Чим живуть українські православні в Польщі?
Українська віротерпимість та унікальні особливості релігійної свідомості відчутно згладжують ризик гострих релігійних конфліктів усередині країни. Проте ці самі фактори грають злий жарт з українцями за кордоном і роблять їх вразливішими до потрапляння під вплив російської пропаганди. Сусідня з Україною та культурно близька Польща прийняла приблизно 1 млн українських біженців. Разом там мешкає близько 2,5 млн українців. Чимало з них відвідують храми та гуртуються навколо парафій Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ), яка раніше доволі активно підтримувала РПЦ. Ми дослідили зміст і тональність повідомлень в одній з найбільших польських православних онлайн-спільнот, щоб зрозуміти, наскільки православне середовище в цій країні просякнуто шкідливими проросійськими наративами.
Чому українці за кордоном ходять до (про)російських церков?
Українське суспільство відзначається доволі високою релігійністю. Близько двох третин населення країни визнають себе вірянами. Більшість серед них становлять православні, помітну роль також відіграють греко-католики та протестанти. Цікавим є те, що в Україні немає домінантної, «державної» церкви. Вагомий вплив у суспільстві мають щонайменше три різні християнські церкви: ПЦУ, УПЦ МП та УГКЦ. Така багатоконфесійність призвела до ще одного цікавого феномена – відсутності зв’язку між віросповіданням і національністю. Майже 80% громадян упевнені: щоб вважати себе українцем, не обов’язково належати до певної релігії чи церкви.
Висока релігійність штовхає людей за кордоном шукати хоча б якусь церковну громаду, байдуже, чи пов’язана вона з Росією, чи ні. Відвідуючи церкву, українці йдуть передусім «до Бога» й іноді виносять за дужки політичні дії та висловлювання певних її очільників. Це призвело до того, що ще до початку повномасштабного вторгнення Росії українці становили левову частку парафіян російських і проросійських православних церков в окремих країнах південної та східної Європи. Наразі нова хвиля біженців і переселенців ще більше посилює (про)російські церковні структури закордоном.
Вплив російського православ’я на ПАПЦ
Закордонний православний ландшафт доволі строкатий. За серця та уми українців борються чимало різних православних парафій. Багато хто з них засудив російський напад на Україну та/або допомагає українським біженцям.
Нюанс у тому, що попри формальне засудження війни чи допомогу українцям, більшість цих організацій усе одно й далі співпрацює з вищим духовенством РПЦ в Москві або з її дочірніми структурами (наприклад УПЦ МП). Тому в православних середовищах за кордоном можуть поширювати шкідливі російські наративи, фейки й дезінформацію. Характерним прикладом цього є багаторічна діяльність ПАПЦ.
ПАПЦ розпочала своє існування в 1920-х роках як об’єднавча церква для українців і білорусів, що мешкали на східних теренах тодішньої Польщі. Після Другої світової війни та встановлення в Польщі прорадянського режиму, ПАПЦ було фактично "перезасновано" й вона опинилась під п’ятою в Москви. Сучасна ПАПЦ відзначається майже цілковитою підтримкою ініціатив РПЦ на міжнародній арені, послідовно протидіє визнанню ПЦУ та водночас тісно співпрацює з УПЦ МП.
Джерела дезінформації у православній польській онлайн-спільноті
Ми дослідили понад 800 публікацій в одній з найбільших православних фейсбук-груп Польщі. Це закрита спільнота, що налічує понад 20 тис. учасників. Моніторинг публікацій відбувався впродовж січня-лютого 2023 року.
Спілкування в цій групі відбувається переважно польською мовою. Понад 66% публікацій було зроблено саме нею. Російська – друга за популярністю. Цією мовою зробили 21% публікацій. Українською мовою було написано лише 4% матеріалів групи. Решту публікацій було написано іншими мовами (сербською, грецькою, грузинською, англійською), або ж вони становили фотографії без підписів.
Більшість публікацій у групі нейтральні чи позитивні. Це привітання зі святами, новини про життя парафій, історичні й культурні розвідки про християнство чи життя святих тощо. Ми не зафіксували очевидної російської воєнної пропаганди в цій спільноті.
Суспільно важливі або політичні питання її члени обговорюють украй рідко, однак більшість публікацій на ці теми містять маніпуляції, фейки або дезінформацію. Цікаво, що дезінформацію та маніпулятивні матеріали розміщували однаково російською й українською мовами. Зафіксовано також кілька шкідливих публікацій польською мовою.
Майже всі дезінформаційні публікації стосувались теми «гонінь на християн в Україні», «агресивної ПЦУ», неканонічності та невизнання ПЦУ тощо. Кілька публікацій містили прямі нападки президента Зеленського чи його оточення, зображали їх агресивними розпалювачами війни.
Основними джерелами дезінформаційних публікацій у групі є репости висловлювань помітних діячів УПЦ МП (митрополит Онуфрій, митрополит Лонгін), а також матеріали з православних ютуб-каналів, зокрема "Першого Козацького". Основний зміст таких публікацій – УПЦ МП перебуває під загрозою, її утискають, вірянам УПЦ МП протидіє “агресивна” ПЦУ тощо. Канал "Перший Козацький" є одним із головним рупорів церковної дезінформації, на ньому регулярно публікують відео на тему “гонінь на православних”, звідки їх потім поширюють православні групи, зокрема й закордонні.
Також поширювали дезінформаційні заяви від діячів РПЦ за кордоном (РПЦЗ). Наприклад, висловлювання ультраконсервативного митрополита Берлінського Марка про те, що УПЦ МП невдовзі заборонять і "миллионы верующих украинцев окажутся “преступниками”.
Водночас ми також зафіксували кілька публікацій, у яких віряни УПЦ МП або представники її духовенства засуджують російську агресію й закликають до подальшого дистанціювання від Москви. Це свідчить про трансформаційну дискусію, що відбувається всередині УПЦ МП, відгомін якої долітає й за кордон.
Висновки та рекомендації
Відкрита російська агресія проти України відштовхнула православних від вищого духовенства РПЦ у Москві. Проте результати нашого моніторингу показують, що православне середовище в Польщі й далі зберігає та укріплює тісні зв’язки з УПЦ МП й РПЦЗ. Духовенство цих фракцій російської церкви не має особливих проукраїнських сентиментів і тяжіє до особливого "катакомбного" типу православ’я.
Приплив біженців з України (особливо парафіян УПЦ МП) та їх занурення у схоже середовище й далі русифікуватиме польське православ’я. Потенційно це може розвинутись у створення консервативних, закритих від світу православних спільнот напівсектантського штибу, які бачать вияви антихриста в усьому західному житті та цінностях.
Водночас навіть серед вірян УПЦ МП ми бачимо людей, у яких українська культурна ідентичність дещо переважає над аполітичним релігійним самоусвідомленням. Такі люди можуть виступати агентами змін усередині українського та польського православ’я й захищати його від російських впливів. Посилити цю течію можна завдяки активнішій присутності ПЦУ за кордоном, церковній дипломатії, сприянню діяльності ПЦУ з боку інших релігійних організацій.
Ми також бачимо, що українські православні за кордоном і далі відстежують новини щодо ситуації навколо УПЦ МП, оскільки ця тема доволі часто виринала в досліджуваних публікаціях.
Бажано розробляти збалансовані контрнаративи щодо УПЦ МП та здійснювати обережну комунікацію з представниками цієї спільноти в Україні й за кордоном. Метою такої комунікації має бути посилення трансформаційних процесів усередині цієї церкви та її самоочищення від московських впливів.
