Прикриття саперів, підтримка штурмів і стримування ворожих атак. Як воюють снайпери під час контрнаступу

Снайпер із позивним Царь розповідає про завдання, які його колеги виконують під час контрнаступу, та про проблеми російських стрільців. А також про те, чому важливо донатити на снайперське спорядження.

Царь зараз працює снайпером-фрілансером: його приряджають до різних бригад, де він виконує певні завдання та їде на наступне місце. Від березня Царь перебуває на Запорізькому напрямку — спочатку він готував групу снайперів до контрнаступу, а зараз у ній і воює.

Далі пряма мова:

Розмінування

Командування бригад, до яких нас "прикомандировують", дає нам різні завдання: диверсійна розвідувальна робота, вільне полювання, прикриття наших атакувальних груп чи відбиття атак противника. Але дуже важливою роботою є прикриття саперів.

Ворог готувався до нашого наступу: створив фортифікаційні споруди, мережі окопів, інженерних укріплень, мінні поля.

І мінують територію вони дуже серйозно: встановлюють одразу кілька протитанкових мін, до того ж дуже глибоко, щоб їх не можна було знайти металошукачем. Протитанкові оточують також протипіхотними мінами, щоб до них було важко дістатися. Ставлять міни-пастки, які розриваються, коли починаєш їх діставати.

А сапери розміновують проходи, якими потім має йти техніка та штурмові групи.

Робота саперів у контрнаступі надзвичайно небезпечна. Вони йдуть відкритою місцевістю в сірій зоні як на долоні у ворога, який може почати стріляти.

Яка роль снайперів у цьому? Потужні оптичні прилади дають нам змогу розвідати ситуацію для саперів і повідомляти, чи є на їхньому шляху контакт з ворогом, чи ні. У сірій зоні сапери без снайперів працювати не можуть. У тилу цього не потрібно — вони розміновують не якісь невеликі стежки для штурмовиків, а великі ділянки території, як-от дороги, там інша, спокійніша ситуація.

До того ж якщо в саперів почнуть стріляти, ми працюватимемо по ворогу, щоб перебрати вогонь на себе й дати можливість саперам відійти з зони ураження.

Якщо в саперів почнуть стріляти, ми працюємо по ворогу, щоб перебрати вогонь на себе

Підтримка своїх атак і стримування ворожих

Інше наше завдання — підтримувати штурмовиків. Ми допомагаємо їм підійти якомога ближче до позицій ворога. Звичайно, інші роди військ до цього теж залучено. Та коли працює снайпер, ворог не хоче навіть голову підіймати з окопів.

Бувало таке, що ми виїжджали і відпрацьовували по позиціях ворога, з яких він починав свої штурми. Потім нам дзвонили військові з тих підрозділів, для яких ми працювали, і дякували. Казали, що після нашої роботи ворог кілька днів навіть не дихав у їхню сторону.

Бо коли боєць розуміє, що працює снайпер, у нього вмикається інстинкт самозбереження. І ніхто не вилазитиме з укриттів, навіть попри команду. Боєць розуміє, що це одразу смерть.

Звичайно, це не захищає наші підрозділи від важкої військової техніки. Але якщо не атакує жива сила, то й відповідно важкою технікою лишній раз вони не насипають.

Обладнання

Якісне снайперське спорядження дуже дороге. Нам потрібна не тільки гвинтівка, а й оптика, яка коштує зазвичай значно дорожче, аніж сама зброя, а також потужні прилади нічного бачення, сошки (підставки для вогнепальної зброї — ред.), глушники, балістичні калькулятори, засоби для маскування й багато-багато іншого.

Першу свою гвинтівку 308-го калібру SAKO A7 я купив власним коштом і обладнав її оптичним і тепловізійним прицілами. Вона в мене ще є, але наразі для різних завдань я використовую аж три гвинтівки. Крім 308-го, в мене є ще гвинтівки 338-го й 375-го калібрів.

Левову частку цих витрат допомагають покрити волонтери, які зараз закривають майже всі наші потреби. Але завжди не вистачає боєкомплекту, адже дуже багато патронів ми витрачаємо на тренуванні. Мусимо постійно вдосконалюватися, щоб не втрачати навичок. І в нас немає якихось тренувальних патронів, адже без якісних припасів не буде точного влучання.

Завжди не вистачає боєкомплекту

Іноді нам треба подивитися в оптику й розвідати ситуацію, дізнатись, де є ворог, і передати цю інформацію артилерії. Там, куди не може злітати дрон, — здатні розвідати снайпери. Наші приціли збільшують зображення у 35—40 разів, навіть до 60 крат збільшення доходить. Тому нам необхідна хороша оптика.

Українські снайпери користуються зброєю світових виробників з хорошими характеристиками. А ось зброя російського й українського виробництва працює гірше. Наприклад, українська гвинтівка UAR-10 стріляє на 600 м, максимум — на 800 м, якщо пощастить (за даними виробника, максимальна дальність вогню — 1200 м — ред.). А західні зразки можуть влучати в ціль на 1500 м, а деякі навіть на 3000 м.

Розумієте, коли ми працюємо — у того місця, з якого ми відпрацювали по ворогу, починаються прильоти. І наша піхота цьому не дуже рада. А західна зброя дає нам змогу відійти значно далі від наших піхотинців і не викликати на них прильоти.

Через санкції російські снайпери не мають доступу до такої зброї. Але для хороших спеціалістів армія знаходить способи обійти обмеження та забезпечити їх західною зброєю.

Проте іноді ми знаходимо трофейну зброю, в якій росіяни використовували звичайні кулеметні патрони. Їм не завжди вистачає боєкомплекту до цієї зброї, бо вони не мають доступу до постійної системи постачання із заходу. А невідповідні патрони не влучають точно в ціль.

Довідка:

Снайпер з позивним Царь став військовим 25 лютого 2022 року. До повномасштабного вторгнення Володимир жив і мав бізнес у передмісті Києва. Спочатку чоловік вступив до ТРО й захищав столицю з напрямку Ірпеня. Потім служив кулеметником. Опісля поїхав воювати на схід України, в його батальйоні була вакантною посада стрілка-снайпера. Царь пішов навчатися й у травні 2022 року обійняв цю посаду.