Не те кіно. Чому на "Оскара" висували фільм без українського контексту, та як росіянин намагався знімати про Бахмут

Російською від України

— Український документальний фільм "Будинок зі скалок" було номіновано на “Оскар”, але премії він не здобув. До того ж, попри велику кількість кіномитців в Україні, режисером цього фільму був іноземець. У самому фільмі фігурує Донбас, але там не йдеться про нашу війну. Що ви про це все думаєте?

Це копродакшн, тобто українські гроші у фільмі теж є, але режисер данець і фінансування частково данське. Усім дуже хотілося б, щоб цей фільм був українським. Але він не має жодного маркера, який свідчив би про українське кіно. Дискурс фільму — не український, а більше данський. Це антропологічна робота, що не стосується нашого контексту. Хоча це, звичайно, дуже талановите документальне кіно з високою художньою цінністю, яке справді заслуговує на "Оскара".

У фільмі майже немає заднього плану. Події відбуваються в Лисичанську, проте в кіно відсутній контекст, що це Луганщина, прифронтова територія. А те, що відбувається на задньому плані, безпосередньо стосується того, про що йдеться у фільмі. До того ж усі розмовляють російською мовою, немає жодного героя, який спілкувався б українською. Взагалі немає нічого, що свідчило б, що йдеться саме про Україну.

Кадр з фільму "Будинок зі скалок". Це антропологічне дослідження, яке не має нічого спільного з війною в Україні

Держкіно шкодить

— Чому Україні не вдалося презентувати на “Оскара” суто українську роботу?

Галузь стоїть, бо немає фінансування. Звісно, пріоритет зараз у всіх єдиний — наша перемога. Тому виживають хто як може. Багато представників індустрії воюють — здебільшого найкращі люди.

І я, й мої колеги шукаємо грошей у різних міжнародних організацій. Я зараз зняв один документальний фільм і запустив другий. З першим фільмом починаю зводити звук, музику, картинку. А другий фільм лише беруся знімати.

Держкіно не фінансує український кінематограф, художні фільми майже не знімають. Подейкують про поодинокі випадки, коли якісь проєкти нібито фінансували з Офісу президента через Держкіно. Але це одиниці, вся індустрія стоїть. Багато представників теперішньої влади, як-от Зеленський і Єрмак, — кінопродюсери. У колі моїх знайомих кіношників поширена думка, що зараз знімають кіно й отримують гроші від держави лише наближені до Зеленського чи Єрмака. Історія російського режисера Молочникова, який приїхав в Україну знімати ігрову короткометражку про дітей Бахмута (детальніше про це читайте нижче), — дуже показова.

Але зйомки фільмів — це точно не компетенція Офісу президента. Можливо, Шону Пенну й потрібна якась координація з боку ОП, тим паче що героєм його фільму є Зеленський. Але мало кому відомий російський театральний режисер, який лише починає свою кар’єру, проте тут здобуває одразу безліч преференцій, — це трошки дивно.

Читайте також: Свати без меж. Як владний шоубіз захоплює державні культурні інституції та їхні бюджети.

— А хто фінансував ваші фільми на стадії зйомок?

Усе було власним коштом. Ну, і в прифронтових умовах збирати знімальну групу та їхати знімати взагалі неможливо. Тому я працював з волонтерами й паралельно сам брав камеру, сам писав звук. Був частиною волонтерської місії та людиною, яка знімає фільм. Важко, звичайно, але дещо вдається.

Сподіваюся, мені дадуть дозвіл на виїзд, щоб я зміг поїхати на велику конференцію в Прагу, де презентуватиму свій фільм і шукатиму на нього міжнародне фінансування.

— Наскільки зараз стало важче виїжджати після історії з режисером Голубковим, який поїхав за кордон начебто просувати українську культуру, а натомість знімав музичні кліпи росіянам, і українським стендапером, який відверто розказав в інтерв’ю, що має три повістки, а тому втік за кордон, використавши Мінкульт?

Я не назвав би Голубкова режисером — він представник шоубізу. А виїжджати стало значно складніше. Днями наша делегація має виїхати, але ми поки що не знаємо, чи нас узагалі випустять. А вся історія з Голубковим просто ні на що не налазить — під час війни з росіянами знімати для росіян. Просто немає слів.

— А про що той фільм, який ви хочете презентувати за кордоном?

Це документальний фільм з робочою назвою “Маленькі люди” — погляд на війну з боку простих людей. Там є одна лінія про людей, які опинились у стані жертви й виселяються зі своїх домівок на Донбасі. Чимало цього матеріалу знято в Бахмуті — я туди їздив на зйомки й бачив, як місто перетворюється на зону воєнних дій. Іншу частину знято вже на деокупованій Чернігівщині про двох героїнь-бабусь.

Одній з них за 80 років — під час окупації вона сиділа біля вікна, як завжди робила, рахувала російські танки й передавала через свій смартфон інформацію нашим військам. А її подруга, самодіяльна поетка, написала російською мовою листівку для окупантів і хотіла її поширити. Але останньої миті їй стало страшно, вона злякалася й не зробила цього. Але вірш російською — звернення до окупантів — залишився.

— Чи допомагає вам Держкіно шукати кошти?

На жаль, сьогодні вони лише шкодять. Починаючи з непрозорого конкурсу на голову Держкіно, в результаті чого індустрію очолила людина, абсолютно не дотична до сфери.

Треба згадати, що український кінематограф ще зовсім недавно був найнекорумпованішою галуззю, попри великі гроші, які там крутилися. Та ось з’явилася Кудерчук зі своїм складним характером і примудрилася пересваритися з усіма важливими в цій сфері людьми. Мабуть, найяскравіша історія нині — це історія судового процесу між Держкіно й “Довженко-Центром”.

Читайте також: Чому влада хоче позбутися єдиної успішної кіноустанови — "Довженко-Центру". Інтерв'ю з його екскерівником

Я є одним зі співзасновників студії “Вавилон-13”. Це творче об’єднання кількох режисерів-документалістів. Зараз усі дуже напружені, бо Держкіно може будь-якої миті влаштувати фінансову перевірку щодо того чи того фільму. Такі прецеденти, хоч і не з нашою студією, вже були.

Може трапитися будь-що. У Держкіно знають, що ми не лояльні, що ми не будемо підлещуватися, шукати контактів з Кудерчук і йти на якісь поступки. Ми завжди говоритимемо про речі, якими вони є. Вони знають, що ми знімаємо хроніку про процес з “Довженко-Центром” і зрештою змонтуємо фільм.

І цей фільм, звісно, не буде компліментарним до Кудерчук і Держкіно. Зараз у нас у виробництві кілька фільмів. Ми дуже хотіли б мати прокат в Україні, але побоюємося, що Держкіно може не надати прокатну ліцензію.

Голова Держкіно мала б робити свою роботу й допомагати шукати фінансування

Голова Держкіно мала б робити свою роботу — зокрема допомагати шукати фінансування. Наприклад, на Берлінському кінофестивалі кінематографічні організації кількох європейських країн, зокрема країн Балтії, організували фінансовий фонд, щоб профінансувати українські фільми. Ідеться про порятунок проєктів, які було зупинено через російську окупацію. Їм вдалося зібрати близько 1 млн євро.

Це, звісно, невеликі кошти, щоб підтримати кіноіндустрію такої великої країни, як Україна, але це важливо й тим людям треба подякувати. Так ось, коли ці кошти збирали, Держкіно не взяло жодної участі в обговоренні чи адмініструванні проєкту й ніяк не намагалося посприяти схожим крокам. І так багато з чим. Нинішня очільниця Держкіно просто не включена в кінематографічну спільноту — ні в нашу, ні в європейську.

Але зараз усе одно знімають досить багато дуже цікавого документального кіно. Воно малобюджетне, його знімати складно, але бажання щось зняти та зробити перемагає.

Читайте також: Уряд призначив керівника Держкіно. Провалили професіоналку, взяли директорку кінотеатру із Запоріжжя, яка доти займалася всім потроху

Російський режисер про Бахмут

Тепер перейдемо до скандалу з російським театральним режисером Алєксандром Молочніковим, який вирішив спробувати себе в кіно й узявся за українську тематику.

Йому для старту карʼєри здалося вигідним зняти в Україні художній короткометражний документальний фільм про дітей Бахмута, він уже навіть почав набирати знімальну групу. Та все пішло не так, коли він подзвонив із пропозицією роботи художнику-постановнику Івану Левченку, який записав, а потім оприлюднив розмову з потенційним роботодавцем. А там багато цікаво.

Зокрема інформація про те, що синопсис фільму показали невідомій “першій особі” і що режисеру дзвонили з Офісу президента. Оприлюднення запису набуло чималого медійного розголосу. Паралельно з’ясувалося, що у 2017 році Молочніков отримав почесну грамоту “За заслуги в розвитку вітчизняної культури” з рук президента РФ Путіна.

Зараз, за інформацією ТЕКСТІВ, зйомки фільму про Бахмут призупинено.

Іван Сауткін: Усе почалося з того, що Молочніков через французьких знайомих вийшов на київського художника-постановника Івана Левченка й намагався запросити його співпрацювати на цьому короткометражному фільмі. Левченко як весела й водночас свідома людина записав цю розмову й дав мені її послухати. Ми вирішили все оприлюднити, зробити розголос.

Молочнікова сюди ніхто не запрошував. Це його ініціатива — приїхати знімати свій фільм. Ішлося про короткометражний художній фільм, який мали знімати на гроші від гранту Колумбійського університету.

Під час телефонної розмови Молочніков розповів, що має протекцію в Офісі президента. Він назвав ім’я жінки звідти, яка мала допомогти організувати проєкт. Молочніков сказав, що має дозвіл на зйомки. Щоб ви розуміли, дозвіл на зйомки — це акредитація від ЗСУ. Все це вказує, що в нього була дуже сильна протекція десь нагорі. Це й підтверджують його слова про те, що синопсис сценарію почитав “перший”, — вочевидь, ідеться про президента.

У фільмі мало йтися про двох хлопчиків, які сидять у руїнах в Бахмуті. Локаціями для цього фільму мали стати зруйновані міста під Києвом: Буча, Ірпінь, Бородянка. Або, можливо, Чернігів чи в крайньому разі Тростянець, який також дуже розтрощений.

Він тут знайшов помічницю. Вона організувала для нього кастинг, відбирала дітей-акторів для фільму, розповідаючи батькам, що проєкт американський. Коли батьки дізналися, що режисером буде росіянин, вони також здійняли галас. Зараз ця дівчина не відповідає на телефонні зв’язки й не виходить на зв’язок.

держкіно кіно антиреформа сканадал оскар