Війна й осетри. Чи повернеться в Дніпро цінна риба?

Так склалося, що Україна стала місцем проживання кількох видів дуже цікавих і дорогих у всіх сенсах цього слова риб — осетрових. Історично прісноводні водойми й море біля українських берегів аж кишіли цими велетенськими істотами, деякі з яких можуть бути найбільшими з усіх риб, які нині живуть. Про це, звичайно, знали ті, хто в різний час населяв Україну: від стародавніх греків і до київських князів. І цим користувалися. Але потім усе пішло не так.

Історія зникнення

В Україні мешкає 6 видів острових: осетер європейський, або атлантичний; осетер руський; севрюга; стерлядь; білуга; осетер шип. З них два види нині вважають такими, що в Україні вимерли: шип та атлантичний осетер, а всіх інших занесено до Червоної книги.

— Найвище в річки заходив осетер руський. Його нерестовища були вище від Києва — аж до Дорогобужа (Смоленська обл., Росія — ТЕКСТИ). Севрюга доходила до Черкас та іноді підіймалася аж до Києва. Білуга теж була у середньому Дніпрі, але певні знахідки виявляли й біля Києва, і вище від Києва — вона заходила в річку Сож. У Дністрі доходила до Старої Ушиці, — розповідає кандидатка біологічних наук, старша наукова співробітниця відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інститут зоології Юлія Куцоконь.

Загалом людина вже давно знищувала осетрових. Як уже було сказано, смак цієї риби люди знають тисячі років. Відповідно, її постійно виловлювали. Зокрема й за Козаччини та Гетьманщини — запопадливі кубанські козаки споряджали до царя цілі обози з осетрами, за легендою, заливши їм у рота перед тим горілки, щоб зберегти при транспортуванні. Ударними темпами осетера виловлювали й за радянської влади — і українські води тут не стали винятком.

Білуга в рибокоптильному цеху в Голій Пристані на Херсонщині, 1958 рік. Фото з твітера Держрибагентства

А потім з осетровими сталася справжня катастрофа, безпосередньо пов’язана з будівництвом гребель, яке активно почали в середині ХХ століття і яке тривало всю його другу половину в Радянському Союзі та країнах соцтабору.

— Річ у тім, що майже всі осетрові — прохідні риби. Нагулюються в морі, на розмноження йдуть у річки, після нересту можуть просто певний час жити в річці, а потім знову повертаються до моря. Винятком є лише стерлядь, яка живе в річках постійно. Молодь осетрових з часом “скочується” до моря, де нагулює масу, щоб одного дня знову попливти на нерест у рідні річки. Харчується риба переважно донними організмами, — розповідає Куцоконь.

Отже, майже для всіх видів осетрових життєво важливим є здійснювати міграцію з моря до річки й далі річкою до місця нерестовища. А греблі зробили таку міграцію неможливою.

— Уже у XVI-XVIII століттях рибалки почали відчувати зменшення кількості осетрових у верхів’ях річок, — розповідає аналітикиня ПРООН, іхтіологиня, колишня керівниця проєкту WWF, що займався збереженням осетрових, Інна Гоч. — Але найбільший удар осетровим завдало гідробудівництво, яке відбувалося й на Дністрі, й на Дунаї, й на Дніпрі. Після побудови гребель ареал осетрових у Дніпрі скоротився до 93 км (до Каховської ГЕС), у Дністрі — до 355 км (до Дубосарської ГЕС), а в Дунаї — до 863 км (до ГЕС Залізні ворота). Тобто найбільша відстань для міграції в осетрових залишилась у Дунаї.

У Дунай осетрові заходять і зараз, у Південний Буг — до Олександрівської ГЕС, у Дніпрі — лише до Каховської ГЕС. Саме остання ГЕС, Каховська, фактично відтяла від осетрових одну з найбільших річок чорноморського басейну — Дніпро. Після її побудови осетрові в Дніпрі просто зникли, окрім стерляді, невеличкі реліктові популяції якої можуть досі зберігатися у верхів’яв Дніпра. Тобто саме Каховська ГЕС стала останнім “гвіздком” у припиненні їх існування в Дніпрі.

— Якщо довкола греблі роблять рибопрохідні канали й саме водосховище є невеликим, а за ним далі є ділянка просто річки, то загалом такий варіант міг би спрацювати для збереження осетрових. Але якщо йдеться про дніпровський каскад, коли водосховища просто переходять одне в інше, коли ділянок власне річки майже не залишилося — то, звичайно, така зарегульованість для осетрових смертельна, — розповідає кандидат біологічних наук Євген Дикий.

Шматочок дніпровських плавнів, що лишився від вільної течії Дніпра між Каховською ГЕС і морем, абсолютно не годився для нересту.

— 93 кілометри — це дуже мало, — розповідає Гоч. — Навіть якщо там вдасться одиничним особинам віднереститися, то щоб мальки скотилися до моря, їм усе одно потрібен певний час для того, щоб адаптуватися і щоб їхні організми перебудувалися з життя у прісній воді до життя у солоній. Відстань від Каховської ГЕС до моря може виявитися недостатньою для адаптації молоді осетрових.

Ікровий “клондайк”

Але радянська влада таки знайшла спосіб, як на певний час збільшити поголів’я осетрових якщо не у Дніпрі, то принаймні в морі. У Радянському Союзі почали будувати заводи із розведення осетрових. Так, уникаючи природного нересту шляхом штучного розведення, нібито розв’язували проблему водної зарегульованості природних місць міграції та нересту осетрових.

Так у Херсоні побудували єдиний в Україні Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод. Здавалось, осетрові принаймні у такий штучний спосіб здобули можливість відстрибнути від прірви вимирання, над якою зависли. Але історія зробила черговий оберт…

У 1990-х роках почалося те, що можна назвати черговою “чорною” добою в житті осетрових. Стара імперія розвалилася, на її місці утворилися нові країни, які не дуже могли чи й не хотіли навести лад у своїх водних господарствах. У Азовському морі й частково в Чорному ще плавали вже штучно розведені осетрові, але контроль за ними ослаб — і почався зоряний час для браконьєрів. У нерестилищах на річці Дон, куди ходили осетри з Азова через втрачені дамби, Росія вирощує мальків на рибзаводі й випускає їх.

— Звичайно, для браконьєрів осетрові були і є надзвичайно бажаною здобиччю. Маса ікри може становити до 20 % від загальної маси тіла риби. Це при тому, що ціна 1 г добутої браконьєрами ікри коштувала приблизно один долар.

Тобто одна риба з ікрою, яку виловили браконьєри, могла коштувати 15-20 тис. доларів, — фактично, це ціна однокімнатної квартири в невеликому місті, — розповідає Гоч. — Як наслідок, з’явилася велетенська кількість сіток, здатних зловити та утримати осетрових — їх називають “ахани”, вони мають великі вічка, міцні, можуть витримати силу масивних осетрових. За окремими даними, у буремних 1990-х одномоментно в Азовському морі могли виставляти 30-40 тис. таких сіток. Як наслідок, кількість осетрових в Азовському морі дуже скоротилася, станом на 2011 рік, згідно з даними Інституту рибного господарства та екології моря (ІРЕМ), їх кількість в Азовському морі не перевищувала 100 тис. особин.

Варто зазначити, що розгул браконьєрства, вочевидь, найперше регламентували розмірами стада осетрових. Зі зменшенням кількості осетрових прихильники вільного вилову бралися за інші види. Але й досі браконьєрам якось вдається знаходити у здавалося б безмежних водах Чорного моря останніх осетрових.

Білуга, вилучена у браконьєрів прикордонниками. Фото ДПСУ

Останні з могікан

У 2000 роках кількість осетрових так зменшилася, що в наукових колах серйозно висловлювали думки, чи варто їх узагалі досліджувати як види. Певно, цим можна пояснити й відчутний брак інформації про осетрових, що спостерігається сьогодні в Україні. Та й справді, як вивчати тих, кого майже неможливо знайти у природі. Але осетрові там таки були.

Про це можна судити навіть зі знахідок на стихійних ринках. Автор цієї статті неодноразово бачив, як на київськимоу базарі на Нивках торгували, за словами продавців, “дикими” осетровими. Якщо їм вірити, то ловили рибу переважно неподалік острова Джарилгач.

Те, що осетрові, зокрема такий велетенський вид, як білуга, не переводилися у водах Чорного моря, свідчать результати дослідження на ДНК, здійсненого кілька років тому.

— У 2016-2017 роках Український науковий центр екології моря робив велике дослідження щодо Чорного моря від Одеси до Батумі й зокрема використовував метод ДНК з довкілля, тобто з морської води виділяли ДНК всього, що там пропливало, — розповідає Євген Дикий. — Так ось, в одному зі зразків чітко була ДНК білуги, а ДНК інших осетрових виявляли майже у всіх інших зразках. Тобто ці дані чітко показують, що поки що в усій акваторії Чорного моря осетрові досі гуляють.

Як осетровим вдавалося виживати в ці роки? Поповнення відбувалося завдяки природному нересту в Дунаї, штучному зарибленню в Дунаї та роботі Херсонського осетрового заводу.

Більшість чорноморських популяцій вижили тому, що Дунай відкритий на великий проміжок і популяції осетрових можуть там відтворюватися. До того ж там розводять і випускають молодь.

Варто також додати, що осетрових почали розводити в десятках приватних господарств в Україні. Проте розводили їх, звичайно, не для випуску, а для продукування ікри й самої осетрини. Попадання осетрових з таких господарств у дику природу могло створювати додаткові проблеми.

— Ще одна проблема — генетична забрудненість. Зараз осетрових розводять у багатьох приватних підприємствах, частина з них утікає в річки. Більшість осетрових, яких продають у магазинах, — це бестер, гібрид білуги і стерляді. Така риба швидко росте й набирає вагу, але про жодну чистоту популяції тут не йдеться, — розповідає Куцоконь.

А далі почалася війна…

Війна

Звичайно, вже окупація Криму внесла зміни, відрізавши українцям доступ до чорноморського та азовського узбереж Криму. Але, звичайно, катастрофу, пов’язану з повмомасштабним вторгненням, годі переоцінити.

По-перше, Україна повністю втратила доступ до одного з найбільших резервуарів осетрових — Азовського моря, яке історично мало велетенські запаси риби, зокрема осетрових, й унаслідок війни опинилося під повною окупацією росіян.

Якщо хтось думає, що на темі осетрових росіяни не зробили піар, той, звичайно, дуже помилиться. Пропагандистські російські ресурси активно шерили “новину” про те, що приєднання Криму позитивно вплинуло на чисельність осетрових у Азовському морі. Жаль, звичайно, що в цій пропагандистській кампанії взяли участь російські науковці. За їхніми словами, популяція азовських осетрів (певно позбавившись кайданів українського нацизму) одразу ж після окупації Криму почала дико розмножуватися.

Звичайно, дуже добре говорити про щось, чого не можна перевірити незалежною експертизою, але всім охочим потеревенити про успіхи російського природозахисту можна нагадати про долю іншого російського осетрового — далекосхідної калуги, велетенської рибини з Амуру, яка сьогодні перебуває на межі повного знищення. І російський природозахист тут нічого не може вдіяти.

Але лише втратою доступу до поголів’я осетрових у Азовському морі не обійшлося. Росіянам вдалося зруйнувати єдиний завод, який займався розведенням осетрових в Україні для їх випуску у Чорне море. Якщо бути точнішим, завод було затоплено внаслідок підриву Каховської ГЕС.

— Це пряма загроза подальшому відтворенню популяцій осетрових видів риб, яка може призвести до зникнення цих реліктових видів у водоймах нашої держави. Щороку завод забезпечував заселення понад 1,5 млн екземплярів молоді осетрових, — ідеться в повідомленні Мінагрополітики.

Затоплений корпус осетрового заводу

Можна лише сподіватися, що принаймні якась частина осетрових на заводі могла податись у вільне плавання, хоча умови виживання для них, як і для всієї риби в перші дні після підриву ГЕС, були точно несприятливими. Колоїдні частинки, що піднялися з дня Каховського водосховища, забивали рибам зябра і спричиняли її масову загибель.

Але війна, можливо, й дала нові можливості осетровим. Хоч як дивно, цим шансом може стати найбільша антропологічна катастрофа ХХІ століття — руйнування Каховської ГЕС.

Можливе відновлення

ТЕКСТАМ не вдалося знайти чітких історичних свідчень, що в районі теперішньої Каховської ГЕС розташовувалися нерестовища осетрових. Хоча, як стверджують науковці, нерестові ділянки там точно мали бути. Сама місцина з безліччю заток і рукавів дуже сприятлива для нересту. До того ж угорі за течією були дніпрові пороги — доволі важкий бар’єр для подолання рибою, яка йшла на нерест.

— Нерестовища на ділянці, на якій потім звели Каховське водосховище, точно були, — розповідає Євген Дикий. — Ба більше, вони були навіть тоді, коли в районі Запоріжжя вже збудували Дніпрогес. Фактично, вони були до створення самої Каховської ГЕС.

Але, певно, суперечки, чи справді основні місця нерестовищ осетрових були внизу підірваної Каховської греблі, нині не надто важливі. Заплава Дніпра змінилася, відколи на ній збудували Каховську ГЕС, і, можливо, ми ніколи не отримаємо її абсолютно точної копії.

Але не менш важливим нині є те, що внаслідок страшної катастрофи-злочину ми водночас маємо доволі великий відтинок річки, не перегородженої жодною греблею, де вода тече так само природно, як і тисячі років тому. А це означає, що місце з часом може стати сприятливим для життя та можливого нересту осетрових.

— Ми все одно не відтворимо заплаву Дніпра такою, якою вона була. Це, звичайно, має бути певний еколого-інженерний проєкт, а не просто природне відтворення, і ми тепер самі можемо запроєктувати, які ділянки нового річища, бічних проток насамперед, слід орієнтувати під нерестилища, — прогнозує Дикий.

— Для нересту потрібне глибоке місце з твердим дном і течією. Це місце має мати хорошу аерацію, для цього вода має текти, а не стояти. У застояній воді й при замуленому дні осетрові нереститися не будуть ніколи, — розповідає Куцоконь.

Але й тут усе може бути не так просто. Створити придатні для нересту ділянки може бути недостатньо. Дуже можливо, що осетрові могли просто “підзабути” місця, куди вони ходили на нерест.

— Не буває так, що рибу випустили й вона одразу до всього готова, — розповідає Гоч. — Молодь осетрових, яку вирощували в неволі на штучному кормі, перед випуском у природу переводять на природний корм. Бо риба ось так одразу не розуміє, що це можна їсти. Її треба поступово готувати. Так само і з міграцією.

Є певні інстинкти, пов’язані з пам'яттю осетрових. Вони вже дуже довго не підіймалися цією річкою. Коли у США кілька своїх гідроспоруд на шляхах міграції зробили прохідними для осетрових, то спочатку навіть перевозили саму рибу за допомогою плавзасобів чи навіть гелікоптерів угору течією, де вона нерестилася й рибоходами спускалася донизу. Осетрам фактично показували дорогу. І зрештою через певний період часу осетрові самі почали підійматися течією вгору — і навіть уже є факти успішного природного нересту.

Тобто попереду справді багато роботи. Вочевидь, просто відбудова Каховської греблі номер два не дуже корелюється з відтворенням осетрових. Варто нагадати, що саме ця гребля призвела до їх фактично повного знищення у Дніпрі. Тому треба шукати якісь інші варіанти, більш дружні до осетрових.

— Ми маємо виходити з того, що хочемо отримати. Каховське водосховище давало більше улову карася, ніж усієї іншої риби разом узятої. Саме карась — основа теперішнього дніпровського промислу. Але Дніпро в його природному стані давав такі цінні види риб, як осетри. То вибираймо, що для нас краще: карась чи осетер, — розповідає Куцоконь. І хочеться додати — що краще для природи. Осетри живуть на землі мільйони років, значно довше за людей. Певно, не людям вирішувати, чи мають щезнути ці древні істоти, чи ні.

дніпро риба чорне море осетри каховська гес азов