“Усі всім брешуть і вдають, що вірять”. Спостереження сержанта про ключові проблеми в українській армії

Далі його пряма мова:

Перше, на чому хочу наголосити: якість людей, які воюють, дуже важлива для перемоги. Якщо наловити кого попало і відправити на передову, це не спрацює. Вони або швидко загинуть через неорганізованість, або повтікають. І те, і те відбувається сьогодні. Проблема в тому, що багато з тих, хто вмів і хотів воювати, вже або загинули, або дістали поранення і більше воювати не можуть.

Тому, щоб перемогти і зберегти Україну, потрібно застосовувати складніші підходи до відбору людей у війська і використання людей у військах.

До фронту не доїжджають

У нас є бойові підрозділи, які взагалі ніде не воюють.

Тобто система така. Є цілі бригади, які начебто бойові, але ніколи в боях участі не брали, їздять туди-сюди, а до фронту не доїжджають.

Я знаю, як певне відомство набирало людей у свою бригаду для контрнаступу. Їм неформально казали: “Ця бригада поїде навчатися на місяць у Німеччину, потім у Британію, а потім в Іспанію. А там уже й контрнаступ закінчиться”. Так і сталося, до речі. Потім ці бійці сиділи в лісах України далеко від лінії фронту. Але навіщо їх було навчати за кордоном?

“Мазані” підрозділи

У деяких бригадах, які воюють, є “мазані” батальйони, які теж на передок чомусь не потрапляють. А в деяких батальйонах є такі самі роти.

Й останній рівень — це коли рота на фронті, а на позиціях 20 людей замість 70. Ті, хто не хоче воювати, віддають свої картки тим, хто погоджується йти на лінію зіткнення. Тобто за документами командування думає, що ділянку захищає 70 людей, а в реальності 20. Ротний теж, звісно, “на паях”.

Є люди, які постійно переводяться в батальйони, що повертаються з позицій на відновлення

Та зараз охочих іти воювати за інших поменшало, бо на фронті з’явилися керовані авіабомби, які знищують укріплення, і FPV-дрони, які полюють за піхотинцями й буквально не дають проходу. Заховатися від них важко.

Ще є військові, які “бігають по колу” всередині однієї бригади. Знають, що певний батальйон вийшов на відновлення і він пів року буде в тилу. І якось умудряються перевестися в цей батальйон. А перед виходом назад на позиції людина знову переводиться в той батальйон, який повертається на відновлення. Отак ніде не воюють. Всередині крутяться, часто це родичі якихось старших офіцерів.

Всередині крутяться, часто це родичі якихось старших офіцерів

Люди, які зламалися

Таких теж немало. Хоч як людину вчи, хоч яка в неї була мотивація, після першого бою вона може стати небоєздатною. Це може статися і після року відмінної служби. Люди ламаються психологічно і більше не можуть воювати.

Ти кажеш такому бійцю: “Пішли вперед. Там не страшно, не далеко”. А він тобі: “Я їбав”. Так, є відповідальність за невиконання наказу, але така небоєздатна людина мислить: “Тут і зараз померти або три роки відсидіти”. Її вибір очевидний. Але нікого не саджають. Справ багато, а прокурорів дуже і дуже мало — вони не встигають.

Деморалізованих “виводять за штат” і шлють у перевалочні центри, так звані відстійники. Їх там утримують, годують і платять приблизно по 800 грн. І вони не можуть вийти за межі частини. Так і сидять у лісах, у глушині, п’ють через те, що немає чим зайнятися.

Якщо порахувати кількість усіх цих “мазаних” підрозділів, додати туди різні штаби округів та їхню обслугу, тих, хто зламався, то побачимо, що на передовій воює не так багато, як усі думають.

У “відстійники” приїздять набирати людей ті, хто не зміг домовитися в навчальних центрах. (До речі, в учебках керівникам підрозділи пропонують хабарі, щоб отримати адекватних людей.) Кажуть цим деморалізованим: “Будете в нас у роті числитись, якусь невелику роботу виконувати”. Наслідки зрозумілі, бо їх таки відправляють на передок, вони всі тікають і фронт провалюється. Росіяни це знають і завжди перші два тижні дуже тиснуть на нові частини, які зайшли на ротацію.

У “відстійниках” набирають найкращих із найгірших, а потім вони знову тікають

У навчальних центрах відбирають найкращих із невідомо кого. А у “відстійниках” — найкращих із найгірших. І таким чином доукомплектовуються. І щойно вони виходять на нуль, знову тікають або відмовляються. Знову в роті некомплект.

Тримати кордони

Я діяв би нестандартно. Замість того щоб тримати їх у “відстійниках”, дав би відмовникам по гектару землі під господарство за 2–3 км від кордону. І нехай вони все там облаштовують, господарством займаються, щось вирощують на продаж.

Тоді на кордоні, де немає активних бойових дій, утвориться суцільна захищена лінія. Усі ці відмовники знатимуть: якщо з-за кордону зайде ДРГ, їм відбиватися. Попри їхню деморалізацію, вони все ж таки мають досвід і, я впевнений, могли б самоорганізуватися для захисту своїх гектарів і господарств. При цьому заборонити покидати місця проживання, допоки вони військовозобов’язані. Зрештою, прикордонні території в історії України часто саме так і охоронялися.

Навчання для цивільних

Також маю ідеї, як набирати до війська.

Усі чоловіки віком від 16 до 59 років мають проходити базову військову підготовку. Вона має бути інтенсивна, максимально наближена до бойових дій, щоб усе навколо стріляло і вибухало. Добре, якби такі навчання тривали в сумарній кількості хоча б місяць за пів року.

На таких навчаннях видно, хто хоче воювати і хто навчиться це робити. Їх треба відбирати і слати в бойові підрозділи.

Також на таких тренуваннях буде видно, хто не має здібностей до бойових дій. Таких потрібно відразу набирати на посади, які не передбачають постійної участі в боях. Треба ж комусь підвозити боєприпаси і виконувати багато інших завдань, от ці люди можуть їх і виконувати.

Так ми забезпечимо якість бійців, і це нам дасть перевагу, бо якщо в нас не буде якісної переваги, то росіяни нас просто задавлять масою, як вони це вже роблять.

Брехня

Перед виходом на лінію фронту частини мають проходити злагодження, імітацію боїв. Це мають робити на своєму рівні взвод, рота, батальйон. Так тренуватися щонайменше місяць.

Далі готовність батальйону перевіряє начштабу бригади. Він дивиться, чи все є і чи в робочому стані. А часто буває так, що поповнення надходить після злагодження, що перетворює цей важливий елемент на повну профанацію.

Наприклад, під час наступу на Херсон у мене була машина “не першої свіжості” — ледве їхала. Якщо танк рухається 80 км/год, то я на ній витискав 30 км/год, завантажений тоннами тротилу. Теоретично під час залагодження цю проблему мали б вирішити, але керівництву байдуже.

Система працює так, що всі всім брешуть. І всі вдають, що вірять

При цьому ремонтна рота в моїй бригаді прекрасно отримувала зарплату, але техніку не ремонтувала.

Система працює так, що всі всім брешуть. І всі вдають, що вірять. Одна з найгірших рис поганих офіцерів ЗСУ — це набута роками звичка постійно брехати.

А брехня на першій лінії — це смерть.

Або брешуть, або не знають

Я як сапер нікому не довіряю, жодній інформації, яку мені надають офіцери частин, до яких мене присилають, бо знаю, що вони або збрешуть, або самі нічого не знають. У принципі всі адекватні люди так роблять.

Пам’ятаю випадок, коли мені комбат розказував, що на позиціях мало не лінія Мажино. Я туди приїжджаю і бачу канаву по коліна. Кажу бійцям: вас тут усіх уб’ють, треба копати нормальні окопи. Але вони до поради не прислухалися. Позицію втратили.

Тому перед тим, як виконувати завдання, я все детально перевіряю сам. Якщо я веду групу, йду першим.

Наша армія не відсіває людей із поганими якостями.

Наша армія не відсіває людей із поганими якостями. Часто заступник комбата з бою не працює. Психологи не працюють. Це липові посади, на яких сидять у штабі й нічого не роблять. Керівники поставили “зручних” людей, які підмахують папірці не дивлячись.

Цікаве питання: як у таких умовах вирощувати командирів, для яких честь офіцера не пустий звук?

Варто запровадити психологічні тести, які показували б, як людина проявляється в ситуаціях, коли існує велике фізичне і психологічне навантаження. Розділити претендентів на невеликі групи, давати їм велике фізичне навантаження, ставити складні завдання і спостерігати, хто стає лідером. І тим, хто “тягне” інших за собою під час такого тесту, пропонувати військову кар’єру, вчити й підвищувати у званні.

Фронт і тил

Росіяни на чужій території. Вони не можуть додому з’їздити, розказати родичам про фронт. Хочеш чи не хочеш — ти в таборі. Вийдеш за межі — тебе пограбують чеченці, у яких завдання нікого не випускати.

У нас, навпаки, все демократично. З’їздив додому на три дні за сімейними обставинами, умовно. А якщо не відпустиш, боєць тихо саботуватиме обов’язки, не воюватиме нормально.

Тому в нас фронт і тил міцно пов’язані, всі знають і про поганих командирів, і про проблеми.

У росіян цього немає, їхні війська відрізані від народу. Тому нам важливо зробити так, щоб бійці з фронту переповідали історії про хороших командирів і продумані накази.

армійське життя хід війни реформа зсу проблеми в ЗСУ армія навчання ЗСУ