Оцифровування фондів і евакуація колекцій. Як працює в умовах війни заповідник “Києво-Печерська лавра”

Ще до 24 лютого 2022 року українські музейники задумалися: як діяти, якщо розмови про повномасштабне вторгнення РФ справдяться? Що робити з цінностями? Евакуювати чи ні? Хто це робитиме і як? Музеї були по-різному готові до таких подій. Але точно ніхто не був готовим на 100%.

Філія Національного музею історії України "Скарбниця" розташована на території Києво-Печерської лаври. Раніше вона називалася Музеєм історичних коштовностей України. Тут зберігаються вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Станом на 24 лютого 2022 року колекція налічувала 56 тис. одиниць зберігання.

— Про загрозу війни ми, звісно, чули, але сподівалися, що цього не станеться, — каже завідувачка "Скарбниці" Наталя Панченко. — Проте ігнорувати таку інформацію не могли. У листопаді 2021 року ми зібралися обговорити наш алгоритм дій на випадок війни. У державних органах, які мали б цим займатися, нам нічого не могли пояснити. Насамперед ми перевірили наші пакувальні ящики. Вони в нас були, бо речі часто транспортували на виставки. Також у нас добре обладнані підвальні сховища, вони мають міцні сейфи. Ще ми розробили списки предметів за важливістю евакуації та призначили співробітників, які на випадок порятунку фондів мали відповідали за свою ланку.

Пакування та евакуація

24 лютого 2022 року о 6:45 пані Наталі зателефонував директор Національного музею історії України Федір Андрощук. Сказав у слухавку: "Ви вже знаєте?".

— Я не зрозуміла, — розповідає завідувачка філії. — "Почалося: бомблять аеропорти, збираймося на Володимирській й далі вирішуватимемо", — Насамперед ми ухвалили наказ про демонтаж експозицій. Прибули заздалегідь делеговані на випадок евакуації співробітники. У "Скарбниці" 24 лютого нас було 10–12 людей.

Ми до 5:00 наступного дня пакували все в ящики та спускали в підвал. Перед цим увечері я відправила додому співробітниць, які мешкали в Бучі, Ірпені та на Лівому березі, бо казали, що можуть підривати мости. Ми з головним зберігачем залишилися жити тут. Адже на випадок приходу окупантів я єдина мала повноваження розмовляти з ними, щось вимагати й оперативно реагувати на зміну ситуації.

А 1 березня тогочасний міністр культури Олександр Ткаченко зібрав нас у зумі й запропонував евакуацію. Для цього він якимось дивом знайшов транспорт. Разом з уже покійним нині міністром МВС Денисом Монастирським організували охорону та перевезення в таємне укриття. Ми були першим музеєм у Києві, хто виявився одразу до цього готовим.

“Срібло треба постійно перевіряти”

Цінності до "Скарбниці" ще не повернулися. Наталя Панченко каже, що за золото вона найменше хвилюється, бо воно не окислюється. Більше непокоїть срібло, яке піддається корозії.

— Його треба постійно перевіряти, щоб гасити процеси, — пояснює вона. — А ми не можемо перевірити стан предметів, які зараз в евакуації.

У "Скарбниці" на момент нашої розмови збиралися подавати на розгляд до Мінкульту прохання повернути колекцію. Заповідник частково свій фонд повернув.

Сьогоднішня експозиція "Скарбниці" складається переважно з предметів, які змогли надати інші музеї, а також з копій коштовностей, зокрема скіфської доби. Наприклад, тут можна побачити копію "Золотої пекторалі". Нещодавно з'явилася новина про затримання контрабандистів із скіфськими прикрасами. Вони не з цього музею, а з приватної колекції Ігоря Дідковського.

Також триває тимчасова виставка "Європейська Україна. Доба Мазепи", експозиції, присвячені історії кримських татар і дорадянського Криму, побуту козацької старшини. Тут відбуваються інтерактивні виставки, майстер-класи з кримськотатарського прикладного мистецтва, реабілітаційні заняття для українських захисників, де воїни малюють і беруть участь у кавовій церемонії по-кримськотатарськи.

"Залишити десь колекцію на три роки — дуже небезпечно”

Сьогодні виставкові вітрини Музею історії Києво-Печерської лаври — порожні, а його двері відчинили лише для нас. Біля входу лежить розкритий журнал відвідувань. Останньою датою записано "24.02.2022". Хоча відвідувачів того дня не було, тільки співробітники музею, які знімали з полиць експозицію.

— Першого ж дня війни я поїхала у Лавру. За два дні ми зняли з експозиції близько 2000 артефактів: ікони, дарохранильниці, хрести, — розповідає головна зберігачка фондів заповідника Ірина Мартинюк у себе на роботі. Саме її відповідальністю стала евакуація музейних цінностей заповідника на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Ірина Олегівна каже, що заповідник "Києво-Печерська лавра" виявився неготовим до порятунку фондів.

— У нас не було жодного пакувального матеріалу, — пояснює вона. — Додам, що ще з 2017 року ми писали листи в Міністерство культури про потреби, зокрема про пакування, але не отримали на це ні копійки. Також міністерство не розробило належного плану евакуації на випадок війни. Та постанова, яка є, дуже сира й недопрацьована. Тому в перші дні війни ми ухвалювали рішення на місці.

Співробітники фондів приїжджали на роботу, коли дорогою до Лаври всюди стояли блокпости. Дехто добирався пішки, бо транспорт не ходив.

— Перші два дні було багато людей. Потім нас залишилося 5–6 осіб. Так ми працювали весь березень. Опалення відключили, було холодно. Почало зникати світло. Ми падали з ніг, але це нас рятувало від того, щоб не збожеволіти, — продовжує пані Ірина.

Окрім кількох експозицій, працівники заповідника взялися рятувати цінності, які зберігалися на другому поверсі приміщення фондів. Вирішили спускати їх у підвал. Згодом найцінніше евакуювали зі столиці.

Хаб для українських музеїв

— Найцінніше — стародруки, артефакти з золотом, сріблом, діамантами — переклали папером з того рулону, який був призначений для організації експозицій. У хід ішли навіть штори. Люди несли матеріал для пакування з дому, — додає головна зберігачка.

Тогочасний в.о. директора заповідника Олександр Рудник залишився жити в Лаврі. Він обдзвонював усіх, хто міг би допомогти рятувати фонди. Першими відгукнулися німці.

— Від початку травня ми почали отримувати вогнегасники, якийсь "беушний" папір, коробки. Фура з допомогою приїжджала з Німеччини щотижня. Потім цей рух розрісся до таких розмірів, що ми організували в Лаврі хаб і роздавали необхідне всім музеям в Україні. Я себе тоді називала "начальником ангара", — сміється пані Ірина. — І закордонна допомога триває. Завдяки цьому музеї України пакувальними матеріалами забезпечені.

Коридори адміністративного приміщення фондів заповідника заставлено різного розміру боксами: пластиковими, дерев'яними, металевими. Найбільший — великий синій бокс — схожий на шафу. Він приїхав з Німеччини. Усередині має поролонові вставки.

— У нас є дуже цінні ікони у важких рамах. Вони якраз сюди стають, — пояснює пані Ірина.

На боксі лежать рулони бульбашкової плівки. У неї під час евакуації на фінальному етапі загортають цінні предмети.

Ірина Мартинюк запрошує до сховища. Тут стоять різні за розміром ящики з цінностями. Усі пронумеровані. Вона відкриває металевий бокс з планами–кресленнями Києво-Печерської лаври XVII–XVIII ст. Вони перекладені папером і жорстким поролоном. Зверху лежить мішечок з силікатним гелем, що вбирає вологу.

— О, вже сушити треба, колір змінився, — каже пані Ірина. — До речі, проблема клімат-контролю в сховищах і підвалах — велика. Адже контроль температури, вологості, відповідної вентиляції відсутній майже всюди. На предметах можуть з'явитися пліснява, грибки. Ящики, які зберігаються в нас, ми час від часу перевіряємо. Так виявили, що на скульптурі подекуди з'явилася пліснява. Тому зараз робимо потужну дезінфекцію цих предметів. Але залишити колекцію десь далеко на три роки — це дуже небезпечно.

"Нам купили фотоапарати, і ми почали просто все фотографувати”

— Коли ми постали перед евакуацією, то зрозуміли, що в нас не всі предмети сфотографовано, щоб на випадок втрати або пошкодження мати зображення. Фонд "АЛІФ", ЮНЕСКО купили нам фотоапарати, й ми почали просто все фотографувати, — Ірина Мартинюк показує в коридорі чорний бокс, де фотографують предмети декоративно–прикладного мистецтва.

Згодом заповідник розгорнув повноцінну програму з оцифрування фондів. В одній з кімнат стоїть агрегат, що займає половину її простору. На столі розкладено старовинні барокові ікони з преподобними лаврськими святими, які покояться в Ближніх і Дальніх печерах.

Інна Івакіна, завідувачка науково-дослідного сектору збереження пам'яток образотворчого мистецтва, книг та документальних матеріалів відділу науково-фондової роботи, працює в рукавичках. Вона обережно бере кожну ікону й кладе на копістенд. Її помічниця робить знімок. У цей час вікно завішене темною тканиною, помічниця просить зачинити двері з коридору, бо це впливає на світло і якість фото.

Систему надали на рік в безкоштовне тимчасове користування американські партнери Digital Transitions. За цей час, згідно з домовленостями, заповідник має оцифрувати 15 тис. одиниць.

— Процес трудомісткий. Тому не можу сказати, скільки встигнемо оцифрувати, — пояснює Інна. — Перед оцифруванням відбувається копітка підготовка ікони, обезпилення. Наприклад, сьогодні зранку ми з реставраторами встигли підготувати до цифрування 50 ікон. Більше за день зробити не можемо.

Команда фонду також оцифровує інвентарні книги. Це важливо, адже в разі крадіжки чи незаконного вивезення ці документи потрібні для суду, щоб довести приналежність предметів Україні.

Храми Лаври оцифрували: "Це слід зробити в усьому світі, бо він стає неспокійним”

У Києво-Печерській лаврі пам'ятають сумний досвід Успенського собору, який збудували в ХІ столітті, а 3 листопада 1941 року висадили в повітря. Хто це зробив — німці чи червоноармійці — достеменно невідомо досі: версії істориків різняться.

Генеральний директор заповідника Максим Остапенко каже, що не залишилося жодної документації по собору: креслень, обмірів, навіть точної висоти. Геодезисти мусили брати довоєнні фотографії й за ним обчислювати можливу висоту, щоб максимально достовірно відбудувати святиню до 2000 року. Тому компанія Skeiron улітку цього року зробила 3-D сканування Успенського собору, Троїцької надбрамної церкви, церкву Спаса на Берестові, церкву Всіх Святих і Трапезну церкву.

— Це дані високої точності, мільярди точок, з яким потім можна отримати модель об'єкта, — пояснює пан Максим. — Таку роботу слід зробити в усьому світі, бо він стає неспокійним.

Цього року Лавру внесли до переліку тих об'єктів ЮНЕСКО, яким може загрожувати пошкодження або знищення.

— Так ЮНЕСКО попереджає світове товариство, що пам'ятка під дуже серйозною загрозою. Це один з політичних способів тиску на країну-агресора. Тобто ЮНЕСКО визнає, що дії Росії загрожують світовій спадщині. До того ж це додаткова можливість залучити фонди й грантові кошти на реставрацію та збереження об'єктів. Скажімо, нещодавно вирішили під егідою і коштом ЮНЕСКО реставрувати унікальну церкву Всіх Святих. Її збудував Іван Мазепа. Вона десятиліттями була закрита для відвідувачів, хоча всередині має безліч унікальних речей, які люди мають бачити, — говорить директор.

Загалом Лавра має близько 80 тис. експонатів. Переважно це експонати найвищого рівня. Найцінніші з них евакуювали.

— Але попри війну, ми намагаємося продовжувати виставкові проєкти, бо суспільство потребує дотичності до своїх пам'яток, святинь. Адже одне з завдань Росії –—зачистити наш культурний простір, щоб позбавити доступу до речей, які дають відчуття зв'язку з історією та культурою України. Тому ми навпаки робимо багато експозиційних проєктів, зокрема щоб повернути людей у Лавру, — додає Максим Остапенко.

Поки керівництво заповідника здійснює активну культурно-просвітницьку роботу й успішно повертає людей до Києво-Печерської лаври, зберігачі його фондів тепер повністю готові до можливої евакуації. Її можуть спричинити не обов'язково воєнні дії, а, скажімо, пожежа чи природні катаклізми.

Заповідник розробив свій план евакуаційних заходів музейної колекції. Насамперед її поділили на три категорії — за важливістю. Створили групи, які відповідають за конкретні завдання. Пронумерували й описали кожен ящик, де зберігаються цінності. А на випадок евакуації чекає від Мінкульту на маршрут, куди вивозити фонди.

— Тепер, — додає насамкінець Максим Остапенко, — наші співробітники стали в Україні експертами номер один з питань евакуації музеїв.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту "Документування впливу війни на культурний сектор в Україні", що здійснюється Інститутом масової інформації в партнерстві з ЮНЕСКО.

Ця публікація не відбиває будь–яку думку з боку ЮНЕСКО. Автор відповідальний за вибір і представлення матеріалів, а також за висловлені в них думки, які не обов’язково відповідають ЮНЕСКО та не зобов’язують Організацію до будь-яких дій.

музеї лавра війна культура