Декілька тижнів наступу. Огляд стратегій і карт просування

Окупанти впродовж повномасштабного вторгнення розбудували серйозну систему оборонних укріплень на лівобережжі Херсонської та Запорізької областей. Ці території вони захопили ще в перші тижні й мали вдосталь часу, щоб викопати кілька ліній оборони. Зокрема активізували свою роботу після успішного наступу України минулої осені. Також росіяни на південному напрямку не мали достатньо військ, бо концентрувалися здебільшого сході поблизу Бахмута. І поки Україна оборонялася в Бахмуті, тренувала нові підрозділи й чекала на постачання західної техніки, Росія звела потужну лінію оборони на півдні. Адже напрямок наступної після Херсона української атаки був зрозумілим. Ми про це писали тут.

Щоб розуміти логіку подій, необхідно знати стратегічні задуми кожної сторони.

Для української армії першочерговою метою (окрім звільнення окупованих територій) на цьому напрямку є перерізати сухопутний коридор на Крим: через Маріуполь — Бердянськ — Мелітополь.

Це дасть змогу відрізати сотні тисяч російських солдатів на півострові й Подніпровʼї від нормального постачання: воно йтиме аж через Кримський міст і поромні переправи.

До того ж спосіб і місце такого перерізання не надто важливі. У разі звільнення Мелітополя, Бердянська або Маріуполя завдання буде виконано. Якщо українська армія вийде до Азова, то під її удар потрапить також Кримський міст — відповідно, все кримсько-херсонське угрупування росіян потерпатиме від нестачі палива й боєприпасів.

Водночас для російської армії першочерговим завданням є утримати власні лінії оборони.

Також для них може залишитися завдання покращити свою тактичну й оперативну ситуацію на сході України та вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей.

Насправді навряд чи зараз військове керівництво Росії планує стратегічні наступальні операції. Їхня головна мета на 2023 рік — утримати вже захоплені території, можливо, покращити свою ситуацію чи отримати певні територіальні здобутки і, звісно, завдати поразки ЗСУ, щоб змусити Україну сісти за стіл перемовин і так заморозити конфлікт та виграти час.

На південному напрямку українські оборонці здійснювали активні наступальні дії на трьох напрямках: Мелітопольському — у загальному напрямку Оріхів — Мелітополь; Бердянському — від Великої Новосілки (колишній Времівський виступ); та Запорізькому — вздовж Дніпра.

Запорізький напрямок

На Запорізькому напрямку ЗСУ поступово просуваються від Пʼятихаток у південному напрямку до лінії Грозове — Долинка та поступово звільняють південь Камʼянського.

На цьому напрямку російська оборона чи не найбільш потужна й найкраще розбудована.

Мелітопольський напрямок

На Мелітопольському напрямку Сили оборони України також просуваються на південь і штурмують першу лінію оборони окупантів, а в деяких місцях навіть проривають її.

За даними OSINT-дослідників, Росія в цьому напрямку також має доволі розгалужену оборону й ЗСУ наблизилися до штурму її передових позицій.

Бердянський напрямок

На Бердянському напрямку 26 червня захисники України звільнили Рівнопіль — один з форпостів окупантів, який кілька днів перебував у котлі, але в результаті звільнення Новодарівки Времівський виступ — кілька окупованих сіл на північ від Старомайорського — було фактично зрізано. Однак його особливість полягала в тому, що він був передовим щодо першої лінії оборони окупантів плацдармом для запланованого російського наступу. Самі ж лінії оборони розташовані південніше.

У районі Великої Новосілки Сили оборони України штурмують російські позиції у Старомайорському та атакують у напрямку Приютного.

Якою є російська оборона

Російські війська налагодили глибоко ешелоновану оборону принаймні з трьох ліній і додаткових укріплень навколо ключових населених пунктів. Головна їхня сила — великі мінні поля, а також здатність встановлювати міни дистанційно, навіть після розмінування певної ділянки. Для цього вони використовують комплекс "Зємлєдєліє". Інший важливий компонент російської оборони — авіація: і літаки, й вертольоти. Україна не має достатньо засобів для ефективного знищення ні того, ні іншого. Нам тут дуже згодився б літак F16, який легко відстрілював би російські вертольоти.

Фактично російська оборона й тримається на цих двох компонентах: авіація та міни. Як показують численні відео, оприлюднені нашими бійцями, коли доходить до зіткнень, російські військові не завжди навчені й часто дуже погано мотивовані.

Водночас їхня лінія оборони не всюди однаково потужна.

Найбільш укріпленою (за даними OSINT-дослідників) є лінія в напрямку Мелітополя, менш укріпленою — в напрямку Маріуполя. Проте це можна пояснити тим, що росіяни намагалися штурмувати Вугледар і, певно, спочатку не планували переходити в “глуху оборону” на цьому напрямку.

Якщо аналізувати логістику та основні шляхи постачання й хаби, які використовує Росія, то можна припустити таке.

Район лівобережжя Херсонської області: Каховка, Нова Каховка, район Кінбурнської коси — постачають через Красноперекопськ та Армянськ із Криму. Але також можуть постачати частково через Мелітополь і Генічеськ.

Район Токмака — ймовірні шляхи: Джанкой — Генічеськ — Мелітополь — Токмак або Маріуполь — Бердянськ — Токмак.

Район Пологів: Маріуполь — Пологи або Мелітополь — Токмак — Пологи.

Район Волновахи: Маріуполь — Волноваха та Донецьк — Волноваха.

Більшість постачання російської армії на захід від Мелітополя здійснюють через Крим.

Найцікавішим є район Енергодара — він віддалений від значних логістичних пунктів і доволі вразливий у ситуації, коли СОУ підійдуть до Дніпрорудного або Михайлівки — на захід від Токмака. До того ж залізничне забезпечення Енергодара відбувається не вздовж Дніпра — через Каховку, а через Мелітополь і ті самі населені пункти.

Зараз ЗСУ активно атакують логістику окупантів. За минулі тижні від нас прилітало на бази окупантів у Генічеську й Бердянську, ми завдали ракетного удару по автомобільному мосту в Чонгарі, били по Арабатській стрілці, а також руйнували бази забезпечення — на проміжній залізничній станції в Риково. Можливо, ми достеменно не знаємо всіх акцій української армії зі знищення російської логістики.

Можна говорити про кілька особливостей бойових дій на півдні України:

1. Російські війська постачають з Кримського півострова та через Маріуполь із території Росії. Проте використання автомобільної техніки для забезпечення військ і транспортування забезпечення на 100+ км обмежує обсяги такого забезпечення: збільшує час та істотно навантажує моторесурс техніки.
2. Залізниця на півдні України значно менше розвинена, ніж на сході, й обмежена кількома магістральними гілками, які окупанти можуть ефективно використовувати. Проте ця залізниця залишається доволі вразливою. Також на півдні багато невеликих залізничних мостів і перегонів через балки та вузькі річки, які можуть стати наступними цілями СОУ. Їх легко зруйнувати, але водночас так само легко відбудувати.
3. “Повністю” відрізати Крим від материкової України неможливо без встановлення стабільного вогневого контролю над кримським перешийком за допомогою принаймні РСЗО. Тобто ЗСУ мають “посунути” російські війська так, щоб до Кримського перешийка залишалося 30—50 км. Проте російські війська в такому разі будуть зводити понтонні переправи та будувати насипи для збереження комунікації між материком і півостровом.
4. Росія має глибоко ешелоновану оборону з мінними загородженнями та укріпленнями, проте зосереджено її переважно на північному краї південних окупованих територій. Кількість укріплень усередині окупованих територій значно менша, але її звели навколо ключових оборонних пунктів: Мелітополя, Нової Каховки, Токмака.
5. Окупована територія Херсонської області — це здебільшого пласка та відкрита місцевість, поділена на сільськогосподарські угіддя посадками. Оборонятися на цих територіях і швидко будувати укріплення, коли ЗСУ вже наступають, — важко.
6. Джанкой у Криму є одним із найбільших логістичних вузлів, через який здійснюють 70—80% постачання південного угруповання російських військ. До того ж залізницею можна перемістити забезпечення або в бік Каховки, або в бік Мелітополя. Швидко перевести забезпечення від Нової Каховки до Мелітополя можна лише однією залізничною гілкою.

Росія намагається активізувати свої зусилля на Купʼянському напрямку, щоб відвернути увагу СОУ від південного напрямку та змусити українську армію використати свої резерви.

Яку стратегію можуть використовувати ЗСУ

Наша армія має обмежені ресурси й не має переваги в повітрі. У нас менша “квота” на артилерійські постріли, менша кількість бронетехніки й ППО, неспроможність завдавати масованих ракетних ударів на стратегічну глибину окупованих територій і Росії. Відповідно, наші Збройні сили застосовують найефективнішу стратегію — виснаження російської логістики.

З логістичної точки зору українська армія перебуває в кращій позиції, оскільки ЗСУ мають ближчі великі логістичні центри: Дніпро й Запоріжжя, а для східного фронту — Харків, Слов'янськ і Краматорськ.

Також ми можемо легше і швидше перекидати війська на різні ділянки фронту. Логістика з Харкова до Запоріжжя зручніша, ніж, наприклад, із Донецька до Криму.

Відповідно, ЗСУ використовують стратегію “активного виснаження” — тобто не просто виснажують ворога, а й намагаються змусити його якомога раніше ввести в бій свої резерви. А також атакують у кількох місцях, змушуючи перекидати свої війська з однієї ділянки на іншу і, головне, використовувати більше ресурсів.

На цьому пункті варто зупинитися детальніше.

Як відбувався попередній наступ? Спочатку ЗСУ знищували великі російські склади, які були найближче до лінії фронту, — тобто на відстані 20—30 км. Росія почала використовувати склади на відстані від 30 км до 80 км від лінії фронту. Те, до чого можна було дотягнутись, знищили Himars. Потім Росія перенесла великі логістичні бази ще далі й для їх знищення ЗСУ почали використовувати ракети Storm Shadow, як це було недавно в Риковому.

Через відсутність великих логістичних складів окупанти змушені створювати багато маленьких складів з обмеженою кількістю боєприпасів і пального.

У такій ситуації кожна затримка з постачанням створює дефіцит на лінії фронту. Така затримка на добу-дві може змусити окупантів залишити певні позиції.

Окрім постійного напруження російської логістики, ЗСУ знищують російські засоби ППО й артилерію.

Це доцільно робити, адже більшість поранень, каліцтв і смертей солдатів стаються через артилерійські обстріли, а не через кульові поранення.

Якщо проаналізувати статистику щодо російських втрат, яку надає Генеральний штаб України, ми бачимо значне зростання кількості знищеної російської артилерії.

Схожа тенденція спостерігається й щодо автомобільної техніки та техніки постачання. Тобто знищення російської логістики відтворено в цифрах.

Червень (попри те, що він іще не закінчився) поставив рекорд щодо знищення засобів ППО ворога.

Також упродовж травня-червня активно знищували російську спеціальну техніку. До неї, згідно з Генштабом ЗСУ, належать мобільні командні пункти, системи управління безпілотниками, РЕБ, РЕР, системи для розмінування, мінування, мобільні понтонні системи тощо.

За заявами українського військового керівництва, ми не ввели в бій основні сили. Зі слів українських військових експертів та експертів союзників, ЗСУ ввели в бій менш ніж чверть сил, підготовлених для здійснення контрнаступу.

Експерти та журналісти проводять прямі паралелі між операцією зі звільнення Херсона та теперішнім “контрнаступом”, проте в більшому масштабі. Дійсно, загалом логіка цих операцій схожа. Проте масштаби дуже різні. Не варто очікувати бліцкригу від СОУ, але й розчаровуватися теж не слід. Херсонську операцію готували кілька місяців, до неї залучили значно менше військ, а мости та пороми через Дніпро були в зоні досяжності РСЗО та артилерії.

Сили оборони України роблять усе для звільнення нашої землі від окупантів, їм потрібні лише час і підтримка.

війна інфографіка бердянськ мелітополь південь контрнаступ карти