Як війна в Україні впливає на президентську кампанію в Молдові
У жовтні цього року в Молдові відбудуться президентські вибори. Ми дослідили, як війна України з Росією впливає на внутрішню молдовську політику.
Про свою участь уже заявили 17 кандидатів, серед яких і нинішня президентка країни Мая Санду. За результатами соціологічного дослідження IMAS, проведеного в липні, Санду готові підтримати 39% виборців, на другому місці лідер “Нашої партії” Ренато Усатий (8%), а третє з результатом 4% ділять колишній премʼєр-міністр Іон Кіку та колишній генеральний прокурор Олександр Стояногло. Також вибори президента — це розігрів перед виборами парламенту.
За результатами дослідження Watchdog, опублікованого у квітні, друге місце посідав колишній президент Ігор Додон (15,8%), який потім публічно підтримав кандидатуру Стояногла. Тож голосування, ймовірно, відбуватиметься у два тури, і для багатьох невеликих партій президентські вибори є хорошим шансом заявити про себе перед парламентською кампанією у 2025-му.
Одночасно з виборами президента відбудеться “проєвропейський” референдум, за результатами якого інтеграція в ЄС може бути закріплена в Конституції. Опоненти звинувачують Санду в тому, що референдум — політтехнологія, що має на меті мобілізацію підтримки. У будь-якому разі ця стратегія заклала загальний контекст передвиборчої кампанії.
Загальний розклад
У Молдові є проросійські сили, проєвропейські й так звані уніоністи або націоналісти, які виступають за об’єднання з Румунією. Також є “молдовеністи”, яких ненароком можна сплутати з державниками, але це переважно латентні прихильники СРСР, “не-все-так-однозначники” і любителі радянських антирумунських ідеологем. І є більш пасивні верстви, які погоджуються з тим, що треба “дружити з усіма” (саме погоджуються, а не активно підтримують).
Проросійський фланг традиційно просуває ідею зближення з Росією. Провідні сили цього табору — Партія соціалістів колишнього президента Ігоря Додона, політичні проєкти під кураторством олігарха Ілана Шора й низка “нейтральних” або балансуючих партій, які використовують проросійський наратив більш завуальовано.
Проєвропейський табір — це нинішня президентка Санду та її партія “Дія і солідарність”. Є й інші проєвропейські сили, які критикують Санду. Вони звинувачують владу в монополізації теми ЄС й у тому, що Санду зачищає політичний ландшафт.
Український фактор
За час повномасштабної агресії Росії український фактор став одним із центральних. Тема України несеться по всіх передвиборчих магістралях. Одні політики закликають солідаризуватися з Україною ще більше, інші лякають “українським сценарієм”. З лютого 2022 року в Молдові виникли стабільні проукраїнські настрої, і вони тримаються на рівні 30%.
Після початку повномасштабної війни в Україні Молдова одна з перших відчула на собі наслідки російської агресії, приймаючи сотні тисяч українських біженців. І тема України відразу посіла провідне місце в переліку тем як місцевої російської пропаганди, так і передвиборчих пересмикувань.
Електоральне поле Молдови можна дуже умовно прирівняти до українського в період 2014–2015 років, коли переважна частина населення вимагає рішучих реформ і безкомпромісного зближення з ЄС, але російські байки ще здатні завойовувати серця.
Тож українські біженці, а потім і весь наратив про війну в Україні поступово стали політичною зброєю одних політиків проти інших. Загальний політичний контекст традиційно для Молдови розгортається між проросійським та проєвропейським полюсами. У межах цієї дихотомії політики вимушені шукати собі місце, і це зовсім не гарантує того, що саме ті чи інші сили є щирими провідниками задекларованих ідей.
На цьому тлі за останні два роки викристалізувалася цілком нова політична лінія — прихильники України, яких, за соціологічними підрахунками, налічується стабільно до 30%, чого не могли не помітити експерти в період передвиборчих кампаній.
“Український сценарій” проросійських кандидатів
У відверто проросійському таборі протягом минулих місяців розігрувалася вистава про вибір єдиного кандидата. Політики так і не домовилися, тож зрештою про свої наміри взяти участь у виборах заявила ціла когорта проросійських діячів. Наймаргінальніша проросійська сила, яка підтримує колишнього соціаліста Василя Боля, — блок “Перемога”.
Блок був заснований на зʼїзді в Москві на початку року буквально під пісні Філіпа Кіркорова. До нього увійшла партія “Шор”, яка у 2023-му була визнана неконституційною, а також її партії-сателіти “Вікторія”, “Відродження”, “Альтернатива і сили порятунку Молдови”.
Попри статус “поза законом”, офіційно шорівці не можуть брати участь у виборах і висувати кандидата, але фінансові потоки з Росії дають змогу підтримати й просувати свого кандидата, а також фінансувати паралельні процеси. За всім цим стоїть неформальним лідер — олігарх-утікач Ілан Шор, якого вдома, у Молдові, звинувачують у причетності до сумнозвісної історії про розкрадання мільярда з трьох молдовських банків.
Зараз Шор керує своїми соратниками й послідовниками онлайн із величезного екрана, який встановлюють на протестах та різних політичних заходах.
З трьох молдовських банків аферисти вкрали 1 мільярд доларів. Згодом з’ясувалося, що в цій афері замішано чимало топових політиків. Скандал спалахнув у 2015 році, але й досі впливає на політику Молдови. Одним із натхненників схеми детективи назвали Ілана Шора. Він один із тих, хто організував схему видачі банківських кредитів підставним компаніям. Тоді вкрали суму, еквівалентну 1/8 ВВП країни.
Того самого року Шора заарештували, але він взяв участь у місцевих виборах і став примаром (мером) у своєму рідному місті Орхей, яке й досі залишається оплотом шорівців. Згодом втік до Ізраїлю, а звідти перебрався до Москви.
Партія соціалістів на чолі з колишнім президентом Молдови Ігорем Додоном також залишається важливим гравцем у проросійській ніші. Додон цього разу не висуватиме своєї кандидатури, проте його партія заявила, що підтримає кандидатуру колишнього генерального прокурора Олександра Стояногла.
Раніше між Додоном і Шором розгорнулася боротьба за прихильність Москви. Додон, будучи все ж таки експрезидентом, що передбачає певний статус, прагнув зберегти почесне місце під “кремлівським сонцем”, але його програш Маї Санду на президентських виборах 2019 року підірвав довіру Москви й похитнув його позиції.
Російський співак Філіп Кіркоров і молдовський екс-президент Ігор Додон
Протистояння між Шором і Додоном яскраво проявилося під час місцевих виборів 2023 року в автономії Гагаузія — регіоні з панівними проросійськими та сепаратистськими настроями. Тоді їхня конкуренція сягнула пікової точки: шорівці й соціалісти підтримували різних кандидатів. Зрештою в Гагаузії перемогла кандидатка Шора Євгенія Гуцул. У розпалі кампанії Додон на зустрічі з виборцями заявив, що “наші вже поруч”, маючи на увазі аж ніяк не ЗСУ. Але “їхні” цього не оцінили, і форпостом Москви в Молдові остаточно стали шорівці.
Маловідома до свого обрання Євгенія Гуцул стала керівником, тобто башканом, Гагаузії, а гагаузька автономія — козирем Росії й важелем впливу на Кишинів.
Додон зійшов із президентської дистанції, але його партія підтримала кандидатуру колишнього генерального прокурора Олександра Стояногла. Раніше Стояногло був призначений генеральним прокурором за конкурсом, коли Мая Санду ще при Додоні була прем’єркою (президент має менше повноважень, ніж прем’єр).
Та Санду на посаді голови уряду виступала проти Стояногла, і врешті генпрокурора Стояногла звільнили й арештували. Він звернувся до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) і виграв справу — має висновок про те, що його звільнення було незаконним.
Попри те що порівняно з іншими політиками Стояногло справді не так забруднений скандалами та інтригами, все ж таки ходять чутки про його наближеність до ще одного багатія-втікача Вʼячеслава Платона, який начебто не без участі Стояногла втік до Великої Британії від слідства у справі про той самий злощасний мільярд.
Досвід у політиці в Стояногла також є: з 2009 по 2014 рік він був депутатом парламенту від Демократичної партії, яка тоді була при владі, й очолював групу “дружби” з Російською Федерацією.
Однак що ближче до виборів, то консолідованішою стає риторика всіх проросійських осередків: Шор, Гуцул та інші афілійовані політики кажуть, що Санду готує для Молдови “український сценарій”. Додон, Стояногло й соціалісти (не всі, звісно) переважно вдаються до помірнішої риторики і просувають наратив про необхідність нейтралітету Молдови.
Нейтральний статус Молдови, який закріплений у Конституції, передбачає передусім неприпустимість розміщення іноземних військ на території країни. Соціалісти, закликаючи до дружби з Росією, замовчують, що саме Росія, незаконно тримаючи свої війська в Придністров’ї, порушує нейтралітет. Але ця гра набагато небезпечніша: риторика соціалістів веде до того, що Молдова має заборонити поставки в Україну через свою територію.
“Сіра зона”
Згадка про демократів була невипадковою. Хоча їхня доба завершилася у 2019 році політичним потрясінням, коли в країні діяло два уряди. Тоді, щоб позбутися демократів, блок ACUM, який на той час очолювала Мая Санду, і Партія соціалістів Ігоря Додона створили коаліцію, що стало початком виходу з кризи. Лідери демократів покинули державні посади і втекли за кордон. Здавалося б, непримиримі антагоністи Санду і Додон, але саме ці двоє заклали фундамент політичного циклу, який завершується.
Та новий вплив Демократичної партії в Молдові стає дедалі очевиднішим.
Тодішній лідер Демократичної партії Володимир Плахотнюк разом з Іланом Шором перебувають наразі під західними санкціями, але це їм не заважає вести підкилимну політичну гру. Шор осідлав найрадикальнішу проросійську нішу, а Плахотнюк підтримує тіньові контакти з партіями всього політичного спектра. Наприклад, повʼязаним із Плахотнюком називають молодого політика Драгоша Галбора, який очолює уніоністську, тобто прорумунську, Національну партію Молдови, Тудора Ульяновського, колишнього міністра закордонних справ та європейської інтеграції, який раптово повернувся з Канади покращувати життя своїх співвітчизників, Іона Кіку, колишнього премʼєр-міністра й кандидата в президенти від Партії консолідації та розвитку Молдови, який схиляється до проросійської агітації. І цей список, імовірно, не повний.
Наташа
Про свої наміри йти в президенти оголосила колишня журналістка Наталія Морарь. Її кар’єра у ЗМІ завершилася блискавично після того, як виявилося, що Морарь і згаданий вище багатій-утікач Вʼячеслав Платон мають спільну дитину й давно крутять роман. Ця історія, можливо, і залишилася б приватною, якби не активна позиція Морарь у “пошуку” розкраденого мільярда, а Платона — власне в його розкраданні.
Їхній роман спровокував справжній землетрус у молдовських медіа, що значно підірвало довіру до ЗМІ, якраз незадовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну (що також не може не наштовхувати на певні підозри, але залишимо їх поза цим текстом).
Тож колишня “незалежна журналістка” йтиме на вибори як “незалежна кандидатка”. Хоча шанси на успіх Морарь у президентських перегонах ледь помітні, фінансування її медійних продуктів та кошти на їх просування в соціальних мережах вражаючі. І, звісно, український фактор тут один із добрих приводів закріпити за собою нішу.
Морарь, як і шорівці та соціалісти, звісно, критикує Санду, але її стратегія полягає в маніпулюванні двосторонніми відносинами з Україною. Мета — виставити Санду не тією, ким вона начебто себе видає в контексті українського питання. Одна з перших неоднозначних історій, яка пролунала з вуст журналістки ще торік, була про те, що начебто Молдова відмовилася передати Україні тисячу ПЗРК “Ігла” для захисту Київської області в перші тижні повномасштабного вторгнення.
Морарь звинуватила Санду в тому, що саме через це сталася трагедія в Бучі. За даними відкритого звіту дослідницької організації SEESAC (Інформаційний центр Південно-Східної та Східної Європи з контролю над стрілецькою зброєю та легкими озброєннями), Молдова навіть ніколи не мала такої кількості ПЗРК.
Ще одна інформаційна бомба стосувалася негласного стеження за українськими дипломатами, що також спровокувало скандал, але внутрішній. Українська сторона мовчки за цим спостерігала і мудро жодним чином не відреагувала, бо ймовірність стеження в таких країнах, як Молдова, сприймається за умовчанням навіть попри те, що Морарь, за її словами, начебто отримала злив від СБУ.
Не обійшлося без історії про суддю Чауса, яка сталася ще у 2021-му. Чауса українські спецслужби тоді викрали з Молдови.
Тепер опозиційні ресурси ганяють інформаційними просторами звернення Чауса в ЄСПЛ зі скаргою проти Молдови через його викрадення й звинувачують Санду в подвійних стандартах, бо вона не захистила бідного суддю від Буданова.
Тож на цьому рівні контексту закладають переважно соціалісти реальними інформаційними приводами і зливами, які демонстрували б неспроможність Санду налагодити відносини з Україною. І з цим завданням блискуче справляється кандидатка в президенти Наталія Морарь.
Санду
Виразну підтримку України на тлі російського вторгнення Мая Санду висловила лише через три тижні в інтерв’ю “Радіо Свобода”, коли стійкість України вже була стабільною та всім очевидною й коли не підтримувати українців стало вже просто невигідно. Іншими болючими питаннями між двома країнами була відмова Молдови передати Україні гвинтокрили МіГ-29 і запровадити санкції проти Росії.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц і президентка Молдови Мая Санду
Однак з огляду на протяжність кордону між Україною та Молдовою важко переоцінити роль, яку сусідня республіка відіграла в логістиці воєнного часу, зокрема через територію окупованого Придністров’я (нехай навіть із подачі Румунії після вдалого візиту Зеленського до Бухареста у 2023 році).
Тож навряд чи Україна потребує “адвокатських послуг” таких політиків, як Морарь, принаймні поки її електоральні шанси наближаються до нуля. Але українському читачеві точно варто усвідомлювати, що такі інформаційні вкиди начебто на захист українців відбуваються не в інтересах України, а в контексті боротьби за владу та зведення особистих рахунків, що є “вишенькою на торті” нинішніх перегонів та й загалом характерною ознакою молдовської політики.
Мая Санду залишається безкомпромісним “кандидатом Заходу”. У перші дні офіційного старту кампанії Молдову відвідав канцлер Німеччини Олаф Шольц, а одним із головних президентських радників довгий час залишається колишній очільник Фонду Конрада Аденауера (фонд афілійований із німецькою партією ХДС) у Молдові та Румунії Мартін Зіг.
Фонд Аденауера наближений до Європейської народної партії, яка хоч і втратила кілька десятків мандатів за результатами європейських виборів, але залишається в статусі однієї з панівних європейських сімей. До неї входить і Націонал-ліберальна партія румунського президента Клауса Йоганніса.
Тож, попри те що Маю Санду та її політичну силу “Дія і солідарність” навряд чи можна назвати виключно прорумунською, тобто уніоністською, завдяки широким європейським партійним звʼязкам їй було просто заручитися підтримкою румунів і частково перетягнути уніоністський електорат Молдови, який здебільшого озирається на Бухарест і традиційно становить до 15–20%.
Утім, передвиборча ситуація в Румунії розгортається не на користь Санду: завершується другий термін Йоганніса, до влади, ймовірно, повернуться соціал-демократи, які традиційно мали справу з Демократичною партією, тож уніоністський електорат знову шматуватимуть усі, хто тільки може.
Подвійна гра
Фактор України вплинув і на опозиційний “проєвропейський табір”, до якого належить блок Împreuna, що перекладається, як “Разом” (у складі блоку “Платформа Гідність і правда” (DA), Коаліція за єдність і добробут (CUB), Ліга міст та комун (LOC) і Партія змін), а також низка “незалежних політиків” та уніоністська Національна молдовська партія Галбура, про якого вже згадувалося вище.
Нещодавно 12 опозиційних прозахідних партій підписали “Європейську декларацію”. Це політики, які позиціонують себе як прозахідні, зокрема й деякі діячі із “сірої зони”. Очевидно, що такий жест був елегантною спробою винести євроінтеграцію за дужки передвиборчої кампанії Санду. Хоча варто віддати належне: до підписання декларації представники провладної партії “Дія і солідарність” все ж таки долучилися, хоча й на максимально непредставницькому рівні.
Новоявлений уніоніст Галбур, який начебто мав би бігти першим, несподівано заявив, що не підтримуватиме декларацію, у якій не згадується рух Молдови в НАТО, тому відмовляється об’єднуватися з іншими проєвропейцями. Але його згадка про НАТО розставила все на свої місця.
Бо знову ж таки експлуатувати наратив про НАТО в нинішніх реаліях можна тільки в контексті України. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну зростання симпатій до НАТО в Молдові спостерігається з квітня 2022-го, а в травні 2024-го підтримка сягнула своєї максимальної позначки 31%, принаймні за даними соціологічного дослідження IMAS.
Але якщо для України прагнення вступу до НАТО є стратегічним інтересом, до якого країна рухається впродовж довгих років, то в Молдові про НАТО говорили лише “маргінальні” одиниці й це ніколи не було пріоритетом для молдовського виборця. А сьогодні ми бачимо, що наратив про НАТО “осідлали” деякі політичні сили.
Водночас якщо ставиться за мету зберегти уніоністську нішу як окрему, а не як частину ширшої загальноєвропейської ідеї, то справді потрібен новий імпульс. І таким імпульсом, можливо, і стане пронатовська риторика. Однак реалістичним цей наратив знову ж таки може бути лише в прив’язці до України, зважаючи й на нульову обороноспроможність Молдови.
І Румунія як чинний член Альянсу тут уже далеко попереду, тому активну прорумунську лінію, хоч як дивно, можна відродити через агресивну (в позитивному сенсі цього слова) пронатовську риторику, яка, очевидно, тяжітиме до натовського дискурсу в Україні.
Висновки: новий баланс
Мая Санду залишається головним фаворитом президентської кампанії, але участь у виборах для кандидатів і партії є важливим кастингом напередодні парламентських виборів. Тож саме з цією метою в Молдові відбувається не просто формування опозиції, а перезавантаження традиційних політичних ніш, які займають проросійські, проєвропейські та націоналістичні (уніоністи) сили.
Роль Росії в політичній грі Молдови залишається дуже відчутною. Проте це влаштовує надто багато політиків у самій Молдові, які розраховують розіграти “російську тему” між собою задля просування своїх позицій. Проте історія вчить, що гра “у піддавки” з Кремлем може закінчитися трагічно.
Тема війни в Україні та відносин з Україною сформувала додаткову електоральну групу, яка може стати драйвером для пронатовських амбіцій Молдови в майбутньому.
Для співпраці з чинною владою в Молдові залишається фактично рік. Навіть після переобрання Маї Санду на другий термін більшості в парламенті її партія, ймовірно, не матиме.
Як і в 2019-му, у парламенті знову опиняться три великі політичні групи (нехай і під іншими назвами), які здатні об’єднуватися тільки одна проти одної. Тоді це призвело до глибокої кризи, двовладдя і колапсу режиму демократів, а що буде цього разу?
