Етика військової служби. Чи є військовий власником самого себе? (Лекція і дискусія в Гарварді)

Майкл Сендел

Минулого разу ми закінчили дискусію про ідею уряду за філософом Джоном Локом. У нас виникло питання: які в такого уряду є обмеження, які не може подолати навіть згода більшості?

Ми побачили, що у випадку прав на власність, на думку Лока, демократично обраному уряду дозволено обкладати людей податками. Обкладання податками має відбуватися за згодою, адже передбачає забирання власності людей заради загального добра.

Але тут не йдеться про згоду кожного індивіда в момент, коли податок вводять або збирають. Потрібен попередній акт згоди, що є необхідною умовою для того, щоб стати членом суспільства і взяти на себе політичні зобов’язання. Щойно людина бере на себе ці зобов’язання, вона погоджується виконувати рішення більшості.

Але ви можете запитати: як же бути з правом на життя?

Уряд може призвати людей в армію й відправити на війну. А як же ідея того, що ми є власниками самих себе? Хіба це не порушення власності своєї особи, коли уряд за допомогою насильницького законодавства та повноваження щодо правозастосування може змусити людину ризикувати своїм життям на війні?

Що сказав би Лок? Чи уряд має право робити таке?

На думку Лока, важливо, щоб політичний або військовий орган влади не був свавільним. Він наводить чудовий приклад. Навіть сержант, а тим паче генерал, має право наказати солдатові підійти впритул до гармати, де він майже точно загине.

Генерал може засудити солдата до страти за те, що той покинув свій пост або не підкорився нехай навіть смертельному наказу. Але навіть маючи таку владу над життям і смертю солдата, офіцери не мають права взяти жодної копійки з грошей цього солдата, бо це не входить до їхніх повноважень.

Згода — це дуже потужна річ. Згода підкорятися уряду та рішенням більшості. Саме вона має значення

Це було б свавільно, це було б неправильно. Отже, згода для Джона Лока — це дуже потужна річ. Не та згода, яку індивід дає на сплату якогось податку чи військовий наказ, а згода підкорятися уряду та рішенням більшості. Саме вона має значення.

Це порушує питання про згоду. Чому згода є таким потужним моральним інструментом для створення політичної влади та обов’язку підкорятися?

Сьогодні ми почнемо досліджувати питання згоди на прикладі призову на військову службу. Дехто каже: якщо в нас є фундаментальне право, яке ґрунтується на тому, що ми є власниками самих себе, отже, коли уряд призиває громадян і відправляє на війну, це право порушується.

Інші з цим не погоджуються, стверджуючи, що це легітимне повноваження уряду демократично обраного уряду і нашим обов’язком є підкоритися.

Візьмімо приклад Сполучених Штатів та війни в Іраку. У новинах кажуть, що військові не можуть набрати достатньо рекрутів. Розглянемо три підходи, які допоможуть військовим вирішити цю проблему.

1. Збільшення оплати та пільг, щоб залучити достатню кількість солдатів.
2. Перехід на систему призову в армії.
3. Аутсорсинг. Можна набрати найманців з усього світу, кваліфікованих військових, які знають свою справу та вміють добре воювати. Крім того, вони готові робити це за невисоку плату.

Під час громадянської війни Союз використовував комбінацію призову й ринкової системи, щоб набрати достатню кількість солдатів. Ця система починалася з призову. Якщо тебе призвали, але ти не хотів служити, була можливість найняти на своє місце когось іншого. Багато людей так і робило.

Можна було заплатити ринкову ціну, щоб знайти собі заміну. Люди подавали в газету зашифровані рекламні оголошення, пропонуючи 500 чи навіть 1000 доларів.

Відомо, що Ендрю Карнеґі (один із найбагатших людей усіх часів. — Ред.) призвали і він знайшов собі заміну, заплативши трохи меншу суму, ніж він витрачав за рік на дорогі сигари. Я хочу знати, що ви думаєте про цю систему.

Дискусія

Студентка Ліз

Коли ти платиш 300 доларів за те, щоб тебе не призвали, ти виставляєш цінник на людське життя. А ми вже визначили, що це дуже важко. Тому вони намагалися зробити нездійсненне. Отже, заплатити комусь 300, 500 чи навіть 1000 доларів — це те саме, що сказати, скільки коштує життя певної людини.

Студент Джейсон

Якщо тобі не подобається ціна, ти вільний не продаватися чи не найматися. Усе залежить від тебе. Я не називав би це грошовим еквівалентом життя. Якщо це робить сам найманець, у цьому немає чогось аморального.

Майкл Сендел

Тобто людина, яка бере 500 доларів, сама в грошовому еквіваленті оцінює своє життя або ризик для свого життя. І вона має бути вільна робити це чи ні?

Студент Сем

Так. Це, можна сказати, примус людей, які мають менші доходи. Карнеґі міг, грубо кажучи, проігнорувати призов, адже 300 доларів для нього — це нічого. Людину з меншими доходами фактично примушують йти в армію, і вона, певно, не зможе знайти собі заміну.

Майкл Сендел

Добре. Отже, ви кажете, що коли бідний робітник бере 300 доларів за те, що піде на громадянську війну, то цими грошима його фактично примушують з огляду на його економічне становище. А Карнеґі може просто заплатити і не служити. Чи має хтось відповідь на аргумент Сема? Те, що схоже на добровільний обмін, насправді є примусом.

Студент Рауль

Я погоджуюся з тим, що це примус. У тому сенсі, що це позбавляє людину можливості мислити.

Майкл Сендел

Отже, Сем і Рауль погоджуються з тим, що схема, схожа на добровільний обмін та вільний вибір, насправді містить у собі елемент примусу. Це глибинний примус, найгірший вид примусу, оскільки непропорційно більше стосується одного сегмента суспільства. Хто має відповідь для Сема і Рауля?

Оплати й пільги також є елементом примусу до службу в армії.

Студентка Емілі

Я не думаю, що система призову аж так відрізняється від системи рекрутування армії добровольців. Оплата й пільги також є елементом примусу до службу в армії. Це правда, що більшість добровольців із бідніших верств або з певних регіонів країни, де патріотизм можна використовувати для примусу людей, думає, що піти добровольцем в армію і поїхати воювати в Ірак — це правильно.

Майкл Сендел

Емілі каже, що елемент примусу в цій системі присутній, коли людина стає на місце Ендрю Карнеґі за 500 доларів. Емілі визнає це, але вона стверджує: якщо це турбує вас як елемент системи, що застосовувалася під час громадянської війни, то хіба це не мало б турбувати вас і в межах сучасної добровольчої армії? Раулю, що ви можете відповісти на цей аргумент?

Студент Рауль

Я вважаю, що обставини різні. Адже під час громадянської війни була мобілізація, а зараз немає. Добровольці сьогодні мають значно глибше почуття патріотизму, що є їхнім індивідуальним вибором, ніж люди, яких силоміць забирали в армію під час громадянської війни. Тобто примус менший.

Майкл Сендел

Більшість із вас виступила за ідею добровольчої армії, проте більшість із вас вважає гібридну систему часів громадянської війни несправедливою. Сем і Рауль назвали аргументи проти цієї системи.

Через нерівність люди робили вибір піти на військову службу, і цей вибір не був вільним, а принаймні частково був зроблений із примусу. Емілі розширила цей аргумент, кинувши всім виклик. Усі, хто виступив за добровольчу армію, мають пояснити, яка тут принципова різниця. Хіба добровольча армія не універсалізує особливість, яка здавалася вам такою сумнівною в системі часів громадянської війни, коли можна було купити собі заміну?

Я хочу почути від когось аргумент щодо повністю добровольчої армії. Хто може відповісти на те, що сказала Емілі?

Студент Алекс

Різниця між системою часів громадянської війни та добровольчою армією полягає в тому, що під час громадянської війни людей наймав не уряд, а окремі особи. У результаті різні найманці отримують різну суму від різних людей. У випадку армії, що складається з добровольців, усіх рекрутує уряд і всі отримують однакові гроші. Рівність в оплаті робить існування добровольчих армій справедливим.

Студентка Емілі

Я описала б цей принцип трохи інакше. За умови повністю добровольчої армії людина може просто відійти вбік і не думати про війну. Можна сказати, що індивідові не потрібні гроші й він не мусить про це думати і брати участь в обороні своєї країни.

Якщо ж існує військова повинність, тоді існує принаймні загроза, що кожна людина буде змушена прийняти рішення щодо служби в армії. Цей принцип певною мірою зрівнює людей. Звісно, Ендрю Карнеґі не служитиме за жодної системи, але в умовах першої він просто може відійти вбік, а в умовах другої все ж таки матиме певний рівень відповідальності.

Майкл Сендел

Емілі, якій системі ви віддали б перевагу? Військовій повинності?

Студентка Емілі

Важко сказати, але, напевно, так. Таким чином уся країна відчуває відповідальність за конфлікт. Це краще, ніж війна, яку ідеологічно підтримує невелика кількість людей, але тільки якщо це не тягне за собою жодної відповідальності.

Студентка Джекі

Я хотіла сказати, що фундаментальна різниця між повністю добровольчою армією й армією часів громадянської війни полягає в тому, що в добровольчій армії першочерговим є бажання стати добровольцем, а гроші на другому місці. А от за системою часів громадянської війни люди йшли в армію не тому, що хотіли, а тому, що їм потрібні були гроші.

Майкл Сендел

Яку мотивацію окрім грошей мають люди, які йдуть в армію добровольцями?

Студентка Джекі

Патріотизм і прагнення захистити свою країну. Звісно, гроші також є певною мотивацією, але насамперед людей мотивує той факт, що це добровольча армія.

Майкл Сендел

Ви думаєте, що краще, коли люди служать в армії через відчуття патріотизму, а не лише за гроші?

Студентка Джекі

Так, однозначно. Чи не головна проблема під час громадянської війни полягала в тому, що люди, які воювали, робили це не через бажання. Тому вони були не такими вправними солдатами, як могли б бути.

Майкл Сендел

Джекі порушила питання патріотизму. Патріотизм — це краща або вища мотивація для служби в армії, ніж гроші. Хто хоче відповісти на це твердження?

Студент Філіп

Патріотизм аж ніяк не є необхідною умовою для того, щоб бути хорошим солдатом, адже найманці можуть виконувати цю роботу не гірше, ніж ті, хто махає американським прапором і хоче захищати потрібні, на думку уряду, речі.

Студентка Джекі

Якщо хтось береться за роботу з усім серцем, він виконуватиме її краще. І якщо дійде до ситуації, у якій треба буде ризикнути своїм життям, той, хто пішов служити, бо любить свою країну, з більшою імовірністю піде на цей ризик, ніж той, хто просто заробляє гроші. Останньому байдуже. Він має технічні вміння, але йому однаково, що станеться, бо він ніяк не пов’язаний із цією країною

Підсумок

Майкл Сендел

Отже, ми почули два аргументи проти ринкових відносин у питанні військової служби. Один аргумент навели Сем і Рауль. Він звучав так: ринкові відносини у військовій сфері — це несправедливо. Вони не є добровільними, якщо в суспільстві панує нерівність. Люди, які йдуть в армію за гроші, роблять це не тому, що дуже хочуть, а через дефіцит економічних можливостей. Вони стверджують, що в цьому є елемент примусу.

Є ще один аргумент проти ринкових відносин у військовій сфері. Це ідея того, що військова служба не повинна розглядатися як звичайна робота, за яку платять, бо вона пов’язана з патріотизмом і громадянським обов’язком. Цей аргумент відмінний від першого про несправедливість, нерівність і примус. Згідно з цим аргументом ми не повинні розподіляти права й обов’язки на основі ринкових відносин.

Щоб оцінити перший аргумент про примус, нерівність і несправедливість, нам треба поставити таке запитання: у чому полягає суспільна нерівність, що підриває свободу людей у виборі, який стосується купівлі та продажу їхньої праці?

Щоб оцінити другий аргумент про громадянський обов’язок і патріотизм, треба запитати: у чому полягають обов’язки громадянина і чи служба в армії є одним із них? Що зобов’язує нас як громадян? Яке джерело політичних обов’язків? Це згода чи ми маємо якісь громадянські обов’язки навіть без згоди?

Відео лекції:

лекція етика гарвард теорія