Місія "Арестович": зламати код країни та зіграти в пінг-понг на почуттях українців

Неоцінений кадр

Арестович став ознакою низки діячів, яких останніми роками винесло нагору. До того ж ідеться не лише про локальні українські тренди, а про загальносвітові тенденції. Фактично — йдеться про популістів нового типу, які здобули нові можливості завдяки соцмережам і “клікабельному” мисленню дедалі більшої кількості людей.

Арестович, вишитий бісером, на одному з українських стокових сайтів

Він і нова українська влада були просто приреченими знайти одне одного. В них, можна сказати, на рівні несвідомого багато спільного. Зеленський, як відомо жартував про ебонітові палички, після побиття студентів на Майдані восени 2013 року. Арестович теж говорив про студентів на протестах: розповідав, що в 2004 році їм платив колекстивний Захід за організацію Помаранчевої революції. І говорив це Арестович не де-небудь, на спільному заході з ідеологом російського вторгнення Олексієм Дугіним. Подивитися можна тут (додано 10.11.2023 після того, як один з читачів скинув відео).

Офіс президента здобув неоціненного кадра, здатного ні з чого спровокувати скандал і так відволікти увагу громадськості від нагальніших проблем, смачно розповісти чергову “казку” або й узагалі безпосередньо погрожувати критикам, як це було у випадку з журналістом Юрієм Бутусовим. Ну де ще знайти такого “майстра на всі руки”?

І що цікаво — у певні моменти він справді міг бути корисним для країни.

Свого часу еволюція, крім китів і дельфінів, створила членистоногих рачків на морському дні, корисних у своїй невтомній праці, — поїданні решток риб. Так само й Арестович якоїсь миті виконав свою функцію.

Після початку повномасштабного вторгнення його заспокійливий і вкрадливий напівшепіт, що безупинно линув з екранів телебачення й соцмереж, зберігав психічне здоров’я тисяч, якщо не мільйонів українців. А його вислів про “два-три тижні” став фірмовим.

Проте все хороше має здатність закінчуватися. Нині Арестович став надто прогнозованим. Та сама фраза про “два-три тижні” вже звучать як анекдот про експерта-фантазера.

Рейтинг Арестовича почав просідати — нині він уже точно не перший і не другий. Його випередили різноманітні “трудяги” на зразок “експерта” Жданова, які вдень і вночі невтомно "клепали" нові відео зі своїми профанними думками про все на світі. І офіційно задекларований як радник Офісу президента Арестович пустився берега, точніше — згадав про власну сутність. Рачок повернувся на дно.

Зламати код країни

“На вопросы восстановления исторической памяти, справедливости, борьбы, побед и поражений, становления наций, языка/-ов, закрытия исторических ран, я смотрю, как солдат на вошь”, — написав Арестович ще в 2017 році.

Можна навести багато прикладів, як він дуже цілеспрямовано займався дискредитацією основ української держави: культури, мови, національної самосвідомості. Але, мабуть, найважливіше те, що його — так, разом із такими співзвучними російським поглядами на українську культуру, — зробили ледь не офіційним спікером України у 2022 році.

Щоправда, з усієї владної когорти є один виняток — голова РНБО Олексій Данілов, якого Арестович завжди послідовно критикує.

Здавалося, в Україні дискусії довкола мови, національної ідентичності тощо природно закінчилися консенсусом після початку повномасштабного вторгнення. Стара опозиція в особі того самого Бойка тихенько сиділа у Верховній Раді, а якісь локальні суперечки відбувалися лише в соцмережах. Але раптом знову з’явився Арестович — майже офіційне обличчя влади — й почав заново методично розкручувати цю тему.

У червні 2022 року Арестович назвав українську культуру “маленькою”. "Я, поки я тут щось значу, не дам збудувати з України велику країну з маленькою культурою”, — сказав він зокрема. Важливо розуміти, у якому контексті це було мовлено. Саме тоді у внутрішньоукраїнському дискурсі багато хто критикував українську владу за надання українського громадянства “хорошому росіянину” Невзорову.

І ось, фактично відстоюючи це рішення, Арестович і випалив свою словесну ахінею. Чим, звісно, викликав величезне обурення українців і цілковиту тишу від української влади.

ОП ним, як молотком, завдавав ударів там, де це було важко зробити в якийсь інший спосіб. У середині 2022 року дуже сильним став волонтерський рух. І Арестович тут як тут — звісно, зі своєю хамською критикою.

Але найбільше Арестовича “вштирило” на мовному питанні, на якому він ніколи не стримувався. Захист російськомовного хама-таксиста, зневажливе ставлення до принципово україномовних українців у стилі “мовний талібан”, образи на ґрунті мови секретаря РНБО Олексія Данілова — це лише короткий перелік того, що він сказав і зробив за останні кілька тижнів.

Хоч би як парадоксально це звучало, але можна припустити, що саме в цьому питанні Арестович, можливо, найщиріший.

Якщо вірити Вікіпедії, він народився в Грузії, у сім’ї радянського військового й росіянки. Тобто українська мова точно не була для нього рідною. А переїзд в Україну, найімовірніше, не змусив його повноцінно нею оволодіти. І навіть служба в армії не вела автоматично до освоєння ним мовних навичок.

"Я приехал из Германии в Киев двенадцатилетним пацаном, я ходил и не понимал, что такое "прання білизни", — зізнається Арестович.

Тобто весь цей час українська мова у всесвіті Арестовича займала якусь абсолютно непомітну позицію. Навіть його персонажі з фільмів були російськомовними. Але раптом довкола почало ставати дедалі більше української. До того ж вона набула ролі обов’язкової для вживання. А також стала певним маркером, який засвідчує громадянську позицію. Цього всесвіт Арестовича точно не міг стерпіти.

Водночас з’ясувалося, що мовним питанням можна маніпулювати й заробляти на ньому якісь дивіденди.

Пінг-понг мавпи з гранатою

Чого в Арестовича не забрати — то це того, як майстерно він освоїв один з популістських трюків, а саме — як обертати скандали навколо своєї персони на власну користь. Певний пінг-понг, коли ти б’єш по м’ячику, який потім повертається до тебе новими лайками у соцмережах.

Та тільки у випадку Арестовича йдеться, мабуть, про гранату. Бити по найбільш цінному й сокровенному, щоб викликати максимальне обурення, яке, з одного боку, не дасть забути про мовця, а з іншого — додасть йому нових потенційних прихильників.

Загалом, здавалося б, вихід із цієї ситуації може бути надзвичайно простим — на Арестовича найкраще просто не зважати. Але важко не зважати на людину, яка була радником Офісу президента.

І обурені українці доходили до психологічного зриву, пишучи тисячі гнівних постів і коментів, поки українська влада не пускала ні пари з вуст. Водночас Арестович, якого підживлювала мовчанка його роботодавців, пробивав чергове антиукраїнське дно. І своїми заявами дедалі більше докладався до руйнування тих підвалин нової української держави, які почали закладатися після 24 лютого 2022 року.

“Хороший українець” для “хороших росіян”

Арестович як радник в ОП мав виконувати ще одну функцію — опікуватися співпрацею з “хорошими рускіми”. Саме ця примарна ідея — співпрацювати з деякими представниками російської еліти, які нібито опозиційно налаштовані до Путіна, свого часу засіла в головах українських високопосадовців.

Через це різним російським блогерам та “експертам” в Україні було надано зелене світло. Зоряний час Арестовича, який став “хорошим українцем” для “хороших росіян”. Він мав усе для такої місії: спілкувався тією самою, що й вони, мовою, зневажав українську культуру, не мав до них жодних претензій. Не людина, а тепла ванна для ліберального російського імперця, який утік за кордон від путінського режиму.

Арестович став партнером по ютубу з Марком Фейгіном, не вилазить з ефірів у російської журналістки Юлії Латиніної, завжди бажаний гість на інформаційних ресурсах російського опозиційного олігарха Ходорковського.

Здається, українська влада може лише радіти.

Але якщо забігти наперед, то слід констатувати, що вся ця ініціатива зрештою обернулася проти Зеленського. Проте щодо Зеленського — нехай, гірше те — що проти України. Саме інформаційні ресурси “хороших росіян” стали тими майданчиками, з яких уже “опозиціонер” Арестович розпочав жорстко критикувати чільного президента й дискредитувати український спротив.

Олексій Арестович і пропагандист Василь Голованов

Зокрема на ютуб-каналі Латиніної він зі смаком прогнозував поразку під Авдіївкою, на khodorkovskylive говорив про необхідність мирних переговорів із Росією.

Щоправда, у Марка Фейгіна він уже нічого не розповідав — їхній тандем розпався зі скандалом. Арестович розкритикував Фейгіна: “как ведущий Фейгин — ноль, одни и те же вопросы семнадцать месяцев подряд”. Подейкували, що вони не поділили монетизацію від ютубу.

Часова петля

Якщо простежити за висловлюваннями Арестовича впродовж останніх років десяти, то може скластися враження, що ми маємо справу з улюбленою знахідкою письменників-фантастів — часовою петлею, коли герой повертається і знову проживає один і той самий момент. Такий собі “день бабака”.

У 2014 році — після початку російської агресії та окупації Криму — Арестович нібито доволі тверезо коментував перебіг подій і розмірковував про можливу спробу росіян захопити Київ. (До слова, це була популярна лякалка, яку регулярно озвучували й "російські опозиціонери", як-от російський політолог Андрій Піонтковський.)

Тобто дуже схожі інтонації до тих, що звучали й у 2022-му. Але минуло близько року — й Арестович, підбиваючи підсумки 2015-го, уже заявляв, що Росія переграє Україну. Мовляв, на території ОРДЛО вона створила ефективніше військо, ніж Україна, а Захід дедалі більше відвертається й не розуміє українських урядовців. Усе це — ті самі інтонації, які зараз можна чути від нього щодо нинішньої ситуації на фронті й теперішніх урядовців.

У 2017 році Арестович заявляв, що “я много врал вам, начиная с весны 2014 года… Это была чисто пропагандистская работа, вызванная к жизни военной агрессией России против Украины”. Усі ці етапи він знову пройшов з уже новим українським політичним істеблішментом у 2019-2022 роках.

Тобто спершу він говорить коректні речі й завойовує довіру аудиторії, а потім починає хитро просувати російський порядок денний.

Команда Зеленського могла б узяти до уваги попередні кульбіти Арестовича й передбачити, як може завершитися їхня співпраця. Але слово "думати" — не про нашу нинішню владу.

Вічне питання

Вічне питання — на кого працює Арестович?

До січня 2023 року цього ніхто не приховував: він працював на Офіс президента. Але на кого опісля?

Уже після відставки з посади радника Офісу президента в медіа та соцмережах постійно з’являлася інформація про відвідування Арестовичем низки країн.

Арестович в Італії. Фото з соцмереж

У лютому в соцмережах з’явилися його фотографії з Італії, у травні схожу на нього людину зазнімкували на пляжах в Ізраїлі (він сказав, що це не він), у вересні з’явилися кадри з нібито Арестовичем на вулицях Мангеттена.

Сам Арестович пояснив свої часті відвідини закордоння так: "Я законослухняний громадянин і, зрозуміло, виїхав із країни на законних підставах. Виїжджаю доволі часто, це зазвичай на декілька днів, по справах <...> Частина моєї роботи — контрпропаганда російській пропаганді для європейської та світової аудиторії”.

Але всі ці закордонні вояжі, вперта мовчанка українських державних органів щодо причин, які дають йому право на виїзд, його власні натяки на “роботу” можуть свідчити про те, що скандальна відставка Арестовича — не більш ніж гра на публіку. Тобто цілком імовірно, що він і далі перебуває в обоймі спікерів ОП.

За зізнанням самого Арестовича, він і зараз перебуває за кордоном. Якщо це правда, то так можна пояснити “сміливість” його останніх заяв.

У середині жовтня Арестович почав писати про переслідування його та його співробітників українськими спецслужбами. Мовляв, адміністраторам його курсів установили прослуховування, а за ним самим стежать якісь таємничі “автобусики” з тонованими вікнами.

Але тут виникає одне логічне питання: як людину, яку нібито в чомусь запідозрили й за якою встановлено стеження, безперешкодно випустили за кордон?

Тому повністю відкидати, що Олексій Арестович досі підпрацьовує на українську владу, не можна.

Так само його заявку на президентство можна розглядати або як чиїсь плани створити технічного кандидата — проросійську політичну силу, або як його власну ініціативу максимально попіаритись, або й справді як спробу "сколотити" якусь квазіполітичну силу.

До речі, українські сайти-сміттярки активно цитують Арестовича. Звісно, вони це можуть робити й задля власної відвідуваності, але якщо одна й та сама персона одночасно з'являється на багатьох низьковартісних майданчиках, то це свідчить насамперед про те, що за це хтось платить.

Арестович аж ніяк не бідний — за оцінкою Форбс, якщо додати всі його джерела доходу (без особистих консультацій), то нинішній заробіток Арестовича становить понад 30 тис. доларів на місяць.

Але малоймовірно, що він вкладає свої гроші у власний політичний проєкт — як правило, люди на кшталт Арестовича використовують політичні проєкти з протилежною метою — для них це спосіб збагатитися тут і зараз.

Фрагмент з семінару Арестовича “Ищите женщину”

Його “прогнози” про поразку під Авдіївкою й заяви про необхідність мирних переговорів — усе це дуже нагадує риторику російських пропагандистів. Як і їхня постійна теза, що наші західні партнери кинуть Україну й перестануть нам допомагати. У Арестовича це загорнуто в дещо тонші матерії — мовляв, США не хочуть повного розгрому Росії, бо комусь ще потім треба буде протистояти Китаю.

Насправді питання, чи працює Арестович на росіян, чи на якихось їхніх явних або неявних друзів, — вторинне. Бо хай там як — Арестович завжди був русофілом і популістом.

Значно серйозніше питання до української влади, радником якої, ба навіть представником держави, є людина, здатна вживати фразу "задушити жінку" на своєму семінарі й узагалі не мати жодних моральних орієнтирів.

Ба більше — влада закривала очі й толерувала його відкриті систематичні словесні напади на основні підвалини української державності: національну ідентичність, державну мову, засади демократичного суспільства. Але тут теж усе просто — Зеленський робив те саме до обрання президентом, тож Арестович для нього "свій" і зрозумілий. Зеленському значно природніше призначити Арестовича наближеним радником, ніж створити уряд національної єдності та доєднати до нього державницьку опозицію, як це робив Черчилль під час Другої світової і зробив зараз премʼєр Ізраїлю Натаньяху після атаки ХАМАСу.

Зрештою, все розгортається цілком сподівано. Словесна маячня Арестовича обернулася проти Зеленського. Нинішній глава держави пожинає плоди власної діяльності на інформаційному напрямі. Хоча не треба забувати й про український народ — частина якого завжди рада віддатися на поталу ілюзій і вірити в обіцянки, які нереально виконати.

сусільство зеленський українізація арестович