Повернення негідників в образі героїв. Моніторинг росЗМІ за 29 липня — 4 серпня 2024 року

Операція “Звільнити кілера”

1 серпня між Росією і Заходом відбувся масштабний обмін ув’язненими, у якому брали участь представники Росії, Білорусі, США, Німеччини, Польщі, Словенії та Норвегії. Загалом обміняли 26 осіб: до Росії відправили 10 осіб, до Німеччини — 13, до США — 3.

Із цієї події в Росії пропаганда зробила національне свято.

Літак, який транспортував ув’язнених, приїхав зустрічати сам Путін. Це спланований сюжет від пропагандистської машини Кремля, суть якого полягає в тому, щоб показати, що Путін має сентименти та людські почуття. Ось він зустрічає “дорогих росіян”, ось він їх обіймає і запевняє, що Росія переживала і думала про них щодня: “Вернувшихся на Родину россиян лично встретил глава РФ Владимир Путин”, “Каждого из них президент приветствовал крепким рукопожатием или объятиями”.

Новоприбулих пропаганда виставляє справжніми героями. Людьми, які не зрадили інтереси Росії та лишилися вірними державі: “Он (Путін. — Ред.) поздравил их с возвращением на Родину, поблагодарил за верность присяге и пообещал представить к госнаградам”.

“Россия ни на минуту не забывала о своих гражданах, заверил президент” — ці слова Путіна радісно підхопили дезінформатори. Вони мають підтвердити старе пропагандистське кліше “русские своих не бросают”. Головний меседж сюжетів про обмін — Росія вас не забуде й у разі виникнення проблем поверне на батьківщину: “Исторический обмен проложит дорогу к новым гуманитарным акциям, чтобы каждый российский гражданин, удерживаемый за рубежом, вернулся к родным и близким”.

У цьому випадку своїми виступили шпигуни, вбивці, кіберзлочинці, які працювали на Кремль. Зокрема, до Росії повернулися:

Вадим Красіков — професійний найманий кілер, якого засудили за вбивство в Німеччині;

Артем і Анна Дульцеви — шпигуни, яких засудили в Словенії;

Роман Селезньов — хакер і кіберзлочинець;

Максим Марченко — засуджений за участь у закупівлі товарів подвійного використання в обхід санкцій.

Повернення “героїв”, за версією пропаганди, — видатна дипломатична заслуга Путіна: “Освободить россиян позволило жесткое требование президента РФ Владимира Путина обменивать, а не выдавать осужденных американцев”.

Дезінформатори намагалися менше писати про пригоди повернених росіян та їхню справжню роль для Кремля.

Наприклад, Вадим Красіков — кілер, який на замовлення ФСБ вбив у Німеччині чеченського командира Зелімхана Хангошвілі. Його називають патріотом, який не міг забути жорстоке вбивство росіян чеченцем і діяв виключно з “патриотических чувств”, а вбитий Красіковим Ханговшілі “был террористом и одним из организаторов взрывов в московском метро”: “Красиков ликвидировал супержестокого террориста. Реального абсолютно жестокого террориста-боевика. В том числе активного участника нападения на школу в Беслане. Красиков должен быть на свободе, чтобы террористы боялись. ... Освобождение Красикова означает, что тысячи террористов не будут надеяться спрятаться на Западе под крылом западных спецслужб”.

А ще Красіков уже тоді боровся з НАТО, адже ліквідував бойовика, який “находился под защитой спецслужб стран НАТО”.

Раніше видання The Wall Street Journal повідомило, що Красіков міг бути охоронцем російського диктатора Володимира Путіна в 1990-х роках, коли той був заступником мера Санкт-Петербурга. І що саме задля повернення професійного кілера й планувався весь цей обмін.

Інший приклад — Роман Селезньов. За повідомленням пропаганди, він незаконно засуджений у США. У реальності Селезньов — хакер, який викрадав дані кредитних карток і продавав їх на чорному ринку.

А тепер росЗМІ розповідають про жахи в американських тюрмах, де Селезньова, за версією пропаганди, не лише катували, а й годували неправдивою інформацією: “Селезнев сменил несколько тюрем. Одна из них была в Атланте, там очень ужасно, все заключенные носят ножи, они постоянно друг друга убивают. Дня не было, когда кто-то кого-то не порезал. Я старался от них держаться [подальше], но пару случаев было, что меня чуть не убили там”, “Ему был важен доступ к российским изданиям, поскольку телеканалы, которые он мог смотреть в заключении, транслировали ложную информацию”.

Зовсім інші наративи пропаганда проштовхує щодо тих, кого було повернуто на Захід. Це “вороги” і “загроза”. ФСБ так і відрапортувала: “Россиян обменяли на группу лиц, действовавших в интересах иностранных государств в ущерб безопасности Российской Федерации”. І нічого, що значна частина з них, — це власне громадяни Росії, які, по-суті, стали політичними ув’язненими.

Наприклад:

Олександра Скочиленко, російська художниця, була заарештована й засуджена до семи років позбавлення волі за те, що міняла цінники в супермаркеті на антивоєнні листівки.

Олег Орлов, правозахисник, член правління товариства “Міжнародний Меморіал”, засуджений за нібито дискредитацію Збройних сил РФ, бо виступав проти війни.

Кевін Лік 2005 року народження з Німеччини (має також російське громадянство), став наймолодшим жителем Росії, засудженим за держзраду. Він нібито робив знімки військової частини в Майкопі й надсилав їх до Німеччини. Засуджений до чотирьох років.

Для пропаганди це зайві елементи в російському суспільстві. Вони не підтримують війну і Путіна, а отже, не мають права жити вільно в Росії: “Патриот России тот, кто не только любит Родину и народ, но и поддерживает руководство России, когда Россия сражается с врагами, — это тоже жесткая правда”.

Усі, кого віддала Росія, у росЗМІ маркувалися як засуджені порушники російських законів. А поруч вказувалися статті, за якими вони дістали нібито справедливе покарання. Наприклад, “дискредитація армії РФ”, “шпигунство”, “державна зрада”. Цим підкреслюється, що Заходу видали його агентів, шкідників і зрадників.

Були питання щодо кількості обміняних. “Почему так неравномерно: Россия 16 отдаёт и только 10 получает своих”. Але й тут знайшли відповідь: головне не кількість, а якість. “Нет морального равенства между нашими разведчиками и теми, кто работает на Запад, потому что России сражается и за себя, и за цивилизацию”.

У цьому випадку й ті, хто поїхав на Захід, не такі вже значущі і не такі вже й агенти: “Запад получил: 1. Реального большого агента Уилана. 2. Гершковича, очень известного, но скорее не разведчика, а журналиста, который запутался в своих нелегальных связях. 3. Мелкого украинского агента и боевика немца Кригера из Белоруссии. 4. Яшин, Кара-Мурза, Орлов — политики, работавшие на Запад и этим себя полностью дискредитировавшие. Российская власть, уверен, была счастлива отдать их западным спецслужбам для окончательной дискредитации. 5. Несколько мелких политических активистов, работавших на западные проекты. Никто и звать их никак, в смысле никто их не различает. Исполнители по проектам. Тоже российская власть была рада их отдать. Поэтому обмен этот явно в пользу России”.

Наприклад, до обміну агентом США в росЗМІ виступав журналіст The Wall Street Journal Еван Гершкович. Його історію звільнення ви можете прочитати тут. Уже після обміну російський ресурс RT опублікував нібито докази його шпигунських справ. Ось тільки на тих самих оприлюднених відеоматеріалах немає справжніх доказів. Навіть деякі пропагандисти визнають, що докази сумнівні. “С одной стороны, Эван действительно ведёт себя как журналист: говорит «мы опубликуем», «мы напишем», то есть подразумевается, что переданная ему информация будет публично напечатана в газете, а не передана тайным образом врагам России. С другой — он в воюющей стране хотел получить сведения о государственных секретах в сфере национальной обороны и опубликовать их. Это буквально то, в чем был обвинен и в итоге признал свою вину Джулиан Ассанж”.

Таким чином, більшість затриманих, яких віддала Росія, — обмінний фонд. Це не злодії чи вороги, це люди, які постраждали від тоталітарного режиму за свою громадянську позицію, або опинилися не в тому місці, або були спровоковані спецслужбами, щоб потім їх могли віддати на Захід для повернення вбивць і шпигунів.

Про що писали ще

Київ не здатен перемогти Росію, F-16 уже в Україні.

Минулого тижня в росЗМІ з розмахом повернулася тема війни. Головний наратив — Україна не здатна перемогти Росію. І це може бути пов’язано з кількома факторами.

По-перше, російська армія має локальні успіхи на фронті. У Донецькій області відбувається повільне просування російських військ. Прості росіяни вже давно не отримували новин про перемоги у війні, тому пропаганда компенсує це недопрацювання: “Группировка войск России, ведя длительные бои за освобождение одной из ключевых крепостей ВСУ в ДНР, смогла добиться значительного прорыва, нанеся сокрушительный удар в тыл противнику и преодолев многомесячный «ступор»”.

Знову з’являються повідомлення про величезну кількість знищених українських військових і західної техніки: “Общие потери ВСУ за сутки составили до 1975 военных, четыре танка, две машины пехоты Bradley, машина пехоты Marder, два бронетранспортера М113, бронемашина HMMWV”.

А українські військові просто тікають із поля бою: “Войска киевского режима … не хотят воевать, они не прошли никакого обучения, их просто заставляют идти на фронт. Как только у них появляется возможность, они сдаются, бегут с позиций или отступают. Это происходило уже несколько раз за последние недели, рассказал аналитик”.

По-друге, так пропаганда відповідає на атаки України. 3 серпня Сили оборони атакували ворожий аеродром “Морозовськ”. Під удар, зокрема, потрапив склад, на якому ворог зберігав КАБи. Також ЗСУ атакували низку російських нафтобаз і складів із пально-мастильними матеріалами в Білгородській, Курській і Ростовській областях.

Замість того щоб пояснити, чому ж Україна і далі активно воює та завдає шкоди Росії, пропаганда пише про збиття ворожих літальних апаратів і перемоги на полі бою. А також про те, що Київ скоро не матиме змоги здійснювати такі атаки: “Европейские союзники по НАТО изрядно опустошили свои арсеналы, выдохлись”.

По-третє, пропаганда інформаційно протистоїть новинам про отримання Україною американських винищувачів F-16. Новини про отримання Києвом літаків також потрапили до категорії найобговорюваніших у росЗМІ минулого тижня: “F-16 до Украины всё-таки долетели после долгих обещаний и задержек с поставками”.

Основні тези:

1. Точно невідомо, чи Україна отримала літаки. Це можуть бути фейкові новини. Нібито насправді літаки залетіли з європейських країн, щоб зробити сенсацію, і повернулись. А Київ залишається з порожніми руками: “Не исключено, что F-16 залетали во Львовскую область с территории Польши, чтобы просто появиться в небе и не вступать в боевые действия”.
2. Насправді літаки будуть у володінні не України, а країн НАТО, які їх випускатимуть лише для перехоплення російської зброї над Західною Україною: “Самолеты F-16 будут базироваться и обслуживаться на натовских аэродромах вблизи границ Украины, например в Польше”.
3. Літаки F-16 не можуть завдати шкоди російській армії. Їх надто мало, а РФ має чудові аналоги: “Пугаться F-16 наши военные, конечно, не собираются. Не тот «зверь», который может противостоять нашим истребителям”, “Опять же заявленная численность в «шесть плюс шесть» самолётов — это, образно говоря, просто слёзы”, “Если это будут новейшие американские AIM-174B класса «воздух-воздух» с дальностью поражения в 340 километров, то они смогут создать серьезную угрозу для нашей истребительной и бомбардировочной авиации. Но и с такой дальностью поражения ракет F-16 придется выходить из пределов той же Львовской области и, естественно, попадать в «поле зрения» наших средств ПВО и истребителей Су-35, которые обладают вооружением с не меньшими средствами поражения”.
4. Літаки використовуватимуться лише глибоко над територією України і не будуть задіяні в ударах по Росії: “Истребители будут использоваться лишь в качестве средств противовоздушной обороны. Если учесть, что самолёты ВКС России удары наносят, не входя в воздушное пространство Украины, то F-16 придется гоняться только за российскими беспилотниками типа «Герань»”.

Підсумовуючи, пропаганда заявляє, що новини про прибуття винищувачів — це лише створення медійного ефекту і що цей фактор жодним чином не вплине на близьку перемогу Росії: “Украине в связи с получением американских истребителей предрекли «чугунную жопу реальности», как только в стране «высосут максимум медийного эффекта» из новостей от этого события”.

Методологія

Для здійснення моніторингу дезінформації ми проаналізували близько 500 тис. новинних матеріалів, узятих із ~1000 російських сайтів. Дані для дослідження зібрала й надала нам компанія SemanticForce.

До кожного абзацу застосували алгоритм автоматичного визначення тем. Серед цих тем (груп схожих за змістом матеріалів) визначили ті, що стосуються війни або її наслідків для Росії. Далі отримали дані для кожного матеріалу на сайті щодо згадок певної теми. На цих даних і прикладах абзаців, що стосуються теми, й ґрунтуються наші висновки.

пропаганда дезінфомонітор росзмі дезінформація