Одна з причин СЗЧ — виснаженість бійців (погляд військового)

Попередню його статтю «Три сумних букви. Хто і чому найчастіше йде в СЗЧ» читайте тут.

Колосмертельний досвід

Сержант С. потрапив на війну, вже розмінявши шостий десяток. Понад рік він служив сумлінно, не намагався відпиратися від виїздів на бойові, не штурмував медпункт і лікарні, як багато його ровесників, навіть після поранення повернувся на службу й не скаржився. Аж раптом одного дня автомобіль, у якому він їхав на позиції, підірвався на міні. Усі в машині відбулися контузіями, крім одного — той зазнав поранення, від якого помер у лікарні наступного дня. Після того на ранок сержант С. зник із розташування підрозділу, а заодно зникли і його речі та документи.

Психологи називають це колосмертельним досвідом, коли людина мало не гине сама чи стає свідком чиєїсь трагічної загибелі. І якщо одні радіють, що вижили, і називають цей день своїм другим днем народження, то інші замикаються в собі й за будь-яку ціну уникають потрапляння навіть у бодай трохи схожу ситуацію. І жодні погрози покаранням чи інші раціональні аргументи на службу бійця не повернуть. Лише робота з психологом дає надію.

Погрози покаранням і раціональні аргументи не діють, лише робота з психологом дає надію

Відпустка

Солдат Ф. у лютому 2022 року добровільно прийшов в армію і від бойових не ухилявся. Аж ось у нього захворіла мати. А він єдина її дитина. Закон у цьому випадку дозволяє відпустку за сімейними обставинами на сім днів. Цього виявилося недостатньо, і командування пішло йому назустріч, оформивши відрядження на ППД, що містився в центрі його рідного району. Однак через кілька днів командир подзвонив і наказав негайно повертатися на службу. Солдат сказав, що не приїде, і більше не виходив на зв’язок.

Через конфлікти з командирами в СЗЧ йдуть навіть офіцери, якщо їх допікають до живого образами та знущаннями.

Є випадки, коли в СЗЧ йдуть ті, хто хотів перевестися, а командування не відпускало. Втім, поява відповідної функції в застосунку «Армія+» здебільшого вирішила цю проблему.

Вигоряння

Та найпоширеніша причина самовільного залишення частини сумлінними солдатами — вигоряння. Після пів року на передовій і півтора року в зоні бойових дій навіть найкращі «рекси» зізнавалися психологам про непереборне бажання все кинути й утекти. Ще через пів року дехто перейшов від слів до дій, навіть ті, хто раніше не ухилявся від бойових і був нагороджений медалями.

Але якщо людям не дадуть нормально відпочити, таких випадків буде ще більше. Навіть попри кримінальну відповідальність. Адже є підрозділи, які по року стоять на передовій без ротацій. А ті ротації, про які говорить зараз вище командування, аж ніяк не дають змоги відпочити.

Є підрозділи, які по року стоять на передовій без ротацій

Адже така ротація зазвичай відбувається на полігоні далеко від дому й триває три тижні. Ці три тижні бійці облаштовують свій побут наново, а потім їх знову повертають на передову.

Я по своєму підрозділу бачу, що виводити на ротацію людей треба, по-перше, максимум через пів року на передовій (це на відносно спокійній ділянці, на пекельному напрямку через три тижні і крапка), по-друге, на три місяці й, по-третє, на ППД, даючи бійцям змогу з’їздити додому на вихідні, а в ідеалі провести вдома перші два місяці ротації з трьох.

Вище командування боїться виводити частини на ротацію далеко від лінії фронту, бо вважає, що відпусти бійця додому — і він не повернеться. Через це солдатів часто не відпускають навіть у передбачені законом відпустки. Такий підхід може бути виправданий щодо злісних порушників. Але, на мою думку, коли демонструєш довіру до сумлінного солдата, це підвищує його мотивацію.

30 днів відпустки замало

І навіть якщо солдата відпускають у відпустку без проблем, то передбачених чинним законом 30 днів, розбитих на два шматки по 15 днів, не вистачає, щоб відпочити від боїв. Тому для тих, хто заступає на бойові, треба продовжити відпустку до 45 днів. А ще передбачити додаткову відпустку як нагороду. У мене в частині якого солдата не спитай, кожен краще отримав би хоча б 10 днів відпустки додатково, ніж медаль.

Резерви

Зрозуміло, що всі ці заходи неможливі без залучення до війська додаткових резервів. Влада запевняє, що їх немає. Однак я бачу все ще значні резерви. Навіть без 18-річних і жінок. До речі, нинішній нижній поріг мобілізаційного віку 25 років має наукове обґрунтування: 18-річні настільки ж уразливі до ПТСР, як жінки. І краще зараз обійтися без наймолодших, ніж, як у США, спочатку відправляли до В’єтнаму з 19 років, а потім десятиліттями мати проблеми з алкоголізмом, наркоманією, психічними розладами, самогубствами і соціальною дезадаптацією.

Тож на мобілізацію з 18 років можна погодитися хіба що за умови служби цих хлопців лише в тилових частинах або підрозділах відповідно до своєї цивільної спеціальності: екскаваторники — в інженерних, автомеханіки — у ремонтних, фельдшери — у госпіталях (але не в стабпунктах біля лінії фронту).

Суди, прокуратура, митниця, податкова

Також цілком справедливо згадують суди, прокуратуру, митницю, податкову. І в цьому не варто одразу ж вбачати пролетарську класову ненависть. У нас давно чимало жінок працює і суддями, і прокурорами, і в податковій. Ще більше це стосується органів місцевого самоврядування. До цієї роботи можна було б залучати переселенок або жінок, які втратили роботу через знищення або закриття підприємств.

Депутати

Навіть депутати могли б піти в армію безболісно — ті, хто обраний за партійними списками. Адже в мажоритарних округах (або на посади голів) виборці голосували за конкретну особу, тому мобілізувати її було б нечесно. А зі «списочниками» жодних розмов про політичну помсту не повинно бути. Яка ж це помста, коли відправили в армію «Слугу народу», а на його місце приходить такий самий «Слуга народу»?

Звісно, у Верховній Раді все одно багато не набрали б, зважаючи на вік і гендерні квоти, тому мобілізація депутатів точно не має практичного сенсу. Як і мобілізація найвищих посадовців із міністерств і відомств.

Працівники ТЦК

З ТЦК є сенс мобілізувати тільки солдатський і сержантський склад, а також молодших офіцерів (не тих, кого направили туди на роботу після поранення). Адже районний військком — це зазвичай полковник чи підполковник, і в армії йому зобов’язані дати посаду відповідно до звання. Який із військкома командир, усі зараз можуть бачити на прикладі 211-ї бригади.

Студенти

У нинішніх умовах назріло питання зняття броні зі студентів, бо зараз 40-річні дядьки кинулися вступати до вишів та аспірантури на контракт. Фактично це стало законним способом ухилення від служби. Вочевидь, виші заносять нагору частину доходів, які зросли. Адже ті, хто хоче здобути освіту, а не лише ухилитися від призову, закінчують навчання до 25 років, і зняття броні зі студентів без зниження призовного віку їм нічим не загрожує.

Жінки

Мобілізація жінок теж була б доречною. Але тільки на штабні посади. Сьогодні штаб частини налічує майже стільки само людей, як рота. Штаб регіонального управління сил ТрО — як батальйон. І далеко не всі ці посади потребують військової освіти. Багато молодих чоловіків займається бухгалтерією, заповненням накладних, обліком персоналу, складанням документів, спілкуванням із людьми.

У цивільному житті діловод, психолог, кадровик, бухгалтер — це переважно жіночі професії. І офіцерські звання потрібні переважно на посадах начальників відділень. Тобто жінки без жодного військового досвіду чи військової кафедри могли б працювати діловодами, щоб вивільнити чоловіків для бойових посад.

Уся небезпека служби в штабах полягає у відсутності звичного комфорту. Ти сидиш не в м’якому кріслі за комп’ютерним столом, а в сільській хаті, нерідко убогій, на знайденому в цій хаті стільці й за столом, що залишився від господарів, топиш грубу, набираєш воду в криниці, ходиш на вулицю в туалет. Штаби базуються зазвичай там, куди арта, «Гради» і на практиці навіть КАБи не дістають. А якщо командир частини «дружить з головою» і не розмістив штаб в одному приміщенні, а розкидав відділення по всьому селу, то можна взагалі нічого не боятися.

У бій управління батальйону і тим більше бригади ніхто ще не кидав. Принаймні про такі випадки мені не відомо. Чув, що на передову посилали взводи матеріально-технічного забезпечення, а одного разу, у квітні 2022 року, в умовах загрози прориву противника на Барвінкове і далі на Слов’янськ, — навіть батальйон забезпечення, але про те, щоб посилали управління, не чув. (Оновлено: читачі вказують на численні випадки віправки штабних працівників в окопи через нестачі бійців, - ред.)

Як бачимо, один з наслідків проваленої мобілізації — це ще й почастішання самовільного залишення частини сумлінними бійцями.

Цю комплексну проблему потрібно вирішити, якщо ми хочемо зберегти державу.

сзч мобілізація армія