Мат. Матюки на війні — частина боєкомплекту

Моє дитинство припало на 1980-ті й минуло у військових містечках. Відтоді в моїй уяві закарбувалася така модель: офіцер — це чийсь тато, він носить форму лише на службі, а вдома він такий самий, як і цивільні. У цьому немає магії. Інша річ — солдати-строковики, вони військові 24/7, увесь час в однострої, живуть у казармі, у кожного свій автомат, а насправді це всього лише вчорашні старшокласники. Для мене вони були чимось на кшталт супергероїв: марширують, бігають, стріляють, їх ще й скрізь на плакатах малюють: “Воин, будь бдителен!”.

Супергерої повинні мати свою сакральну мову — логічно? Я чув, як розмовляють між собою солдати, і вирізняв серед їхніх слів чимало незнайомих. Нехитра дитяча логіка підказувала: раз мама, тато та інші дорослі цими словами не послуговуються (ну я принаймні такого не чув), отже, на те є якась причина. Можливо, із цих слів і складається та сама військова таємниця, про яку писав Аркадій Гайдар? Так, деякі старші хлопці-школярі теж вживають такі слова, але від них це звучить якось штучно, вони ж не справжні солдати, а тільки вдають їх із себе. Якось я вирішив поділитися своїми міркуваннями з мамою:

— Я вже багато солдатських слів знаю: блядь, нахуй, піздєц…

Мама лише набрала в легені повітря, щоб відреагувати на такий прорив відвертості (добре, що діалог відбувався вдома, без зайвих свідків). Я продовжив:

— Але я їх казати не буду, доки не виросту й не стану справжнім солдатом!

Мама засміялася, але такий мудрий підхід її, вочевидь, влаштовував…

Погані новини

Матюки в армії й справді широко вживана лексика. Наші українські цнотливі пуристи-державники, що малюються на свічадо, а по обіді в неділю читають Квітку-Основ’яненка, свято вірять у те, що ці слова нам нав’язали окупанти-москалі, а інакше й не може бути, високодуховний нарід так говорити не може. Втім, для колективного “пана Романа” є погані новини: у низьких жанрах української барокової словесності, як-от інтермедії, ми натрапляємо на матюки, не часто-густо, але й не як щось геть екзотичне.

Межові стани, у які потрапляє людина на війні, потребують відповідної емоційної лексики

У поезії мандрівних дяків трапляється навіть унікальне слівце “пиздиця”. Можливо, хтось скаже, що мандрівні дяки були таємними агентами московського царату, які зумисне насаджували на наших теренах ненависне матюччя, — в адептів нашого кришталево чистого минулого завжди знаходяться дивовижні аргументи. Я ж думаю, що і бійці полку Ігорева, і козаки, і старшини та підстаршини УГА й УПА не цуралися міцного слівця. Межові стани, у які потрапляє людина на війні, потребують відповідної емоційної лексики.

Якщо герої Купчинського, Горліса-Горського чи Уласа Самчука не матюкаються, це зовсім не означає, що їхні прототипи також цього не робили. Річ радше в самоцензурі авторів, які вважали неприпустимим вживати таку лексику в художній літературі. Для середньовічного європейського письменства християнська етика унеможливила зображення еротичних сцен, але це не є свідченням того, що тодішні люди не злягалися чи не цікавилися інтимною сферою життя.

Не про інтим

В армійському товаристві, яке багато століть було майже суто чоловічим чи навіть брутально-маскулінним, матюки міцно прописалися, і, думаю, жодними освітніми реформами цю ситуацію не виправити.

Я прийшов у військо в зрілому віці матюкливим неврастеніком. Публічна журналістська і викладацька діяльність, звісно, привчили мене ретельно добирати слова й уникати нецензурної лексики, але у виробничих процесах, як-от на редакційних нарадах, я давав волю тому, щоб називати речі своїми іменами і сприймав за щирість, коли колеги висловлювалися так само. Та, попри це, у кожному воїнському колективі, де мені довелося служити, я мав імідж інтелігента — людини, яка знає чимало розумних слів, вміє закрутити фразочку в хитровиєбаний спосіб.

Матюччя в армії багатофункціональне. Його можна застосувати, щоб розрядити обстановку, пожартувати, збити пафос та офіціоз. Я не розголошу таємницю, якщо скажу, що часом у кожному підрозділі, особливо на етапі його формування, трапляються періоди, коли особовий склад не зайнятий нічим і ліниво тягнуться години неробства. “Затягнутий” статутний офіцер визначить цей період як “час на самопідготовку”. Досвідчений і з почуттям гумору скаже так: “До обіду займаємося тактичним їблуванням, з обіду розвантажуємо БК”.

Вживання матюків в армії має свої нюанси. Наприклад, дієслово “їбати” тут не має жодного стосунку до сексу й задоволень. “Розйоб” — це емоційно-експресивна промова старшого командира, зумовлена виявленими недоліками, неналежним виконанням обов’язків військової служби, низькою виконавчою дисципліною особового складу. Тільки наївна людина може побачити інтимний підтекст у фразі на кшталт:

“Комбат мене пів години їбав за те, що колона вийшла із запізненням”.

Однак із дедалі більшим гендерним розмаїттям не кожному підлеглому командир може сказати:

“Якщо заняття з такмеду не дасть сьогодні кращих результатів, виїбу всіх разом з інструктором”.

На адресу інструкторки, наприклад, ця погроза матиме зовсім інше звучання. Тому анонсувати умовний інтимний зв’язок із підлеглими варто обережніше. За дефолтом вже не працює.

Особливості вживання

Байдужість, нейтральність, лінь — усе це теж набуває матюкливих форм:

• зам по ніхуям;
• похуй, аж невдобно;
• однохуйственно.

За тим, як матюкається військовослужбовець, можна визначити, як довго він в армії, на якій посаді, навіть у якому роді військ служить. Бувалий офіцер чи штаб-сержант (по-старому прапорщик), який розміняв другий десяток у погонах, як правило, має вставне слово “єать” — саме так, із пропуском б. Воно виражає здивування, очевидність ситуації, емоційне підсилення:

“Єать, а одразу не можна було зробити по-нормальному? Єать, вам все по десять разів треба пояснювати?”

За тим, як матюкається військовослужбовець, можна визначити, як довго він в армії, на якій посаді, навіть у якому роді військ служить

Найбільші “матюкальники” — ті, хто має справу з технікою: мехводи, ремонтники і подібна публіка: без триповерхових загинів ні двигун не запустять, ні трак не полагодять. Здається, що в бездонну горловину МТЛБ чи БМП разом із соляркою треба “залити” ще добру порцію відбірних матюків, інакше “броня” не поїде. Схоже на тубільні вірування, але я не бачив, щоб це працювало якось інакше.

Штаб — зона обмеженого матюкання. Сюди не варто відчиняти двері зі словами:

“Єать, де тут у вас стройова, бля, мені витяг із наказу потрібен нах”.

Хай у тебе хоч усі груди в орденах і з окопів ти тільки вчора, поводитися краще поміркованіше. Ввічливість тут відчиняє більше дверей, аніж голосовий штурм. Він потрібен, тільки якщо штабні й справді починають перегинати палицю. Матюкатися в діалозі з начальством треба вміти, не вмієш — краще послуговуйся літературною мовою.

“Ви що, своє авто віддали іншому підрозділу?” — зводить на мене брови начальник штабу.

“Ні, ми не аж такі довбойоби, просто припаркували за кілька кварталів звідси, щоб не демаскувати командний пункт”.

Начальник штабу зареготав і з розумінням поплескав по плечу. А от та сама фраза, сказана в тональності “звісно ж, ні, ви що, нас за довбойобів маєте?!”, мала б зовсім інший ефект і спричинила б непорозуміння.

У підрозділах БПЛА і зв’язку матюкаються менше, там більше вчорашніх айтівців, вони більше говорять мемами, аніж загальноприйнятим в армії матюччям. Вони його засвоюють у процесі.

Командир у рації:

— Бачите підарська машина в кущах захована?

— Плюс.

— Роз’їбаште.

— Зараз піднімемо FPV і роз’їбашимо.

Мусульмани

Єдина категорія людей, які не матюкаються в нашому війську (з тих, із ким мені випадало спілкуватися особисто), — мусульмани. Буде брехнею сказати, що всі мусульмани, яких я бачив в армії, не матюкались. Але більшість із них уникають таких слів. Кримський татарин Муса зізнався мені:

— Я не розумію, чому хлопці постійно згадують про секс і статеві органи? Вони правда постійно про це думають?

— Ні, це просто такі слова, вони не в прямому сенсі вживаються, через них висловлюють певні емоції.

— Але кожне слово має своє значення!

— Слово може мати й кілька значень. Часто все залежить від контексту.

— Ну статевий орган у будь-якому контексті залишається сам собою. Людині властиво зазвичай говорити про те, про що вона найчастіше думає.

— Ти ж розумієш, що слово може мати й переносне значення?

— А навіщо ви один одного гомосексуалістами називаєте?

— Та це теж не про гомосексуальність. Так уже в нас повелося. Це, звісно, вплив кримінальної субкультури, коли підаром називають просто погану, негідну людину. Сексуальна орієнтація тут ні до чого!

— Так ви й ворогів так називаєте!

— Саме так. У значенні “погані люди”.

— І для ворога, і для когось зі своїх, хто зробив щось погане, одне й те саме слово?

— Ну виходить що так. Але з контексту завжди зрозуміло, про що йдеться.

Українці лаються матом, росіяни — говорять

Пам’ятаю, як у мирному 2008 році спалахнув невеличкий скандал, коли партія “Свобода” запустила серію картинок “Матюки перетворюють тебе на москаля”. Не знаю, була авторкою цієї ініціативи Ірина Фаріон чи хтось з інших достойників, але час показав, що ні, не перетворюють. Український боєць із матюччям на вустах застрелить того самого москаля й оком не моргне. Анонсована “Свободою” магія не працює. Ба більше, наша мова війни теж почасти нецензурна: “Путін — хуйло”, “Русский военний корабль, иди нахуй”. Подобається комусь чи ні, але ці фрази також зброя, і ніде цієї правди діти.

Втім, матюки — це те, що нас від них відрізняє, хай там як парадоксально це прозвучить. Українці й росіяни по-різному використовують таку лексику. Українці лаються цими словами, жартують, наголошують, ображають ними. Росіяни просто послуговуються ними без жодних “але”.

Ви чули коли-небудь радіоперехоплення розмов їхніх солдатів із матерями чи дружинами, навіть із бабусями?

Мат-перемат — і це не від того, що вони переживають шок чи стрес. Вдома на дивані вони так само говорять, бо звикли і навіть не замислюються, чи пристойно так розмовляти з рідними людьми, старшими за себе. Для них це звичайні слова, такі самі, що й з академічного словника. Бабусі-матусі теж можуть висловлюватися аналогічно. Матюки для них вже давно не приправа, не пікантний соус, а основна страва, гарнір, як кулєбяка чи парена рєпа.

Якби російська лінгвістика прагнула відображати реальний стан справ, то вже давно внесла б матюки до загальновживаної лексики й зафіксувала б те, що вже існує де-факто. Але ігри у “велику культуру” не дозволяють їм це зробити. Ванька з Моршанська, який замість “доброе утро” видає “єбать-нахуй-єбать”, на повному серйозі вважає, що він носій мови Пушкіна і Толстого, хоча напам’ять знає хіба що кілька уривків сороміцького варіанта “Євгєнія Онєгіна”. У нас же матюки — частина боєкомплекту. Хазяйновиті українці не накидаються ними без жодної мети.

війна Усе на три літери зсу армія література