Трикутник безвідповідальності в Києві створила адміністрація Зеленського. Тепер садять вахтера

Бермудський трикутник

Перша — мер і голова Київської міської державної адміністрації. Зараз мер і голова КМДА — це одна особа, але адміністрація Зеленського постійно хотіла призначити на КМДА когось свого.

Друга — районні державні адміністрації (РДА), які за логікою мали б бути або органами міського самоврядування з районними райрадами, або структурними підрозділами мерії (краще органами міського самоврядування, а взагалі ідеально — створити місцеві Ради для менших житлових масивів, назви й межі яких люди знають, про це ми писали в нашому проєкті тут). Але зараз голів РДА призначає Президент за поданням Кабміну без жодного впливу на це рішення мера Києва. За Порошенка керівників районів теж призначав Президент, але їх узгоджували з керівником міста. Уже за Зеленського, до війни Київрада хотіла повернути самоврядування в райони й вирішила провести вибори до районних рад. Якби вони відбулися, обраних голів райрад мали б автоматично призначити керівниками РДА. Це теоретично, а на практиці почалася б довге протистояння з центральною владою. Та з початком війни стало не до цього.

Третя — військово-цивільна адміністрація (ВЦА), яку очолює Сергій Попко. Практичного сенсу існування ВЦА в Києві після того, як Україна відбила атаку Росії на столицю, немає, але є політичний: обмежити вплив обраного мера.

Ця складна структура дає змогу перекидати відповідальність один на одного, що ми і бачили після того, як уламок ракети вбив людей біля зачинених дверей сховища в лікарні. І створення цього бермудського трикутника безвідповідальності — прямий наслідок намагання Зеленського знищити місцеве самоврядування в Києві.

Стрілочники та пінг-понг чиновників

У суботу, 3 червня, суд відправив у СІЗО охоронця, який не пустив людей до укриття. Трьох посадовців — керівника поліклініки, його заступника й посадовицю РДА — відправили під цілодобовий домашній арешт. Ніби всіх безпосередніх винуватців цієї трагедії названо й ведеться слідство.

Але цей випадок викрив значно глибшу проблему, ніж звичайна службова недбалість кількох людей. Виявилося, з укриттями у столиці справді проблема. Деякі з них зачинено, деякі перебувають в аварійному стані. І все це відбувається на другий рік війни, після безпрецедентних повітряних атак на Київ у травні.

Мер Кличко заявляє, що насамперед за стан укриттів відповідальні районні адміністрації. За його інформацією, РДА керують коштами, які Київ виділив на облаштування укриттів. Ідеться про 1,2 млрд грн. Кличко також уже звернувся до Кабміну й запропонував відсторонити від виконання обов'язків очільника Деснянської РДА Дмитра Ратнікова.

Ідеться про 1,2 млрд грн

"Глав районів столиці призначає президент за поданням уряду. Мер столиці не може не лише звільнити голову району, а навіть винести йому догану! — заявив Кличко. — І маленька довідка: з 10 глав районів 9 у нас — представники від "Слуги народу". Керівника Київської міської військової адміністрації призначив Офіс президента. Це — якщо про спільну і справедливу відповідальність". За словами мера, саме місцеві державні адміністрації зобов'язані здійснювати контроль за станом укриттів. Цю норму прописано у п. 16 статті 16 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації".

Варто також нагадати, що згідно з Законом України “Про критичну інфраструктуру”, під час воєнного стану заходами “оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку” займаються саме військові адміністрації. Тобто йдеться про відповідальність представників Київської міської військової адміністрації, за призначення яких відповідає президент.

Кличко мав можливіть

Але хочеться нагадати й Віталію Кличку, що він свого часу мав удосталь можливостей показати, як розвʼязувати цю проблему. ТЕКСТИ перед війною зробили матеріал про те, у якому стані перебували київські укриття. Тоді ще в Києві не було київської міської військової адміністрації, а питаннями безпеки опікувалися безпосередньо у Київській адміністрації.

По руках тоді "ходили" два варіанти карт укриттів, переважно з телефонами комунальних підприємств. Саме в їхніх працівників мали бути ключі від укриттів. Але як це мало працювати, коли працівники комунальних підприємств роз’їжджалися по домівках, — не знав ніхто. У деяких комерційних організаціях теж спершу були не в курсі, що в них відкритті укриття. Власне, приблизно в такому стані столиця й зустріла війну і, здається, так прожила її перші півтора року. Комусь пощастило — у них поряд виявилося справді впорядковане бомбосховище, для багатьох таким бомбосховищем стало метро. А комусь — ні.

"Зручності" в одному з укриттів. Фото з сайту Київської міської прокуратури

“Біля будинку, в який вже прилітали уламки ракети (тоді загинула людина) під час наступних тривог було зачиненене позначене на карті бомбосховище, — розповів ТЕКСТАМ один з киян. — Писав скаргу на 1551, відповіли, що то бойлер. Хоча воно точно було на карті. Зараз уже зняли мітку. Але насправді більшість бомбосховищ на карті — фейк”.

Що цікаво — навіть горезвісне питання ключів від бомбосховищ так і залишається нерозвʼязаним. “Перед початком війни в нас таки відкрили укриття, — розповідає мешканець київської багатоповерхівки. — Ключі були в нашої вахтерки, яка щоразу, коли хтось спускався вниз, попереджала, що цього краще не робити, бо там уже 20 років як мешкали безхатченки. І це справді так — усередині було жахливо. А тепер наша вахтерка звільнилася і у кого ключі від укриття — ніхто не знає”.

Тому хочеться просто нагадати всім сторонам цього конфлікту, який дедалі більше набуває ознак політичного, що кожна з них свого часу мала достатньо можливостей, щоб показати, як розвʼязувати проблему з укриттями. На жаль, результат виявився негативним для всіх. Отже, і відповідальність слід розділити між усіма, не слід перекладати всю провину на охоронця, який не відчинив двері сховища.

Директор лікарні відповідає за укриття. Це серйозно?

А мешканцям міста можна побажати уважніше ставитися до власних вахтерів та охоронців. Цікавитися станом їхнього здоров'я, приносити їм каву, бо в умовах, коли різні гілки влади перекидають відповідальність за життя містян між собою як гарячу картоплину, певно, лише від цих людей залежатиме, чи вчасно ми потрапимо в укриття. Майже буквально — ключі від наших доль у їхніх руках.

Також варто додати, що доручати таку важливу складову життя міста під час війни, як бомбосховища, керівникам лікарень, шкіл тощо — дуже погана ідея. У Києві вже можна було б створити окрему службу, яка займалася би бомбосховищами та розвʼязувала проблеми, які там виникають: від перетворення відкритих укриттів на притулки для безхатченків до свотрення нормальних умов, відкритих дверей і зрештою будівництва нових укриттів саме як укриттів, а не підвалів у поліклініках. Але для цього в Києві має бути повноправний мер, який або розвʼязує питання, або на наступних виборах прощається з посадою. Натомість маємо управлінський хаос.

укриття київ бомбосховища