Чому Європейська комісія поставила Україні одиницю за соціальну політику
На початку лютого Європейська комісія (Уряд ЄС) опублікувала свою оцінку здатності України адаптувати власне законодавство до норм Європейського Союзу. Соціальна політика й зайнятість там оцінена на одиницю, тобто це один із найнижчих показників з багатьох напрямів, де Україна має запровадити європейські норми. Ідеться не про гроші, а про організацію роботи.
ТЕКСТИ поспілкувалися з ексміністром соціальної політики Павлом Розенком, який розповів, чому нас так оцінюють і як у нас скасовують здійснені реформи. Далі — пряма мова Розенка.
Геть від ЄС!
Комісія поставила Україні один бал не через рівень соціальних стандартів, як-от низькі розміри пенсій чи соціальних виплат, а саме через напрям реформ у системі соціальної політики України. Він спрямований в абсолютно зворотний бік від ЄС.
Останні зміни у соцполітиці спрямовані в абсолютно зворотній бік від ЄС
Візьмемо нові функції Пенсійного фонду, з 1 грудня 2022 року він призначатиме субсидії, певні види соціальної допомоги та пільги. Нагадую, що Пенсійний фонд ‒ це по суті страхова організація, але їй навісили не страхові функції, які мають займатись органи виконавчої влади.
Хаос субсидій
Призначення пенсій і оформлення субсидій — це дві різні сфери діяльності, не можна передавати ці функції страховій організації, а саме такою і є Пенсійний фонд.
Раніше субсидії без проблем призначали управління соціального захисту адміністрацій або територіальних громад. А місцевих регіональних управлінь пенсійного фонду значно менше, ніж органів місцевої влади й територіальних громад, які мали можливість збирати документи та оформлювати субсидії. Тобто суттєво скоротилася кількість місць, де можна людині призначити субсидії.
Є проблема також з підготовкою кадрів. Працівники пенсійного фонду ніколи не оформлювали субсидії, не знають, що з ними робити і як працювати з людьми в цій сфері.
До того ж у Пенсійного фонду немає програмного забезпечення й достатньої кількості робочих місць та комп’ютерів, щоб почати працювати з субсидіями. Усе це було сконцентровано в управліннях соціального захисту.
Такі “реформи” погіршили можливість для простої людини оформити ці соцвиплати та створили додаткове навантаження на працівників пенсійного фонду.
Працівники управлінь соцзахисту й Пенсійного фонду пишуть мені, що оформлення субсидій зараз через це перетворилась на хаос.
Нестрахові функції страхового фонду
Те, що Пенсійний фонд тепер призначатиме субсидії, повністю суперечить логіці проголошеної євроінтеграції.
В ЄС і в нас донедавна система працювала так.
Перша складова: соціальне страхування. Люди сплачують обов'язкові внески із зарплати у страховий фонд і отримують виплати в разі настання страхового випадку. І Пенсійний фонд України, і Фонд обов’язкового загальнодержавного соціального страхування — це, по суті, страхові організації.
Коли настає страховий випадок, як-от вихід на пенсію, безробіття, каліцтво на роботі, інвалідність, вагітність, лікарняний, страхова компанія (в нашому випадку Пенсійний фонд України і Фонд обов’язкового загальнодержавного соціального страхування) виплачує людині певну суму коштів (пенсії, допомога по безробіттю, оплачувані лікарняні тощо), залежно від внесків людини, її робочого стажу тощо.
Друга складова: соціальне забезпечення. Воно працює інакше — держава бере на себе гарантії забезпечувати певні категорії населення соціальними виплатами, послугами, допомогою із державного бюджету. Наприклад, нараховують субсидії на оплату комунальних послуг.
Оскільки соціальне страхування й забезпечення мають різні джерела фінансування, то й організації, які їх надають, мають бути розділеними.
Коли я був міністром, ми поступово ці функції й розділили. Поділили бюджет Пенсійного фонду на страхову й нестрахову частини. Ось цю нестрахову частину виплат, якими раніше займався Пенсійний фонд, ми передали управлінням соціального захисту. Так ми очистили Пенсійний фонд від непритаманних йому нестрахових виплат.
Реформу не було остаточно реалізовано. Пенсійний фонд, наприклад, і далі займався виплатами підвищених пенсій для держслужбовців, науковців, людей з інвалідністю, які фінансуються з бюджету.
Десь місяць тому я брав участь у круглому столі, який проводила Рада Європи, там були експерти ЄС і представники українського міністерства соціальної політики. Ми розглядали зокрема питання необхідності розробити й запровадити в Україні соціальний кодекс.
І ось європейські експерти пропонували Україні довести почату реформу до кінця й забрати в Пенсійного фонду всі нестрахові функції. І українське експертне середовище повністю підтримало цей підхід.
Але попри рекомендацію розділяти ці функції, я бачу, що міністерство знову змішує їх в одну купу.
Маленька пенсія
У 2017 році було ухвалено перший етап пенсійної реформи, який передбачав наведення порядку в солідарній частині (українці, які працюють, сплачують внески до Пенсійного фонду, і з цих коштів виплачують пенсії тим, хто вже досяг пенсійного віку — ред.). Тоді також здійснили перерахунок пенсій. Це був лише перший етап, але в Україні досі не впроваджено систему обов’язкових пенсійних накопичень (коли людина чи роботодавець щомісяця вносить на “персональний” рахунок у Пенсійний фонд кошти й може користуватися ними, коли виходить на пенсію — ред.).
Пояснення: Демографічна криза в Україні, що виникла наприкінці XX століття, суттєво поглиблює проблеми нашої пенсійної системи, що спирається на солідарні виплати.
Через старіння населення кількість людей пенсійного віку збільшуються. А через зниження рівня народжуваності кількість нових людей, які виходять на ринок праці, стає меншою. Відповідно зменшується кількість людей, які зі своєї зарплати фактично виплачують пенсію людям старшого віку.
Війна лише поглиблює ці проблеми. Молоді люди зараз воюють на фронті й, на жаль, гинуть та отримують поранення, через які можуть стати непрацездатними. Жертвами війни також стає багато цивільних. Багато дітей і молодих мамів також вимушені покидати свої домівки та переселятися в інші країни. А люди старшого віку іноді не хочуть чи не можуть покидати свою домівку, тож частіше залишаються в Україні.
Війна також знижує рівень народжуваності, адже люди під час конфліктів через невизначеність у майбутньому та складні умови життя під час війни вирішують відкладати народження дітей.
Вікова структура населення станом на 2023 рік. Мала кількість молоді виллється у проблеми з наповненням Пенсійного фонду при солідарній системі. Дані звідси
У президентській програмі Зеленського була ідея запровадити накопичувальну пенсійну систему. Але поки що немає законопроєкту чи публічного обговорення створення цієї системи.
Поки незрозуміло, який напрям розвитку пенсійної системи обрала влада. Але через проблеми з демографією залишати все, як є, не можна. Якщо так зробити, то через 10—15 років люди, які виходитимуть на пенсію, отримуватимуть її дуже близьку до мінімальної. І коефіцієнт заміщення (співвідношення розміру пенсії до розміру зарплати, яку працівник отримував до виходу на пенсію — ред.) знижуватиметься.
Загалом візія пенсійної реформи така: солідарна система має існувати, але вона має покривати лише 65—70% пенсії. 25—30% має покривати система обов’язкових накопичень, а ще 5% — самостійні недержавні відкладення.
Зараз в Україні, крім солідарної, існує система добровільних недержавних накопичень, коли людина сама відкладає собі на старість. Але цим не користуються всі громадяни. І якщо до пенсії з солідарних виплат не буде додано обов’язкову накопичувальну частину чи власні заощадження, то через 10—15 років на нас чекає ще масштабніша пенсійна криза.
Українці 40—45 років починають планувати своє майбутнє на 10—15 років наперед і задумуються, що вони отримуватимуть, коли вийдуть на пенсію. Коли вони не розуміють, що влада планує у цій сфері і як працюватиме пенсійна система, і бачать, в якій скруті живуть пенсіонери зараз, це може спонукати людей до трудової міграції.
Вони думають: поки я працюю, можливо, краще влитися в страхову систему однієї з сусідніх держав ЄС і отримувати більш гідну пенсію через 15—20 років.
Відтік людей
Інша проблема — питання трудового законодавства. Влада ухвалила низку законів щодо лібералізації трудового законодавства, в яких, на мій погляд, порушено баланс прав працівника й роботодавця.
Якщо пояснити примітивно, то роботодавець хоче, щоб працівник працював більше, а отримував менше. А працівник навпаки: хоче працювати менше й отримувати більше. І трудове законодавство допомагає знайти баланс між цими інтересами. А в новому законі в роботодавця, наприклад, з’явилося більше можливостей звільнити працівника.
Так, нові закони дають змогу роботодавцю не попереджати за два місяці свого працівника про звільнення. Роботодавцю тепер не треба морочити голову — готувати документи з чіткою аргументацією звільнення, попереджати працівника, виплачувати йому компенсацію. Нові закони побудовані в інтересах власників бізнесів, а не співробітників.
(Наприклад, останній законопроєкт №5371 пропонує роботодавцям та працівникам малого й середнього бізнесу самим за взаємною згодою регулювати норми праці, робочого часу та відпочинку, встановлювати розмір заробітної плати, надбавок, премій, і самим визначати порядок виникнення та припинення трудових відносин — ред.)
Європейський Союз вітає реформи з лібералізації бізнесу, але захист прав працівника — також
дуже важливий пріоритет. В європейських країнах роботодавці можуть користуватись кращими умовами праці.
Фактор скорочення прав працівника також відлякуватиме наших працівників, адже умови праці (не лише зарплати, а саме захищеність працівника і стабільність його роботи) у нас можуть бути гіршими, ніж у Європейському Союзі.
Значна частина жінок, у яких чоловіки не змогли виїхати, вже працюють, а їхні діти рік відвідують місцеві школи. Фактично вже почався процес такої лагідної асиміляції — вони розуміють, за якими правилами в цих країнах треба жити.
Зараз експерти говорять, що бажання об’єднатися з родиною стимулюватиме біженців повертатися додому. Але я побоююсь, що люди захочуть об'єднувати родини за кордоном.
