Адаптація. Як російська армія змінилася за час війни з Україною

У дослідженні на основі інтерв’ю з українськими офіцерами з досвідом у різних секторах, відкритих джерел та інформації експертних кіл детально розібрано стан справ в авіації, піхоті, інженерних військах, системах управління, ППО тощо, а також виклики, які все це передбачає для української сторони. Аналітики вважають, що знання поточного стану справ у ворога дасть змогу Україні й союзникам краще відкалібрувати допомогу, яку їй надають. Також відстеження динаміки дасть змогу й самим країнам НАТО краще підготуватися до можливого прямого зіткнення з армією Росії.

ТЕКСТИ ознайомилися з документом і переклали найцікавіші фрагменти. Це скорочений і адаптований переклад.

Піхота

На початку війни російські військові діяли в складі механізованих батальйонно-тактичних груп (БТГ) у складі механізованої піхоти, танків, артилерії тощо. Росіянам не вистачало піхоти, підрозділам бракувало згуртованості та кваліфікованих офіцерів, щоб усім управляти. Втрати й поразки змусили повернутися до функціонального розподілу: для штурму, оборони, спеціальних завдань, виявлення вогневих позицій противника тощо. Найелітнішими є штурмові війська, як-от ВДВ чи морська піхота, від яких очікують високого рівня підготовки й витривалості. Легка піхота (те, що ми називаємо “гарматним м’ясом” — прим. пер.) — це переважно призовники з “Луганської” та “Донецької Народних Республік”, в'язні, призвані групою Вагнера, а також недостатньо підготовлені мобілізовані російські цивільні. Вони часто перебувають під впливом амфетамінів чи інших наркотичних речовин.

Атака

В атаку першою йде легка піхота. “Одноразові взводи” піхоти призначають на ті шляхи підходу до українських позицій, які, як вважають, мають певне прикриття. У таку “розвідку” направляють до 5-ти груп з 2—5 осіб. Вони починають перестрілку з українськими позиціями й часто на цьому етапі гинуть. Після знищення цієї “першої лінії” росіяни направляють ще кілька таких “хвиль”. Українці мають постійно відстрілюватися: вони витрачають боєприпаси, викривають дедалі більше своїх оборонних позицій і виснажують свій особовий склад. Створюючи такі “хвилі” вздовж усієї лінії української оборони, росіяни виявляють у ній слабкі місця (наприклад, стикаючись із малим опором) і потім роблять ці точки пріоритетними для нападу. А якщо оборона скрізь потужна — туди направляють спеціалізовані загони, снайперів і артилерійських коригувальників.

Поки українці гасять перші лінії атаки, ззаду вже підходять додаткові сили, які починають окопуватися й готувати ближчі вогневі позиції для снайперів і важчої зброї. Далі артобстріли переходять у режим загороджувального вогню, який дає штурмовим підрозділам змогу атакувати — часто з флангів й за допомогою броньованої техніки та поєднання артилерійських систем. З наближенням до позицій супротивника калібр ураження зменшується, а перед самим заходом на позицію вже використовують гранати. Коли штурмовики займають позицію, їх замінюють на лінійну піхоту, яка займається укріпленням.

Оборона

В обороні російські війська використовують мінні поля та перешкоди, щоб уповільнити рух противників до того, як проти них буде застосовано оборонний артилерійський вогонь. Останній використовують у разі прориву або вимушеного відступу.

Російська воєнна доктрина велику увагу приділяє вогню за непрямим наведенням, а для цього стаціонарні позиції слід закопати якомога швидше. Якщо немає спеціалізованої техніки, солдати мають робити це вручну й покращувати позиції весь час, поки вони їх займають. Як правило, первинне “закопування” відбувається впродовж перших 12 год. Часто вздовж лінії використовують “приманки”, щоб сховати реальне розміщення вогневих точок. Росіяни рідко виносять спостережні чи прослуховувальні пункти далеко вперед від основних позицій. Активну розвідку зазвичай здійснюють безпілотниками. Здебільшого над полем бою працює від 25 до 50 БПЛА з обох сторін на кожні 10 км “спірної” ділянки фронту.

Втрати серед легкої піхоти надзвичайно великі. Але завдяки хорошому укріпленню позицій вдається зберігати спеціалізовані підрозділи та штурмовиків, тому вони можуть виконувати поставлені завдання. Водночас чи то через хитрощі українців, чи то через брак власної компетентності, ці загони часто стають жертвами масового знищення.

Українська БМП

Критичним є рівень морального духу. Загалом він низький, особливо зважаючи на зростання випадків кримінального переслідування за дезертирство; постійних історій, коли поранених товаришів залишають на полі битви; низьких лідерських рис на рівні молодших офіцерів тощо. Через нечасті ротації люди виснажуються. Це впливає на недостатній рівень координації та згуртованості, що може мати наслідком неефективну оборону в тому разі, якщо лінія фронту динамічно просуватиметься.

Інженерні війська

Інженери показали себе добре, передусім завдяки швидкості зведення фортифікаційних споруд і мінування територій. До кожної бригади прикріплено по дві інженерні роти: одну зосереджено на гірничій справі, іншу — на інженерії захисту.

Російські оборонні позиції зазвичай складаються з двох-трьох рубежів. На першій лінії, тобто безпосередньо вздовж лінії зіткнення, є позиції, зроблені піхотою (т. зв. лисячі нори). На другій – траншеї та бетонні вогневі позиції. Є кілька смуг перешкод, закладені перед цими позиціями. Зазвичай це протитанковий рів глибиною 4 м і шириною 6 м, “зуби драконів” і кілометри колючого дроту. Третя, глибинна лінія оборони, здебільшого перебуває на відстані 5 км від першої. Вона містить відступні бойові позиції та приховані зони для резервів із закопаними позиціями для транспортних засобів. Водночас командні пункти (КП) здебільшого розташовано під землею та укріплено бетоном. Загальна глибина оборонних укріплень на окремих ділянках фронту перевищує 30 км.

Ще одним елементом російської лінії оборони є мінні поля. Вони рідко мають помітний візерунок і рідко позначені; до того ж використовують і протитанкові, й протипіхотні міни, а також міни з різними типами датчиків спрацювання.

Інженерні споруди, українські фахівці. Ілюстративне фото з тексту дослідження

Ще одна сфера — встановлення мостів. Відповідні підрозділи працюють на рівні загальновійськової армії. Інженерні підрозділи розміщують мости швидко, у сухопутних військ немає нестачі цих конструкцій, навіть попри те, що самі операції з переправи не завжди успішні. Росіяни зазвичай без вагань підривають стаціонарні мости, бо вважають, що шкоди від цього значно більше, ніж потім клопотів від зведення понтонів.

Артилерія

На початку вторгнення кожній БТГ призначали від однієї до двох батарей гаубиць плюс батарея РСЗВ. До літа артилерію об’єднали в тактичні групи, а зараз використовують артилерійські бригади, які виділяють батареї для підтримання певних ділянок фронту й утримання значних сил під прямим командуванням для контрбатарейного вогню та підтримання головних зусиль сектора.

Темп вогню росіян упродовж першого кварталу 2023 року коливався від 12 тис. до 38 тис. пострілів на день. Кількість днів, за які російські обстріли перевищили 24 тис. пострілів, зараз стало менше, як і пріоритетних осей, на яких сконцентровано стволи та заряди. Зменшилася кількість снарядів 152-го калібру, проте значно збільшилось використання 120-мм мінометів.

Загальна кількість витрат боєприпасів у 2022 році становила приблизно 12 млн пострілів, коливаючись від 20 тис. до 60 тис. на день. За поточної інтенсивності у 2023 році буде витрачено 7 млн снарядів. Україна оцінює виробництво в Росії на рівні 2,5 млн снарядів на рік. Через різницю між витратами та виробництвом додаткові патрони закуповують на міжнародному ринку. Проте навіть за таких прогнозів споживання Росія мала б бути перебірливішою в виборі пріоритетів для пострілів. Особливо в ситуації, коли снаряди важко накопичувати близько до лінії фронту — склади вибивають HIMARS.

Це змушує росіян експериментувати. Вони запровадили у свій вогневий лексикон два терміни: “негайна цінність” і “вага пострілу”. Перший відбиває нерівномірний вплив вогню залежно від тактичного контексту, тобто необхідність точно визначати час ведення вогню щодо інших дій підрозділу. Другий відбиває зміщення акценту на максимальну результативність залпу.

Українські сили повідомляють: хоча потужність артилерійського вогню залишається високою, РСЗВ працюють значно менше, ніж у попередні місяці, що свідчить про брак боєприпасів. Схоже, Росія має постійні постачання 152-мм снарядів з лазерним наведенням "Краснопіль", оскільки спостерігається збільшення кількості польотів "Орланів-30". Російський контрбатарейний вогонь також відійшов від насичення виявлених українських позицій до обстрілу [точнішими] “ланцетами”, які полюють на українську артилерію.

Як працює система наведення артилерії

Бронетехніка

Концепція БТГ передбачала використання броні в ротних групах для пробивання в оперативну глибину. Після значних втрат росіяни почали рідше використовувати бронетехніку для спроб прориву.

Танки, як правило, працюють трьома способами. По-перше, їх використовують для доповнення артилерії. Особливо це помітно там, де немає достатніх сил протиповітряної оборони для захисту матеріально-технічної бази. Через малий кут нахилу при непрямому вогні танків вони є неефективним видом артилерії. Проте ці бойові дії часто можна здійснювати з позицій, які не були б життєздатними для артилерії через кращий захист танків і, отже, знижену вразливість до контрбатарейного вогню. Це дає танкам змогу заповнювати проміжки під час стрільби, поки гармати зміщують або пригнічують.

По-друге, танки використовують як високоточні засоби вогневої підтримки, здатні протистояти на відстані 2 км і використовувати покращену оптику для виявлення та знищення вогневих позицій. Наприклад, для цього використовують T62 і T55.

Третій спосіб використати броню — обстріли під час ротацій українських військ. Часто для цього вночі застосовують T-80БВ з його кращою тепловою оптикою. Мета — швидко наблизитися до цільового сектора, вистріляти якомога більше снарядів упродовж короткого проміжку часу та відступити.

Важливо, що росіяни зробили кілька модифікацій своїх танків, які знижують ефективність протитанкових керованих ракет (ПТРК). По-перше, їх покривають антитермічним матеріалом (він зменшує тепловіддачу, на яку “орієнтується” ракета). По-друге, змінили модифікацію двигуна, щоб шлейф від вихлопу теж “дезорієнтував” ракету. По-третє, танки виходять на поле бою в сутінках і на світанку, коли температура борту найбільш наближена до температури навколишнього середовища, тому їх стає значно важче виявити за допомогою тепловізора.

Українська бронетехніка. Ілюстративне фото з тексту дослідження

Крім описаних випадків, танки також виявилися критичними і для руйнування міських споруд, і для швидкого проникнення в забарикадовані будівлі. Використання старих танків як штурмових машин у міських умовах виправданіше, ніж використання для цих цілей сучасніших апаратів.

Одна з особливостей, яку відзначають українські фахівці, — необхідність стріляти по гусеницях, щоб знерухомити танк супротивника. Проте це не означає, що покинуту машину можна легко забрати як трофей і відремонтувати: зазвичай її “добиває” російська артилерія, щоб запобігти потраплянню до рук українців.

Засоби електронної боротьби

У 2022 році на Донбасі була надзвичайно висока щільність систем РЕБ, проте зараз армія РФ зазвичай використовує приблизно одну основну систему на 10 км фронту, розміщену приблизно на 7 км вглиб контрольованої території. Їхня головна ціль — контролювати і вражати БПЛА.

У розгорнутої РЕБ (наприклад, Шиповник-Аеро) немає своєї вогневої підтримки, натомість вона використовує агресивне електронне випромінювання, “фальшиві” хвилі, імітацію інших випромінювачів і пристроїв. Російські військові також і далі широко використовують навігаційні перешкоди в районі бою як різновид електронної техніки захисту. Це сприяє тому, що український рівень втрат БПЛА становить приблизно 10 000 одиниць на місяць.

Український рівень втрат БПЛА становить приблизно 10 000 одиниць на місяць

Ще однією функцією російських військ РЕБ є перехоплення та розшифрування українських військових комунікацій. Найбільш імовірною системою для таких функцій є Torn-MDM.57. Коли росіяни не перехоплюють трафік, вони можуть надійно придушувати приймачі на радіостанціях Motorola приблизно на 10 км за допомогою системи FLET.

Також РЕБ використовують як засоби обману, які генерують велику кількість підроблених БПЛА на радарах противника й дублюють наземні станції управління. Випадки використання відповідних РЕБ-систем зростають.

Протиповітряна оборона

На ранніх стадіях вторгнення через погану координацію та планування Україна успішно завдала ударів по російських формуваннях ППО. Проте росіяни швидко створили міцніше прикриття над ними. Велика кількість розосереджених систем ППО виявилася вразливою до комплексних атак із застосуванням протирадарних ракет і РЕБ. Росіяни також виявили, що розосереджені системи ППО не здатні перехопити загрози з великою дальністю дії, зокрема ракети з керованих реактивних систем залпового вогню (ракети GMLRS, якими стріляє HIMARS — ред.), що використовують для знищення систем управління та складів матеріально-технічного забезпечення.

Російська ППО від осені 2022 року значно посилилося. Комплекси SA-21 і SA-23 зараз розміщені навколо ключових логістичних центрів і центрів командування й контролю. Наявність цих систем, а також систем SA-15 і SA-22, підключених до радарів керування вогнем, значно покращує обізнаність щодо ситуації та якість даних відстеження системи ППО малої дальності.

Це має два основні наслідки. По-перше, РЛС великої дальності, поєднані з системами, такими як висотний радар 48Я6 "Подлет-К1", довели високу ефективність у закритті повітряного простору для української авіації. По-друге, російські системи малої дальності істотно покращили свої можливості ефективного захисту. Разом з успішним перехопленням більшості високошвидкісних протирадарних ракет (HARM), випущених українськими літаками, зараз також вважають, що російська ППО перехоплює багато GMLRS.

Російська ППО перехоплює багато ракет, які випускає HIMARS

Ефективність російських зенітних ракет (ЗРК) великої дальності проти українських Повітряних сил також залишалася значною. Найдовша відома відстань збиття українських літаків — 150 км, коли літак летів нижче, ніж 15 м над землею. Для цього застосували РЛС 48Я6 "Подлет-К1" з ракетою ППО.

Міцність мережі протиповітряної оборони підкріплюють російські Су-35, які патрулюють на середній висоті. Використовуючи ракети Р-37, вони створюють значну загрозу на дуже великій відстані. За даними ВПС України, найбільш далекобійне зареєстроване знищення об’єкта за допомогою російської Р-37 було на відстані 177 км.

Авіація

Російська авіація здебільшого працює з території Росії. Це, зокрема, Ту-95, які запускають крилаті ракети авіаційного базування по українських об’єктах. Попри наявність великої кількості цих літаків, безпосередньо для ударів використовують їх незначну частину, адже Росія має приблизно 40 ракет великої дальності на місяць. Тому щоб забезпечити точніше визначення цілей, спочатку запускають Shahed-136 як орієнтири для виявлення прогалин в українській ППО.

Також завдають ударів авіабомбами FAB-500 з плануючими компонентами, які запускають з Су-35С. З потенційним діапазоном до 70 км ці боєприпаси мають відносно низьку точність. Таких бомб у Росії чимало, до того ж їх регулярно комплектують для ударів. Проте є припущення, що зараз запуск цих бомб (переважно по цивільних цілях у Сумській і Чернігівській областях — прим. пер.) відбувається для “пристрілювання” й визначення реального часу дольоту до цілі, щоб згодом відпрацьовувати ними вже по реально важливих військових об’єктах.

Ще один спосіб використання авіації — системи РЕБ. Вважають, що в росіян є вісім Мі-17 із засобами РЕБ, які діють на півдні України. Їх використовують для електронних атак на українське командування. Через перебування на значній висоті над рівнем моря (порівняно з наземними засобами РЕБ), вони здатні діяти на більшу глибину.

Командування і контроль

Удари українських сил у липні 2022 року з допомогою GMLRS відтіснили російський штаб на межу 120 км від лінії фронту. Восени 2022-го ця дистанція накладала значні обмеження на тактику дій російських військових. Однак росіянами переважно вдалося подолати ці виклики взимку. Російські штаби тепер більш розосереджені та підʼєднані до передових командних пунктів кабельними системами. Цього часто досягали шляхом контролю над українською телекомунікаційною мережею на окупованих територіях, яка є щільною й надійною. КП бригади залишаються відкинутими від лінії фронту зазвичай на відстань 20 км, але часто вони добре захищені й розташовані під землею в укріплених конструкціях.

Розподіл замовлень від КП на ключові засоби, такі як протиповітряна оборона, РЕБ та інші системи, насамперед відбувається через системи Microlink, часто із використанням ретрансляторів, щоб збільшити дальність, на яку можна здійснювати бойове управління. Істотно знизилася кількість випадків виявлення цих систем. Зазначено, що бригада до батальйону часто підключається через реле Мicrolink або польовий кабель, який зазвичай прокладають між штабами протягом 24 год після встановлення командного пункту.

На рівнях нижче від батальйону, навпаки, зв’язок залежить не лише від радіостанцій, а часто й від аналогових військових систем, до того ж повідомлення, як правило, передають у прямому, а не зашифрованому вигляді. Винятком є розвідувальні підрозділи та артилерійські спостерігачі, здатні використовувати системи типу "Стрілець" чи "Азарт".

Щодо взаємодії підрозділів, то російські сили й далі борються за горизонтальність у командуванні. Утім, доказів децентралізованої координації (як вона переважно працює в українському війську — прим. пер.) немає. Інформацію досі передають спочатку “нагору”, а потім спускають по рівнях.

Яка першочергова допомога потрібна ЗСУ

Головним викликом буде прорив підготовлених рівнів оборони з російського боку. Україна має створити серйозну бойову потугу. Протяжність російських оборонних укріплень по всьому фронту робить їх обхід з флангу майже неможливим. Крім “основного”, потрібні будуть також “локальні” прориви й зачищення захоплених позицій. Підготовка до штурмових операцій проти укріплених позицій є критично важливим пріоритетом навчання для українських військ.

Українські військові слухають командира. Ілюстративне фото з тексту дослідження

Другий виклик — це “заточеність” української артилерії на оборону. Є достатньо засобів, щоб приглушити наступ росіян. Проте швидкий наступ потребує контрбатарейних можливостей для виявлення й ураження вогневих позицій противника. Саме постачанню таких засобів зараз мають віддавати перевагу міжнародні партнери.

Перемога у вогневій сутичці у прямих боях також критична. Зараз зроблено значний акцент на кулемети 50-го калібру. Хоча вони дуже ефективні, але їхній вогонь має дуже пологу траєкторію. Їх добре доповнив би автоматичний гранатомет Mk. 19, який становив би більшу загрозу військам противника в окопах або окопаних на відкритих позиціях, зважаючи на дугоподібну траєкторію снарядів.

Розмінування – ще одна сфера, де партнери України мають надати пріоритетну підтримку. Ключова вимога – оперативна розвідка мінного поля. Використання засобів машинного навчання з БПЛА розвідки може бути засобом ідентифікації полів. Також для виконання цієї функції, ймовірно, знадобиться людська розвідка та маркування, що є складною навичкою, особливо коли таку роботу виконують уночі.

Окрім спеціалізованого навчання, варто звернути також увагу на отримання базових критичних навичок звичайною піхотою. Через великий приплив новобранців і потребу постійно замінювати людей на передовій не слід недооцінювати масштабу необхідної допомоги в такому навчанні від донорів. До того ж має бути акцент на підготовленні управління вогнем, а також на інженерних і штурмових підрозділах.

Розвиток лідерів, здатних координувати численні елементи в рамках тактичних дій взводу, роти та батальйону, теж буде життєво важливим. Акцент на індивідуальності — військова навичка, яку передають під час навчання у Великобританії, хоча і є важливою основою, проте вона применшує життєво необхідне значення створення добре злагоджених підрозділів для успіху наступальних дій. Якщо це означає уповільнення темпу навчання для слухачів, які проходять британську програму шляхом додавання ще кількох тижнів для колективного навчання, то компроміс буде вартим того.

Коли українські підрозділи прорвуть оборону, то важливо, щоб вони могли захистити тили й підтримати високий темп просування. Для цього потрібна справна техніка (відремонтована, яка пройшла огляд і обслуговування), доступний запас запчастин для всього подарованого обладнання, посібники користувача й екіпажі, які впевнено ними користуються. До того ж слід захиститися від авіації та артилерії противника, а для цього потрібні засоби РЕБ й тактичні засоби ППО. І це має бути окремий напрям підтримки з боку партнерів.

Нарешті, зриву контратак противника або ударів артилерії та авіації значною мірою сприятиме знищення інфраструктури командування та управління противника, а також придушення протиповітряної оборони, яка захищає ці цілі. Для цього можна використовувати безпілотники, дистанційне електронне придушення та інші заходи підготовки до основних ударів з допомогою GMLRS.

***

Життєво важливо, щоб партнери України ставили пріоритетом створення сталого процесу для індивідуальної, колективної та штабної підготовки ЗСУ. Україна сьогодні має ініціативу. Але оскільки російські військові адаптуються, розслаблятися не можна.

ППО піхота артилерія тактика армія РФ