Іран: молодь уже не хоче емігрувати, прагнучи натомість змінити країну
У вічно молодому Ірані молодь не скаржиться "Хіба за це ми стояли на Майдані?". Студенти роблять те, у чому розчарувалося попереднє покоління - впливають на владу через вибори і акції прямої дії.
Ахмадінеджад повторно став президентом Ірану. Однак сьогоднішні іранці — і особливо молодь — налаштовані рішучіше, ніж будь-коли, боротися за власні права, демократію та свободу, - пише в колонці для "Нью-Йорк Таймс" відома іранська журналістка Камелія Ентехабіфард, яка зараз перебуває у вигнанні після того, як була за свою роботу заарештована в 1999 році.
Переклад і адаптація: Артем Чапай
Історія з революцією, розчаруванням, підтримкою опозиції, знову розчаруванням і новою боротьбою — здається, є в Ірані просто таки циклічною. Однак знов і знов, покоління за поколінням, іранці не здаються і продовжують боротися, шукаючи щоразу нові шляхи.
У дні, що передували виборам президента Ірану, цілий світ спостерігав за мітингами на підтримку кандидата-реформіста Мір Хoсейна Мусаві.
Іранці вже не раз проводили демонстрації з подібною пристрастю. І не раз обпікалися на результатах. Однак сьогодні молоді іранці, схоже, більше налаштовані на те, щоб боротися за свої права, а не залишати свою країну та шукати притулку за кордоном, як це робили стільки з них — включно з самою авторкою — за останні 30 років.
Я пам'ятаю запаморочення, - пише Ентехабіфард, - яке ми з братом відчували під час президентської кампанії Мохаммеда Хатамі в 1997 році. Тегеран вирував. Здавалося, майже всі зневажали його опонента — Алі Акбара Натек-Нурі.
Зелений колір Пророка став аналогом нашого помаранчевого
«Не надривайтеся. Вибори буде фальсифіковано, і Натек усе одно стане президентом», - застерігали юних демонстрантів перехожі. Але ті не слухали. Школярі роздавали листівки й кричали: «Заради демократії, заради свободи — голосуйте за Хатамі!"
Більшість із тих, хто був тоді на вулицях, вважали, що перемога Хаттамі стане перемогою і для них самих. Обрання більш демократичної влади, здавалося, принесе щось нове.
Молодь хотіла змін: свободи слова, демократії, рівності та справедливості. Камелія, у віці 25 років, стала одним із перших журналістів, налаштованих на реформу, які почали працювати на нові газети, які з'являлися, наче гриби після дощу.
І Хатамі таки став президентом.
Але менш ніж через рік після виборів журналісти, реформатори та інтелектуали почали зазнавати переслідувань з боку судів та спецслужб. Одного за іншим, їх заарештовували, звільняли з робіт і виганяли з університетів.
Камелія продовжувала критикувати вже новий уряд — аж поки її газету закрили навесні 1999 року. Її саму заарештували і три місяці протримали в одиничній камері. Після звільнення, журналістка втекла з країни, у реформування якої вона більше не вірила.
Коли друге покоління післяреволюційної ери досягло віку, в якому воно могло голосувати — багато хто з них більше не хотів підтримувати жодного кандидата: вони вважали, що врешті-решт будь-хто із «них» зрадить виборців.
Коли в 2001 році Хатамі пішов на другий термін — Камелія вже була у вигнанні у США, а її родичі в Ірані вже не хотіли ходити з демонстраціями по вулицях Тегерану.
«Все це нічого не дає, це все одна банда, прості люди не в силах щось змінити», - каже брат журналістки навіть зараз у відповідь на заклики піти й проголосувати. Однак багато молодих іранців, вочевидь, із цим уже не згодні.
То чим же відрізняються сьогоднішні активісти?
Сьогоднішнім виборцям, мабуть, ніколи не доводилось брехати вчителям, намагаючись приховати інформацію, що могла б нашкодити їхнім родинам. Іранці досі далекі від свободи — однак їм не доводиться відчувати страх, який щодня відчувало попереднє покоління.
Одна з ударних сил "зеленої революції" - жінки. Дівчата тримають у руках портрети нинішнього кандидата-реформатора Мусаві і його попередника - президента-реформатора Хатамі
Колись Камелія вважала себе одним із найбільш відвертих критиків режиму в Ірані. Однак вона б не насмілилася відкрито протестувати проти діючого президента, як це роблять іранські студенти з 2007 року.
Попереднє покоління теж було сміливим — але кожен з них діяв сам по собі, і уряду було легко відловлювати їх поодинці.
Тепер іранці утворюють 20-кілометровий живий ланцюг на підтримку реформіста, а жінки збирають один мільйон підписів під петицією за рівність жінок. Завдяки блогам та інтернету, молодим людям легше організовуватися, висловлювати свою незгоду та дізнаватись більше про найвищих чиновників.
Bідео вуличних заворушень у Тегерані можна подивитися тут
Деякі іранці, цілком усвідомлюючи потенційні наслідки протистояння режимові, тим не менш більш ніж готові продовжувати. І це надає надію, що сьогоднішні активісти — діти революції — продовжать боротися, незважаючи на результати виборів.
Статтю про останні події в Ірані можна прочитати тут
Відео про те, як іранська молодь живе альтернативним інформаційним життям у блогах, можна подивитися тут
