Справедливість є. Обрані отримують пенсії по 50 тисяч грн. Рядові громадяни по 800 грн.
Чому більшість пенсіонерів отримує кількасот гривень щомісяця, а окремі привілейовані категорії - десятки тисяч? Як змінити ситуацію, щоб ніхто - по можливості - не пішов ображеним? Чи можна довести до кінця пенсійну реформу, якщо в уряду немає ані коштів, ані бажання? ZaUA.org попросив відповісти на ці питання Миколу КУЛЬЧИНСЬКОГО - голову підкомітету з питань законодавства у сфері пенсійного забезпечення комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
Підготував: Юрій ПАЛІЙЧУК
Нинішня панівна верства організувала пенсійне законодавство виключно у власних інтересах, розпинаючись при цьому про любов до народу. Справа у ставленні до власного народу – якщо більшість отримує незначні суми, то поодинокі обрані купаються в розкоші. Бо, погодьтеся, 10-50 тисяч грн пенсії – це розкіш.
Близько 95% громадян отримують пенсію в розмірі 740-800 грн. (за законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування), в той час як пенсії "привілейованих" осіб (я маю на увазі, що вони нараховуються за 15 спеціальними законами) стартують від 1 тисячі - в рядових та сержантів ЗСУ - і сягають 50 тисяч грн. – в колишніх суддів Верховного Суду.
Досягнути повної справедливості, як у житті, так і в пенсійному забезпеченні, неможливо. Але пенсійна система принаймні повинна бути чіткою, зрозумілою і не обурювати людей. Тому я і вніс на розгляд Верховної Ради законопроект про скасування привілеїв у пенсійному забезпеченні.
Якби не суспільний тиск, ми б, певно, і не вийшли з цією ініціативою. Депутати, котрі працюють в пенсійному комітеті, отримують десятки листів громадян і резолюції мітингів з різних областей України, в яких висловлюється обурення низькими пенсіями.
В листах вимагають скасувати норму, в якій йдеться про можливість вибору пенсії по спеціальному закону і по загальному.
Держслужбовці, дипломати, працівники органів місцевого самоврядування, прокуратури, міліції, судів, народні депутати та їх помічники, журналісти державних та комунальних ЗМІ, митники й науковці можуть отримувати пенсії за спеціальним законом.
Погоджуюся, що ряд категорій потребують до себе більш уважного ставлення. Скажімо, ті ж державні службовці – вони обмежені в своїх правах, бо в них ненормований робочий день, їх в будь-який момент можуть відкликати з відпустки, але при цьому в них невисокі зарплати. Звичайно, для того, щоб люди йшли працювати в державні структури, їм потрібен стимул. І цим стимулом є підвищена пенсія – 90% від зарплати.
Несправедливість полягає в тому, що пенсію держслужбовцю нараховують згідно даних з останнього місця роботи - в той час як іншим пенсія нараховується, беручи до уваги розмір зарплати за останні 5 років.
Головна мета нашої ініціативи – почати розмову про несправедливість солідарної системи, яка передбачає солідарні відносини між поколіннями працівників - тобто тих, хто працює нині і утримує пенсіонерів, з одного боку, і власне пенсіонерів, з іншого. При другому читанні законопроекту про скасування пенсійних привілеїв (якщо його не завалять в першому читанні) треба дуже вдумливо підходити до всіх цих категорій.
До другого етапу - тобто до впровадження накопичувальної системи - пенсійна реформа так і не дійшла. Накопичувальна система передбачає наявність державних, корпоративних і особистих накопичувальних пенсійних програм, за допомогою яких формується майбутня пенсія громадянина (принциповою її особливість є те, що вона являється приватною власністю пенсіонера, який має право розпоряджатися нею на власний розсуд).
В уряду ніколи немає на реформування грошей - хоча в 2007-2008 рр. була сприятлива коньюктура і високі надходження до бюджету, що давало можливість впровадити накопичувальну систему. Якщо немає волі та можливостей довести реформу до кінця, потрібно принаймні солідарну зробити більш-менш справедливою.
Коли я спробував обмежити верхню межу пенсій для спеціальних законів, то Конституційний Суд за зверненням народних депутатів, посилаючись на 22 статтю Конституції щодо неможливості звуження прав і свобод, скасував ці обмеження.
Стало зрозуміло, що стримуванням верхньої межі пенсії не вдасться усунути несправедливість в пенсійному забезпеченні, а потрібно повністю скасовувати категорію привілейованих виплат, посилаючись на статтю 24 Конституції, яка говорить, що в громадян України не може бути жодних привілеїв за різними ознаками.
Основною перешкодою в прийнятті такого закону є корпоративний інтерес депутатів.
Цілком прогнозовано, що розгляд даного законопроекту в комітетах викличе великий скепсис і ми отримаємо від них негативні висновки. Але, не дивлячись на це, озвучити проблему треба і треба винести її в сесійний зал ВР.
Не так-то просто навіть розпочати публічне обговорення проблеми привілейованих пенсій, адже безліч потрібних, реформаторських законопроектів роками свідомо не вносяться керівництвом ВР до порядку денного пленарних засідань.
Шанси на прийняття цього закону будуть тоді, коли суспільство збільшить тиск на народних депутатів з вимогою скасування привілейованих пенсій.
Наприклад, коли ми скасовували закон про держзакупівлі і вимагали від уряду розробити новий документ, то на депутатів чинився колосальний тик з боку підприємців – це і дзвінки, і листи, і виступи в пресі.
Адже закон про державні закупівлі став джерелом махінацій. І як тоді бютівці не впиралися проти його скасування, вони все одного проголосували, адже відчували шалений тиск бізнесу і розуміли, що втрачають підтримку виборців.
Мій досвід говорить, що коли суспільство починає тиснути на ВР - навіть за допомогою таких простих методів, як масові листи й телефонні дзвінки - коли питання широко обговорюється в пресі, то депутати приймають правильні закони.
В Україні близько одного мільйона привілейованих пенсіонерів, що складає трохи менше 5% від усіх пенсіонерів в Україні. Це невеликий відсоток, проте, щороку на забезпечення їх пенсіями витрачається більше 21 млрд грн. Але справа навіть не в сумі зекономлених коштів, а в гармонізації суспільного життя.
