Суцільна містика: Світлана Пиркало про кращі книжки укрсучліту. Підсумок п'яти років.

"Таке" Іздрика цього року перемогло без особливих дискусій. Ця книга, згідно з анотацією, - "про чоловіків і жінок, про звірят і птахів, а також про рослини, вітер, землю, дощ та інші Господні дари. Коротше, про таке".

Читаючи цю книгу в Лондоні (я привезла її зі Львівського форуму видавців), я страшенно перлася, інакше й не скажеш. Але приїхавши в Київ і перечитавши її заново, я проперлася вже зовсім по-іншому, бо те, що мені здавалося продуктом виключно гіперактивної іздрикової уяви, виявилося тонким стьобом на українські реалії.

Троє з наших експертів також підтримали обрання саме "Таке" (чи "Такого"?) Книгою року Бі-Бі-Сі 2009. Телеведуча і політик Ольга Герасим'юк назвала її "молитвою", a телеведучий Андрій Куликов сказав просто, що йому "дуже сподобалося", і знайшов там щось спільне з Шеклі.

Філософ Мирослав Попович промовив довгий спіч про книжку - про провокативність книги для християнського суспільства, про правильну якусь епатажність і таке інше.

Було видно, наскільки ці слова важливі для автора: Іздрик притих під час церемонії і чемно дякував панові філософу за ці слова.

Після церемонії Іздрик розповідав мені, що для нього, людини цнотливої в плані літературних премій (це - перша) і частково через те щодо них скептичної, слова Поповича означали дуже багато: якось вони там перегукувалися із глибинним сенсом його тексту, і це йому показало, що ми справді збагнули чи хоча б замислилися, про що він там написав.

Процитую один абзацик з “Такого”:

"Немає більшого ярма, ніж чиясь щирість.

На ній збудовано християнство - найвідвертіше маніпулятивний, наймогутніше маніпулятивний тип міжлюдських стосунків.

І я не знаю, хоч це й не стосується теми безпосередньо, чому досі святкується Великдень - день, коли в людства стався викидень і воно виштовхнуло з себе все ще живого Ісуса".

Я говорила із директором видавництва "Клуб сімейного дозвілля" Світланою Скляр - ці харків'яни видали також і Книгу року Бі-Бі-Сі 2008, "Молоко з кров'ю" Люко Дашвар.

Пані Скляр поділилася радістю з приводу десятків тисяч розпроданого накладу "Молока з кров'ю". Про продажі Іздрика вона говорила більш стримано – безумовно, усвідомлюючи, що не кожен і не у всякому стані потрафить прочитати таке. В сенсі "Таке".

І цілком можна собі уявити, як добропорядний галичанин дочитує до пасажу про викидень і Ісуса, і рука сама кидає Іздрика назад на полицю і тягнеться по щось більш конвенційне.

Ось, наприклад, по "Легенди Львова. Книга друга" Юрія Винничука, які увійшли до П'ятірки року Бі-Бі-Сі 2009.

Винничук, щоправда, також непростий. Його батяри, водяники, відьми і розмаїта чортівня дуже сумнівна з точки зору щирого християнина, але львів'яни зокрема і галичани загалом уже багато років це якось пробачають (а може, не зауважують цього) одному зі своїх улюблених письменників.

Іще одна представниця Галичини в цьогорічній П'ятірці року – Галина Пагутяк. Її "Урізька готика" є, як на мене, найкращою містичною книгою 2009 року – це при тому, що на наш конкурс цього року подали майже одну містику.

Сюжет "Урізької готики" можна назвати до певної міри детективним; у кожному разі там є елемент "whodunit" ("хто це зробив?" з англійської). Але присутній правдоподібний історичний зріз кінця ХІХ століття, еміграція в Америку, збідніння як шляхти, так і народу, а на це все накладений сюжет, побудований на давніх віруваннях в опирів - не мертв'яків, а живих людей, які можуть "потяти, кого не жаль".

Попередні твори Пагутяк також крутилися навколо опирів та історії України. Але їхні сюжети не зав'язані саме на містиці: конфлікти тут - це конфлікти між звичайними людьми зі знайомими нам усім почуттями та прагненнями, хоч і з незвичайними можливостями. Для мене тут головне - трансформація одного з головних персонажів, Петра, який іде на немислиму жертву, яка змінює його невпізнанно.

Ще одна книга з "короткого списку" фіналістів - "Місто з химерами" Олеся Ільченка.

На відміну від дуже львівської книги Винничука, цей твір суто київський, про життя архітектора Владислава Городецького – в якому також було чимало містики. Книга невеличка, розрахована, я б сказала, переважно на підлітків, має елементи біографії, пригодницької повісті і багатьох інших жанрів.

Можливо, зосередженість на одному із цих жанрів пішла б книжці на користь, бо вона вийшла досить еклектичною, але результат і так досить цікавий.

Як мені сказали у книгарні “Є”, саме "Місто з химерами" вже кілька місяців приємно дивує їх своїми продажами - це один із бестселерів книгарні.

І зрештою "Джури-характерники" Володимира Рутківського замикають перелік П'ятірки року Бі-Бі-Сі. Це товстий роман, так само для підлітків, про початки Запорізької січі.

Характерники - це козаки, які володіють надзвичайними здібностями, серед яких у цьому творі вони найбільше користуються гіпнозом. “Джури...” - друга книжка із трилогії (третя вже готова до друку), і двоє друзів-героїв, Санько і Грицик, у ній уже доросліші. А легендарний козак Швайка - не такий невловимий, як раніше.

Книга будується на ідеї невільницького повстання в Криму: автор каже, що його давно не влаштовує ситуація, коли історія тих часів говорить лише про захоплення, продаж і тяжку долю невільників, але майже нічого – про їхній бунт і спроби здобути свободу.

Що скажуть усі ці - та інші - книги про літературний рік, який минає?

Перш за все повторюся: кількість містики цього року просто неймовірна.

Можливо, причина в кризі: в непевні часи людина часто шукає відповідей в потусторонньому. А можливо, це свідчить про взаємовплив між українськими авторами.

Чи виникає на наших очах якась певна українська містична школа, ми зможемо сказати лише через кілька років, але це можливо. Певні твори місцями вже дотягують до світового рівня; так, якби в "Урізькій готиці" Галини Пагутяк був драматичніший сюжет, чи принаймні феєричніший кінець, я б узялася одразу перекладати її англійською, бо якість тексту дуже висока.

Хочу ще спекулятивно приписати до умовної української містичної школи Таню Малярчук і Ксеню Харченко.

Мене часто запитують, якими є критерії премії "Книга року Бі-Бі-Сі". Чомусь відповіді, які я даю - “це має бути книга прози, видана у певний час певним накладом певною мовою, найкраща на думку журі, така, що є явищем у літературі того року” - рідко задовольняє тих, хто запитує. Очевидно, легшою відповіддю було б щось на кшталт "підіймає актуальні питання державотворення".

Але література - не точна наука, і формули тут немає. Можу тільки сказати: щороку є дві-три книги, при прочитанні яких трохи завмирає серце - від усвідомлення того, що це чудова література, і я як експерт премії можу її відзначити.

Як правило, інші експерти поділяють мою думку - адже ми всі люди з гарним художнім смаком, - і ці книжки потрапляють принаймні в п'ятірку.

Між творами, які отримали нашу найвищу відзнаку, багато спільного – за винятком минулорічної Книги року, "Молоко з кров'ю", всі вони - рефлективні, пошукові, багато в чому постмодерні, багато в чому стьобні.

Усі вони описують Україну або наших днів, або недавнього минулого, зі згадкою дуже конкретних місць: у Винничука це Львів, у "Андріївському узвозі" Діброви - безумовно, Київ; Жадан, як завжди, оспівує Харків і інші міста Сходу і Півдня, а Іздрик навіть згадує конкретну хату Тараса Прохаська.

Багато в чому географія визначає наповнення книги. І лише "Молоко з кров'ю" могло відбутися абсолютно де завгодно: село Рокитне є чи не в кожній області, і не в одному районі.

Сюжет тієї книжки повністю побудований на міжлюдських стосунках, хоч і відбувається на тлі війни, реалій відлиги і застою, а потім дикого капіталізму. Проте тло її могло би бути й іншим, а сюжет від цього не змінився б, і це відрізняє саме цю книгу від інших переможців нашої премії, для яких місце, обставини і час дії є інструментальними.

Про що це свідчить? На мою думку, в суч.укр. літературному процесі очевидна потреба осмислення себе і світу навколо себе. Можна було б сказати, що в деяких західних літературах це вже було, і почалося щось інше, але ж і певні соціальні процеси, які у нас лиш починаються, там уже минули.

Можливо, на тлі того, як повільно (і часом потворно) індивідуум усе більше підіймається над сплачьонним натовпом, найбільш цікаві (на нашу думку) твори - якраз ті, що заглиблюються в особистість і проживають її внутрішнє життя.

Я собі часом гадаю, що місією "Книги року Бі-Бі-Сі" частково є вишукування і популяризація таких книжок, як "Таке" чи "Андріївський узвіз", чесноти яких можуть виявитися надто завуальованими для широкого загалу. Можливо, до певної міри це якийсь нечіткий критерій для любителів критеріїв.

Але так само з роками стає очевидним брак гарної масової сюжетної літератури, опір літістеблішменту її виникненню і нерозуміння потреби в ній для повноцінного літпроцесу.

Пошук і популяризація такої літератури не є нашим першочерговим завданням - із цим краще справляється конкурс "Коронація слова" - але я не бачу жодних ідеологічних причин, які завадять нам відзначати їх у майбутньому – за умови, що це справді найкраща книга, на думку журі.

З цього ж року хочу згадати "Родовий відмінок" Міли Іванцової. Нехай не набоківським стилем, але дуже просто і цікаво вона описує долю кількох родин, матері в яких познайомилися в радянському пологовому будинку, крізь застій, Чорнобиль, розвал СРСР, базари, дикий капіталізм.

Це книга, яку можна читати в метро, відпустці, перед сном, не збираючи на неї сили, - словом, якісна масова література, з якою одна проблема: вона може й не стати масовою за умови відсутності розкрутки.

Прочитати уривок "Такого" можна тут

Попередні переможці "Книжки року ВВС":

2005 - Юрій Винничук. "Весняні ігри в осінніх садах"

2006 - Сергій Жадан. "Капітал" (а конкретніше - збірка оповідань "Гімн демократичної молоді" у збірці "Капітал")

2007 - Володимир Діброва. "Андріївський узвіз"

2008 - Люко Дашвар. "Молоко з кров'ю"

література культура книги