Вибори в Румунії: хто ключові гравці та що треба знати в Україні

Політичний симбіоз

Відлік нового політичного етапу в Румунії, звідки румунське суспільство черпає свої громадянські цінності, ведеться з 1989 року, коли перемогла антикомуністична революція й розстріляли диктатора Ніколає Чаушеску.

Відтоді в Румунії змінилися чотири президенти: Йон Ілієску, Еміль Константинеску, Траян Бесеску та Клаус Йоганніс. І лише Бесеску не представляв одну з двох домінуючих політичних сил Румунії, якими є Соціал-демократична партія (PSD) та Націонал-ліберальна партія (PNL). Незважаючи на нові політичні проєкти та навіть зачатки ультраправих рухів, як і в інших європейських країнах, дві головні політсили домінують у Румунії й досі.

Соціал-демократи та націонал-ліберали — ідеологічні антагоністи, але в останні роки вони сформували коаліцію (яку також підтримали представники національних меншин, представлених у парламенті). Хоча вперше така динаміка склалася також одразу після революції, але найтривалішим такий союз був саме після виборів 2019 року. Коаліційна угода передбачала, що партійні лідери по черзі очолюватимуть уряд, і за цей час дві політичні сили фактично розчинились одна в одній.

Лідери президентських перегонів

На сьогодні для участі в президентських виборах зареєструвалося 16 кандидатів.

За результатами соціологічного дослідження, проведеного INSOMAR, перше місце посідає лідер соціал-демократів прем’єр-міністр Марчел Чолаку із підтримкою близько 30%.

На другому місці із 17% ймовірних голосів виборців лідер націонал-лібералів Ніколає Чуке, за ним із відставанням у 2% йде колишній заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане.

Далі йдуть очільники правих партій Георге Сіміон від AUR із підтримкою 11% і скандальна європарламентарка Діана Шошоаке від S.O.S із 7%. Проте кандидатуру останньої Центральне електоральне бюро відхилило.

Але незалежний кандидат Мірча Джоане, який посідає третє місце, був свого часу одним із керівників Соціал-демократичної партії.

Кандидати PSD

До свого призначення на високу посаду в Північноатлантичному альянсі Джоане вже балотувався в президенти у 2009 році, представляючи Соціал-демократичну партію, але програв Траяну Бесеску. Цікаво, що тоді Джоане вважали «проросійським» кандидатом через компромат щодо його таємних польотів у Москву, який раптово зʼявився у ЗМІ.

У 2011-му, коли симпатик Ромії та антиглобаліст Джуліан Ассандж оприлюднив великий масив американської дипломатичної пошти (скандал відомий як Вікілікс), серед якої було багато доповідних на різні теми, румунські журналісти опублікували телеграму посольства США.

У ній ішлося про те, що колишній міністр закордонних справ Джоане постійно шукав діалогу з Росією, але він також відігравав важливу роль у низці ініціатив під проводом США в межах НАТО, як-от надання членства в НАТО країнам Балтії й тиск на Москву з метою дотримання нею стамбульських зобов’язань щодо виведення військ із Молдови та Грузії (Стамбульські угоди 1999 року, за якими Російська Федерація зобов’язалася вивести свої війська).

Цього разу також не обійшлося без схожого компромату: журналісти-розслідувачі звинуватили Джоане в тому, що в його команді раніше працював політик, який мав ділові зв’язки з російським бізнесменом.

Наступного дня сайт, який повʼязують із Джоане, оприлюднив звинувачення на адресу Чолаку, також у контексті звʼязків із Росією. Тож битва компроматів може розгоратися між самими соціал-демократами.

Але такий дискурс може бути небезпечним для України, оскільки румунський виборець не мислить категоріями «проросійський» політик чи ні, а український мислить. Тож звинувачення у звʼязках із Росією можуть стати в пригоді як для пропаганди РФ, так і для чергової «зради».

Ультраправі й проросійські (S.O.S., AUR)

Румунська ультраправа партія AUR потрапила в парламент у 2019-му, набравши 9% голосів. Уже через рік підтримка подвоїлася до 18%, а за результатами виборів до Європарламенту ультраправі партії, яких за останні роки навіть побільшало, набрали загалом понад 20%.

У президенти мітили представники двох основних правих сил: лідер націоналістичної партії AUR Георге Сіміон і скандальна Діана Шошоаке від своєї політичної сили S.O.S. România, яку вона створила після того, як вийшла зі складу AUR.

Кандидатура Шошоаке була напередодні відхилена Центральним виборчим бюро, бо кандидатка не надала списку підписів на свою підтримку, як це передбачено румунським законодавством. Але для Шошоаке ця ситуація стала приводом для чергових скандальних заяв.

Незначний відсоток її прихильників (7%), вочевидь, підтримає Георге Сіміона, а партія Шошоаке вже займатиметься нарощуванням підтримки до парламентських виборів.

Хоча Георге Сіміон і зареєстрований офіційно, на його партію також став з’являтися компромат. Зокрема, були оприлюднені звинувачення в отриманні нечесних фінансових пожертв, які перевищують дозволені суми, ще й від осіб, повʼязаних із телеканалом Realitatea, який, своєю чергою, пов’язують із мережею проросійської пропаганди.

Обоє політиків прославилися чудернацькими витівками й скандальними заявами. Наприклад, Шошоаке в червні була обрана до Європарламенту, де вона дебютувала в наморднику, вигукуючи звинувачення на адресу ЄС про «вбивство румунів». Крім того, вона є частим гостем посольства Росії в Бухаресті й натхненницею антивакцинаторського руху.

Сіміон, попри його абсолютний популізм, порівняно з Шошоаке має пристойніший вигляд. До речі, саме Сіміон намагався надихнути румунських фермерів на протести проти транзиту українського зерна, проте в Румунії розхитати цю тему так і не вдалося.

Але Діана Шошоаке старається. За час свого сенаторства в парламенті Румунії (представляє місто Ясси) запамʼяталася кількома небезпечними ініціативами, які викликали занепокоєння і в Україні. Зокрема, намагалася зареєструвати законопроєкт про анексію українських (а також частини молдовських) територій, які свого часу підпорядковувалися Румунії.

Саме Шошоаке вдалося також зірвати виступ президента України Володимира Зеленського в парламенті під час його візиту до Румунії восени 2023 року.

Дискурс ворожнечі

З огляду навіть на нинішні соціологічні результати і S.O.S., і AUR будуть у наступному складі парламенту і впливатимуть на порядок денний.

І якщо Шошоаке (S.O.S.) — незмінна подруга російського посольства в Румунії, то щодо AUR для України є цікавий момент. Сімон і його партія AUR пройшли до Європарламенту в червні цього року й доєдналися до сім’ї «Європейських консерваторів та реформістів» під керівництвом італійської прем’єрки Джорджі Мелоні.

До групи Мелоні в Європейському парламенті також входить польська ПіС, і після початку роботи нового складу парламенту група оприлюднила декларацію, у якій чітко засуджується агресія Росії і яку підтримала й партія AUR.

Крім того, соратники Сіміона мають дуже ворожі стосунки з угорським урядом Віктора Орбана, який разом з австрійськими правими розбудовує коло політичних однодумців на рівні європейських інституцій, яке підспівує Росії. Але це не виключає того, що й Сіміон має звʼязки з Кремлем. Так, Сіміону заборонений вʼїзд у Молдову й Україну на три роки (зокрема, через підозри у звʼязках із ФСБ).

Румунські журналісти дещо іншої думки про взаємини румунських та угорських правих: антагонізм між румунською AUR та угорською FIDESZ може виявитися показовим, про що свідчить синхронність наративів, які поширюють ресурси, афілійовані з політичними силами в Трансильванії — регіоні, де проживає переважно угорське населення Румунії.

Тож якщо протистояння Сіміона з Орбаном Україні могло б бути й вигідним, то в контексті Румунії його політична сила займається внутрішньою дестабілізацією, граючи на суперечностях між румунами та угорською національною меншиною.

Загалом дискурс пов’язаний із нагнітанням страху довкола насильства проти угорської нацменшини Тиргу-Муреш ще в 1990 році. Тоді в місті Тиргу-Муреш спалахнув румунсько-угорський конфлікт, що призвів до загибелі та поранення кількох людей. Обидві партії роблять все, щоб травма не відійшла в минуле, а підживлювала недовіру між громадами, заради додаткової електоральної підтримки.

Тож на практиці ультраправих цікавить лише зміцнення свого бренда як партій, які начебто борються за захист ідентичності від «чужинців».

У разі обрання президентом Сіміон (нагадаємо, що шанси практично нульові) пообіцяв розірвати договір між Україною та Румунією про стратегічне партнерство. Він засудив передачу Україні системи Patriot, експлуатував тему українських біженців (мовляв, ті отримують забагато допомоги) і провокував релігійну ворожнечу, дискредитуючи, зокрема, Православну церкву України (яку, до речі, Румунська єпархія досі не визнала) у кампаніях дезінформації.

Інші

Ще однією помітною кандидаткою є голова парламентської партії «Союз порятунку Румунії» (USR) Елена Ласконі. Партія, від якої висувається Ласконі, хоч і є третьою політсилою в парламенті, відносно нова.

USR заснована у 2016 році й позиціонує себе як ліберальна. По лінії Європейського Союзу партія входить до європейської сім’ї ALDE, як і українська «Слуга народу», а також молдовська CUB.

На відміну від соціал-демократів USR є умовно «новою елітою» й відповідно природною опозицією до «старих еліт», які уособлюють PSD. Риторика Ласконі вирізняється рішучою підтримкою України й критикою симбіозу PSD і PNL за відсутність реакції на російські дрони, які потрапляють на територію Румунії. Ласконі вимагає посилення присутності військ НАТО й обіцяє подальшу підтримку України.

Повернення «старих еліт»

Соціал-демократична партія Румунії має непрості історію й імідж, але, на відміну від менших, «неісторичних» політсил, є невідʼємним елементом політичного життя країни. Партія була сформована після кількох трансформацій «Фронту національного порятунку» в часи антикомуністичної революції, до її складу увійшли комуністи так званого другого ешелону, і, ймовірно, з наступного року соціал-демократи повернуть собі всю повноту влади.

Перший президент Йон Ілієску, який свого часу був соратником Чаушеску, представляв саме соціал-демократичні еліти й у 1996-му став почесним президентом політсили. Але поступово партія дедалі більше занурювалась у корупційні скандали, і врешті-решт слово «корупція» стало для простого громадянина Румунії першою асоціацією, яка спадає на думку при згадці про соціал-демократів.

Утім, пишатися демократам також є чим: саме за їхнього керівництва країна стала членом ЄС і НАТО.

Останній яскравий момент падіння соціал-демократів активно обговорювали і в українському інформаційному просторі. Це були 2017–2019 роки, коли в Бухаресті спалахнули численні масові протести у відповідь на спроби уряду соціал-демократів декриміналізувати корупційні злочини. Відтоді почався зірковий час націонал-лібералів, які засудили ініціативи своїх політичних візаві.

Крім того, нинішній президент Клаус Йоганніс особисто брав участь у протестах.

Попри тодішнє протистояння, нинішня співпраця соціал-демократів і націонал-лібералів дуже структурована і навіть нагадує політичний симбіоз, оскільки саме їх співпраця забезпечує стабільність політичної системи країни.

Такий прагматичний підхід видається досить вигідним із погляду національних інтересів Румунії та підтримки України, особливо коли в парламенті присутня партія угорської національної меншини «Демократичний союз угорців Румунії» і набирає обертів націоналістична AUR, яка, зокрема, взяла на озброєння й антиугорську тему. Хоча в публічному просторі лунають звинувачення, що, навпаки, до зростання підтримки правих призвело розмиття політичних відмінностей між двома великими правлячими партіями.

Україна і Румунія з 2023 року досягли неймовірного прогресу в покращенні двосторонніх відносин. Високі рейтинги провладних сил обіцяють цю тенденцію зберегти і в майбутньому.

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Європа міжнародні відносини вибори румунія