Передвісник смути. Пригожин як "слуга народу": яка країна, такий і "квартал"
Росія — країна, де бунт проти влади часто очолюють вожді, ще більш жорстокі й деспотичні, ніж легітимні лідери. Малоосвічений Пригожин навряд чи годиться для порівняння з Лєніним, а от з Ємелькою Пугачовим він має чимало спільних рис.
Read this article in English
Остання серйозна хвиля протестів у Росії відбулась у 2011—2013 роках. Тоді "незгодні" намагалися чинити опір цементуванню путінської влади. На справжню революцію це скидалося мало, то був радше протест середнього класу двох найбільших мегаполісів — Москви й Петербурга, хоча не без місцевої специфіки.
На мітингах "бєлолєнточников", як називали тоді опозиціонерів, поруч з типовою хіпстерською публікою і поміркованими лібералами були присутні націоналісти під імперськими чорно-жовто-білими прапорами — ті, кого зазвичай бачили на акціях з назвою "русский марш".
Вони теж виступали проти Путіна, але не прагнули демократичних змін. Поборників гасла "Россия для русских, Москва — для москвичей" президент не влаштовував тим, що був недостатньо жорстким, недостатньо авторитарним, недостатньо імперцем, недостатньо ксенофобом.
Тоді я мав акаунт у мережі "Однокласники", де було чимало моїх друзів дитинства з російської глибинки. Вони жили своїм життям і на жодні мітинги, ясна річ, не виходили, але саме тоді поширювали чимало гнівних дописів про погану владу та мемів про "справедливість Сталіна" й такий інший ностальгійно-патріотично-реваншистський мотлох.
Невдоволення Путіним було помітним, але анексія Криму всіх примирила і повернула кредит довіри до влади і від лібералів ("Крим не бутерброд"), і від націоналістів.
“Царь ненастоящий?”
"Спецоперація" проти України мала б стати черговою індульгенцією і забезпечити стійкість путінського режиму на багато років наперед. Втім події пішли не за заявленим сценарієм: Київ не впав за три дні, війна затягнулася, Росія зазнала величезних втрат і почала відступати із захоплених українських територій.
Такий поворот працює проти Путіна, створює умови для підозр, що "царь ненастоящий". У російській історії затяжні й безуспішні війни традиційно провокували масштабні політичні кризи. Так було в часи Івана Грозного, який програв Ливонську війну, що тривала майже 30 років, і невдовзі після неї розпочався період, знаний як "смутное время".
У російських масах зріє невдоволення: швидкої перемоги немає, еліта зажерлась, в уряді сидять старці, як за Брєжнєва
Так було з Миколою ІІ, який пафосно вступив у І світову, але згодом через непопулярність війни втратив владу. Зрештою афганська війна у 1980-х була одним з вагомих факторів розпаду СРСР.
Нинішня "спецоперація" послаблює Росію загалом і владу Путіна зокрема. Однак не варто сподіватися, що в РФ постане пацифістський рух, народиться громадянське суспільство, яке покладе край агресії. Війна, попри всі очевидні негативні наслідки, залишається популярною в РФ.
Якщо подивитися вуличні опитування пересічних росіян, то вони виступають за радикальне розв'язання "українського питання". "Скинуть на них какую-нибудь бомбу", — таку думку нерідко можна почути від звичайних громадян РФ, і нескладно здогадатися, що йдеться про застосування ядерної зброї.
У російських масах зріє невдоволення: швидкої перемоги немає, ба більше, війна потроху перекидається на терени РФ, еліта зажерлась, в уряді сидять старці, як за часів Брєжнєва, навіть останній парад на 9 травня був якимось невиразним і млявим. Постає традиційне російське питання: "Хто винен"? Навіть пропагандистське ТБ починає так чи так про це говорити.
Невдоволення керівною елітою — явище, знане багатьом країнам. Коли виборці розчаровуються у традиційних політиках, на арену виходять вельми несподівані персонажі.
Ємелька Пугачов і Пригожин
Американська лють породила феномен Дональда Трампа, українці побачили альтернативу у Володимирі Зеленському та його проєкті “Слуга народу”. У Росії у велику політичну гру включається Євгеній Пригожин, лідер ПВК “Вагнер”, бо саме він є нині голосом російської антисистемності.
Росія — країна, де бунт проти влади часто очолюють вожді, ще більш жорстокі й деспотичні, ніж легітимні лідери.
Неписьменний донський козак Ємельян Пугачов, який оголосив себе царем Петром ІІІ, підняв проти катерининського правління яїцьке козацтво і поволзькі народи. У своїх методах боротьби він перевершив усі звірства чинної тоді влади. Самозванний цар і його поплічники чинили нечуваної жорсткості розправи, які згодом Олександр Пушкін назвав “русский бунт, бессмысленный и беспощадный”.
Лєнін і більшовики зі своїм червоним терором були значно менш гуманними, ніж цар Микола ІІ, якого вони назвали “кривавим”.
Малоосвічений Пригожин навряд чи годиться для порівняння з Лєніним, а от з Ємелькою Пугачовим має чимало спільних рис. Обом приємне товариство розбійників і вчорашніх каторжан. Обоє зрозуміли принцип, що коли народ любить міцну руку, то не треба обмежуватися в цій міцності, й за горло треба брати залізною хваткою. Обоє люблять ламати комедію і юродствувати. А головне — вміють говорити з народом його мовою.
Для “глибинного” російського обивателя чинний президент — усе ж таки зарозумілий інтелігент
Це західним дипломатам може здаватися, що Путін — надто брутальний політик. Для “глибинного” російського обивателя чинний президент — все ж таки зарозумілий інтелігент.
Усі ці його “мочить в сортире”, “нравится — не нравится, терпи, моя красавица” в очах мешканця глибинки не більше ніж витівка відмінника, який наважився "стрільнути" в старшокласників цигарку, закурив і закашлявся.
Пригожин слів не добирає, він говорить як типовий вологодський чи саратовський мужик, що має за горбом солідний тюремний стаж. Він те, що називається, “свой в доску парень”, і йому не треба входити в роль чи вчити слова — достатньо бути собою.
Український телеглядач у масі своїй був відданий “Вечірньому кварталу”, а затим серіалу “Слуга народу”, тому згодом обрав президентом головного героя цих шоу. Пригожин — це втілення двох популярних російських серіалів: “Бандитский Петербург” і “Штрафбат”.
Жиган
Справжня біографія очільника ПВК “Вагнер” мало відома, але його причетність до організованої ленінградської злочинності — факт доконаний, майже всі 1980-ті він провів у місцях позбавлення волі.
Серед “букету” кримінальних статей, за якими судили Пригожина, було “втягування неповнолітніх у злочинну діяльність”. У 1980-х у великих промислових містах було поширене таке явище: в середовищі хлопців-старшокласників з’являвся “жиган” — молодий чоловік з кримінальним минулим.
Він розважав юнаків різними байками про зону і блатну романтику, міг пригостити горілкою чи цигаркою, в ході цих начебто порожніх балачок “рекрутер” від кримінального світу придивлявся, кого з “малоліток” можна залучити собі в поплічники.
Імовірно, Пригожин виконував якусь схожу місію. Власне, ці навички йому стали в пригоді при кооптації зеків у свою ПВК. Одне слово, в кримінальному світі так званий кухар Путіна має право презентувати себе як вихідця “из питерских босяков”, що легітимізує його і серед зеків, і серед поціновувачів серіалу “Бандитський Петербург”.
Серіал “Штрафбат” — типова “клюква” про Другу світову, яка містить мало історичної правди, натомість він створив культ шляхетних і відважних кримінальників, які у важку хвилину готові стати на захист “отєчєства”.
Власне не реальні штрафники (командири та червоноармійці, більшість з яких було засуджено вже під час війни), а герої фільму стали прототипом вагнерівців. Неформальним лідером зеків у “Штрафбаті” був такий собі Антіп Глимов: хитрий, брутальний, але справедливий злодій у законі, який ненавидить не лише німців, а й “краснопьроих” і військове командування.. Схожий на Пригожина?
Як таке може бути?
Часом можна почути скепсис “ну як може кухар повстати проти всемогутнього господаря”?
По-перше, Пригожин у своїх гнівних роликах жодного разу не назвав прізвища президента. Навіть коли 9 травня він говорив про діда, що вижив з розуму, то згодом уточнив, що натякав на російських генералів. Наразі він розігрує партію “хороший цар і погані бояри”.
Водночас Пригожин хвалиться своїм рейтингом, який, як стверджують близькі до “Вагнера” медіа, лише трішки нижчий, ніж у Путіна. Лідер вагнерівців посилається на телефонне опитування, за підсумками якого чинний володар Кремля має 42,5% підтримки, а сам він — 39,7%. Це опитування не викликає великої довіри, як власне і вся російська соціологія, але якщо такі цифри потрапляють у медіапростір, то в Пригожина таки є політичні амбіції. Професійні російські соціологи дають зовсім інши цифри, де Пригожин має близько 2% у президентському рейтингу.
По-друге, Росія — країна не демократична, уявити, що Путін і Пригожин зійдуться в другому турі президентських виборів, доволі важко. Можливо, очільник ПВК “Вагнер” є проєктом однієї з веж Кремля, яка готує антипутінський палацовий переворот.
Свідченням про це є й поїздка Пригожина регіонами Росії, яка за своїм характером нагадує “окучувчання” електорату, до того ж на окупованій Донеччині з’явилися плакати із вагерівцем №1, які за своєю стилістикою подібні на передвиборні.
У своєму тролінгу російського генералітету Пригожин каже чимало компліментів на адресу України й ЗСУ. Цьому не варт дивуватись. Під час Першої чеченської, яку єльцинська Росія фактично програла, серед опозиційних (і лівого, і правого толку) політиків теж звучало чимало позитивних відгуків про армію Джохара Дудаєва, яка змогла перемогти “бездарних генералів”.
Ні, ці критики не засуджували сам факт агресії проти Ічкерії, вони кляли демократів, які “розікрали країну і зганьбилися на Кавказі”. На хвилі цього реваншизму й прийшов до влади Путін, який розпочав Другу, переможну для Москви, чеченську кампанію. Пригожин чимало говорить, що з нинішньою армією і нинішнім командуванням війну проти України не виграти.
А це означає єдине: він просто претендує на більшу роль у цій війні. Так само його заяви про те, що “Вагнер” більше не воюватиме в Україні, й відмова перейти в підпорядкування російських силовиків свідчать, що політична гра неабияк захопила озброєного “авторитета”.
Майбутні поразки Росії в ході українського контрнаступу посилять антиелітарні настрої в РФ і додадуть популярності Пригожину. Вперше за багато років російська (не демократична, а шовіністична) опозиція отримає лідера.
Від Пригожина передовсім чекатимуть опричнини й розправ над старою елітою, а вже потім “собирания земель”. Він уже розминається на російських командирах — чого варта історія з викраденням коандира 72 бригади зс рф. Його прихід до влади, на перший погляд, видається зловісним, але пугачовщина, разінщина та різні там смутні часи із чисельними самозванцями, як правило, послабляли Росію і на якийсь час давали спокій сусідам.