Книжкова столиця. Як у Харкові під час обстрілів видавали і друкували книжки та продовжують це робити

“Я сказав, що в мене немає жодних тривожних валізок, я в Харкові й нікуди не збираюся їхати, — згадує Олександр Попович. — І взагалі, з військової точки зору в цьому немає сенсу, бо тією кількістю людей, яка зосереджена біля нашого кордону, взяти Україну просто неможливо”.

Юнісофт працює від 1994 року. Загальна площа друкарні — понад 10 тис. м кв. Фабрика є підприємством повного циклу та складається з виробничих приміщень — друкарського і палітурного цехів, цехів картонної продукції та оперативної поліграфії, складів і офісу. До початку повномасштабної війни в компанії працювало приблизно 400 людей.

23 лютого Попович, який очолює друкарню 11 років, зібрав співробітників підприємства, щоб заспокоїти їх. Проте вранці 24 лютого росіяни почали обстрілювати Харків і розпочали наземну операцію, щоб окупувати місто.

Зранку 24 лютого керівництво фабрики зупинило нічну зміну й евакуювало з підприємства 30-40 співробітників, також знеструмили все обладнання. А вже згодом організували постійне чергування й охорону друкарні. На фабриці також залишався пес Юнік.

“Насправді це єдина істота, яка не виходила з компанії взагалі, це наш талісман, — посміхається Попович. — Люди, які жили неподалік друкарні, з перших днів приїжджали нагодувати його та охоронців”.

У ніч проти 28 лютого в друкарню поцілив ворожий снаряд. Він пошкодив газову трубу, почалася пожежа. На місце приїхали співробітники ДСНС. Керівник відділу складської логістики Юнісофт Олексій Путря прибув на підприємство вранці, коли пожежа знов розгорілася, та допомагав гасити вогонь.

“Побачив дим, зі стелі все звисає, все тече, дірки замість роздягальні і складського офісу, склад затоплено, папір", — згадує Олексій.

Витягували на середину двору макулатуру, понівечені книжки й папір. Усе палало, загасити було важко. Використали всі вогнегасники, що були на підприємстві. Тоді по Харкову постійно щось прилітало, тому ліквідовувати вогонь було дуже важко".

До обіду пожежу вдалося загасити. На щастя, ніхто не постраждав. Проте друкарня зазнала чималої шкоди.

“У нас вигоріло приблизно чверть приміщення складу, частково — приміщення, де були розташовані допоміжні системи, — перелічує Олександр. — Пошкоджено багато паперу, готової продукції — не тільки вогнем, а й водою, якою гасили пожежу”.

“Друкарня залишається на місці”

Під час війни найскладнішим з погляду бізнесу для керівництва Юнісофту був вибір залишати підприємство в Харкові чи перевозити. Водночас розглядали кілька складових.

“Перша — це безпека бізнесу, бо європейське обладнання коштує дуже дорого, — розповідає Попович.

По-друге, вплив на ринок. Щоб нормально вивезти друкарню, таку, як у нас, потрібно приблизно два місяці. Ми розуміли, що перенесення друкарні надовго зупинить роботу й видавничий процес в Україні просто загальмується.

"вартість лише переїзду — приблизно 1 млн євро"

До того ж вартість лише переїзду — приблизно 1 млн євро. Якщо налагодити виробництво деінде із забезпеченням перевезення головних працівників — приблизно 1,5-2 млн євро. Таких грошей ніхто в кишені не тримає.

Третє — це співробітники й розуміння, що якщо ми переїдемо, то не зможемо всіх забрати — ну нехай 20, 30, 40 людей — але це тільки 10 % від загальної кількості. А решта?

Тому єдине рішення, яке в нас було, — залишити друкарню на місці”.

Наприкінці лютого друкарня виплатила співробітникам зарплати за місяць, а впродовж березня та квітня всі працівники, незалежно від посад, отримали фіксовану матеріальну допомогу. 16 співробітників компанії приєдналися до лав ЗСУ, майже всі — добровольці.

“На жаль, серед наших військових-працівників були поранені, до того ж доволі серйозно, та, на щастя, всі живі”, — розповідає Попович.

Уже в березні друкарня взялася відновлювати роботу. Підприємство підготували на випадок нових обстрілів та інших форс-мажорів.

“Ми захистили фасад компанії кубами з водою, щоб якщо не дай боже (прилетить), вони зупиняли осколки, — розповідає керівник фабрики. — Зробили евакуаційне приміщення, забезпечили його інтернетом, водою, їжею, обігрівачами, ковдрами”.

Від середини березня з друкарні почали відвантажувати продукцію, яку надрукували до 24 лютого, але не встигли вивезти.

“Взагалі в Харкові тоді було страхіття, — згадує Попович. — Відповідно, ми за інформацією, яку збирали, з’ясовували більш-менш спокійні години та дні, тоді приїжджали фури, ми їх завантажували й вивозили продукцію. В березні десь 20 фур виїхало з Харкова на Захід, дуже багато поїхало до Франківська”.

На початку й у середині квітня на підприємстві поступово завершили виробництво книжок, які перебували на фінальному етапі, без друкарських процесів. На роботу вийшло приблизно 100 працівників. А з 1 червня роботу відновили вже майже в повному обсязі.

"з’ясовували більш-менш спокійні години та дні, тоді приїжджали фури забирати товар"

“Запросили всіх співробітників повертатися до Харкова, але не примусово, — запевняє Попович. — Пам’ятаєте фільм “Я Легенда” з Віллом Смітом? У травні в Харкові було те саме, майже порожнє місто. Але люди приїжджали на роботу і працювали”.

На роботі переживати важкі часи, каже Олексій Путря, було легше, ніж удома.

“Легше навіть не тому, що гроші заробляли, а тому, що в колективі, — розповідає він і відразу згадує і труднощі. — Важко було налагодити комунікації. Хтось у бомбосховищі сидить, у когось з постачальників хтось виїхав до Німеччини, у когось дитина впустила у ванну ноутбук із ключами від програми. Деякі фірми взагалі не працювали”.

На фабриці заздалегідь підготувалися до роботи на випадок відключення електрики та опалення. Ще влітку тут установили дві електростанції. Тому восени, коли почалися масовані обстріли критичної інфраструктури, також працювали. Заздалегіль підготувалися й до зими.

“Заготовували пелети, дрова, інші матеріали, щоб можна було опалювати приміщення, — розповідає Попович. — Виробництво книжок потребує мінімальної температури +18°С, якщо буде менше — можна забути про якість продукції”.

Під час повітряних тривог, які становлять загрозу для Харкова (на кшталт активності пускових установок у Бєлгороді), підприємство призупиняє роботу.

“У нас серйозно працює система оповіщення, — запевняє директор друкарні. — Начальник служби безпеки підтримує зв’язок з людьми з оборони, які повідомляють, коли є насправді серйозна небезпека. Співробітники вже навчені: у разі загорози — півтори хвилини — і всі в укритті”.

Експорт триває

Ще від 2014 року в Юнісофт майже відмовилися від російських витратних матеріалів на користь європейських. Проте через постійні обстріли Харкова влітку логістика була дуже складною.

“Ми довозили матеріали до Києва, там перевантажували на свої українські машини й так завозили їх у Харків, — згадує Попович. — Так само й закордон — приїжджала машина, вивозила до Києва, там розвантажували готову продукцію”.

До повномасштабної війни друкарня виготовляла 1,2-1,3 млн одиниць різної продукції щомісяця, книжок у твердій палітурці — приблизно 800-900 тис. Зниження обсягів виробництва, порівняно з 2021 роком, становить 20-25 %.

“За підсумками березня 2023 року ми зробили 1,06 млн книжок, зокрема майже 650 тис. — у твердій палітурці”, — розповідає Попович.

Друкарня співпрацює з багатьма харківськими видавництвами: “Ранком”, “Фоліо”, “Школою”, “Клубом сімейного дозвілля”, “Талантом” та іншими. За словами керівника фабрики, й так дружні стосунки з багатьма українськими видавцями після повномасштабного вторгнення стали ще теплішими.

Бельгієць питає: “Що це в тебе таке?”. Кажу: “Вибухи”

“При зустрічах ми стали більше обійматися, — всміхається Попович. — Коли нашим військовим у Харкові не вистачало броників, я звернувся з проханням допомогти до великих видавців. Ми тоді зібрали майже мільйон гривень за дві доби. Ось вам ставлення людей”.

До війни компанія працювала з європейськими видавцями й навіть друкувала підручник для Оксфорду. Загальний обсяг експорту за кордон становив близько 3 млн євро на рік, були плани збільшити його до 5 млн євро. Замовлення з-за кордону, хоч і в менших обсягах, виконують навіть зараз.

“У липні, коли я розмовляв з бельгійцями, пролунали вибухи, — згадує керівник фабрики. — Мій співрозмовник питає: “Що це в тебе таке?”. Я кажу: “Вибухи”. А він: “Які вибухи?”. Відповідаю: “Тут кілометрів за 10 лінія фронту йде”. А він: “Ви crazy!”.

Іноземці нам давали замовлення й зараз дають. Ба більше — на початку вересня, ще до контрнаступу ЗСУ, нам прийшло нове обладнання , яке ми вирішили встановити.

Іноземні замовники пропонували нам створити благодійний фонд допомоги. Надіслали 10 тис. євро, ми за ці гроші купили дрони”.

Більшість співробітників Юнісофту повернулися до роботи, зараз на підприємстві працює 332 осіб. Також фабрика нарощує потужності в нових напрямах — зокрема у виготовленні настільних ігор.

“До 10% співробітників виїхали з Харкова й уже повернулися, дуже маленький відсоток зараз працює онлайн, — розповідає керівниця відділу персоналу Юнісофт Юлія Брисенко, яка працює в компанії вже 6,5 років. — Відкриваємо нові вакансії. Люди активно шукають роботу, і ми намагаємося їм допомогти. Беремо кваліфікованих фахівців, якщо некваліфіковані — намагаємося навчити”.

Попри війну, на підприємстві організували новорічний корпоратив, а минулого місяця відсвяткували Масляну.

“Ми маємо показати цим падлюкам, що життя не закінчилося, — запевняє Попович.

Насправді наші герої — це харків’яни, які захищали місто. Війна нас дуже сильно всіх змінила, люди стали більш толерантними один до одного, більше допомагають один одному”.

Попит зростає

Директор і головний редактор видавництва Фоліо Олександр Красовицький 24 лютого зустрів у Києві. За два дні до того він попередив близьких, що до кінця тижня очікує на початок великої війни, але до останнього не вірив у найгірше.

“24 лютого я весь день спілкувався телефоном з близькими та співробітниками, — згадує Красовицький, який через три дні після початку війни виїхав на Івано-Франківщину. — Вийшов з будинку, подивився, що всі чотири укриття, які мають бути поруч, зачинені або їх просто немає фізично, й заспокоївся. Що стосується бізнесу, то, безумовно, ніхто не міг бути готовим до такого”.

Фоліо працює вже понад 30 років, станом на 24 лютого 2022-го в видавництво налічувало 110 співробітників. Друкарня компанії була в місті Дергачі, що за 30 км від кордону з РФ, яке росіяни окупували вже в перший день. Незабаром поцілили і в офіс видавництва в Харкові.

“Ми навіть не змогли законсервувати друкарню, багато чого втратили через те, що не вимкнули опалення, — розповідає Красовицький. — А вже 1 березня стався перший “приліт” у наш офіс. Тому можемо сказати, що ми видавництво-бомж: без друкарні й офісу”.

У березні у Фоліо працювала лише бухгалтерія. Співробітникам щотижня виплачували грошову підтримку з резервного фонду. Так тривало до травня. 19 березня директор видавництва повернувся до Києва. А вже у квітні Фоліо випустило перші книжки, автори написали їх під час широкомасштабного вторгнення.

“Ми зараз робимо більше книжок за місяць, ніж будь-коли в нашій історії”

“У квітні відновили роботу редактори й верстальники, але для цього мені було потрібно майже щодня з ними спілкуватися та заспокоювати, — згадує Красовицький.

На початку квітня одна із дружніх харківських друкарень почала з нами працювати — з 350 співробітників у них було 12 людей, але у квітні вони зробили нам два перші наклади, ще два наклади вийшли в Тернополі.

З травня в нас уже працював відділ реалізації. У нас склади аутсорсингові, під Харковом, але нам пощастило, що вони з південно-західного боку”.

Хоча більшість співробітників Фоліо поїхала з Харкова, вже від червня видавництву вдалося налагодити стабільну роботу дистанційно. До такого формату звикли ще під час пандемії, в 2021 році навіть зменшили розмір офісу. Наразі зі 110 співробітників у Фоліо працює приблизно 60, різниця — це співробітники друкарні.

“І далі вже щотижня робили редакційний план, — розповідає Красовицький. — Я вирішив, що ми додаємо частину продукції, але редакція більше працювала за тим, що ми запланували до 24 лютого. Редактори отримали свої завдання, продажів вистачало, щоб платити зарплатню. Система фактично запрацювала в червні в тому режимі, в якому працює і зараз”.

Порівняно з 2021 роком обсяги Фоліо у 2022-му впали приблизно на 20 %. Але загалом видавництво щомісяця збільшує їх, порівняно з попереднім місяцем.

“У першому кварталі року я маю випуск удвічі більший, ніж за два неповні місяці торік, — наголошує Красовицький. — Тобто ми зараз у середньому в місяць робимо більше книжок, ніж будь-коли в нашій історії”.

Через зменшення платоспроможності українців у Фоліо також зменшили собівартість більшості книжок. Наприклад, зараз 60 % з них виготовляють у м’якій обкладинці, хоча раніше 90 % були в твердій, почали використовувати дешевший папір.

“Ми будь-якою ціною зменшуємо собівартість більшості книжок, — пояснює директор видавництва. — Так, поганий папір, так, м’яка обкладинка, але ці книжки коштують 100-200 грн, а не 400-500 грн.

Маємо якусь кількість книжок, які виходять на якісному папері, їх теж купують, але менше. І ще якусь кількість книжок, які видаємо накладом 50-100 примірників — дорого, але знаємо, що їх куплять”.

Друкарню в Дергачах відновити не вдалося. У червні звідти до харківських друкарень вивезли недодруковані книжки. Фактично до січня цього року паралельно з новою продукцією доробляли книжки лютого 2022-го, які тоді не вийшли друком.

Наразі книжки Фоліо виробляють у дев’яти друкарнях від Харкова до Дрогобича. Тому логістика стала складною й дорогою.

“Ми припинили ставити на книжках адреси друкарень після того, як 31 липня в Харкові в одну з них прилетіло дві ракети С-300, — розповідає Красовицький. — Було знищено, якщо не помиляюсь, 11 накладів наших книжок: якісь — повністю, якісь — частково”.

Наразі директор Фоліо мешкає в Києві, але постійно їздить країною: регулярно буває в Харкові, в Одесі, у Дніпрі, на Заході. Усі ці поїздки пов'язані з роботою.

“По-перше, співробітники видавництва розкидані по країні й за кордоном. По-друге, автори по всій країні, і живе спілкування краще за телефонне”, — запевняє він.

Також, крім роботи директором і головним редактором видавництва, Красовицький постійно пише й бере інтерв’ю. За час війни вийшла книжка його записів у фейсбуку “Інтелектуальний спротив” та багато інших. Ще шість книжок зараз у роботі.

“Ритм — одну книжку в місяць — дотримуватимуся й далі, — каже він. — Так я для себе відповів на питання: “Навіщо хвилюватися, якщо можна весь вільний час чимось зайняти?”.

Прифронтові навички

В іншому великому харківському видавництві, "Ранок", готуватися до великої війни почали заздалегідь. Насамперед — робили резервні копії важливої інформації.

“Книжки можна надрукувати, навіть якщо їх утрачено, а терабайт інформації — це проблема, — розповідає генеральний директор “Ранку” Віктор Круглов. — Завдяки нашій команді нам вдалося дуже швидко перегнати інформацію на зарубіжні дата-центри”.

До повномасштабної війни в “Ранку” працювало 150 людей, також співпрацювали з понад 1000 осіб — авторами, художниками, ілюстраторами, дизайнерами. З 24 лютого у видавництві найперше думали про долю співробітників.

“Я обрав роль психотерапевта, намагався пояснити людям, що немає єдиного рішення, чи залишатися в Харкові, чи їхати, — згадує Круглов. — Дуже страшно, коли редакторка пояснює, чим звук винищувача відрізняється від звука бомбардувальника. Уявляєте — гуманітарій-філолог навчилася відрізняти звуки літаків!”.

Навіть у найгарячіший період перших тижнів співробітники видавництва й далі виконували “гарячі” завдання.

“Гуманітарій-філолог навчилася відрізняти звуки літаків”

“На початку березня ми готували підручники для п’ятого класу, — розповідає Круглов. — Розуміли, що 1 вересня нікуди не зникне й люди в бомбосховищах, де була можливість працювати з інтернетом, робили макети”.

Проте від початку березня в “Ранку” почали втілювати в життя план B — релокацію видавництва.

“Працювати в умовах, коли люди постійно сидять у бомбосховищах, неможливо, — запевняє директор “Ранку”. — Ми почали розбирати друкарню, треба було багато часу, щоб все розібрати й перевезти. Транспорт до Харкова майже не ходив, тому ми домовилися з “Укрзалізницею” і залізничними вагонами вивозили книжки, папір і обладнання”.

Наприкінці лютого компанія заплатила податки на рік наперед, бо розуміла, що державний бюджет потребуватиме коштів на опір окупантам. А ще — роздавали книжки людям, які ховалися від обстрілів в метро.

“Ми розуміли, що книжки, найімовірніше, не вдасться врятувати, — згадує Круглов. — Тоді метро було бомбосховищем, у Києві та в Харкові в метро роздавали книжки людям, щоб якось їх розважити, бо дуже важко було”.

“Ранок” є членом Європейської асоціації видавців підручників. Видавництву вдалося домовитися з європейськими колегами про розміщення електронних версій підручників для українських школярів. А також про доступ українців до офлайн-навчання.

“Ми свідомо пішли на те, щоб відкрити безплатний доступ до навчальних матеріалів школярам в Україні та за кордоном, — розповідає Круглов. — Підписали угоди з майже всіма європейськими країнами про надання безплатного доступу для шкіл за кордоном”.

Неподалік логістичного центру “Ранку” з кількома мільйонами книжок, навесні точилися запеклі бої. Також кілька разів — у березні, квітні і серпні — туди влучали ворожі снаряди.

“Уламки пролітали крізь стіни, тому щоб хоч якось захистити людей, ми робили барикади, — згадує директор видавництва. — Ставили палети з книжками одна на одну, приблизно як мішки з піском. Було кілька “прильотів”. Працювала пожежна система і водою залило дуже багато книжок. На жаль, одна людина загинула”.

Наразі співробітники “Ранку” розкидані по всій України, частина виїхала за кодон. Штат видавництва трохи зменшився. Дехто з тих, хто евакуювався за кордон, не зміг повернутися до роботи через вимоги місцевих урядів. Понад 10 співробітників пішли воювати, більшість — добровольцями.

“Я постійно пересуваюся між різними містами, і це цікавий досвід — працювати без офісу, — запевняє директор “Ранку”. — Ми всі працюємо дистанційно, основний склад команди приблизно залишився тим самим. І нам дуже приємно, що з нами залишилися автори, ілюстратори й інші колеги”.

Офіс видавництва в Харкові наразі зачинено. Обладнання з друкарні перевезли до Калуша, частину вже повернули до Харкова. Книжки принципово друкують у харківських друкарнях. А свою продукцію зберігають на складах у п’яти різних містах.

“Папір і книжки перебувають на різних складах у різних місцях, щоб вони не були знищені, якщо буде “прильот”, — пояснює Круглов. — Коли приходить замовлення на інтернет-магазин, система автоматично вибирає, звідки найефективніше відправити замовлення. Читач замовляє книжку і отримує її вже через три дні”.

Під час війни обсяги “Ранку” істотно зменшилися: на 25 % — у коштах, на 35 % — в одиницях продукції. Падіння пов’язано насамперед з відсутністю держзамовлення на навчальну літературу.

“Чому в грошах менше падіння? Середня ціна книжки виросла на 30-45%, — пояснює Круглов. — Але ми видаємо й художню, зокрема дитячу літературу, й підручники. А торік друку підручників майже не було”.

Обсяг експорту книжок “Ранку” за кордон, навпаки, істотно збільшився через світовий тренд на українське.

“Тільки за перший квартал 2023 року ми експортували понад 40 тис. книжок до Європи, — каже Круглов. — Продали багато ліцензій до європейських країн та США, уклали понад 35 контрактів”.

Під час війни у видавництва змінилися й канали збуту — збільшилася інтернет-торгівля, відпали бібліотеки.

“Доля інтернет-продажів збільшилася майже вдвічі, — розповідає Круглов. — Це теж небезпечно, бо книгарні є не тільки місцем покупки книжок, а й місцем їх популяризації. Тому дуже важливо, щоб вони працювали. Також раніше багато книжок купували бібліотеки, а зараз не купують, бо діє постанова Кабміна про заборону капітальних видатків”.

Зміна вподобань

В Юнісофті стверджують, що від початку повномасштабної війни в Україні передусім зросла якість книжок.

Змінилися також тренди. У Фоліо запевняють, що читачі почали більше цікавитися класичною літературою, яку раніше купували переважно школярі або для школярів.

Також зріс попит на книжки з історії та культури України, на літературу періоду "Розстріляного Відродження".

“Валер’ян Підмогильний з романом “Місто” фактично зайняв місце Булгакова з “Білою гвардією”, — стверджує Олександр Красовицький. І додає, що попит на історичну тематику не задовольнять усі разом видавці за найближчі п’ять років: “Ті, хто не читав про власну історію багато років, зараз надолужують”.

Видавець вважає, що потрібно багато книжок з різних періодів нашої історії.

У “Ранку” зменшився попит на бізнес-літературу, але всі книжки видавництва, пов’язані з Україною, також у тренді.

Підмогильний зайняв місце Булгакова

“Наприклад, ми нещодавно випустили книжку Володимира В’ятровича “Столітня війна”, — каже Круглов. — Перший наклад надрукували до роковин 24 лютого. А зараз додруковуємо третій”.

Читач Фоліо, каже Красовицький, помолодшав — від 35-50 до 20-40 років — і став свідомішим: люди почали активніше купувати книжки українською й більше читати саме паперові.

Електронні книжки купують здебільшого люди, які виїхали з України. У Фоліо за час великої війни продажі електронних книжок зросли вчетверо.

Основна якісна зміна у свідомості читача “Ранку”, стверджує Круглов, — більш поміркований вибір книжок і принциповий вибір на користь української:

“Зараз у побуті людина може розмовляти російською, але читає вже українською. І це класна ознака, бо якщо вона починає читати українською, дивиться телебачення і слухає радіо українською, то почне й розмовляти українською”.

“Щоб перемогти в будь-якій війні, треба впливати на мізки”

Водночас в Україні досі продають, завозять і навіть підпільно друкують російські книжки. Торік 19 червня Верховна Рада ухвалила закон про заборону ввезення та розповсюдження в Україні книжок походженням із Росії і Білорусі, але Президент його досі не підписав.

“Нікуди не зникли російські книжки, які на момент 24 лютого були тут, їх багато ще на складах, — каже Красовицький. — Більшість книгарень відмовилася від них, але їх продають інтернет-книгарні.

Книжки, надруковані в Росії у 2023 році, також завозяться — через Польщу, Румунію, Молдову.

Закон не забороняє завозити їх для приватного користування, але вони потрапляють у продаж. Сьогодні асортимент таких книжок у нас у продажу — приблизно 300 назв”.

Видавці згадують, що раніше близько 40 % книжкового ринку України займали російські видавництва, й додають, що миттєво це не зміниться.

Важливим є закон про стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження, що набув чинності торік 10 липня. Проте українські видавці й літератори стверджують, що Український інститут книги та уряд наразі саботують його.

“За законом дітям, які досягли 14-річного віку, мають видавати цифровий сертифікат на придбання книжок — приблизно так само, як було з єТисячою. На жаль, цей закон досі не працює, — підкреслює Круглов.

Водночас окупанти знищують українські книжки в бібліотеках і школах, завозять натомість російські. Бо розуміють — щоб перемогти в будь-якій війні, треба впливати на мізки”.

війна культура експорт книговидання книжки бізнес війна збитки харків економіка