У цьому лісі під ногами смерть. Грибникам тут не місце — лише саперам

У професійному світі саперів є формула: «Один рік війни — десять років розмінування». Крім руйнувань і смертей від бойових дій, бомбардувань і ракетних ударів війна залишає після себе відкладену смерть.

Земля, міста, поля нашпиговані тисячами вибухонебезпечних предметів: мін, снарядів, що не розірвалися, ракет, залишків касетних боєприпасів, гранат, складів боєкомплектів та іншого вибухонебезпечного сміття. Усе це становить неабияку загрозу життю цивільних людей упродовж багатьох років.

Тож якщо війна в нас триває майже десять років, то роботи саперам вистачить щонайменше на кілька десятків років після її закінчення.

Статистика

За статистикою Міноборони й Центру протимінної діяльності Державної спецслужби транспорту станом на 01.11.2023, від початку широкомасштабного вторгнення росіян в Україні стався 561 інцидент, пов’язаний із мінами та іншими вибухонебезпечними предметами. «Інцидент» — це, звісно, канцеляризм. Насправді це вибух.

Відірвані ноги, руки, контузії, каліцтва, смерті. Унаслідок таких вибухів постраждало 835 осіб, зокрема 264 загинули й 571 людина дістала травми.

Інциденти сталися:

На полях — 145

На дорогах — 125

На подвір’ях — 117

У лісах — 91

На водоймах — 30

У приміщеннях — 53

Безпечних місць на територіях, де точилися бойові дії чи побували росіяни, немає. Тому зараз сапери працюють без вихідних.

Я побував в одній із частин Командування Сил підтримки ЗСУ, особовий склад якої займається очищенням територій, де велися бої. Приїхав на місце тимчасової дислокації саперного підрозділу зранку.

Виїзд

Туман ще не розійшовся, на вулицях порожньо, тихо. По шосе зрідка на великій швидкості з мокрим гудом проносяться військові машини, і знову тиша.

На будинках ще й досі де-не-де видно сліди обстрілів, багато порожніх — господарі або загинули, або поїхали якнайдалі від війни.

Біля сходів помешкання саперів бачу велику купу металу — залишки ракет, протитанкових снарядів, якісь шматки, у яких вже майже неможливо щось розпізнати.

Черговий солдат уже в курсі про нас, неголосно вітається, каже, що підрозділ саме готується на виїзд і кличе командира.

Те, що війна велика, але дуже тісна, я знаю давно. Тож виявилося, що група саперів готується на виїзд під командуванням мого давнього знайомого старшого сержанта Дениса. Кілька років тому нас звели фронтові дороги. І ось нова зустріч. Але на розмови часу обмаль, тому після короткого привітання він повернувся до підлеглих.

Мене вразила буденність підготовки до виїзду на двобій зі смертю. Один із саперів, цитуючи слова свого колишнього командира, сказав: «Мін не треба боятися, їх треба поважати».

«Мін не треба боятися, їх треба поважати»

Працюють сапери групами по 4–5 осіб. Екіпірування звичайне: каски, бронежилети, захисні окуляри, рукавички, металошукачі, щупи, ножі, покажчики-трикутнички, засоби підриву та інше необхідне спорядження. І ось виїзд на роботу. Виїхали на пікапах, також із нами йшла новенька вантажівка Renault D22.

Дорогою є час на спілкування, тому командир підрозділу майор Сергій, усміхаючись, коротко ввів мене в курс справи:

«Ми тут, на півночі України, працюємо вже не перший місяць. Маємо кілька напрямів роботи. По-перше, розчищаємо територію: поля, лісопосадки, ліси. На жаль, ліси ще дуже забруднені вибухонебезпечними предметами. Нині осінь, грибний сезон. Місцеві мешканці, попри всі попередження та навіть заборони, масово йдуть у ліс і часто знаходять щось незрозуміле.

Це може бути будь-що: уламок збитої ракети, снаряд від «Граду» чи іншого РСЗО, що не розірвався, артилерійський снаряд, міна, цинк із патронами… На кожний такий виклик ми виїжджаємо, проводимо обстеження або розмінування. Тож перший і, напевне, основний напрям нашої роботи — це розмінування.

Другий напрям роботи — інженерне забезпечення оборонних рубежів. Не відкрию військову таємницю, що вибити з окопів звичайну піхоту буває важко, тим більше коли це не просто брудна яма, а справжня позиція. Тому ми все це готуємо, маскуємо, ставимо інженерні загородження, мінні поля.

Також готуємо до підриву мости, греблі й проводимо інженерну розвідку для розташування частин прикриття кордону.

Ну й третій напрям, яким ми займаємося, — навчання людей. І своїх саперів, і військовослужбовців із батальйонів ТрО».

Його підтримує Денис:

«Ми зараз отримуємо нові типи боєприпасів від союзників, та й росіяни не стоять на місці. Але зазвичай вони застосовують добре відомі міни-пастки типу МЛ-7, МЛ-8, що працюють не на натискання, а на розвантаження. Їх зазвичай ставлять під ящики з боєприпасами, під усі предмети, які можуть зацікавити солдата: рюкзаки, коробки з їжею чи ті самі баклажки з водою. Така міна реагує на масу 300 грамів, тож використовується часто. Ще під трупи її підкладають, просто знаючи, що бійці, захоплюючи позиції, починають усе обстежувати. І, на жаль, ми часто бачимо наслідки таких підривів: бійці залишаються без рук, без очей…

Тому наше правило незмінне, воно прописане потом і кров’ю: все, що ми знаходимо, вибухонебезпечне чи не вибухонебезпечне, на позиціях чи там, де потрібно забезпечити ці позиції, скидаємо саперною кішкою. Перевіряємо металошукачем і за потреби знищуємо».

Тим часом наша невеличка колона зупиняється на лісовій дорозі.

«Виходимо, приїхали. Тут ми й будемо працювати».

Полювання за смертю

Перед роботою Денис збирає своїх підлеглих і проводить інструктаж — передусім нагадує про те, чого робити не можна в жодному разі.

Сергій слухає, не втручаючись: нехай почують це ще раз, бо життя одне, а мін багато. Він використав інше влучне слово, але його не можна публікувати.

З однієї з машин виходять солдати з невеличкою валізою. Це аеророзвідники — сьогодні з нами в ліс вийшла їхня група. У чемоданчику коптер, пульт, акумулятори. Командир групи майор Ярослав пояснює: «Ми тут дивимося, чи немає навколо якогось небажаного руху — кордон поруч, і появи ДРГ я не виключаю. Також ми згори краще бачимо підозрілі предмети, тому суттєво економимо час. Розуміємо, що від наших повідомлень залежить життя людей».

Коптер тонко, по-комариному дзижчить і плавно йде вгору, аж поки звук його двигунів не стає нечутним.

Озираюся навкруги. Ліс дуже побитий. Обгорілі стовбури дерев валяються буквально скрізь. Повітря пахне мокрим деревом, хвоєю, землею.

Сапери ходять повільно, але обганяти їх не слід — це заповідь

Сапери ходять повільно, але обганяти їх не слід — цю заповідь пам’ятає кожен військовий. У їхніх руках міношукачі. І все одно всередині щось мимоволі бринить. Уважно дивишся під ноги, розуміючи, що будь-якої миті може щось бахнути. До обличчя липнуть залишки павутиння. Йдемо обережно, переступаючи через повалені дерева.

Погляд навкруги, на міношукач, під ноги. Ось попереду ще одне дерево, що впало, — цікаво, хто його збив? Вітер, пожежа, ракета чи снаряд? Поруч 100-міліметровий снаряд, він і влучив у дерево, впав не розірвавшись. Сапер поруч із ним акуратно ставить прапорець, після чого відходить убік — такі знахідки зазвичай знищують на місці накладними зарядами.

Денис пояснює:

«Це від БМП-3, там дві гармати — 100 мм і 30 мм. Такі снаряди, як правило, летять настильно й часто залишаються на поверхні. А ось глибина залягання нерозірваного реактивного снаряда, скажімо, від «Граду» — від півтора до двох метрів. Якщо «Смерч» чи «Ураган», то може бути і три, і п’ять метрів. Якщо снаряд від гаубичної ствольної артилерії, — 122, 152 або 155 мм, — теж до півтора метра.

Протитанкові міни росіяни часто ставлять так, щоб їх не можна було вилучити. Для цього під них підкладають МС-3 (міна-сюрприз, міна розвантажувальної дії, створена як пристрій невиймання для протитанкових та інших мін, що не мають такої системи. — Авт.).

Нещодавно був випадок — ми знімали протитанкові міни, і майже під кожною п’ятою з них була встановлена така пастка. Відбувалися підриви, але завдяки тому, що всі працювали з великої дистанції й тягнули ці міну саперними кішками, ніхто не постраждав».

Праворуч від мене повільно й зосереджено рухається Олександр, у довоєнному житті шеф-кухар київського ресторану. У частині він вже давно й може вважатися «старим» — на його рахунку сотні знешкоджених мін і снарядів. Зараз Олександр схилився над знайденим пострілом від гранатомета.

Зелену довгу гранату не вистрілено, її, мабуть, забули. Але в лісі це ніхто не залишатиме, тому акуратно перевіряють на наявність «сюрпризів» і несуть до машини. Трохи далі знайшли осколкові постріли від гранатометів типу АГС-17 або підствольного. Це ВОГи, їх теж не саперам краще не чіпати.

Поруч із прапорцем можна розгледіти гранату, яку вистрілює підствольний гранатомет.

Хвилини складаються в години.

Ще одна знахідка. Металу в лісі, окрім вибухонебезпечних предметів, не так і багато — великі уламки, залишки від ракет. Але якщо вже приїхали, то очищають усе й такий брухт теж зносять до вантажівки.

Більш як чотири години сапери зазвичай не працюють — не витримує нервова система

Більш як чотири години сапери зазвичай не працюють — не витримує нервова система, накопичується втома, можлива помилка, яка призведе до каліцтва чи смерті. Тому напруження не залишає до команди «відбій».

На сьогодні все, ділянку пройдено. Щось буде підірвано на місці, щось вивезено на звалище.

Усі знахідки зносять до машин. «Улов» розкладений: вибухонебезпечні предмети частково зібрані в кузові вантажівки, те, що називається брухтом, звалене в пікапи. Складають спорядження. Ще одна ділянка нашої землі очищена від слідів перебування росіян.

Звичайна робота

Новенька вантажівка Renault D220 — подарунок литовських партнерів. Водій Діма, за його словами, за кермом усе життя, але такі небезпечні вантажі возити до великої війни не доводилося. На запитання, як їхати, знаючи, що за спиною на подушці з піску десятки кілограмів смерті, відповідає, знизуючи плечима:

«Спочатку було страшнувато, потім звик. Їхати треба акуратно, маршрути треба прокладати так, щоб у разі чого не постраждало мирне населення. Тому оминаємо школи, житлові будинки… А так звичайна робота».

На сьогодні звичайний робочий день закінчено.

Вантажівка з табличкою «РОЗМІНУВАННЯ» повільно рушає з місця і неквапливо їде лісовою дорогою.

«Звичайна» робота для саперів починається до війни й не закінчується ще довгі роки після неї. Росіяни не вперше залишають на нашій землі смерть, і не вперше наші воїни її знешкоджують.

«Улов» за один день

розмінування сапери