Лаврська "смута". Скандального намісника Лаври підтримує вся УПЦ МП, і держава має відповісти на виклик

На підході до воріт Нижньої Лаври можна почути какофонію звуків. Тут і записи патріотичних пісень, і багатоголосий молитовний спів російською мовою. Коли підходиш ближче, стає зрозуміло, що відбувається. Кілька десятків активістів з розгорнутими плакатами скандують стару добру кричалку: “Геть московського попа!”.

Напруга навколо Києво-Печерської лаври, схоже, останнім часом досягла апогею. У березні заповідник "Києво-Печерська лавра" розірвав договір з Українською православною церквою Московського патріархату про безоплатне користування приміщеннями в Києві. 30 березня УПЦ МП мала покинути Києво-Печерську лавру, але не зробила цього. Натомість намісник Києво-Печерського монастиря УПЦ МП митрополит Павло розкритикував рішення влади і пригрозив президенту Зеленському та його родині Божою карою. Водночас СБУ повідомила про підозру Павлу та оприлюднила фрагменти його телефонних розмов, у яких він повторює російські наративи.

Натовп у кілька сотень вірян УПЦ МП співає псалми. Якоїсь миті, ніби за помахом чарівної палички, вони всі як один стають на коліна й починають читати молитву.

Потім знову встають. Здається, вони діють як єдиний організм, з якого не можна вичленувати жодного індивідуума. Завчено відповідають на запитання присутніх тут журналістів: УПЦ — церква українська, жодного зв'язку з Московським патріархатом не має, в усьому винні українська влада та ПЦУ.

Вхід до Лаври ніби відкритий, але його досить щільно перегородили віряни. Проте якоїсь миті до входу крізь натовп починає простувати купка новоприбулих, і я доєднуюся до них.

Одразу за лаврською брамою потрапляю в зовсім інший світ. Найбільше вражає після багатолюддя перед Лаврою те, що на самій території людей майже немає.

Вочевидь, увесь лаврський актив сконцентровано перед брамою, а тут — лише поодинокі перехожі, серед яких чимало жінок з малими дітьми.

Ось усередину заходить молодий хлопець, який виводив з усіма молитву перед лаврською брамою. Його матір з глибини Лаври принесла йому чогось поїсти. Хлопець жує й обурено розповідає матері: “Как же меня раздражает (нерозбірливо називає якесь ім’я). Вообще не ходит на дежурства. Только лежит і ест!” Під чергуваннями хлопець, певно, має на увазі участь у дійстві перед лаврською брамою. Помітно, що час від часу відбувається ротація учасників.

Заходжу у лаврську продуктову крамницю при вході. На полицях зовсім невеликий вибір продуктів, зокрема якісь консерви на зразок кільки в томаті, а також кагор по 200 грн у великих пластикових пляшках. Чого багато — то це свіжого м’яса. Думаю: стоп, зараз же піст, але за секунду подумки виправдовую продавців: вочевидь, вони готуються до Великодня й заздалегідь продають свіжину (нещодавно вийшло розслідування про власний агрохолдинг настоятеля Павла).

Спускаюся далі сходами і знову не зустрічаю майже нікого на своєму шляху. Дбайливо вимощена камінням стежка приводить мене до кіоску, де торгують усякою всячиною. Цукерки “Лаврські”, великий пиріжок (він чомусь називається “піцою”), тістечка з назвою “Муравейник”.

Тут уже більш-менш людно, віряни стоять у черзі до віконечка. Переді мною всі без винятку беруть пити скляночку “заспокійливого чаю”. Здається, це найпопулярніший напій — у кіоску продають великі пакети з його сумішшю. Замовляю “американо” за 20 грн. Чекаю, поки мені його приготують, і стаю свідком розмови двох зовсім молодих семінаристів у черзі за мною.

Один з них жваво коментує перебіг судового процесу над настоятелем лаври Павлом, який якраз відбувався цього дня. Але потім розмова заходить про більш земні речі: “Ну, давай візьмемо по два муравєйники, — каже один. — Ми завжди беремо по одному й нам не вистачає.”

Вони ще певний час дискутують на цю тему, але, вочевидь, нововведення у цьому середовищі приживаються не одразу, бо зрештою таки беруть по одному “мурашнику”.

А я хочу скористатися дещо розслабленою ситуацією довкола та впливом “заспокійливого чаю” й поговорити з котроюсь із вірянок, які стоять поруч і п’ють цей монастирський напій. Але розмова не клеїться. Перша жінка, до якої звертаюся, худенька літня пані, лише зітхає на мою пропозицію поговорити, чи то мене, чи себе хрестить мимовільним жестом, і щезає у групі своїх товаришок, які одразу перемикають на мене свою увагу.

Тому вирішую ще трохи пройтися територією Лаври. Навколо все чисто, прилизано, пофарбовано, побілено, багато нових споруд. Розмах господарювання настоятеля Павла тут справді вражає. Особливо новозбудовані підпірні мури навколо Лаври, які не дають печерським пагорбам з’їхати на її територію.

Загалом це дає певне розуміння нинішньої поведінки владики Павла. Десь там Київ, якісь державні органи, якісь проблеми. А тут, за фортечними мурами, які він сам збудував, — власний уклад життя, своя паства й право. І в основі цього всього він — владика.

“Сталося, як сталося”

Важко сказати, як розвивалися б події навколо Києво-Печерської лаври, якби кілька тижнів тому на синоді УПЦ МП 20 березня ухвалили рішення усунути Павла з намісництва. Про те, що йому запропонують піти з посади намісника монастиря в Києво-Печерській лаврі, говорили багато. Але, як любить казати митрополит Онуфрій, “сталося, як сталося” й Павло залишився повноправним володарем Лаври.

Хоч це й парадоксально, але УПЦ МП виявилося легше наважитися на відкритий конфлікт з українською владою, ніж якось обмежити повноваження скандального митрополита.

Українська влада посилала Павлу та й, певно, всьому керівництву УПЦ МП достатньо прозорі натяки, щоб він “загубився”. Запровадження персональних санкцій проти нього мало стати достатньо потужним сигналом наміснику Лаври відійти від справ.

Але натяків і для Павла, і для інших зверхників УПЦ МП точно виявилося мало. Бо той самий “підсанкційний” Павло разом з іншими митрополитами після синоду поїхав без запрошення до Офісу президента, щоб зустрітися з президентом.

Звісно, на зустріч до них ніхто не вийшов. І тут уже хочеться запитати митрополита Онуфрія, як він узагалі уявляв зустріч президента з людиною, на яку українська влада зовсім недавно наклала санкції? Власне, цей епізод доволі наочно показав, яким неадекватним може бути оцінювання довколишньої ситуації в керівництва УПЦ МП.

До речі, коли церковники почали вивозити речі з Лаври, поліція взагалі не оглядала вміст того, що вони вантажать в автомобілі. Вочевидь, сподівалися, що Павло тихо піде з Лаври. Але дійсність буває яскравішою та несподіванішою, ніж ми собі думаємо.

Павло (Лебідь) виявився чи не найбільш харизматичним і неадекватним зі зверхників УПЦ МП і рушив у “хрестовий похід” проти української влади. Він заявив, що не виконуватиме рішень українських державних органів. І, наче цього було мало, почав погрожувати карою не лише Зеленському, а й його родинні. На цьому моменті, здається, навіть Віктор Ющенко розсердився б.

Іншими словами, Павло зробив усе, щоб саме його постать асоціювали з присутністю УПЦ МП у Лаврі, а своїми діями він максимально унеможливив у майбутньому присутність цієї церкви в Лаврі.

У полоні російської пропаганди

В УПЦ МП сьогодні як мантру повторюють, що всі останні події навколо присутності УПЦ МП у Лаврі було інспіровано Православною церквою України, а митрополит Павло — “білий і пухнастий”. Але насправді реальність відрізняється від таких заяв.

Справжні погляди Павла проступали вже давно. Їх каркас проглядався й у час його спорадичних заяв журналістам, і ще видиміше проступив, коли всі охочі почули недавно оприлюднений запис з голосом Павла, де останній лає священника, який публічно засудив Путіна.

Цього разу записи офіційно надало СБУ.

На відкритих СБУ плівках Павло досить розлого просторікує про один з недавніх “коників” російської пропаганди — біолабораторії. “Пишуть сьогодні в ютубі, лупанули по тих лабораторіях американських. У Києві та Одесі, щоб аж їх пил розлетівся. Якщо вона радіоактивна, то щоб на тих дурних американців, на той їхній кнессет. Унічтожають Україну повністю. Ті б’ють по повній, ну а ці ж провоцирують.”

Щодо окупації півдня України, то в отця Павла теж є “своя” думка з "інтернету", дуже схожа на офіційне висвітлення Росією “звільнення” окупованих територій. “І ось уже сьогодні Херсон благовіствуй радость велію, там уже прапора російські скрізь і все, все, все. А люди довольні… Показують по інтернеті…”

Загалом з відповідей Павла чітко зрозуміло, що він системно поширює міфи російської пропаганди. Але не просто поширює. Павло залишається відданим прихильником Російської православної церкви та її очільника Кирила (Гундяєва). А головне — як один з високопоставлених очільників УПЦ МП не втомлюється пропагувати свою позицію серед вірян.

Ось відповідь Павла на питання своєї співрозмовниці, чи треба поминати у молитвах російського патріарха Кирила: “Я буду поминати. Конєшно, конєшно, поминайте. Ви ж не получили письмового указу. Поминайте і нікого не слухайте”.

Так міф УПЦ МП, який створювали майже рік, про те, що він ніяк не дотичний до Російської православної церкви, розсипається після слів митрополита Павла. Насправді ні для кого не є секретом, що частина вірян УПЦ МП і далі згадує Кирила під час своїх богослужінь. Але цього разу про це каже не звичайний священник, а настоятель Києво-Печерської лаври Павло.

“Мученик” Павло

Павло, вочевидь, поки що не планує здаватися.

Він активно пушить православний “актив”, закликаючи його ставати на “захист Лаври”. Про це пишуть самі віряни у соцмережах. Цьому, вочевидь, передувала інформаційна обробка вірян. Звичайно, це дивно, ба навіть смішно — заяви вірян про можливі катаклізми, якщо ченці покинуть Лавру: потоп, землетруси, прорив дамби Київського моря тощо. Але те, що парафіяни знову й знову озвучують ці версії, може означати, що такі чутки хтось цілеспрямовано поширює.

Київських вірян УПЦ МП виявилося малувало, й підлеглі Онуфрія та Павла привезли їх з різних куточків країни. Для “дежурств”, як сказав на початку цього матеріалу один хлопчик.

Приїжджим “на захист” Лаври, певно, іноді не вистачає місця в лаврських опочивальнях і готелі, тому вони змушені ночувати безпосередньо в церквах, як свідчать фотографії у соцмережах тих самих вірян.

Домашній арешт Павла, схоже, не дуже вплинув на його активність. Він і далі записує свої звернення до вірян, а підконтрольний йому апарат працює в Лаврі.

Паралельно тривають спроби сформувати імідж отця Павла як мученика. Це має смішний вигляд, але на паству працює. “Ці очі плачуть від болю не за своє життя, а за всіх людей. Вони благають Бога помилувати нас грішних, бо ми не знаємо, що робимо своїми вчинками”, — пишуть "сердобольні" парафіяни під фото Павла у соцмережах.

Дехто з пастви примудряється присвячувати йому вірші.

Хоча все ж до ореолу справжнього “мучеництва” Павлу ще дуже далеко. Віряни скільки завгодно можуть відвертати свої погляди, але улюблений уже легендарний чорний "мерс" настоятеля нікуди не зник, як і його любов до дорогих матеріальних речей.

Та й домашній арешт в особняку на 500 м кв. на ешафот зовсім не тягне. Тому з “мучеництвом”, вочевидь, доведеться трохи зачекати.

Лінкор, що йде на дно

Дивна дивина, про яку вже говорили українські журналісти. УПЦ МП виявилася повністю імпотентною, коли Росія забрала в неї кримські єпархії, а потім єпархії на Луганщині. Не лунало жодної заяви, жодної спроби відстояти своє. І водночас вона стала дуже агресивною у протистоянні саме з українською державою.

Так само і з персоналіями. УПЦ МП майже ніяк не реагувала й не коментувала дій своїх священників, коли ті допомагали окупантам. А от щодо священників, які якось погодилися співпрацювати з ПЦУ чи просто виявили певну слабину, як це сталося в історії з передачею ключів від кафедрального собору в Хмельницькому, церква повелася жорстко.

Це схоже на армійську частину, яка воює з ворогом, але висловлювати незадоволення рішенням командування не має права.

Ще кілька місяців тому, коли в УПЦ МП зрозумілими, що стілець почав хитатися, церковники доволі активно переглянули свою інформаційну політику. У відповідь на численні звинувачення щодо відмови відспівувати полеглих і небажання підтримувати українських військових, багато уваги в інформаційних повідомленнях узялися приділяти інформації про допомогу ЗСУ, а також відспівуванню у своїх храмах полеглих.

І ось буквально за кілька останніх днів відбулося кілька надзвичайно ганебних інцидентів. Це застосування сили до військового у Хмельницькому й відмова відспівувати полеглого воїна на Буковині. У відповідь — надзвичайно потужна реакція громадськості. Буквально за кілька днів УПЦ МП втратила кілька храмів, зокрема й кафедральних. Церква почала скидатися на старий допотопний лінкор, який ніби вийшов на бій проти ворожої ескадри, але на кожен залп своїх гармат отримує кілька пробоїн нижче від ватерлінії.

Проте курс, здається, в УПЦ МП ніхто не планує змінювати.

Коло підтримки

Павло володіє величезним матеріальним і людським ресурсом у вигляді монастиря на печерських пагорбах. І він не сам. Зверхники УПЦ МП є його соратниками й однодумцями.

Скажімо, не перша, але й не друга людина в ієрархії церкви — керівник справами УПЦ МП митрополит Антонія (Паканич). Цей уродженець Закарпаття, як уже було згадано, повністю пов’язав свою долю з імперською столицею Москвою. У своїх проповідях від початку широкомасштабного вторгнення він, здається, примудрився жодного разу прямо не згадати про росіян.

Ще один приклад — раніше закарпатське крило УПЦ МП відрізнялося своєю яскравою москвофільською позицією. А зараз вони просто розправили крила. Сумновідомий священник з Закарпаття Дмитро Сидор постійно погрожує, що в разі заборони УПЦ МП або приєднання до ПЦУ Ужгородський кафедральний собор УПЦ МП перейде до Сербського Патріархату. Він проповідує на дивній суміші церковнослов’янської, російської, української й закарпатської говірки, але, судячи з коментарів під відео в ютубі, має велике коло фанів і в Росії.

А що ж так зване проукраїнське “крило” УПЦ МП? Наприклад, є така настоятелька жіночого монастиря в Одесі — Серафима (Шевчик). Дуже активна коментаторка ситуації навколо Києво-Печерської лаври та захисниця настоятеля Павла. Вона висунула дещо небуденну для вірян УПЦ МП теорію, що за останніми подіями стоїть російське ФСБ, яке вирішило розколоти українське суспільство. Заявила про свою відданість УПЦ МП попри пропозиції щодо переходу, бо вірна своїй “присязі”.

Останній рік на сторінках у соцмережі настоятелька активна й достатньо патріотична — тут є і фото поруйнованих росіянами храмів, і допомога ЗСУ, і молитви за Україну. Після всіх цих фактів хочеться просто запитати настоятельку: як вона може привселюдно захищати людину, яка рекомендує вірянам згадувати під час богослужінь Кирила — людину, що фактично закликає вбивати українців.

Але якщо зробити невеликий екскурс в історію лише на кілька років назад — на нас чекає дуже цікаве відкриття. Виявляється, матінка Серафима возила дітей з різних куточків України в паломницькі тури до Росії вже після 2014 року. Діти навіть потрапили на прийом до російського патріарха Кирила. Щось там проспівали йому у вишиванках, він подарував їм торта.

Уже кілька років, як було окуповано Крим і вбито тисячі людей, а матінка Серафима, наче нічого не сталося, їздила до окупантів їсти торт. “Країна — агресор, а люди — не агресори”, — так вона прокоментувала свою поїздку журналістам.

Хоча, знову таки, події останнього року, здається, навіть її переконали, звідки в Україну приходить найбільше нещастя. У своїх оцінках вона радикальніша за багатьох священників.

Якби самі проукраїнськи налаштовані священники й віряни УПЦ МП чітко окреслили свої позиції та почали публічно озвучувати незручні питання церковній верхівці, то гострота конфлікту могла би бути на порядок меншою. Але цього не стається.

Надто велика покора в усьому перед зверхниками й безмірне відчуття корпоративності просто законсервували ситуацію всередині. І жодних внутрішніх сил їх подолати церква не має.

Що робити в усій цій ситуації українській державі? Мабуть, легше відповісти, чого їй робити не варто. Точно не слід намагатися якось відмотати ситуацію. Митрополит Павло у своїй необережності, захланності й неадекватності кинув державі виклик. І цей виклик підтримала вся церковна верхівка.

Тому будь-які кроки поновити наявний досі стан речей вони сприймуть за слабкість. Державі також не варто йти на пряме протистояння з простими вірянами УПЦ МП, хоч би як, можливо, цього хотіли зверхники церкви. Завжди треба пам’ятати, що в церкві діє досить чітка ієрархія, тому всі зусилля варто сконцентрувати на тих, хто віддає вказівки. І останнє — уникати переростання ситуації у громадянський конфлікт.

Виклик державі зроблено — на нього треба відповідати.

отець Павло Церква УПЦ МП агенти лавра