати розвʼязують проблему лише частково: у вас у кращому разі є шанс потрапити в лист "запасних", і вас іноді можуть запрошувати на заміну (у незручні години, які можуть не збігатися з вашим основним місцем роботи) – аж поки, може, років за 5—10, вирішать, що вам можна дати постійне місце.

Філологи (мої колеги за фахом) – окрема печаль. Навіть якщо у вас диплом з однією з двох офіційних мов Канади, англійською або французькою (чи обома), цього на початку вистачить лише на одноразові замовлення від бюро перекладів. Я сам зараз працюю у дві зміни: вранці — викладаю мови або перекладаю в суді, після обіду — працюю в IT-компанії.

Для багатьох інших спеціальностей знайти роботу хоча й можливо, але на ваші резюме можуть досить довго не відповідати або казати, що вам не вистачає "канадського досвіду", якого не зрозуміло як можна набути – для цього ж треба спочатку знайти першу роботу!

Проблеми (та потенційне розвʼязання) можна підсумувати так:

• Процедури в багатьох канадських компаніях істотно відрізняються від закордонних. Тому, навіть якщо в дипломі та резюме у людини стоїть потрібний фах – цього надто мало; люди хочуть пересвідчитися, що не доведеться витрачати тривалий час, пояснюючи елементарні для місцевих речі. Зазвичай це вирішується тим, що людина, витративши певний час, починає-таки вживати в резюме певні фрази та терміни, які принаймні на перший погляд свідчать про ознайомлення з місцевою специфікою.
  
• Контракт у Канаді – досить серйозно; якщо у вас уже є контракт, то звільнити вас важко. Тому ваше резюме розглядатимуть довго й рішення можуть ухвалити впродовж місяця-двох. А коли таки ухвалять, робота може розпочатися ще через місяць, а не негайно. А куди їм поспішати? Негайно можуть узяти лише на мінімальну зарплатню в крамницю чи кафе.
  
• Типова помилка – написати якомога ширше резюме. Це в Україні, з кадровим голодом, з руками відривають "спеціалістів широкого профілю". В Канаді "широкий профіль" означає, що з вами краще не мати справ. Якщо ви подаєтеся на конкретну посаду, краще, мабуть, викинути з резюме те, що їй не відповідає, але на тому, що відповідає, зосередитися максимально та додати деталей.

Також багато залежить від того, яку саме роботу ви шукаєте. Якщо в індустрії, тут на вас чекає ще один сюрприз. В Україні багато великих підприємств розташовано у великих містах. У Канаді інакше – заводи зазвичай віддалені від міст. Тобто вам треба або селитися поряд з заводом, або їздити до нього з міста машиною на досить далеку відстань. Якщо у вас поки що немає грошей, щоб придбати авто, можу порекомендувати як приклад розглянути варіанти в містах Гамільтон, Гуелф, Кембридж – там заводи розташовані поряд з містами (не маленькими – там є й театри, й університети), і робочі місця там є (принаймні коли я писав статтю, людей з України там активно шукали). Якщо хочете працювати в айті – розгляньте Оттаву (точніше, її західний район Канату), Монреаль, Кітченер-Уотерлу тощо.

У будь-якому разі, перш ніж обрати місто, треба дуже уважно придивитися, яка саме робота там є. Бо, приміром, Оттаву багато хто любить з погляду комфорту й рівня послуг, та й україномовна громада там велика і привітна; але з пошуком роботи, якщо ви не айтішник, є своя непроста специфіка (а заводів там точно нема).

Згадаємо, що Канада – не соціальна держава. Це ви відчуєте, якщо маєте дітей віком до 4 років.

На франкомовну провінцію Квебек багато хто скаржиться за високі податки та бюрократію, але є й одна перевага – там легко з маленькими дітьми, бо можна знайти більш-менш доступні дитячі садки.

Зовсім інакше – в англомовних провінціях. Дитячі садочки або дуже дорогі, або їх може взагалі не бути в певних районах.

Починаючи з 4 років, дитину можна віддати у школу в "дошкільний клас". Але зачекайте радіти – коли заняття закінчуються, потрібно з'явитися до школи й забрати її хвилина в хвилину. Ви працюєте до 18 години? Але школа зачиняється о 15:00 й ніхто вашу дитину в школі не триматиме. "Групи продовженого дня" – явище вкрай рідкісне, і там, де вони доступні (за платню), в них теж записуються за півроку-рік.

Втім, якщо у вас діти шкільного віку – їм у канадських школах дуже сподобається, атмосфера там дуже дружня, а головне – школи всіляко протидіють булінгу та сприймають цю проблему серйозно, якщо трапляється такий інцидент – він може набути всеканадського розголосу.

Хоча тут є інша проблема: до 8 класу школа не дуже навантажує дитину. Якщо ви плануєте віддати дитину в університет, то всілякі додаткові заняття, гуртки, репетитори тощо – це вже за ваші гроші (і їх ще треба знайти, і коштуватимуть вони не так, як в Україні). Загалом у Канаді вважають, що обов’язок школи – лише надати необхідний мінімум знань, а університет – то вже розкіш, тому – за власні кошти батьків.

Канадські університети та коледжі – приблизно у 3—4 рази дешевші за американські; але це ціни для канадців, для іноземців вони вищі. Порівняйте з Європою, де навчання в університетах якщо не безплатне, то принаймні відносно недороге. Тому якщо, припустимо, у вас уже є статус у Європі, переїзд з Європи до Канади у студентському віці може виявитися невиправданим ризиком із великими фінансовими втратами.

Якщо на освіту не почати заощаджувати гроші заздалегідь, вона може просто з'їсти всю зарплатню. А ще далеко не кожний виш гарантує гуртожиток (а якщо й гарантує, за певну платню, то зазвичай лише на перший рік навчання). Підробляти під час навчання теоретично можна, але реально досить складно – завдань багато, часу на щось стороннє майже не залишається. Зазвичай канадці ще зі шкільного віку починають відкладати дитині на спеціальний заблокований рахунок RESP, який після закінчення школи можна використати лише на коледж або університет (але перевага в тому, що держава на нього доплачує певний відсоток).

Водночас низка канадських вишів відкрила стипендіальні програми для українських студентів. Їх варто пошукати в інтернеті за ключовими словами, наприклад “scholarship (bursary) for Ukrainians + назва конкретного університету або коледжа”. Наприклад, за цим посиланням Михайло Дорошенко з м. Кітченер повідомляє про стипендіальні програми в регіоні Кітченер-Уотерлу (але посилання застаріє вже за тиждень-два).

Медицина в Канаді (окрім зубів, косметичних і складних операцій) – “безплатна”, але провінційне страхування покриває лише базові потреби. Як тут кажуть, канадська медицина починає лікувати, тільки коли "сильно болить". Профілактичні огляди, з погляду місцевих лікарів, – це примха й забаганка; щоб отримати направлення на профілактичний огляд у спеціаліста (гінеколога, онколога тощо), іноді доводиться чекати кілька місяців.

Але найважче доводиться жителям франкомовної провінції Квебек: навіть зі справжнім болем, з'явившись до лікарні, людям доводиться чекати в коридорах прийому по пів дня.

Така ситуація має історичне пояснення. Ще пів століття тому Квебек був світовим чемпіоном за темпами зростання населення – наприклад, співачка Селін Діон була наймолодшою з 14 братів і сестер. І на відміну від сучасних бідних країн, майже 100% тих дітей доживали до дорослого віку. Але приблизно в середині ХХ століття землі, придатні до сільського господарства, закінчилися, народ почав переїжджати на роботу у великі міста, де простору було вже не так багато, а утримувати багатодітну сім’ю було нереально. Тому вже станом на 1980-ті роки розмір квебекських родин не відрізнявся від "загальноканадських". Але це означало, що відсоток старих до молоді істотно зріс – при тому, що медична інфраструктура була розрахована зовсім на іншу пропорцію. Терміново збільшувати кількість лікарень Квебек теж не поспішає, бо років за 20—30 ситуація має внормуватися; якщо зараз терміново набудувати лікарні та найняти нових лікарів, то потім що – викидати їх усіх на вулицю? Такою є ситуація для бюрократів, але людям від того не легше.

Зауважимо, що висока кількість лікарів в Україні (та й не дуже маленька в решті країн Європи) – теж один з наслідків Другої світової. Під час війни потреба в медичних послугах була надвисокою, а після війни теж скоротити їх кількість одразу було важко; до того ж доступна медицина знижувала соціальне напруження. Знов-таки, як і у випадку соціальних послуг та транспорту, Європа стала комфортнішою за Канаду та США ціною великих воєн.

Більшість канадців починають заощаджувати на старість принаймні років від 30—40. Бо пенсія в Канаді хоч і є, але це не те, на що можна жити – це критичний запас. Так само з соціальним житлом: воно є, але на нього великі й довгі черги. Якщо не хочете опинитися на вулиці, краще на нього взагалі не сподіватися.

Новоприбулі люди похилого віку, по суті, можуть сподіватися тільки на своїх родичів. Влада може надати медичну страховку, можливо, ще якісь пільги – але, мабуть, усе. Навіть на пенсію до набуття статусу постійного мешканця вони права не мають (а після отримання – лише на мінімальну пенсію, якої навіть на оплату житла не вистачить).

Усі названі проблеми люди таки долають. Просто краще знати про них заздалегідь, аніж розвʼязувати їх в авральному режимі, з чим не кожний впорається.

Але попри те, що Канада не така "соціальна", як Європа, у чомусь вона набагато краща. Тут легше вести власний бізнес – він не такий бюрократизований. Менша щільність населення означає і меншу конкуренцію, а також більше можливостей для кар’єри. В Європі зазвичай уже у віці 20—30 років можна передбачити свій кар’єрний горизонт; тоді й соціальні гарантії менше радують.

Канадська вища освіта також дуже якісна. До того ж поряд Сполучені штати. Якщо на рівень бакалавра дешевше навчитися в Канаді, то для магістерки й докторантури є багато грантів у Сполучених штатах (хоча і в Канаді є університети досить серйозного рівня). Взагалі, коли йдеться про вищу освіту, помилкою буде думати про рівень "університету взагалі", бо "взагалі" він може бути один, а от для конкретної спеціалізації, "школи" (так тут називаються факультети) – зовсім іншим.

За часи COVID вартість іпотеки в Канаді дуже зросла. Але якщо ви не стоїте на місці та кожні кілька років підвищуєте свій рівень зарплатні – заробити на власне житло в Канаді цілком можливо.

Тому якщо ви зважили всі ризики й усе одно бачите для себе більше переваг – ласкаво просимо в Канаду!

Початкова інформація для переселенців у Канаду

https://www.canada.ca/en/immigration-refugees-citizenship/news/2022/03/canada-ukraine-authorization-for-emergency-travel-en-ua.html

https://www.studyabroad.ua/cuaet/

https://mc.today/uk/blogs/ukrayintsi-v-kanadi-povna-instruktsiya-dlya-pereselentsiv/

Довідник для новоприбулих з України до Онтаріо за програмою CUAET. Конгрес Українців Канади – Онтаріо. Червень 2022.

Сайт "Українська Оттава", окрім інформації про власне Оттаву та громаду, пропонує детальні огляди (з посиланнями) за кожною важливою темою: житло, медицина, страхування тощо:

https://www.ukrainianottawa.com/

Аналогічний сайт у Торонто:

https://ukrtocommunity.ca/life

Шиндлер Олег. Чому гуманітарна програма не підходить більшості українців, які тікають від війни?

Фейсбук-групи в Канаді

Українці в Канаді:

https://www.facebook.com/groups/124412330910103

https://www.facebook.com/groups/1078893559627978

Тимчасове розміщення в Канаді:

https://www.facebook.com/groups/canadahostukrainians/

Також у кожному великому канадському місті є україномовні фейсбук-групи, де можна розпитати про місцеві особливості. Хто планує переїзд – може запитати про роботу, ціни на житло тощо; хто вже переїхав – про побутові послуги, школи, крамниці, ремонт автомобілів і т.п. Нижче лише декілька прикладів.

Вінніпег:

https://www.facebook.com/groups/winnipeg4ukrainians

Гамільтон:

https://www.facebook.com/groups/hamilton4ukrainians

Едмонтон:

https://www.facebook.com/groups/298340710371684

Кітченер-Уотерлу-Кембридж-Ґуелф:

https://www.facebook.com/groups/ukrainian.region.of.waterloo

Монреаль:

https://www.facebook.com/groups/ukrainiansinmontreal

Оттава-Ґатіно:

https://www.facebook.com/groups/407879039741158

Торонто:

https://www.facebook.com/groups/519401202138866

Волонтери

Деякі сайти з контактами волонтерських груп для вимушених переселенців – з пошуком по країнах і містах світу:

https://viyna.net/

https://www.ukrainenow.org/

Усе про евакуацію (включаючи розповіді про особистий досвід):

https://evacuation.city/

Корисний досвід для переселенців у Канаду:

Горбік Вікторія. "Без плану може й пощастити, але інакше доведеться просити води, їжі та притулку". Як приїхати до Канади та не облажатися: досвід айтішника з України.

Перші враження українок від життя в Канаді.

Лакінський Євген. Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді. — Київ : Нора-Друк, 2018. — 272 с.

Українські подкасти CHIN Radio: https://www.chinradio.com/podcasts-ottawa (у меню оберіть мову)

канада переселенці