Русифікація по-київськи. Чому школярі розмовляють російською

Андрій Ковальов, засновник ГО “Спільномова”, працює з аналізуванням даних та економічним моделюванням. А мовним питанням займається у вільний від роботи час. “Спільномова” — це “об'єднання небайдужих киян, які взялися дослідити і змінити мовну ситуацію навколо нас”. Зокрема організація здійснила дослідження серед дітей, які відвідують дитсадочки, щоб зрозуміти, наскільки вони володіють українською мовою. Дослідження було кількісним.

Дитячий садочок. 20% дітей не розуміють української мови

— Я знаю, що цього року ви досліджували дитячі садочки щодо мови спілкування дітей. Які результати?

Ми вивчали ситуацію у шести київських садках, досліджували 5-6-річних дітей. Згідно з отриманими відповідями, 15% дошкільнят активно вживають українську, ще 65% належать до змішаної групи. Це зокрема діти, які можуть вживати разом російські й українські слова або навіть ті, хто переважно послуговується російською й водночас запозичує якісь українські слова, термінологію.

15% дошкільнят активно вживають українську

У віці п’яти років дитина ще не має рефлексій на тему мови. Тобто вона не замислюється, якою мовою зараз говорить. Дитина просто розмовляє.

Але, на жаль, наше опитування також виявило, що 20% дошкільнят української мови майже не розуміють.

— Тобто взагалі не розуміють?

Вони можуть розуміти, що їм кажуть, із контексту. Ви можете не знати 90% слів з іншої мови, але якщо вам показуватимуть на якийсь предмет пальцем чи очима, ви, звісно, здогадаєтеся, що йдеться саме про нього.

Навіть не володіючи лексикою, можна нормально взаємодіяти з іншим мовцем через жести й міміку, тим паче, якщо йдеться про дітей. А ось якщо виходити суто з лексики, то результат такий, що знання української у 20% київських дошкільнят близьке до нуля. Дитина не може назвати слова “хмаринка”, “стеля”, “підлога”.

20% дітей не можуть назвати слова “хмаринка”, “стеля”, “підлога”

Тут, звісно, свою роль відігріє також фактор переселенців. На жаль, у дітей переселенців дуже сильно домінує російська мова, частина з них української майже не розуміють. І це дуже погано, бо суспільство дедалі більше ставатиме українськомовним і їхнім дітям буде важче в нього інтегруватися.

— А є якісь позитивні тенденції?

Так, вони є і їх дуже чітко видно. Нині 50-60% батьків дітей дошкільного віку в Києві намагаються більше говорити з ними українською мовою. І ця тенденція стала дуже помітною саме після 24 лютого 2022 року.

Сьогодні 50-60% батьків дітей дошкільного віку в Києві намагаються більше говорити з ними українською

— Тобто ми перебуваємо на початку позитивного тренду?

Можливо. Але всі ці відсотки дуже залежать від політики конкретного дитячого садочка. Особливо, якщо садок регулярно й системно працює, нагадує батькам про важливість розмовляти з дитиною українською мовою та створювати українськомовне середовище.

Є такі садки, які про це постійно нагадують батькам. І в них відсоток дітей, які послуговуються українською, вищий. Але, на жаль, таких закладів меншість. Здебільшого в дитячих садочках просто немає жодної політики на цю тему. Зазвичай вони нічого не роблять.

Школа й досі русифікує

— Наскільки середня школа виправляє таку ситуацію?

У школі, звичайно, діти свої знання надолужують. Але ми маємо дуже чітко розуміти, що саме там відбувається. Дитина просто починає розуміти, що їй хочуть сказати українською. Але це абсолютно не означає, що для цієї дитини українська стане домінантною (термін, який означає мову, яку людина вживає, коли не потрібно замислюватися, якою мовою говорити). Найімовірніше, така дитина у своєму подальшому житті залишатиметься активно російськомовною.

У Києві в дітей шкільного віку ми бачимо досить велику проблему, яку поки що ніяк не розв’язують: вони є домінантно російськомовними. Тобто діти постійно перебувають саме в російськомовному середовищі.

Той факт, що вони навчаються в українських школах, де викладають лише українською мовою, на мовну ситуацію майже не впливає. І так у нас триває вже 30 років. Тобто ця ситуація в Києві не змінюється від 1991-го. Діти на перервах говорили російською раніше й говорять зараз. І це дає певні наслідки.

Те, що в школах викладають українською, на мовну ситуацію майже не впливає

Наприклад, лише 10% мемів, які використовують київські підлітки, — українською мовою, 90% — російською або англійською. Тут узагалі постає питання: чи може дитина бути креативною з мовою, яка не є для неї домінантною?

Організовувати різні стендапи, якісь постановки — і робити все це без вказівки згори. Підозрюю, що вони це радше робили б російською, бо саме ця мова в них основна.

Тобто в нас склалася дуже цікава ситуація. З одного боку, ми бачимо в російському мовному середовищі дошкільнят, з іншого — у шкільному середовищі не видно жодних змін.

— Дехто навіть каже, що відсоток дітей, які у школі спілкуються українською, менший, порівнюючи з дитсадками…

Зможемо підтвердити чи спростувати це твердження, коли зробимо наші заміри у школі. Ми плануємо дослідити, наскільки школярі сприймають інформацію і загалом весь навчальний процес менш чи більш ефективно, залежно від своєї домінантної мови.

Іншими словами, наскільки російськомовна дитина гірше сприймає освітній матеріал українською мовою, ніж україномовна дитина.

Але особисто в мене теж складається враження, що з переходом із садочка до школи кількість українськомовних дітей зменшується. Одним з пояснень цього може бути соціалізація. У школі, коли вам 10 чи 12 років, соціальні зв’язки в колективі стають дуже важливими, бо ви намагаєтеся “вписатись” у колектив.

Українська школа дає лише те, що дитина засвоює українську як пасивну другу мову

Якщо цей колектив російськомовний — ви, звісно, намагатиметеся підлаштовуватись. У садочку такого ще немає, там ще не так важливо бути як усі.

Ми дуже помиляємося, коли кажемо, що українська освіта розвиває україномовну людину. На жаль, ні. Вона дає лише те, що дитина засвоює українську як пасивну другу мову.

Політичнй страх

— Чому система освіти в нас така беззуба щодо мовного питання?

Бо в освітян немає жодних методичних вказівок і рекомендацій на цю тему. Оскільки мовне питання в Україні дуже сильно заполітизоване, то відповідно всі ці чиновники від освіти в тому самому Києві цього питання просто бояться. І, певно, думають, що якщо вони вдаватимуть, наче такої проблеми взагалі не існує, то вона якось сама по собі розв’яжеться.

Така позиція, звичайно, неправильна. Так, мовне питання дуже заполітизоване, але гляньмо не на його політичну сторону, а на розвиток мовлення дитини. На підтримку цього мовленнєвого розвитку.

І тоді політика залишається осторонь, а ми дійдемо висновку, що діти просто не засвоюють активно українську мову. Тому нам треба думати над конкретними інструментами, щоб це виправити. Зокрема, про розмовні клуби, спеціальні ігрові кімнати й багато іншого.

Політика залишиться осторонь, і ми бачимо, що діти не засвоюють українську мову

Але це я розповідаю, як мало би бути. Бо зараз нічого такого й близько немає. Мовне питання ігнорують, бо всі вважають, що воно дуже політичне, тому про нього краще взагалі нічого не говорити.

— На якому саме рівні української влади є ігнорування?

Коли міністром освіти був Шкарлет, мовне питання ігнорували на всіх рівнях. Зараз у нас новий міністр, який на словах декларує важливість українськомовного середовища — і це добре. Щоправда, дій ми поки що не бачимо, проте є надія, що це питання змінюватиметься.

На рівні Києва ситуація дуже погана. Директор київського департаменту освіти і науки Олена Фіданян чітко декларує принцип “какая разніца” (Свого часу Олена Фіданян стала широко відомою завдяки своєму посту у соцмережах, де ностальгійно писала про копійчану газовану воду часів СРСР. “Часи коли: не було ковіду; ми не боялися пити воду з вуличних автоматів <...> ми не купували воду для дому, а пили з крана <…> Часи, коли копійки мали грошову вагу <...>”, — патетично написала вона. Пізніше Фіданян свій пост видалила — ТЕКСТИ). Звичайно, це дуже проблемна ситуація.

Ми також сподівалися, що директори садків здебільшого будуть дуже зацікавленими співпрацювати з нами, з нашим проєктом. Але насправді й досі діє суто совдепівська модель: якщо нам не наказало керівництво міського департаменту, то ми нічого не робитимемо.

— Як ви сказали, у родинах з дошкільнятами дедалі більше спілкуються українською. Що на цих дітей чекатиме в майбутньому?

За п’ять років цим дітям, яким зараз п’ять, буде десять, і в нас, можливо, з’явиться шанс уперше в новітній історії Києва, що діти вже не будуть переходити на російську мову. Але поки що це лише шанс. Щоб це відбулося точно, треба підтримувати їх домінантну українськомовність.

Тому що все одно контенту російського більше, і якщо діти дивитимуться на своїх однолітків і дрейфуватимуть у їхньому напрямку, то з часом дедалі більше споживатимуть російського.

Тому те, що батьки почали більше спілкуватися з дітьми українською, — це супер, але системі освіти це необхідно всебічно підтримувати. Щоб українська мова залишалася для них мовою реального життя, а не лише мовою уроків, якою вона вже є багато років.

— А хто цим, власне, може займатися?

У нас є ідея створити в Києві Центр підтримки українськомовного середовища. Він мав би займатися розробленням методичних рекомендацій і тренінгів для освітян, добирати контент, їздити по школах і садках, здійснювати дослідження.

У нас є ідея створити в Києві Центр підтримки українськомовного середовища

Створення такого центру ми, до речі, пропонуємо, з аналогією з Берліном, Віднем, Амстердамом, Копенгагеном. У всіх цих містах є такі центри мовленнєвого розвитку дітей. Ми це обговорюємо з депутатами Київради, але гроші, звісно, контролює київська адміністрація. Така поки що ситуація.

Зараз чиновникам простіше взагалі не говорити про мовну проблему. Коли вони бачать усі ці дослідження, то кажуть, що діти підуть у школу й усього навчаться. Але ніхто їх там цього цілеспрямовано не навчає.

Методологія дослідження розуміння української мови, яке здійснювала “Спільномова”

Опитувальник (гугл-форма)

• 20 запитань.
• Якою мовою говорять родичі, друзі, контент.
• Мовне середовище (формальне, неформальне).
• Зміна мовної поведінки батьків

Активний український словниковий запас

• Дитині показують набір зображень (20-50 карток) з поширеними українськими словами, які не є спільнокореневими з російськими словами (наприклад, "хмара", "підлога", "стрибати" але не "рука", "вода"). При обговоренні карток задають одне закрите й одне відкрите запитання ("Як ти думаєш, що це таке?", "Що з цим можна робити?", "Що воно робить?", "Для чого воно потрібне?"). Слово, яке дитина говорить "від себе", без підказки, вважають активним словниковим запасом відповідною мовою (українською, російською, англійською, іншою).

Пасивний український словниковий запас

• Дитині показують набір зображень (20-50 карток) з поширеними українськими словами, що не є спільнокореневими з російськими (наприклад, "хмара", "підлога", "стрибати" але не "рука", "вода"). При обговоренні карток задають одне закрите та одне відкрите запитання ("Як ти думаєш, що це таке?", "Що з цим можна робити?", "Що воно робить?", "Для чого воно потрібне?"). Якщо дитина називає картку неукраїнською мовою, модератор намагається підказати перші звуки українського слова. Якщо дитина після підказки пригадує українське слово й називає його, це слово вважають пасивним словниковим запасом. Якщо дитина не реагує на підказку, вважають, що цього українського слова дитина не знає.

Продуктивне немодероване мовлення

• Дитині показують шість зображень, об'єднанах спільним сюжетом, і пропонують описати своїми словами історію, що відбувається на зображеннях. Модератор не модерує висловлювання дитини, лише заохочує продовжувати історію. Якщо дитина запинається на певному зображенні, запис аналізують на довжину та синтаксичну складність речень.

київ російськомовність школа дослідження мова концепція діти дитсадок