Співвітчизники тримають удар. Як організації росіян у Європі працюють на пропаганду та зовнішню розвідку

Центр науки, культури та розвідки

Ще за раннього Радянського Союзу російські спецслужби вважали співпрацю зі співвітчизниками за кордоном одним з пріоритетів агентурної діяльності. До лав шпигунів вербували й емігрантів, які тікали з “тюрми народів”, і нащадків білогвардійців, і тих, хто опинявся за кордоном у поодиноких туристичних чи ділових поїздок.

Тож немає великого секрету в тому, що нинішнє Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав – співвітчизників, які проживають за кордоном, і міжнародної гуманітарної співпраці (Росспівробітництво / Россотруднічество) – нащадок усіх радянських служб з роботи з емігрантами – є де-факто прикриттям, у якому працюють агенти різних розвідувальних відомств. Передусім Служби зовнішньої розвідки. Співробітники “Русскіх домів” або Російських центрів науки і культури, як називають місцеві офіси Росспівробітництва – часто вони є кадровими службовцями саме цього органу.

Директор "Русского дома", офіцер СЗР Павло Ізвольський на ялинці в РЦНК в Берліні, 2020 рік

Приміром, у нещодавньому релізі бази офіцерів СЗР від OSINT-агентства Molfar ми виявили щонайменше 15 керівників офісів Росспівробітництва по всьому світу. До бази “Бактерії русского міра” потрапили чинні офіцери СЗР: екскерівник місцевого “Русского дома” у Відні Дмитро Соколов, чинний голова в Берліні Павло Ізвольський, чинний голова у Варшаві Ігор Жуковський і ексзаступник в Белграді Євгеній Дьомін. Також раніше аналітики Інституту Лансінга писали про приналежність до СЗР голови “Русского дома” в Римі Дар’ї Пушкової. Голова РЦНК у Братиславі Олена Єпішина раніше працювала військовим аташе посольства, що неможливо без звання у спецслужбах.

Ексзаступник голови "Русского дома" в Сербії, офіцер СЗР Євген Дьомін

Співробіники структури часто визнають, що сама ідея “балалайкової дипломатії” – поширення російської культури в найвіддаленіших куточках Землі – від початку провальна. Бо в Африці та країнах Азії мало кому є діло до подвигів дідів при Сталінграді чи величних образів у поезії Пушкіна. Натомість за декоративними круглими столами, конференціями й виставками здійснюється розвідувальна робота й вербування агентів для політичного та економічного впливу.

Корисні співвітчизники

Як і впродовж усього радянського періоду, під виглядом культурної пропаганди та просування Пушкіна з Достоєвським, Россотруднічество налагоджує агентурні мережі.

Як влаштовано мережу підтримки співвітчизників

Першою ланкою таких мереж є сітка координаційних комітетів / рад співвітчизників у різних країнах. Це неформальні об’єднання, зазвичай не зареєстровані як юридичні особи чи громадські організації. Проте це не заважає їм відігравати роль впливової “парасольки” для організацій росіян, які проживають за кордоном, ініціювати отримання грантів від Россотруднічества, координувати “бессмертні полки”, просувати наративи російської пропаганди й періодично допомагати Москві зі створенням “інфоприводів” у вигляді мітингів і петицій, а також організації конференцій і круглих столів. Всесвітню коордраду співвітчизників очолює Михайло Дроздов (проживає в Китаї), Європейську регіональну раду – Радіон Пухаєв. Він разом з російськими ЗМІ називає себе “представником МЗС Південної Осетії в країнах Бенілюксу” та займається просуванням осетинської культури в музеях регіону через зареєстровану в ЄС компанію Renaissance-Sandidzan. Неважко здогадатися, що “виставки осетинських художників у музеї Ван-Гога в Нідерландах” – це частина роспропаганди “культурних зв’язків” невизнаної окупованої частини Грузії. Інше питання, що, на відміну від представництв терористичних “ДНР-ЛНР”, які впродовж 2014–2019 років регулярно відкривалися й потім швидко закривалися в Європі, претензій до “представництва” Південної Осетії в Брюсселі, вочевидь, немає.

Коли ти представляєш у Європі невизнану республіку, яку підтримує Росія, можна щорічно організовувати виставки в Брюсселі, Берліні й Амстердамі й живити роспропаганду наративами про визнання в ЄС. На фото: Радіон Пухаєв, голова Європейської регіональної ради співвітчизників

Також при координаційних радах діють “Центри правової допомоги” співвітчизникам, діяльність яких активізувалася після вторгнення Росії в Україну та “сплеску русофобії” в Європі. Їх координує спеціалізований Фонд підтримки і захисту прав співвітчизників під керівництвом колишнього посла Росії в Литві Олександра Удальцова.

Здебільшого координаційні ради навіть не приховують, що належать до орбіти впливу “Русского дома”. Більшість заходів проводять безпосередньо в приміщеннях РЦНК, а представники Росспівробітництва (й заодно СЗР) перебувають на прямому контакті й постійно беруть участь у їхніх заходах, виділяють кошти російським школам, театрам та іншим “гурткам за інтересами”.

Особливу увагу співвітчизники приділяють “товариствам пам’яті”, які опікуються могилами радянських солдатів, адже такі пам’ятники – це, по-перше, “точка збору” для переобліку лояльних співвітчизників на “військові” свята, а по-друге, контрольований політичний привід для нарощення градусу напруги у відносинах з приймаючою країною. У 2020 році в Чехії навіть був скандал, пов’язаний нібито з переміщенням пам’ятника маршалу Конєву у Празі. Т.в.о. голови Россотруднічества в Чехії Андрія Кончакова, якого нібито було “призначено” головним чиновником країни, відповідальним за перенесення пам’ятника, затримали за перевезення отруйної речовини ріцину.

Пам'ятниками радянським воїнам СРСР мітив територію свого впливу в Європі. Тож їх захист є одним з основних завдань сплячої агентури. На фото: знесення пам'ятника маршалу Конєву в Празі

Також представників громад співвітчизників регулярно використовують російські пропагандистські ЗМІ для створення потрібної Кремлю картинки.

Одне із завдань організацій співвітчизників разом з державними структурами Росії – культурна інфільтрація тез про велич Росії й необхідність “одвічної дружби” з нею на рівні дитячого та підліткового віку. Саме тому Росспівробітництво всіляко заохочує відвідування дітьми російських шкіл за кордоном, підтримує курси російської мови, розвиток театру, покази фільмів тощо.

Навіть попри війну в Україні, у країнах ЄС компатріоти підтримують міфи про Росію, закладаючи підліткам специфічне “критичне мислення”. Наприклад, у листопаді 2022 року місцеві організації “Союз” та Інститут міжкультурних відносин у Греції провели низку заходів у рамках ініціативи Асоціації російських дипломатів “Внесок Росії у створення сучасної Грецької держави: історія та майбутнє відносин”. Членів клубу “Юні дипломати” в м. Патри повозили по місцях “бойової слави” часів Другої світової війни, під час яких їм, звісно, розповідали про “фальсифікацію історії” та “героїзацію нацистів”.

Водночас “співвітчизники” можуть бути цілком органічно інтегрованими в місцеві громади. Один із прикладів – голова координаційної ради співвітчизників Сполученого Королівства Олег Сотніченко. Уродженець Латвії, він уже понад 15 років налагоджує життя для російськомовних громадян у Великобританії й водночас бере активну участь у внутрішніх питаннях.

Робота з виборцями: голова координаційної ради співвітчизників Великобританії Олег Сотніченко вітає британок з 8 березня (2019 рік)

Приміром, у 2016 він був одним з місцевих організаторів кампанії Remain за те, щоб залишити Великобританію у складі Євросоюзу, а також балотувався до місцевих органів у Дербі від Лейбористської партії. Через це в 2018-му Сотніченко та його організація Eastern Europeans Network стали фігурантами скандалу з місцевою поліцією, яка виділила їй 75 тис. фунтів на заходи з профілактики злочинності та зниження соціальної напруги серед емігрантів (консультації щодо прав громадян при зверненні в поліцію й гаряча лінія).

Річ у тім, що місцевий керівник поліції теж був прихильником лейбористів, тож йому закинули кумівство. Натомість запопадливий російський співвітчизник коштом британських платників податків наростив упізнаваність своєї організації серед російськомовної діаспори, створивши собі образ захисника їхніх прав. Що згодом, імовірно, дало йому змогу обратися головою всіх діаспорян Великобританії.

Приклади “інтеграції” представників “русского міра” в місцеві структури є повсюдно. До того ж часто йдеться і про бізнес-складову таких зв’язків. Приміром, очільницею Російсько-угорської асоціації в містечку Пакш в Угорщині є Лариса Шьоке. Згідно з її резюме, розміщеному в соцмережах, її остання відома посада – керівниця напряму розширення на атомній станції в Пакші, що є одним із зарубіжних проєктів Росатома.

Ще один цікавий персонаж – координаторка “безсмертного полку” у грецькому Александруполісі та голова місцевого об’єднання “Русскій дом” Юлія Гаврілова. Вона є дружиною такого собі Костянтина Габаерідіса, радника мера містечка й очільника Асоціації бізнесменів репатріантів Греції. Він був активним лобістом дружніх відносин з Санкт-Петербургом, а також бізнес-проєктів з окупованим Кримом. Причина зацікавленості росіян у “райцентрі” на 60 тис. жителів – географія. Тут є порт, де добудовують термінал для постачання зрідженого газу, точка на кордоні з Туреччиною – вдале місце для розгалудження “Турецького потоку”.

“Науковий інтерес”

У нещодавньому огляді загроз, які розвідки балтійських і скандинавських країн вбачають з боку Росії, ми вже писали, що однією з небезпек європейці вважають промислове й технологічне шпигунство. Зокрема йдеться про те, що під виглядом студентів і викладачів за обміном до європейських університетів можуть приїздити розвідники, щоб збирати відомості про технологічні досягнення. До того ж росіян також мають цікавити розроблення у сфері зеленої енергетики, яка зменшує залежність ЄС від російських енергоносіїв.

Один з прикладів залучення до цього процесу офісів Росспівробітництва наводить данська газета Information у нещодавно опублікованій серії матеріалів про деанонімізацію висланих з Копенгагена російських шпигунів. Зокрема йдеться про регулярну організацію головою "Русского дому" в Данії, Артемом Маркаряном, контактів з Данським технологічним університетом. Професорів запрошували на конференції щодо космічних і арктичних досліджень, куди приїздили також представники російських наукових установ; організовували “Дні науки”.

Пошпигували – можна сфотографуватися. Третій праворуч – голова РЦНК у Копенгагені Артем Маркарян на тлі центру зустрічей Данського технологічного університету

Ба більше: журналісти з’ясували, що Маркаряну навіть вдалося влаштувати співробітника “Русского дома” на роботу в університет. Ще кількох співробітників університету російського походження згодом викрили як шпигунів, які передавали спецслужбам Росії інформацію про зелені технології від наукової установи та її партнерів – комерційних компаній.

У цьому контексті зовсім інакший вигляд мають списки університетів – партнерів фонду “Русский мір” у Європі, а також мережі міжнародного співробітництв між вузами, до яких належать і російські навчальні заклади.

***

Ми додали нову групу співвітчизників до нашої бази “Бактерії русского міра” зокрема й для того, щоб дослідникам було легше ідентифікувати різноманітних учасників масових заходів, підбурювачів мітингів або поширювачів російської культури в Європі. У описовій частині карток кожного персонажа є лінк на біографічну довідку, описовий матеріал з відомостями про життєвий шлях героя або ж посилання на згадки в медіа чи на корпоративних ресурсах організацій компатріотів. Якщо у вас є більше інформації про фігурантів – напишіть нам на редакційну пошту або заповніть форму зворотного зв’язку проєкту “Бактерії русского міра”.

співвітчизники россотруднічество служба зовнішньої розвідки вербування росія безсмерний полк