У 25 років засуджений на двадцять п’ять. Історія полоненого азовця
Росіяни і далі влаштовують показові суди над українськими воїнами.
Богдан Печко, 25-річний боєць полку “Азов”, один із багатьох бранців Кремля, які незаконно утримуються російським режимом. Він потрапив у полон ще навесні 2022-го, після того як українські бійці вийшли з Азовсталі. А нещодавно на пропагандистському російському ресурсі “Следком” з’явилася інформація про його засудження на 25 років.
“Привіт, кума. Я живий...”
Олена Герасименко, кума Богдана Печка: Богдан пішов до “Азову” у 2020 році. Коли йшов, нікому нічого не сказав. Навіть батьки не знали, що він іде в “Азов”. Потім, коли його вже взяли, приїхав додому і розповів про все. Вдома бував рідко, вони постійно там тренувалися. Він наш кум, але нашу доньку, свою похресницю, бачив лише на хрестинах. Просився приїхати на її день народження, але його не відпустили. Постійно був у своїй частині, вони розташовувалися в Маріуполі.
Богдан Печко. Фото з фб-сторінки Олени Герасименко
Коли почалася війна, вони тримали оборону 86 днів на Азовсталі. Чомусь ще на початку війни на російських пропагандистських каналах з’явилося повідомлення про “ліквідованих азовців”. Там показувалися нібито якісь перепустки, що належали нібито ліквідованим бійцям, і серед них була перепустка з прізвищем Богдана.
Я так досі й не знаю, що то була за перепустка і як вона потрапила до росіян. Якийсь час це була єдина інформація, яку ми про нього знали. Але потім нам хтось сказав, вже не пам’ятаю хто, що це неправда, що він живий.
А наприкінці квітня мамі написав його побратим, що Богдан живий. На жаль, сам побратим уже загинув. Я написала йому у відповідь, що ми дуже чекаємо Богдана, скинула фотографію похресниці. І через два дні мені надійшло голосове повідомлення від нього. Він сказав: “Привіт, кума. Я живий-здоровий, наскільки це можливо тут. Я вас дуже люблю, дуже хочу додому”.
Надійшло голосове повідомлення: “Привіт, кума. Я живий”
Вийшов Богдан з Азовсталі 16 травня. О пів на шосту ранку він написав мені повідомлення: “Я не буду на зв’язку невідомо скільки. Поцілуй маленьку”. Після чого зв’язок із ним обірвався. Жодної інформації більше ми не мали. Куди б не зверталися, теж ніхто нічого не знав. Певний час він значився як безвісти зниклий.
Дуже дивно, що не мали інформації в Червоному Хресті, фактично вони виступали гарантами під час здачі наших у полон. Вийшло навіть навпаки: мені телефонували з Червоного Хреста й питали, чи є в мене якась інформація про Богдана.
Лише в середині літа я набрала Національне інформаційне бюро (НІБ), де мені сказали, що Російська Федерація підтвердила статус Богдана як військовополоненого. Те саме відповідали і в Червоному Хресті: “Країна-агресор підтвердила статус військовополоненого, наразі більше жодної інформації немає”. Пізніше також дізналися, що він перебуває в Донецькому СІЗО.
Богданові 14 грудня виповнилося 25 років, а 20 грудня мені скинули лінк на російський телеграм-канал, із якого ми й довідалися про судилище над ним. І вперше майже за два роки побачили його на світлині. Якщо над кимось суд показували на російському телебаченні, то нашого Богдана ми не бачили ніде, окрім як на цій світлині.
Після цього ми одразу звернулися і в НІБ, і в Червоний Хрест, і в “Азов”, вони прийняли наші заявки. Ну от, власне, і все, більше жодної інформації не маємо. Хотілося, щоб про нього говорили й не забували його.
Усе це, звісно, жахливо. Зараз йому 25, і його засудили до 25 років. Те, що вони судять Богдана за цими статтями, — він такого ніколи не робив би. Моя думка — окупанти судять його за ті речі, які робили самі вони. І їм треба на когось повісити свої злочини.
Почалися масові суди над азовцями
Наталія Печко, мати Богдана: На сьогодні ми не знаємо, що з Богданом, де він перебуває. Останнє, що ми чули про його місцезнаходження від звільнених, — у травні він був у Донецькому СІЗО.
Що ж до оприлюдненого російськими пропагандистами фото Богдана, то воно було зроблене ще на початку полону, коли він потрапив до Оленівки. Ми спілкувалися з рідними інших полонених, вони про це розказали. Тоді всім полоненим робили такі фото з номерами. Якщо ви бачили, у нього теж фото з номером.
Єдине фото Богдана на російському пропагандистському ресурсі “Следком”
А так ми не бачили за ці два роки, який вигляд він має, який його стан здоров’я — ми цього нічого не знаємо.
Нібито кажуть, що через місяць після вироку їх перевозять у тюрми. Але знову ж таки жодної інформації про це ми не маємо. Зараз узагалі почалися якісь масові суди над азовцями. Кажуть, що їх навіть із Росії привозять у “ДНР” і там судять.
Батьки полонених об’єднуються між собою, спілкуються, діляться крихтами інформації, яку десь знаходять. Запитуємо звільнених, кого бачили, з ким вони сиділи в одній камері. Організовуємо акції, які проходять щонеділі в українських містах у той самий час. Самі ми до Києва не так часто їздимо, все ж таки далеко, але на акціях у Новомосковську, Павлограді та Дніпрі буваємо регулярно.
Наших воїнів узагалі не можуть судити
Офіцер управління 12-ї бригади “Азов” НГУ Дмитро “Дипломат”: З близькими родичами Богдана є комунікація і зв’язок, із його батьками. Вони відвідують Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, їх сповіщають про певні процеси.
Плюс ми постійно коментуємо ці судилища й заявляємо про них на міжнародних майданчиках, тримаємо родичів у курсі подій, працюємо над юридичним супроводом наших військовополонених і пояснюємо родинам, що ці так звані суди незаконні й не мають юридичної сили у світовому суспільстві. Згідно з міжнародним гуманітарним правом наших воїнів узагалі не можуть засуджувати, тим паче на території РФ.
